Рішення

від 14.06.2023 по справі 905/270/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2023Справа № 905/270/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., за участі секретаря судового засідання Старовойтова Є.А,, розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунальної установи "Слов`янський психоневрологічний інтернат" (84108, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул.Курчатова, 72).

до Донецької обласної ради (87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, б.87, ідентифікаційний код юридичної особи - 24068072)

про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна,

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальна установа "Слов`янський психоневрологічний інтернат" звернулась до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Територіальної громади, в особі Слов`янської міської ради про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Звернення позивача до суду обумовлене неможливістю зареєструвати нерухоме майно в установленому законом порядку.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №905/270/22 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.10.2022 замінено первісного відповідача на належного відповідача - Донецьку обласну раду (87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, б.87, ідентифікаційний код юридичної особи - 24068072), справу передано на розгляд Господарському суду міста Києва за виключною підсудністю.

28.11.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №905/270/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2022 прийнято справу №905/270/22 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2023.

Підготовче засідання, призначене на 18.01.2023, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 підготовче засідання у справі призначено на 23.02.2023.

У підготовчому засіданні 23.02.2023 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 23.03.2023.

У підготовчому засіданні 23.03.2023 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 20.04.2023.

У підготовчому засіданні 20.04.2023 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи №905/270/22 до розгляду по суті на 17.05.2023.

У судовому засіданні 17.05.2023 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 14.06.2023.

У судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача у судові засідання взагалі не з`являвся, хоча про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд встановив, що адресою місцезнаходження відповідача є: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, б. 87.

Особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" (пункт 21 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням особливостей, визначених законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", судом на офіційному веб-сайті судової влади України були розміщені відповідні оголошення.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа "Слов`янський психоневрологічний інтернат" (далі, також - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту.

Відповідно до п. 1.2. Положення про Комунальну установу "Слов`янський психоневрологічний інтернат" засновником інтернату є Донецька обласна рада Повноваження Донецької обласної ради щодо управління інтернатом до вікриття першої сесії новообраної Донецької обласної ради здійснює Донецька облдержадміністрація, обласна війсково-цивільна адміністрація згідно з Законом України "Про військово-цивільні адміністрації".

Управління інтернатом в межах повноважень, визначених рішенням обласної ради від 04 березня 1999 року №23/5-116 "Про делегування повноважень Донецької обласної ради Донецькій області державній адміністрації щодо управління майном області та про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад, що знаходяться в управлінні обласної ради" (із змінами) здійснює Донецька облдержадміністрація (п. 1.3. Положення про Комунальну установу "Слов`янський психоневрологічний інтернат").

З матеріалів справи вбачається, що з 1961 року на балансі Комунальної установи "Слов`янський психоневрологічний інтернат" знаходиться 3-поверховий будинок за адресою вул. Курчатова 72 у м. Слов`янську Донецької області, який рішенням Ради Слов`янської міської ради народних депутатів від 26.07.1963 визнано будинком службового користування, призначеного для проживання у ньому обслуговуючого персоналу інтернату.

Рішенням Слов`янської міської ради від 16.06.1993 №199/4 за Слов`янським психоневрологічним інтернатом оформлено право власності на житловий будинок по вул. Курчатова №72 у м. Слов`янську.

18.05.1998 головою Слов`янської міської Ради народних депутатів видано Слов`янському психоневрологічному інтернату державний акт від ДН №001795 на право постійного користувача землею у розмірі 4.0391 гектарів у межах житлового будинку по пров. Курчатова 72 у м. Слов`янську.

У червні 1993 року Бюро технічної інвентаризації зареєструвало за Слов`янським психоневрологічним інтернатом домоволодіння по вул. Курчатова 72.

Позивач у своїй позовній заяві наводить обставини, що в грудні 1988 адміністрація інтернату зверталася до голови народних депутатів Слов`янської міської ради з проханням передати будинок за адресою вул. Курчатова 72 у м. Слов`янську у зв`язку з відсутністю у штаті інтернату спеціалістів для його ремонту та обслуговування, при цьому мешканці житлового будинку неодноразово зверталися до адміністрації інтернату з проханням дозволити їм приватизувати свої квартири, однак адміністрація не мала таких повноважень, оскільки вказаний будинок є нерухомим майном, що належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Донецької області в особі Донецької обласної ради.

Рішенням Донецької обласної ради від 06.09.2001 №3/21-535, зокрема, дано дозвіл на виключення з переліку службових 20-ти квартир житлового будинку, розташованого у м. Слов`янську по вул. Курчатова, 72, що знаходиться на балансі Слов`янського психоневрологічного інтернату, у зв`язку з тим, що необхідність у використанні приміщення відпала; рекомендовано Слов`янському психоневрологічному інтернату виключити з числа службових 20 квартир житлового будинку по вул. Курчатова, 72 в установленому законом порядку, дозволено приватизацію житлового будинку, розташованого по вул. Курчатова 72, що знаходиться на балансі Слов`янського психоневрологічного інтернату.

Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 19.09.2001 №526 виключено з числа службових за Слов`янським психоневрологічним інтернатом житловий будинок по вул. Курчатова 72 .

Після цього мешканцями будинку було оформлено право власності на майно будинку по вул. Курчатова 72, що підтверджується наданими позивачем копіями свідоцтв про право власності на житло, витягами з державного реєстру правочинів, копіями договорів купівлі-продажу квартири та іншими підтверджуючими документами.

У 2002 році адміністрацією інтернату було оформлено технічний паспорт №5741 на об`єкти нерухомого майна за адресою м. Слов`янськ вул. Курчатова 72, в переліку якого, зокрема, був зазначений 20-ти квартирний будинок під позначенням "Б3".

Адміністрація інтернату зверталася до Слов`янської міської ради з проханням уточнити поштову адресу головного корпусу інтернату та житлового 20-ти квартирного будинку, у відповідь на що в листі №17/261 від 09.06.2008 головний архітектор м. Слов`янська зазначив, що адресою головного корпусу інтернату є м. Слов`янськ, вул. Курчатова 72, в той час як адресою 20-ти квартирного житлового будинку є м. Слов`янськ, вул. Курчатова 73.

У 2009 році адміністрацією інтернату оформлено новий технічний паспорт №572 на об`єкти нерухомого майна за адресою м. Слов`янськ вул. Курчатова 72 , у якому зазначений 20-ти квартирний будинок був відсутній, а також свідоцтво про право власності від 04.11.2009, у якому вказаний будинок також відсутній.

15.08.2012 на підставі звернення Слов`янського психоневрологічного інтернату про присвоєння поштової адреси приміщенню контори інтернату, яке розташовано на першому поверсі житлового будинку за адресою вул. Курчатова 72 у м. Слов`янську Слов`янською міською радою прийнято рішення №473 про надання приміщенню контори інтернату, яке розташовано на першому поверсі житлового будинку за адресою вул. Курчатова 73, наступної поштової адреси: вул. Курчатова, 73, приміщення 1, м. Слов`янськ.

Як стверджує позивач, після надання приміщенню контори інтернату нової поштової адреси адміністрація інтернату звернулася до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на приміщення контори інтернату, однак останнім рекомендовано уточнити адресу об`єкта нерухомого майна, оскільки в реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою м. Слов`янськ, вул. Курчатова 73 28.10.2016 вже було зареєстровано право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, а цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового буднику, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У зв`язку з наявними суперечностями щодо адреси приміщення контори інтернату позивач звернувся до Слов`янського міського голови з листом №298/01-17 від 10.05.2017, у якому просив надати відповідні роз`яснення та посприяти у вирішенні питання.

Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 21.03.2018 №205 внесено зміни в рішення виконкому Слов`янської міської ради від 15.08.2012 №473 та надано приміщенню контори інтернату, яке розташовано на першому поверсі житлового будинку за адресою вул. Курчатова, 73 у м. Слов`янську, наступну поштову адресу: вул. Курчатова 74, приміщення 1, м. Слов`янськ.

У 2019 році позивачем оформлено новий технічний паспорт №5911 адміністративного приміщення інтернату за адресою вул. Курчатова 74, приміщення 1.

При цьому, у відповідь на звернення позивача від 22.03.2019 №236/01-17 Слов`янська міська рада повідомила, що житловий будинок по вул. Курчатова 73 у м. Слов`янськ не є майном комунальної власності територіальної громади м. Слов`янська.

Наказом Слов`янської міської ради від 03.07.2019 №29 змінено адресу об`єкта нерухомого майна багатоквартирного житлового будинку по вул. Курчатова 72 м. Слов`янськ; нова адреса об`єкта нерухомого майна багатоквартирного житлового будинку: Україна, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Курчатова 74.

Позивач зазначає, що незважаючи на внесені зміни щодо адреси об`єкта, зареєструвати право власності на нерухоме майно - нежитлове адміністративне приміщення, яке розташоване за адресою м. Слов`янськ, Донецька обл., вул. Курчатова, 74, приміщення 1, йому так і не вдалось з огляду на невідповідність поданих документів вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п. 3 ст. 24 вказаного Закону).

Відтак, оскільки спірне нерухоме майно належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Донецької області в особі Донецької міської ради позивач звернувся до суду з даним позовом до Донецької міської ради про визнання права власності.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно частини 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (п.119 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (п.120 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 Цивільного кодексу України.

У статті 392 Цивільного кодексу України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц.

Звертаючись до суду з позовом до Донецької обласної ради про визнання права власності на нежитлове адміністративне приміщення, позивач наводить обставини, що фактично зводяться до технічних перешкод, які виникли у нього під час спроби у встановленому законом порядку зареєструвати своє право власності на нерухоме майно, однак жодних обґрунтувань, які б свідчили про порушення чи оспорювання права власності позивача на спірний об`єкт нерухомого майна у зв`язку з наявністю сумнівів або претензій з боку третіх осіб позовна заява не містить, і судом таких обставин не встановлено.

Водночас будь-яких належних та допустимих доказів наявності з боку відповідача сумнівів у належності майна позивачеві, або невизнання за ним права здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження спірним майном, чи наявності у відповідача власного інтересу у межах існуючих правовідносин матеріали справи не містять.

Відтак, за відсутності встановленого судом порушеного або оспорюваного цивільного права позивача у розрізі спірних правовідносин, позовна вимога про визнання за Комунальною установою "Слов`янський психоневрологічний інтернат" права власності на нежитлове адміністративне приміщення, яке розташоване за адресою м. Слов`янськ, Донецька обл., вул. Курчатова, 74, приміщення 1, не підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці підписання повного тексту рішення здійснюється після виходу судді з відпустки.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2023

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА