Постанова

від 19.06.2023 по справі 621/3755/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 621/3755/19 Номер провадження 22-ц/814/1243/23Головуючий у 1-й інстанції Вельможна І.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 листопада 2021 року та додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 , в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у правах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом та виселення

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської в якому просила суд зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні будинком що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , вселити позивача разом з неповнолітніми дітьми за місцем їх реєстрації та стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що ОСОБА_2 , мешкала однією сім`єю з ОСОБА_7 , з 2001 року. Шлюб між ними було зареєстровано 22.02.2011 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

ОСОБА_2 має чотирьох дітей: ОСОБА_8 , 2003 року народження, ОСОБА_9 , 2009 року народження, ОСОБА_10 , 2011 року народження та ОСОБА_11 , 2016 року народження.

Позивач зазначила , що з грудня 2009 року вони разом з чоловіком та дітьми фактично проживали за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , або за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , чоловік ОСОБА_2 .

У липні 2019 року прийшовши до будинку за адресою АДРЕСА_1 , позивач не змогла в нього потрапити , оскільки , ОСОБА_1 їй повідомила , що позивач разом із дітьми прав на проживання у вказаному будинку не мають.

Тож позивач вважає, що такими діями ОСОБА_1 чинить їй і дітям перешкоди в користуванні житлом , в якому знаходяться, зокрема, і їхні особисті та побутові речі.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач змушена орендувати житло , що створює незручності , непомірні витрати та моральні страждання, що стало підставою для звернення із позовом.

Відповідач ОСОБА_1 із позовом не погодилась, просила залишити його без задоволення.

26 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_1 , в порядку ст. 193 ЦПК України подала зустрічний позов до ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах неповнолітніх дітей , третя особа - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 26.02.2020 в зв`язку з поданням зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , з порушенням строків, передбачених частиною 1 статті 193 Цивільного процесуального кодексу України повернуто заявнику.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 14.05.2021задоволено клопотання представника позивача адвоката Петренко О.В. та замінено третю особу - Службу у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації в Харківській області на її правонаступника Службу у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області.

Представник третьої особи Мартинова О.В. не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , зазначила, що вказаний будинок не придатний для проживання дітей.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 24 листопада 2021 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_2 , неповнолітнім : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у користуванні будинком АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_2 , неповнолітніх : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

29.11.2021 представник позивача ОСОБА_2 адвокат Петренко О.В. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення по справі 621/3755/19 щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 600 грн.

В судовому засіданні 09.07.2021 представником позивача було повідомлено про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, які будуть надані у відповідності до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. 12.06.2020 до суду було надано попередній розрахунок витрат на правову допомогу від 25.02.2020 щодо понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, разом із копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 28.10.2019 та копією договору про надання правової допомоги від 28.10.2019. 30.11.2020 між адвокатом Петренко О.В. та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги від 28.10.2019. 25.11.2021 між адвокатом Петренко О.В. та ОСОБА_2 було складено акт виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до якого, понесені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу складають 13600 грн (Том 2 а.с. 184-189).

06.12.2021 відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву у якій просила відмовити адвокату Петренко О.В. задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року заяву представника позивача - адвоката Петренко Оксани Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 621/3755/19 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 11 600 (одинадцять тисяч шістсот) грн 00 Непогодившись із такими рішеннями суду їх в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

Скарга на рішення мотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Апелянт вказує, що їй на праві особистої власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Скаржник вказує, що позивач з чоловіком та дітьми ніколи не проживали у належному їй будинку, з часу реєстрації шлюбу останні постійно до 18.04.2019 року проживали в квартирі АДРЕСА_3 , вказана квартира належить донці апелянта ОСОБА_12 .

У належному ОСОБА_1 будинку позивач з чоловіком і дітьми лише зареєстровані за її згоди , для отримання різного роду довідок , державної допомоги на дітей , влаштування на роботу, тощо.

Відповідач зауважує, що належний їй будинок не відповідає встановленим санітарно технічним вимогам та в силу приписів ст.50 Житлового Кодексу не є житловим приміщенням , що підтверджується Актом складеним депутатом Зміївської селищної ради від 27.01.2020 року. Жила площа будинку становить 25,9 кв.м. , що також не може забезпечити встановлені норми проживання на одну людину.

Більше того, про неможливість проживання у будинку дітей надано акт обстеження житлово-побутових умов , складений спеціалістом Служби у справах дітей 15.07.2021 року.

ОСОБА_1 просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 листопада 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо додаткового рішення , апелянт висловлює свою незгоду з тим, що суд першої інстанції виключив, як необґрунтовані витрати , які визначені в акті виконаних робіт послуги , щодо складання заяви в порядку ст.214 КПК України та скарги слідчому судді з мотивів , що вказані документи були складені позивачем . Проте суд не звернув увагу на те , що заява про виклик свідків від 24.12.2019 та позовна заява також були складені позивачем , докази що свідчили б про складання таких документів адвокатом Петренко О.В відсутні.

Також ОСОБА_1 вказує, що в договорі про надання правової допомоги наданому суду відсутні такі суттєві умови договірних відносин , як гонорар. Посилання в договорі на те , що розмір гонорару визначається згідно акту виконаних робіт не відповідає чинному законодавству України.

ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року , та ухвалити нове, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_13 про стягнення витрат на правову допомогу.

Відзив на апеляційні скарги до суду не надходив. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 194476231, дата формування: 23.12.2019, копії Свідоцтва про право на спадщину від 30.04.2008 посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори Головіною Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2-644, копії рішення Зміївського районного суду Харківської області від 26.11.2009, вбачається що будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (Том 1 а.с.15, 16, 64-66).

З копії довідки № 02-2/580 від 19.07.2019, виданої Виконавчим комітетом Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, копії довідки №02-29/156 від 03.02.2020 виданої Виконавчим комітетом Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, копії Домової книги вбачається, що в буд. АДРЕСА_1 з 25.08.2016 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (а.с. 17, 67, 68-73).

Крім того, в будинку АДРЕСА_1 був зареєстрований з 09.09.2016 та по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (Том 1 а.с. 68-73).

З копії паспорта громадянину України, виданого на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 з 25.08.2016 (Том 1 а.с. 6-7).

Відповідно до копії Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, персональні дані заявника: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер витягу: 6334-1558132-2018, ОСОБА_3 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 25.08.2016 (Том 1 а.с. 10 зворот).

Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданого 22.02.2011 Виконкомом Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, 22 лютого 2011 року Виконкомом Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_15 », актовий запис № 02 (Том 1 а.с. 8).

З копії Свідоцтва про народження, НОМЕР_2 , виданого 19.02.2004 м. Харків відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , актовий запис № 149 (Том 1 а.с. 9).

З копії Свідоцтва про народження, НОМЕР_3 , виданого 29.09.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , актовий запис № 4551 (Том 1 а.с. 11).

З копії Свідоцтва про народження, серії , виданого 06.05.2011 Виконкомом Зідьківскої селищної ради Зміївського району Харківської області вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 батьками якого є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , актовий запис № 14 (Том 1 а.с. 12).

З копії Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого 19.04.2016 Виконавчим комітетом Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_6 батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , актовий запис № 15 (Том 1 а.с. 13).

З копії Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_5 , виданого 12.07.2019 Зміївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 163 (Том 1 а.с. 14).

Відповідно до копії Акту, складеного ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 22.12.2019 о 16:35 годині, замки на вхідних дверях в будинку АДРЕСА_1 змінені, ключі наявні у ОСОБА_2 не підходять до вхідних дверей (Том 1 а.с. 19).

Відповідно до Акту від 27.01.2020, складеного депутатом Зідьківської селищної ради Онопко М.І. в присутності свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 - ОСОБА_2 сумісно з дітьми за адресою АДРЕСА_1 , в домоволодінні ОСОБА_1 на протязі чотирьох років не проживають. Оселя знаходиться в занедбаному стані, опалення, води немає. ОСОБА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_4 з квітня 2019 року (Том 1 а.с. 63).

З відповіді КЗ «Зміївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 імені льотчика - космонавта І.П. Волка Зміївської районної ради Харківської області» від 02.06.2020 № 01-14/97 на адвокатський запит № 12 від 06.03.2020 адвоката Петренко О.В. вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_21 та ОСОБА_3 в період з 2015 року по липень 2019 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 . В період навчання дітей в школі, родина має соціальний статус багатодітної родини, комісією в складі соціального педагога, класних керівників та заступника директора з виховної роботи двічі на календарний рік було проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання дітей. (Том 1 а.с. 146, 145).

З Довідки № 01-14/114 від 19.06.2020 наданої директором КЗ «Зміївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 імені льотчика - космонавта І.П. Волка Зміївської районної ради Харківської області» вбачається, що згідно даних особових справ здобувачів освіти, на підставі заяв ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , вказано: АДРЕСА_2 (заяви від 20.08.2015, 30.09.2016, 21.08.2017). Згідно зі списку здобувачів освіти 6-В класу станом на 05.09.2019, змінена адреса місця проживання ОСОБА_4 на АДРЕСА_4 (Том 1 а.с.161).

З інформації, наданої головним лікарем КНП «Зміївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Костенко О. № 1238 від 05.10.2020 на запит Зміївського районного суду Харківської області від 06.08.2020, вбачається, що згідно записами в Ф 112/0 (історія розвитку дитини) дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_2, перебували на обліку та зверталися за медичною допомогою у період з 2015 року по липень 2020 року до лікарів АЗПСМ м. Зміїв. Згідно записам історію розвитку дитини (Ф112) та записів посімейного журналу ОСОБА_4 , ОСОБА_4 з народження по 04.02.2011 перебувала на обліку у лікаря АЗПСМ смт Зідьки та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . (Том 1 а.с. 203).

З Акту обстеження умов проживання складеного 15.07.2021, вбачається, що головним спеціалістом ССД Зміївської міської ради Мартиновою О.В., головним спеціалістом ССД Зміївської міської ради Машановою Ю.О. проведено обстеження умов проживання будинку АДРЕСА_1 , умови проживання не задовільні, умови для виховання та розвитку дітей не створені. За вказаною адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (Том 2 а.с. 131).

Районним судом досліджувались матеріали скарги ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Зміївського ВП ГУНП в Харківській області, щодо невнесення відомостей до ЄРДР, № 621/3252/19, провадження № 1-кс/1157/19, витребуваної судом за клопотанням представника відповідача адвоката Чуненко В.Б., та зазначено, що 06.11.2021 засобами поштового зв`язку до Зміївського районного суду Харківської області надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Зміївського ВП ГУНП в Харківській області, щодо невнесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України. В тексті скарги ОСОБА_2 зазначено, що з грудня 2009 року ОСОБА_2 з чоловіком та дітьми фактично проживали за місцем реєстрації, за адресою: АДРЕСА_1 або за адресою: АДРЕСА_2 . Також зазначено, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 , та її дітям перешкоди у користуванні житлом та фактично виселила останніх.

Постановою слідчого Зміївського ВП ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Баранова Є.О. про закриття кримінального провадження від 31.03.2021, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за 12019220300001022 від 23.11.2019 було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Попри посилання ОСОБА_1 на те , що позивач із дітьми не проживала за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не довела вказаний факт належними та допустимими доказами. Суду не надано підтверджень того , що апелянт зверталась до суду із вимогами до позивача з метою виселення ОСОБА_2 та її дітейабо з метою зняття їх з реєстрації за вказаною адресою, до подання останньою позову про усунення перешкод у користуванні житлом .

За правилами частини 4 статті 109 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку. Оскільки позивач не позбавлена права користування житловим приміщенням , то дії ОСОБА_1 щодо обмеження ОСОБА_2 у праві користування , порушують права позивача , що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Стаття 65 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 310 Цивільного кодексу України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Так, позбавляючи ОСОБА_2 вільного доступу до будинку ОСОБА_1 , позбавила його й дітей , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що є порушенням статті 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем

Частинами 3, 4 статті 39 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Тобто, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років є місцем проживання її батьків. Згідно наведених приписів закону слід дійти висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. В той же час, право малолітньої дитини користуватися житлом позивача є похідним від аналогічного права одного з батьків та існує лише за наявності його у одного з них. З точки зору статті 64 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім`ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього приміщення

Частинами 3, 4 статті 39 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Так, підставою звернення до суду ОСОБА_2 стало те , що разом з дітьми вона не змогла потрапити до будинку за адресою АДРЕСА_1 , в якому вона має зареєстроване місце проживання. Обгрунтовуючи тривалу відсутність у вказаному будинку позивач зазначила , що не проживала в ньому у зимовий період у зв`язку із відсутністю опалення. Наразі у зв`язку із вчиненням перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком за адресою АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_22 з дітьми поживає за іншою адресою.

Тож, вказані обставини спростовують аргументи апеляційної скарги щодо проживання ОСОБА_22 за іншою адресою . Також суд відхиляє і посилання ОСОБА_1 на те, що місце проживання позивача та її дітей було зареєстровано суто для отримання довідок та необхідних документів , адже вказані обставини так як і обставини того що позивач не приймала участі в утриманні будинку не підтверджені належними доказами.

З огляду на що , вірним є посилання районного суду на практику Верховного Суду, що малолітня дитина не втрачає право користування житлом за будь-яких обставин: ні внаслідок тимчасової відсутності понад шість місяців згідно статті 71 Житлового кодексу Української РСР, ні внаслідок вибуття згідно статті 107 Житлового кодексу Української РСР (ВС/КЦС у справі № 755/16152/16-ц).

Перешкоджаючи у користуванні житлом ОСОБА_1 порушила у тому числі права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відтак , суд першої інстанції вірно встановив , що у матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що позивачу створюються певні перешкоди у праві користування спірним будинком, у зв`язку з чим вказане порушене право ОСОБА_2 , та її неповнолітніх дітей підлягає захисту, зокрема усуненням перешкод в користуванні будинком шляхом вселення.

Щодо додаткового рішення .

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, представник позивача в судовому засіданні 09.07.2021 зазначила, що докази в підтвердження витрат позивача на правничу допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до статті 246 Цивільного процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених позивачем ОСОБА_2 , витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування разом з позовною заявою та заявою про ухвалення додаткового рішення по справі ОСОБА_13 надала: копію договору про надання правової допомоги від 28.10.2019; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1002335 від 28.10.2019; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 364 від 07.12.2009; попередній розрахунок вартості правової допомоги від 25.02.2020; додаткову угоду № 1 від 30.11.2020 до Договору про надання правової допомоги від 28.10.2019; Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 25.11.2021; копію квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 28.10.2019; квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 06.10.2021.

Апелянт оскаржуючи додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року вказує , що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, проте власного розрахунку апелянтом не надано . Фактично апеляційна скарга на додаткове рішення суду є тотожною запереченням ОСОБА_1 проти заяви представника позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу , що була подана до районного суду. Відповідно, обставинам та аргументам викладеним у вказаній заяві надано належну оцінку судом першої інстанції у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для скасування додаткового рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову та часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов