Рішення

від 10.07.2023 по справі 910/5286/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2023Справа № 910/5286/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А-СТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна"

про стягнення 598442,04 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-СТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" про стягнення 598442,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

Ухвалою суду від 10.04.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.04.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 10.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати отримання ним ухвали про відкриття провадження у справі.

29.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, посилаючись на форс-мажорні обставини (збройну агресію рф проти України) і просить у позові відмовити.

06.06.2023 в системі "Електронний суд" позивачем було сформовано відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги, оскільки, відповідачем не підтверджено не виконання зобов`язань саме в зв`язку з форс-мажорними обставинами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "А-СТ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" (постачальник) був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "А-СТ" рахунок на оплату замовлення № 1379 від 11.12.2019 на оплату мастики бітумно-масляної МБ-50 (20 кг) у кількості 2627 шт., вартістю 977244,00 грн, мастика бітумно-полімерна Izofast (20 кг) у кількості 256 шт., вартістю 120023,04 грн., герметик бітумно-полімерний БПГ-35 (25 кг) у кількості 901 шт, вартістю 504560,00 грн, мастика МБКГ (30 кг) у кількості 106 шт., вартістю 27666,00 грн. Загальна вартість товару становить 1629493,04 грн.

Позивачем оплачено виставлений відповідачем рахунок у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 12 від 08.01.2020 на суму 900000,00 грн, №49 від 29.01.2020 на суму 729493,04 грн. Призначення платежу у платіжних дорученнях: оплата за мастику згідно рахунку № 1379 від 11.12.2019.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання з поставки товару на загальну суму 1044756,96 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними: № 1399 від 28.12.2019 на суму 977244,00 грн, мастика бітумно-масляна МБ-50 у кількості 2627 шт., № 787 від 20.07.2020 на суму 67512,96 грн, мастика бітумно-полімерна Izofast (20 кг) у кількості 144 шт.

До матеріалів справи долучено лист позивача адресований відповідачу № 10 від 02.06.2022 з вимогою повернути залишок сплачених коштів, товар на які не був поставлений. До матеріалів справи долучено докази направлення листа за адресою місцезнаходження відповідача. Як зазначає позивач, вказаний лист повернувся йому без вручення відповідачу.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, товар не поставив.

22.06.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 12, в якому заявлено вимогу про поставку оплаченого товару у строк протягом 7 днів з дня отримання цього листа, а в разі не поставки - повернути суму попередньої оплати у розмірі 1508412,08 грн. Докази направлення листа на адресу відповідача долучені до матеріалів справи.

Відповідач відповіді на лист не надав, суму попередньої оплати не повернув.

28.09.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 21, в якій вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 584736,08 грн протягом 7 днів з дня пред`явлення даної вимоги. Докази направлення долучені до матеріалів справи.

Відповідач відповіді на претензію не надав, вимогу не задовольнив.

28.11.2022 позивач направив на електронну адресу відповідача претензію-вимогу № 5-28/09/2022 від 28.11.2022, в якій вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 584736,08 грн протягом 7 днів з дня пред`явлення даної вимоги. Претензія підписана електронно-цифровим підписом. Крім того, разом з претензією був направлений адвокатський запит з приводу зазначеної поставки.

11.01.2023 відповідач листом № 35 надав відповідь на претензію від 28.11.2022, в якій зазначено про отримання претензії позивача 12.12.2022. Також відповідач підтвердив існування невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 531168,08 грн. Проте, через повномасштабне вторгнення рф в Україну, відповідач не має фінансової можливості повернути відразу всю суму. Відповідач посилається на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1, ст. 662 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Сторонами не було обумовлено строк протягом якого відповідач зобов`язаний був поставити позивачу товар. Проте, оскільки, продавцем було отримано суму попередньої оплати у розмірі 1629493,04 грн (08.01.2020 та 29.01.2020), він зобов`язаний був в порядку виконання зустрічного зобов`язання поставити позивачу товар, обумовлений сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач 28.12.2019 та 20.07.2020 лише частково здійснив поставку товару на суму 1044756,96 грн.

Відповідачем не було здійснено поставку товару на суму 584736,08 грн, в зв`язку з чим позивач обгрунтовано звернувся з претензією-вимогою від 28.11.2022 про повернення йому суми не використаної попередньої оплати, скориставшись правом наданим ст. 693 ЦК України. Як зазначив сам відповідача, претензія була ним отримана 12.12.2022.

Отже вимога позивача про стягнення частини суми попередньої оплати, товар на яку не був переданий відповідачем є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі в сумі 584736,08 грн.

Відповідач не надав суду доказів повернення зазначеної суми та існування заборгованості у іншому (меншому) розмірі.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь втрати від інфляції у розмірі 8803,79 грн за період з 01.01.2023-28.02.2023 та 3% річних за період з 20.12.2022-31.03.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, позивач звернувся з вимогою про повернення йому суми попередньої оплати, зобов`язання відповідача набули грошового характеру. Позивач, при визначенні початку періоду нарахування 3% річних та втрат від інфляції відрахував 7 днів з дати отримання відповідачем претензії вимоги (12.12.2022).

Суд перевірив розрахунок позивача та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. З відповідача підлягають стягненню 3% річних за період з 20.12.2022-31.03.2023 у розмірі 4902,17 грн та втрати від інфляції за період з 01.01.2023-28.02.2023 у розмірі 8803,79 грн.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд наголошує, що зобов`язання з поставки товару мало бути виконано ще у 2020 році до настання форс-мажорних обставин, проте відповідач порушив свої зобов`язання, що зумовило звернення позивача з вимогою про повернення йому суми попередньої оплати. Крім того, відповідач самостійно не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та не можливість виконати свої зобов`язання в зв`язку з їх настанням.

В зв`язку з зазначеним, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності в зв`язку з форс-мажорними обставинами.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" (02166, м. Київ, вулиця Кубанської України, будинок 26, ідентифікаційний код 41911015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А-СТ" (49083, м. Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1, ідентифікаційний код 33339559) суму попередньої оплати у розмірі 584736 (п`ятсот вісімдесят чотири тисячі сімсот тридцять шість) грн 08 коп., 3% річних у розмірі 4902 (чотири тисячі дев`ятсот дві) грн 17 коп., втрати від інфляції у розмірі 8803 (вісім тисяч вісімсот три) грн 79 коп. та судовий збір в розмірі 8976 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят шість) грн 63 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко