Постанова

від 05.07.2023 по справі 358/148/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6794/2023

Справа 358/148/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Коробенка С.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Богуславського районного суду Київської області про продовження строку для прийняття спадщини,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати, що він пропустив строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з поважних причин і поновити строк для прийняття обов`язкової частки в спадщині.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , на момент відкриття спадщини йому було повних 63 роки, він був повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця.

Спадкове майно складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . В даний час у будинку ніхто не проживає, його використовує ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (дочка і колишня дружина ОСОБА_5 ) як дачу.

Згідно ст. 353 ЦК УРСР непрацездатні особи успадковують не менше частки, яка б належала кожному з них при спадкоємстві за законом. Вказував, що він не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, оскільки вірив своєму сину ОСОБА_1 , на користь якого спадкодавець ОСОБА_2 склала заповіт, і який обіцяв доглядати його в похилому віці.

Однак в 2008 році його син виїхав на постійне місце проживання за межі України і своєї обіцянки не дотримався. В Україні в будинку ОСОБА_2 залишились проживати його дружина і дочки, з якими мирно вирішити питання про визнання його права на частку в спадщині не вдалося.

З 2011 року він звертався до Богуславського районного суду Київської області з позовами про повернення спадщини, про визнання заповіту недійсним, про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Вичерпавши можливості відмовляти ОСОБА_1 в перегляді справ № 2-917/11 і № 358/1501/15-ц, Богуславський районний суд Київської області передав матеріали справи на перегляд в Таращанський районний суд, а потім в Миронівський районний суд, який теж вже більше п`яти місяців не переглядає його справи, тому він звернувся до Богуславського районного суду з заявою про поновлення строку для прийняття обов`язкової частки у спадщині, щодо якої суд дійшов висновку, що вона не відповідає нормам ЦПК України.

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Богуславської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття обов`язкової частки у спадщині згідно зі ст. 535 ЦК УРСР, як непрацездатний син спадкодавця. Однак нотаріальна контори постановою № 02-31/778 відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку після смерті ОСОБА_2 , поскільки спадкоємцем пропущений шестимісячний строк для прийняття спадщини, визначений ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР. При цьому повідомила, що нотаріальна дія, відмова у її вчиненні або нотаріальний акт оскаржуються до суду. В своєму другому зверненні до Богуславського районного суду він визначив відповідачем Богуславську районну державну нотаріальну контору, однак Богуславський суд визначив, що нотаріальна контора не може бути відповідачем, і повернув його заяву без розгляду.

Вважав, що фактичним відповідачем, який позбавив його права на спадщину і на обов`язкову частку в спадщині, є Богуславський районний суд Київської області.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив розглянути скаргу без його участі, скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, а також свідоцтво, яке Богуславська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_5 на спадщину, а саме будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_2 згідно з рішенням Богуславського районного суду від 17 листопада 2011 року в справі № 2-917/11.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції не навів мотивованих доводів, чому Богуславський районний суд Київської області не може бути відповідачем за його позовом.

Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що позивач дізнався, що рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 листопада 2011 року в справі № 2-917/11 за його сином ОСОБА_5 було визнано право власності на спадкове майно і при цьому не було залучено його, ОСОБА_1 , як претендента на обов`язкову частку у спадщині, таким чином, як вважає позивач, суд незаконно усунув його від спадкування. Насправді в своїх заявах ОСОБА_1 вказував, що 15 серпня 2011 року він звернувся до Богуславського районного суду з заявою про повернення спадщини і вартості гаража у сумі 40000 грн., вказував на те, що 04 листопада 2011 року суддя Богуславського районного суду Київської області Корбут В.М. прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху, а 15 листопада 2011 року повернув позов без розгляду. При цьому ОСОБА_1 звертав увагу, що ОСОБА_5 звернувся до Богуславського районного суду з заявою 09 листопада 2011 року про визнання його права власності на спадщину, тобто з 09 листопада 2011 року по 15 листопада 2011 року у Богуславському районному суді розглядались дві заяви на одну і ту же спадщину. Однак Богуславський районний суд його заяву повернув, хоча за законом ОСОБА_1 має першочергове право на спадщину і на обов`язкову частку в спадщині, а прийняв до розгляду заяву ОСОБА_5 , умисно не залучивши його до участі в розгляді справи № 2-917/11. Вважав, що якщо в суді є дві заяви від різних позивачів, то суд повинен розглянути обидві заяви і вирішити питання, хто має право на спадщину за законом, а хто ні. Тому ОСОБА_1 вважає, що саме Богуславський районний суд є відповідачем у справі № 358/148/22.

Вказував, що Богуславський районний суд в ухвалі від 22 листопада 2018 року визнав, що справа № 2-917/11 порушує право ОСОБА_1 на обов`язкову частку в спадщині, це визнає в постанові від 04 березня 2020 року і Верховний Суд. Таким чином, якщо визнано, що справа № 2-917/11 порушує право ОСОБА_1 на обов`язкову частку в спадщині, то відповідачем в даній справі має бути Богуславський районний суд, оскільки своїм рішенням від 17 листопада 2011 року він незаконно визнав право власності на спадщину за ОСОБА_5 .

Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що спадкова справа № 567/2000 до майна померлої ОСОБА_2 була відкрита за заявою про прийняття спадщини за заповітом, поданою ОСОБА_5 і тому державним нотаріусом були видані свідоцтва на спадщину за заповітом на все майно померлої ОСОБА_5 . Вказував, що спадкова справа № 567/2000 була відкрита за заявою ОСОБА_5 від 03 жовтня 2000 року, тобто через 13 місяців після відкриття спадщини, а не протягом шести місяців, і є незаконною. Вважав, що судом першої інстанції умисно не вказано дату відкриття спадкової справи. По-друге, спадкова справа була відкрита не на всю спадщину, а тільки на земельну частку (пай) померлої ОСОБА_2 і не стосується другої частини спадщини, а саме будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 , про що йде мова у його заяві.

Не погоджувався з твердженням суду першої інстанції, що державним нотаріусом було видано свідоцтво на все майно ОСОБА_5 за заповітом. З листа Богуславської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2022 року № 01-16/309 вбачається, що ОСОБА_5 отримав право власності тільки на земельну частку (пай), а право власності на будинок і земельну ділянку отримав не за заповітом, а по незаконному рішенню Богуславського районного суду від 17 листопада 2011 року в справі № 2-917/11.

Враховуючи вищевикладене, вважав помилковим висновок суду першої інстанції, що спадщину після померлої ОСОБА_2 прийняв син позивача ОСОБА_5 і саме він є особою, яка має відповідати за заявленими вимогами. Вказував, що цей висновок не відповідає дійсному факту того, що саме Богуславський районний суд прийняв рішення, згідно з яким ОСОБА_5 отримав право на спадщину і саме тому Богуславський районний суд є відповідачем.

Вказував, що згідно ст. 549 ЦК УРСР вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. В матеріалах справи № 2-917/11 є довідка Медвинської сільської ради № 1358 від 26 вересня 2018 року, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 в шестимісячний термін з 19 серпня 1999 року фактично вступив в управління спадковим майном померлої ОСОБА_2 , тому фактично йому не треба поновлювати строк для прийняття спадщини. Нотаріальна контора не видає йому свідоцтво на обов`язкову частку в спадщині, тому що згідно з рішенням Богуславського районного суду від 17 листопада 2011 року у справі № 2-917/11 нею видано свідоцтво про право власності на будинок і земельну ділянку ОСОБА_5 і саме це свідоцтво треба скасувати. Тому саме це питання про скасування свідоцтва на право власності на будинок і земельну ділянку, яке видане ОСОБА_5 , повинен вирішити суд.

Вважав, що в ухваленому рішенні суд вирішував не питання захисту прав позивача на його обов`язкову частку в спадщині, а виправдання суддів Богуславського районного суду Київської області.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, крім того, в апеляційній скарзі просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача Богуславський районний суд Київської області в судове засідання не з`явився, направлено клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами в справі за позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. Оскільки позивач не скористався своїм правом залучити до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_5 , а пред`явив позов до неналежного відповідача Богуславського районного суду Київської області, суд першої інстанції відмовив у позові через неналежний суб`єктний склад.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а. с. 4).

На а. с. 5 знаходиться копія рішення Богуславського районного суду Київської області від 03 грудня 2018 року в справі № 358/1493/18 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Медвинська сільська рада Богуславського району Київської області про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, яким встановлено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 років та проживала на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області, являлась матір`ю ОСОБА_1 , 1935 року народження.

Позивач ОСОБА_1 , 1935 року народження (а. с. 6), станом на день смерті ОСОБА_2 мав повних 63 роки.

На а. с. 7 знаходиться копія довідки виконавчого комітету Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області від 26 вересня 2018 року № 1358 про те, що відповідно з записом погосподарської книги № 11, господарство № 1659 Медвинської сільської ради за 1996 - 2000 роки, головою двору є ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій належить житловий будинок АДРЕСА_2 і розташованій на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0825 га. Присадибна земельна ділянка приватизована, 0,45 га. Домоволодіння складається з голови двору ОСОБА_2 , яка проживала в господарстві одна. Спадкоємцями на все майно спадкодавця ОСОБА_2 є син ОСОБА_1 , який в шестимісячний термін з 19 серпня 1999 року фактично вступив в управління спадковим майном. Інший спадкоємець у спадкодавця ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_2 згідно заповіту є онук ОСОБА_5 . Спадкоємцями проводився ремонт димоходу, покрівлі, огорожі, побілка стін тощо. Довідка видана для подання на предмет визнання права власності на житловий будинок та інше майно в порядку прийняття спадщини до Богуславського районного суду.

На а. с. 8 знаходиться заява ОСОБА_1 від 16 грудня 2021 року до Богуславської районної державної нотаріальної контори Київської області про прийняття обов`язкової частки у спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . У випадку відмови у видачі свідоцтва просив повідомити про причину відмови і про наявність чи відсутність в нотаріальній конторі спадкової справи стосовно спадкодавця ОСОБА_2 .

На а. с. 9 знаходиться постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії Богуславської районної державної нотаріальної контори Київської області від 17 грудня 2021 року № 02-31/778, оскільки спадкоємцем пропущений шестимісячний строк для прийняття спадщини, визначений ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР.

На а. с. 10 знаходиться копія рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 листопада 2011 року в справі № 2-917/11 за позовом ОСОБА_5 до Медвинської сільської ради Богуславського району про визнання права власності на спадкове майно, яким встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 належав за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Медвин Богуславського району, та визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно: житловий будинок з указаними господарськими будівлями по АДРЕСА_2 . Судом в даному рішенні встановлено, що ОСОБА_5 являється внуком померлої та спадкоємцем на спадщину за заповітом після смерті баби ОСОБА_2 , з копії заповіту від 09 липня 1999 року вбачається, що ОСОБА_2 заповіла все своє майно ОСОБА_5 .

На а. с. 11 знаходиться копія заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року в справі № 358/1501/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, яким позов залишено без задоволення за недоведеністю позовних вимог. Даним рішенням встановлено, що 09 липня 1999 року ОСОБА_2 склала заповіт на користь ОСОБА_5 , якому заповіла все належне їй майно; з копії рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 листопада 2011 року вбачається, що за ОСОБА_5 було визнано право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , яке залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_2 . Згідно інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 вересня 2015 року вбачається, що за ОСОБА_5 23 квітня 2012 року було зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_2 на підставі рішення Богуславського районного суду від 17 листопада 2011 року.

На а. с. 55 - 56 знаходиться лист Богуславської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2022 року № 01-16/309, яким ОСОБА_1 повідомлено, що оскільки спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 не було вказано інших спадкоємців за законом, які мали право на обов`язкову частку в спадщині, згідно ст. 535 ЦК УРСР, а також ОСОБА_1 не подано заяву про прийняття спадщини згідно ст. 549 ЦК УРСР, тому державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все майно померлої ОСОБА_5 . Для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 535 ЦК УРСР необхідно довести факт вступу в управління або володіння спадковим майном померлої, або надати рішення суду про поновлення строку для прийняття спадщини та рішення суду про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, в частині обов`язкової частки спадкового майна, які видані державним нотаріусом Богуславської державної нотаріальної контори на ім`я спадкоємця за заповітом ОСОБА_5 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано новий доказ, який не подавався до суду першої інстанції, а саме копія заяви ОСОБА_5 про прийняття спадщини на земельну частку (пай) від 03 жовтня 2000 року в спадковій справі № 567/2000.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з об`єктивних причин, що не залежали від нього, під час розгляду справи судом першої інстанції, не заявлено клопотання про поновлення строку для прийняття нових доказів та клопотання про прийняття нових доказів апеляційним судом.

За наведених обставин та згідно вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 524 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час відкриття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини відповідно до статті 525 ЦК УРСР визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 527 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Згідно із статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Положеннями частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Відтак, судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, зазначеної в листі Богуславської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2022 року № 01-16/309, спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 не було вказано інших спадкоємців за законом, які б мали право на обов`язкову частку в спадщині, крім того, заяви про прийняття спадщини відповідно до норм ст. 549 ЦК УРСР не було подано і самим ОСОБА_1 , таким чином, державним нотаріусом були видані свідоцтва на спадщину за заповітом на все майно померлої ОСОБА_5 .

Встановлено також, що з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 звернувся лише 16 грудня 2021 року, і постановою державного нотаріуса Богуславської державної нотаріальної контори від 17 грудня 2021 року № 02-31/778 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, оскільки ним був пропущений шестимісячний строк для прийняття спадщини, визначений ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) зроблено висновок про те, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічний правовий висновок підтримується Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 07 лютого 2023 року в справі № 456/1045/20 (провадження № 61-3976св22).

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі їх відсутності - територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, про що обґрунтовано вказано судом першої інстанції в даній справі при ухваленні рішення, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд не навів мотивованих доводів, чому Богуславський районний суд Київської області не є відповідачем за позовом ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції такої правомірно зауважив, що незгода позивача з рішеннями Богуславського районного суду Київської області є лише підставою для їх оскарження в апеляційному порядку, проте жодним чином не свідчить про існування спору між позивачем і судом з приводу спадкового майна, і рішення цього суду не могли бути причиною пропуску позивачем встановлених законом строків для прийняття спадщини.

Апеляційний суд враховує, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 в даній справі було залишено без руху та запропоновано позивачеві зазначити, в чому саме полягає його спір з Богуславським районним судом Київської області з приводу спадкового майна, та яким чином вказаний суд претендує на зазначене в позові майно; крім того, відповідно до матеріалів даного позову наявний інший спадкоємець ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, з огляду на вказане суд звернув увагу позивача на необхідність розглянути питання про його залучення до участі в справі (а. с. 31).

15 липня 2021 року позивачем ОСОБА_1 направлено заяву до Солом`янського районного суду м. Києва, в якій позивач пояснив, шо оскільки в Богуславському районному суді Київської області з 09 листопада 2011 року по 15 листопада 2011 року розглядались дві заяви різних спадкоємців на одну і ту ж спадщину, суддя Богуславського районного суду Якутюк В.С., який розглядав позов ОСОБА_5 в справі № 2-917/11, міг і повинен був знати про існування другого спадкоємця на спадщину і залучити його до участі в розгляді справи. Оскільки суддя умисно усунув його від участі в справі № 2-917/11, і умисно позбавив його, як першочергового спадкоємця, не тільки спадщини, а й обов`язкової частки у спадщині, то саме Богуславський районний суд має бути відповідачем (а. с. 35 - 36).

Таким чином, незважаючи на процесуальні дії суду першої інстанції щодо забезпечення реалізації процесуальних прав позивача на залучення належного відповідача, а саме залишення позову без руху ухвалою від 09 червня 2022 року і звернення уваги позивача на необхідність розгляду питання щодо залучення іншого спадкодавця до участі в справі, позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі є спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який прийняв після її смерті спадщину, оскільки вирішення даного спору впливає на його права та обов`язки, та обґрунтовано відмовив у позові через неналежний суб`єктний склад.

Зазначене не позбавляє права позивача пред`явити позов до належного відповідача на загальних підставах.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо наведення неправдивої інформації судом першої інстанції, а саме в частині викладення позиції ОСОБА_1 щодо незаконного усунення його від спадкування Богуславським районним судом м. Києва як підстава залучення даного суду як відповідача в даній справі.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 265 ЦПК України в описовій частині рішення зазначається стислий виклад позиції позивача, що в даному випадку і було зроблено судом першої інстанції. Повторне викладення ОСОБА_1 в апеляційній скарзі своєї позиції, яка попередньо була зазначена ним в заяві від 15 липня 2022 року (а. с. 35) щодо одночасного перебування в Богуславському районному суді Київської області двох заяв від двох різних спадкоємців щодо одного і того ж спадкового майна, обізнаності суду про наявність двох претендентів на спадщину і умисне, на думку позивача, незалучення ОСОБА_1 до участі в справі № 2-917/11, жодним чином не суперечить стислому викладенню позиції позивача в описовій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, а лише доповнює і розширює цю позицію.

Доводи апеляційної скарги, що Богуславський районний суд м. Києва в ухвалі від 22 листопада 2018 року та Верховний Суд в постанові від 04 березня 2020 року визнали порушення прав позивача справою № 2-917/11, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Є неприйнятними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції умисно не вказав дату відкриття спадкової справи № 567/2000 після смерті ОСОБА_2 , з огляду на те, що відомості про цю дату в матеріалах справи відсутні взагалі.

Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що спадкова справа № 567/2000 була відкрита не на всю спадщину, а тільки на земельну частку (пай), з огляду на те, що відповідно до ст. 548 ЦК УРСР не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Таким чином, спадщина і відповідно спадкова справа відкривається на все майно спадкоємця одночасно, і спадкоємець приймає її повністю або не приймає взагалі.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_6 отримав право власності тільки на земельну частку (пай), а право власності на будинок і земельну ділянку набув на підставі судового рішення в справі № 2-917/11, і висновки суду першої інстанції про видачу свідоцтва на все майно ОСОБА_5 за заповітом не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на те, що суд першої інстанції посилався на зміст листа Богуславської державної нотаріальної контори від 18 серпня 2022 року № 01-16/309 (а. с. 55 - 56), в якому було зазначено саме такі відомості і який було надано самим позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції вирішувалося питання не захисту прав позивача, а виправдання суддів Богуславського районного суду Київської області, ґрунтуються на особистій інтерпретації позивачем мотивів суду, не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

З огляду на неправильність визначення позивачем осіб, які повинні брати участь у справі як відповідачі апеляційний суд не надає правову оцінку доводам апеляційної скарги щодо наявності чи відсутності факту вступу ОСОБА_1 в управління і володіння спадковим майном та відсутності потреби поновлювати йому строк для прийняття спадщини, а також щодо необхідності скасування свідоцтва на право власності на будинок і земельну ділянку.

Крім того, апеляційний суд враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не подавалося заяв про зміну предмету та підстав позову, і позовні вимоги про скасування свідоцтва, виданого ОСОБА_5 на спадщину, яка складається з будинку та земельної ділянки, не були предметом розгляду судом першої інстанції, відтак, такі вимоги з огляду на положення ст. 367 ЦПК України не можуть бути вирішені апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.