Постанова

від 05.07.2023 по справі 629/1714/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 629/1714/22 Головуючий суддя І інстанції Ткаченко О. А.

Провадження № 22-ц/818/472/23 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2022 року, у справі № 629/1714/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця", третіх осіб ППО ВП "Локомотивне депо Лозова" РФ "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" Вільної профспілки Південна залізниця в особі Придачого Юрія Миколайовича, начальника ВП «Локомотивне депо Лозова» РФ Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» Тананян Євгена Рачиковича про визнання незаконним та скасування наказу про простій, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивовано тим, що позивач працює у відповідача на посаді помічника машиніста електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» відповідно до наказу № 26/ОC від 06.03.2012. Відповідно до ст.40 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності» здійснює представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів профспілки. Позивач обраний головою Первинної профспілкова організація виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці (надалі Третя особа), а тому має право вимагати виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників. 08.08.2022 начальник виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Тананян Є.Р. видав наказ №621 «Про продовження режиму вимушеного простою працівників депо», яким оголосив простій позивачу без збереження заробітної плати. 10.08.2022 позивача ознайомлюють під розписку з наказом №621 «Про продовження режиму вимушеного простою працівників депо» від 08.08.2022. 10.08.2022 позивач звертається до відповідача (роботодавця) з заявою «Про забезпечення роботою, доведення до відома графіку роботи (зміни)» в якій просив не порушувати проти позивача ст.43 Конституції України - право на працю та додатково нагадав, що він є виборним органом та тому на нього поширюються гарантії, встановлені ч.2 ст.252 К3пП України, вхідний реєстраційний №873 від 10.08.2022, але відповідач проігнорував заяву, наказ не скасував та роботою не забезпечив. 05.04.2022 позивач допущений до роботи відповідачем (без ознайомленням з відповідним наказом).

Відповідно до ст.21 КЗпП України між позивачем та відповідачем була укладена угода, за якою позивач зобов`язався виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, зобов`язується виплачувати заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Простій для всього ВП «Локомотивне депо Лозова» або цеху експлуатації не запроваджувався. Аналіз норми частини 1 статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів, про це зазначив Верховний Суд у постанові у справі №464/1320/20 від 10.11.2021, інші співробітники виконували в цей час свої обов`язки дистанційно та/або на робочих місцях. Як слідує з назви наказу, він стосується всіх працівників депо але в резулятивній частині наказу вказано прізвище, ім`я, по-батькові - позивача.

Статтею 2-1 КЗпП України заборонено порушення принципу рівності прав і можливостей працівників. Частина перша статті 252 КЗпП України формулює загальне положення, яке покладає на власника або уповноваженого ним орган обов`язок створення для працівників підприємства, установ, організації обраних до складу виборної профспілкової організації, можливості для здійснення їхніх повноважень. Частиною другою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і частиною другою статті 252 К3пП України передбачено, що однією з гарантій можливості здійснення такими особами своїх повноважень є заборона змінювати умови трудового договору, оплати праці без попередньої згоди виборного органу. Частиною 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до п.3.2.12 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинною - час вимушеного простою з причин, що не залежать від працівника, оплачується з розрахунку тарифної ставки, окладу. Відповідно до п.3.7.5 Галузевої угоди - документи з соціально-економічних та трудових питань, які стосуються інтересів працівників галузі, приймати за погодженням чи за участю відповідних профспілкових організацій. Відповідач жодного разу не звертався до Первинної профспілкової організація виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці та дозволу чи погодження/участі профспілкова організація не давала/не брала. Оголошення простою на визначеному наказом умовах (без оплати з розрахунку тарифної ставки/окладу) нашкодило здоров`ю позивача шляхом погіршення соціального становища і порушило гарантоване ст.48 Конституції право на достатні життєвий рівень для Позивача та його сім`ї.

У сукупності наведені обставини свідчать про недоведеність наявності підстав для видання Наказу від 08.08.2022 №621 «Про продовження режиму вимушеного простою працівників депо», яким було оголошення позивачу простій без збереження оплати простою з розрахунку тарифної ставки/окладу. Пов`язую видання вищезгаданого Наказу із вибірковим підходом та переслідуванням позивача за ознакою належності до профспілки, прагненням керівника створити нестерпні умови праці з метою позбутись від невигідного працівника. Наведені у Наказі обставини могли слугувати підставою для запровадження дистанційної роботи згідно ст.60-2 К3пП або оплати простою у розмірі середнього заробітку згідно ч.3 ст.113 КЗпП, але аж ніяк не запровадження простою без збереження оплати з розрахунку тарифної ставки/окладу.

У зв`язку з оголошенням простою позивач не отримував від відповідача належної заробітної плати, яку б отримував у тому випадку, якби працював, тому вважає, що у зв?язку із незаконністю наказу відповідача про оголошення простою, відповідач зобов`язаний оплатити середній заробіток за час незаконного простою, стягненню підлягає середній заробіток за період перебування у простої, а саме з 06.08.2022 року по 04.10.2022 включно. 3 дня простою 06.08.2022 по 04.10.2022 (включно) минуло 42 робочих дні. 42 роб.дн. х 521,94 грн. = 21921,48 грн. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, складає 21921,48 грн.

Посилаючись на ст.237-1 КЗпП України позивач також просив суд відшкодувати з власника на його користь моральну шкоду, яка була йому завдана внаслідок порушення його права на працю та втрати заробітної плати внаслідок безпідставного оголошення йому простою. Факт заподіяння моральної шкоди він пов`язав не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв?язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Просив врахувати, що він має на утримані неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видача Наказу від 08.08.2022 №621 «Про продовження режиму вимушеного простою для працівників депо» яким позивача оголошено простій, що порушило гарантоване ст.48 Конституції право на достатній життєвий рівень для позивача та його сім`ї, призвела до моральних страждають у формі відчуття несправедливості, що призвело до погіршення самопочуття позивача, у нього погіршився сон, погіршились відносини з рідними та близькими, були втрачені нормальні життєві зв?язки, він був змушений вживати додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач оцінив компенсацію завданих йому моральних страждань у розмірі - 10000грн.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 введено правовий режим воєнного стану, який у подальшому був продовжений до 19.02.2023.

Торгово-промислова палата України, враховуючи ситуацію, що склалась, прийняла рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 президента Торгово-промислової палати України було підтверджено, що військова агресія Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року до її офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зі змінами, затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) або даних, що оприлюднюються на офіційних сторінках Міністерства оборони України або Збройних сил України. Так, зокрема до вказаного переліку входить Лозівська міська територіальна громада. Через активні бойові дії внаслідок агресії російської федерації проти України обсяги перевезень значно скоротились.

У зв`язку з наведеним з метою уникнення скорочень працівників підприємства, збереження робочих місць, було запроваджено режим простою з оплатою відповідно до вимог статті 113 КЗпП України. Таким чином, вважає представник відповідача, твердження позивача про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між зупиненням роботи та обмеженням або скасуванням соціальних гарантій є помилковим.

Аналіз ч.2 ст.34 КЗпП України свідчить про те, що переведення працівника на іншу роботу передбачає право роботодавця, а не обов`язок. З огляди на викладене, твердження позивача про порушення передбачених законодавством гарантій не узгоджується з нормами трудового законодавства. Позивач займає посаду помічника машиніста електровозу. До матеріалів справи позивачем надано витяг з наказу від 26.12.2017 №1316, згідно до якого помічник машиніста електровозу входить до кола посад з шкідливими та важкими умовами праці.

Таким чином, твердження позивача про введення дистанційної роботи для посади помічника машиніста електровозу з шкідливими та важкими умовами праці є хибним та заборонено чинним законодавством.

Окремо слід зазначити, що внаслідок ворожих ракетних ударів по території депо, останнє зазнало суттєвих руйнувань, що є загальновідомим фактом. Зазначене вище свідчить про те, що окремі підрозділи депо не можуть функціонувати, а отже свідчить про зупинку роботи його окремих підрозділів.

Таким чином, твердження позивача щодо відсутності простою усього депо або його цеху є таким, що не узгоджується з об`єктивними обставинами.

Позивач помилково вважає, що при введення режиму простою змінюються істотні умови праці. При застосуванні режиму простою істотні умови праці не змінюються, а тому попередньої згоди профспілкового органу у даному випадку не потрібно.

З метою забезпечення експлуатаційної роботи регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було направлено розпорядження від 01.07.2022 №ЦЦТух-10/336 про направлення з Локомотивного депо Лозова (ТЧ-9) регіональної філії «Південна залізниця» до локомотивного депо Здолбунів (ТЧ-14) регіональної філії «Львівська залізниця», зокрема, ОСОБА_1 04.07.2022 видано наказ №152 по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відрядження, зокрема, ОСОБА_1 строком на 28 днів. Від відрядження позивач відмовився, про що свідчить рапорт заступника начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_10 та акт за підписами заступника начальника ОСОБА_2 , старшого нарядника ОСОБА_3 , нарядника ОСОБА_4 , чергового по депо ОСОБА_6 Зазначене свідчить про порушення трудової дисципліни з боку позивача та небажання працювати за повним режимом трудового дня у відрядженні.

Слід зазначити, що позивачем подана власна письмова заява про застосування до нього режиму простою. Згідно телеграми від 01.08.2022 № НЗК-40/1188 виведення працівників категорії «робітники» з простою на робочі місця здійснюється виключно через подання на ім`я заступника директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» з управління персоналом та соціальної політики з обґрунтуванням доцільності залучення працівника до роботи. Клопотання начальника виробничого підрозділу «Локомотивного депо Лозова» від 05.08.2022 № ТЧ-9-08/306 щодо надання дозволу на виведення з режиму простою працівників, зокрема, позивача, не погоджено у зв`язку з відсутністю об`ємів робіт. Телеграмою від 22.09.2022 №НЗК-40/1603 з 26.09.2022 припинено дію телеграми від 01.08.2022 № НЗК-40/1188 щодо погодження виведення працівників категорії «робітники» з простою на робочі місця. 29.09.2022 наказом по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» №776 ОСОБА_1 припинено режим вимушеного простою з 01.10.2022. У зв`язку з викладеним представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа на стороні відповідача начальник ВП «Локомотивне депо Лозова» РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» надав пояснювальну записку, в якій зазначив, що позивач займає посаду помічника машиніста електровозу, а тому за умовами роботи з шкідливими та важкими умовами праці йому не можливо було працювати дистанційно. Також підтвердив, що внаслідок ворожих ракетних ударів по території депо, останнє зазнало суттєвих руйнувань, що є загальновідомим фактом. Зазначене вище свідчить про те, що окремі підрозділи депо не можуть функціонувати, а отже свідчить про зупинку роботи його окремих підрозділів. Твердження позивача щодо відсутності простою усього депо або його цеху є таким, що не узгоджується з об`єктивними обставинами. З огляду на зазначене вище, висновки викладені у постанові Верховного Суду по справі №464/1320/20904/138/21 не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки зазначена справа розглядалась у мирний час, ніж справа, що розглядається судом на час дії воєнного стану, обставини справ є суттєво різними. З метою забезпечення експлуатаційної роботи регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було направлено розпорядження від 01.07.2022 №ЦЦТух-10/336 про направлення з Локомотивного депо Лозова (ТЧ-9) регіональної філії «Південна залізниця» до локомотивного депо Здолбунів (ТЧ-14) регіональної філії «Львівська залізниця», зокрема, ОСОБА_1 . Мною 04.07.2022 видано наказ №152 по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відрядження, зокрема, ОСОБА_1 строком на 28 днів. Від відрядження ОСОБА_5 відмовився, про що свідчить рапорт заступника начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_10 та акт за підписами заступника начальника ОСОБА_2 , старшого нарядника ОСОБА_3 , нарядника ОСОБА_4 , чергового по депо ОСОБА_6 . Зазначене свідчить про порушення трудової дисципліни з боку позивача та небажання працювати за повним режимом трудового дня у відрядженні, та щоб уникнути відповідальності пішов на лікарняний. Хочу зазначити , що після цього позивач неодноразово відмовлявся від запропонованої роботи згідно трудового договору , а саме відмова нарядникам їхати у поїздку помічником машиніста електровозу вигадуючи різноманітні причини нічим не обґрунтовані, забувши про те що він є працівником критичної інфраструктури у воєнний час для нашої держави.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справ, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, новим рішення задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи справу та вирішуючи спір по суті, суддя першої інстанції не врахував, що представники регіональної філії «Південна залізниця», яка не є юридичною особою та не наділена цивільною процесуальною дієздатністю, не залучив орган, дії якого, за твердження позивача призвели до порушення його прав.

Суд першої інстанції не зберіг об`єктивності і упередженості не керував ходом судового процесу порушуючи ч.5 ст. 12 ЦПК України та висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Також зазначив суд першої інстанції застосовував Закон України «Про правовий режим воєнного стану», який не підлягав застосуванню оскільки відповідач не уповноважений запроваджувати обмеження за цим законом.

Неприйнятним є також посилання суду на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136, який не надає право роботодавцю оголошувати простій та призупиняти окремі положення Галузевої угоди, також не регулює порядок такого призупинення та запровадження.

Також неприйнятним є посилання суду на ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136 яка не регулює простій а регулює порядок призупинення дії трудового договору.

Зазначає, до у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції порушує вимоги ч.4 п.6 ст.265 ЦПК України та не зазначив норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував та мотиви їх незастосування.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження правомірності вибіркового застосування положень ст. 34 КЗпП України щодо позивача в порівнянні із іншими працівниками при однакових умовах праці, чим фактично позбавив позивача можливості заробляти собі на життя працею, що гарантовано ст.43 Конституції України, то висновок суду першої інстанції що існувала неможливість роботодавця надати відповідну роботу є помилковою.

Позивач вважає неприпустимими і такими, що суперечать Конституції України будь-які спроби роботодавця звузити обсяг чи зміст існуючих законодавчих норм, які стосуються найманих працівників, обмежити чи скасувати соціальні правові гарантії, зокрема щодо їх працевлаштування, режиму праці, звільнення, державної підтримки, соціального захисту. Порядок і умови реалізації конституційних положень регламентується законодавством про працю, тобто законами та іншими нормативно-правовими актами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Укрзалізниця в особі регіональної філії «Південна залізниця» Прядка В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2021 року у справі №760/32455/19 тільки підтверджують те, що представники Прядка В.О. та ОСОБА_8 діяли від імені довірителя АТ «Українська залізниця».

Вказує, що у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються, працівники можуть бути направлені у простій, відпустку без збереження заробітної плати або призупинити дію трудового договору.

Таким чином, у зв`язку з наведеним з метою уникнення скорочень працівників підприємства, збереження робочих місця, було запроваджено режим простою з оплатою відповідно до вимог статті 113 КЗпП України.

Твердження позивача про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між зупиненням роботи та обмеженням або скасуванням соціальних гарантій є помилковим.

Вказує, що висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №464,1320

20 не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки зазначена справа розглядалась у мирний час, ніж справа, що розглядається судом першої інстанції на час дії воєнного стану обставини справ є суттєво різними, не діяв Закон України «Про організацією трудових відносин в умовах воєнного стану».

Твердження позивача про недопустимість обмеження соціальних правових гарантій не узгоджується із законодавством, яке діє в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача та профспілки, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про суде засідання та в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у цілому відповідає.

Відмовляючи у позові суд прийшов до висновку, що відповідачем доведена законність та обґрунтованість оскаржуваного наказу, зокрема, що на час видання наказу начальником виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 08.08.2022 №621 «Про продовження режиму вимушеного простою для працівників депо», яким оголошено продовження простою помічнику машиніста електровоза ОСОБА_1 , існували обставини, які виключали можливість однієї сторони трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала неможливість роботодавця надати відповідну роботу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює помічником машиніста електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Наказом по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» №477 від 21.06.2022 «Про запровадження режиму вимушеного простою для працівників депо» відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану а Україні» від 24.02.2022 X» 2Ш24Х, наказу директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» від 24.02.2022 №70/Н «Про запровадження режиму простою працівників регіональної філії», у в`язку зі зниженням об`єму роботи та відсутністю обслуговування пасажирських поїздів, наказано встановити режим простою з причин, що не залежить від працівника, зокрема для ОСОБА_1 з 22.06.2022 по 06.07.2022.

Відповідно до розпорядження директора з інженерно-технічного забезпечення АТ «Укрзалізниця» від 01.07.2022, з метою забезпечення експлуатаційної роботи на регіональній філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було направлено з Локомотивного депо Лозова (ТЧ-9) регіональної філії «Південна залізниця» до локомотивного депо Здолбунів (ТЧ-14) регіональної філії «Львівська залізниця», в тому числі, ОСОБА_1 04.07.2022 видано наказ №152 по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відрядження, зокрема, ОСОБА_1 строком на 28 днів.

Однак, ОСОБА_1 відмовився від відрядження. Так, цей факт підтверджується рапортом заступника начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_10,( в якому також зазначено, що ОСОБА_1 вів себе не адекватно: самовільно забрав наказ про відрядження, не реагував на зауваження про поведінку) та Акту за підписами заступника начальника ОСОБА_2 , старшого нарядника ОСОБА_3 , нарядника ОСОБА_4 , чергового по депо ОСОБА_6 ОСОБА_1 .

В заяві від 27.07.2022 ОСОБА_1 просив застосувати до нього вимушений простій з 27.07.2022 по 05.08.2022 р.

Однак, подане з цього приводу клопотання начальника виробничого підрозділу «Локомотивного депо Лозова» від 05.08.2022 №ТЧ-9-08/306 щодо надання дозволу на виведення з режиму простою працівників, зокрема, ОСОБА_1 , - керівництвом не було погоджено у зв`язку з відсутністю об`ємів робіт.

Оскарженим по цій справі наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо» №621 від 08.08.2022 «Про продовження режиму вимушеного простою для працівників депо», відповідно до вказівки від 01.08.2022 № НЗК-40/1188 про те, що виведення з режиму простою на робочі місця працівників категорії «робітники» необхідно погоджувати і заступником директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» з управління персоналом та соціальної політики. У зв`язку з відмовою про виведення з режиму простою помічника машиніста електровоза ОСОБА_9 (вх. №Н-4131/32 від 05.08.2022), відсутністю об`єму робіт та недопрацюванням годин працівників локомотивних бригад в електротязі оскарженим наказом було визначено: продовжити позивачу режим простою з 06.08.2022 до відміни.

Телеграмою керівництва від 22.09.2022 № НЗК-40/1603 з 26.09.2022 припинено дію іншої телеграми від 01.08.2022 №НЗК-40/1188 щодо погодження виведення працівників категорії «робітники» з простою на робочі місця.

Наказом по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» №776 від 29.09.2022 «Про вихід з режиму простою в режим роботи» було припинено режим вимушеного простою ОСОБА_1 з 01.10.2022.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбаченістаттями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституці, серед яких відсуттнє право на працю, ст. 43.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указами Президента України від 14 березня 2022 року за №133/2022, від 18 квітня 2022 року за №259/2022, від 17 травня 2022 року за №341/2022, від 12 серпня 2022 року за №573 та від 07 листопада 2022 року за №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України.

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

На час видання наказу начальником виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 08.08.2022 №621 «Про продовження режиму вимушеного простою для працівників депо», яким оголошено продовження простою помічнику машиніста електровоза ОСОБА_1 , існували обставини, які виключали можливість однієї сторони трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала неможливість роботодавця надати відповідну роботу у у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Лозова» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», про що свідчить той факт, що як безспірно встановлено судом згадане локомотивне депо внаслідок військових дій зазнало обстрілів з боку агресора - РФ, обсяг перевезень по виробничому підрозділу «Локомотивне депо Лозова» (робіт) по електротязі у серпні 2022 року згідно наданої до суду першої інстанції відповідачем довідки (а.с. 130 т.1) значно зменшився у порівнянні з січнем-лютим 2022 року (у 7,6 - 7,5 разів). При цьому позивач був відряджений до іншого місця роботи у зв`язку з виробничою необхідністю, яка була обумовлена цією ситуацією, але він від цього відмовився, цей факт позивач не оспорював і всупереч свого процесуального обов`язку не навів в суді аргументів щодо поважних для цього причин та відповідних доказів на їх підтвердження.

Згідно статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Отже, висновки суду про наявність підстав для оголошення простою, який був викликаний наслідками військової агресії РФ в районі розташування робочого місця позивача у даному випадку належним чином доведений та доводами скарги не спростований.

У ч.ч. 1, 2 ст. 252 КЗпП України передбачені наступні гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Суд першої інстанції покликався на ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка передбачає, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів, - за відсутності визначених у диспозиції вказаної норми підстав відхилив доводи позову щодо порушення відповідачем правового статусу позивача, який є головою первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Локомотивне депо Лозова» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця». Наведені з цього приводу доводи скарги належним чином не обґрунтовані та спростовуються м матеріалами справи.

Доводи скарги про дискримінацію позивача за ознакою його належності до керівництва місцевої профспілкової організації всупереч положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України також не доведені. Відповідач надав докази, що позивачу надавалась реальна можливість замість подальшого простою працювати за своєю спеціальністю на іншому підприємстві відповідача в іншій місцевості, а позивач натомість не надав до суду доказів того, що він з поважних причини відмовився від такої пропозиції. Суд не вправі перевіряти виробничу необхідність у переміщенні того чи іншого працівника в умовах різкого зменшення обсягу перевезень на електротязі, що об`єктивно пов`язано з форс-мажорними обставинами військових дій в районі, де працює позивач, та є виключною господарською компетенцію та дискрецією відповідача. При таких обставинах є безпідставними доводи скарги про вибіркове ставлення до позивача з боку відповідача.

Посилання у доводах скарги на те, що йому не було запропоновано іншу роботу відповідно до ч. 2 ст. 34 КЗпП України є безпідставними, оскільки позивач відмовився від тривалого відрядження, а судом не встановлена наявна у відповідача можливість переведення позивача на весь час простою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу. Крім того, позивач без поважних причин відмовився від відрядження за своєю спеціальністю до іншого підприємства відповідача в іншій місцевості.

Відповідно до ч. 4 ст. 113 КЗпП України час простою з вини працівника не оплачується.

За недоведеності порушення у даному випадку прав позивача на працю відсутні передбачені ст. 237-1 КЗпП України підстави для відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, за нерелевантністю посилання правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 210/5853/16-ц.

Колегія суддів також за безпідставністю відхиляє доводи скарги щодо неналежного представництва відповідача у даній справі, Прядка В.О. та ОСОБА_8 діяли від імені відповідача - довірителя АТ «Українська залізниця», який є юридичною особою, на підставі відповідної довіреності та свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності (а.с. 86 т.1, 113-115 т.1), що відповідає правовим висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2021 року у справі №760/32455/19 тільки підтверджують те, що представники

З огляду на це вищевказані доводи скарги колегія суддів визнає недоведеними, вони не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни оскарженого рішення суду, які передбачені у ст. 376 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2022 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 10 липня 2023 року.

Головуючий - В.Б. Яцина

І.В.Бурлака

Ю.М.Мальований.