Постанова

від 28.06.2023 по справі 910/10892/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2023 р. Справа№ 910/10892/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 28.06.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

у справі № 910/10892/22 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд"

про стягнення 478 432, 21 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" м. Києва задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" 260 333, 43 грн боргу, 33 050, 36 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5 628, 96 грн 3% річних з простроченої суми, 68 819, 43 грн пені, 85 600, 03 грн штрафу. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, 03.02.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" в цій частині.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Тому апелянт вважає, що розмір штрафних санкцій, крім іншого, також є несправедливим, що не було враховано судом першої інстанції.

До того ж, разом з поданням апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" подано до суду нові докази по справі.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.В., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10892/22. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

22.02.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10892/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/10892/22 та призначено до розгляду у судовому засіданні 22.03.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 на 12.04.2023.

12.04.2023 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А у щорічній відпустці з 10.04.2023 по 05.05.2023.

Судді Шаптала Є.Ю. та Яковлєв М.Л. з 08.05.2023 по 09.05.2023 перебували у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/10892/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 на 31.05.2023.

31.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копію платіжної інструкції №3240 від 22.05.2023 на суму 245 333,43 грн.

31.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копію платіжної інструкції №3240 від 22.05.2023 на суму 245 333,43 грн.

31.05.2023 у судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 до 07.06.2023.

Суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 06.06.2023 по 09.06.2023.

08.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" подано додаткові пояснення у справі, в яких позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та долучає до матеріалів справи копію платіжної інструкції №3240 від 22.05.2023 на суму 245 333,43 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/10892/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 на 28.06.2023.

Так, колегією суддів встановлено, що скаржником разом з апеляційною скаргою подано нові доказі по справі.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, посилання скаржника щодо не отримання ним позовної заяви колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, оскільки додатки до матеріалів справи місять докази направлення позовної заяви на юридичну адресу відповідача, до того ж позивач був обізнаний щодо наявності судового спору щодо спірних правовідносин, оскільки ним отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та подання ним відзиву на позовну заяву, відповідач не був обмежений скористуватись своїм процесуальним правом щодо ознайомлення з матеріалами справи.

В судове засіданні 28.06.2023 з`явились представник відповідача та надав свої пояснення стосовно обставин справи. Позивач до суду не з`явився, своїх представників не направив, про дату, час, та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення трек-номер №04116 3887318 4.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 22.01.2010 між позивачем і відповідачем було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № GRC-22012020, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу транспортно-експедиційні послуги у внутрішньому та міжнародному сполученні, пов`язаних з дорожнім перевезенням та митним оформленням вантажу у відповідності з умовами, узгодженими сторонами у заявках та/або додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору, а відповідач - прийняти і оплатити вартість послуг на умовах договору.

Згідно умов п.п. 6.1., 6.2. договору розмір плати за надані експедитором послуги при кожному окремому перевезенні та митному оформленні вантажів визначається у заявці до договору. Рахунки-фактури виставляються експедитором замовнику (у т.ч., його передача здійснюється за допомогою електронного зв`язку в порядку, передбаченому договором) одночасно з узгодженням сторонами умов щодо організації кожного окремого перевезення та/або на момент перетину державного кордону України - при організації міжнародних перевезень.

Платежі здійснюються замовником у національній валюті України згідно наданих експедитором рахунків-фактур протягом 10 календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури, але в будь-якому випадку не пізніше дати вивантаження вантажу в пункті призначення.

Відповідно до умов п. 2.1.2., 4.1.8. договору за фактом надання послуг сторони складають та підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

Надісланий замовнику акт приймання-передачі наданих послуг має бути підписаний останнім та надісланий експедитору протягом 10-ти робочих днів з дати його надіслання замовнику. У випадку відсутності у вказаний термін підписаного замовником акту приймання-передачі наданих послуг, такий акт вважається підписаним замовником, а послуги по ньому виконані експедитором належним чином в повному обсязі.

Строк дії договору відповідно до умов п. 9.1. договору встановлений з моменту його підписання та діє до 31.12.2020. Якщо жодна із сторін за два місяці до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то строк чинності цього договору вважається продовженим на кожен наступний календарний рік. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Заявкою № DSV00001 від 09.02.2022 до спірного договору сторони погодили перевезення вантажу двома автомобільними транспортами позивача у міжнародному сполученні за маршрутом м. Валенсія (Іспанія) - м. Київ (Україна). Вартість послуг перевезення становить 9310 Євро.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями зазначених договору та заявки.

Як стверджує позивач, у лютому 2022 році ним належним чином надано відповідачу послуги з перевезення за договором та вищевказаною заявкою загальною вартістю 310 333,43 грн.

На підтвердження надання послуг позивачем подані міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) №№ 445119 від 13.02.2022, 445117, 450234 від 15.02.2022, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3309, 3310 від 24.02.2022, рахунки на оплату № 1670, 1671 від 24.02.2022.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3309, 3310 від 24.02.2022 з боку відповідача підписані не були.

З урахуванням вищевказаних умов п. 4.1.8. договору та встановлених судом обставин направлення відповідачу вищевказаних актів надання послуг, відсутності доказів висловлення відповідачем заперечень щодо визначених позивачем обсягів та вартості наданих послуг, суд вважає, що послуги в заявленому обсязі позивачем надані належним чином.

Судом першої інстанції враховані подані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3309, 3310 від 24.02.2022, як належні докази надання послуг за договором.

Наявним у матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків за період 22.01.2020-16.08.2022 відповідачем одержані послуги оплачені у розмірі 25 000,00 грн.

Разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем до суду першої інстанції подано копії платіжних доручень № 2586 від 12.10.2022 на суму 20 000, 00 грн, №24 від 01.07.2022 на суму 5 000, 00 грн, №5509 від 15.07.2022 на суму 20 000, 00 грн, якими сплачено надані йому послуги за договором у загальному розмірі 45 000,00 грн, з яких 20 000,00 грн до звернення позивача в суд першої інстанції з позовом та які позивачем не було враховано.

При визначенні розміру проведених за договором платежів позивачем враховано оплату в загальному розмірі 25 000,00 грн, проведену на підставі платіжних доручень № 24 від 01.07.2022 та №5509 від 15.07.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умов укладених між ним та відповідачем договору на транспортно-експедиторське обслуговування № GRC-22012020 від 22.01.2010, заявки № DSV00001 від 09.02.2022 до цього договору останній частково оплатив надані йому послуги з перевезення вантажу двома автомобільними транспортами за маршрутом м. Валенсія (Іспанія) - м. Київ (Україна), заборгувавши 285 333,43 грн, з цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, 33 050,36 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5 628,96 грн 3% річних з простроченої суми, 68 819,43 грн пені та 85 600,03 грн штрафу передбачених п. 5.6. договору, а також понесені по справі судові витрати, у т.ч. 20 000,00 грн з попереднього розрахунку витрат по оплаті послуг адвоката.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає часковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що частина заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 20 000,00 грн відповідачем була сплачена до часу звернення позивача в суд з указаним позовом, вимоги у цій частині заявлені безпідставно, а тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовлено у позові в цій частині на підставі ст. 16 ЦК України.

Суд першої інстанції враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов`язання по оплаті за договором, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624, 625 ЦК України дійшов висновку про стягнення 260 333,43 грн (310 333,43 грн - 45 000,00 грн) боргу, 33 050,36 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5 628,96 грн 3% річних з простроченої суми, 68 819,43 грн пені, 85 600,03 грн штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на час прийняття судом першої інстанції рішення заборгованість відповідача перед позивачем становила 260 333,43 грн і в процесі апеляційного перегляду справи апелянт не спростував факту наявності вказаної заборгованості, а тому є вірним висновок місцевого господарського суду, зроблений на підставі наявних у справі на той час доказів, про обґрунтованість і доведеність вказаних позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване.

Однак, після прийняття оскаржуваного рішення разом з зверненням відповідача з апеляційною скаргою ним у було долучено докази погашення суму основного боргу на доказ чого до апеляційної скарги апелянтом були додані належним чином засвідчені копії платіжного доручення №2622 від 07.11.2022 на суму 20 000,00 грн та разом з клопотанням про долучення документів до матеріалів справи надано копію платіжної інструкції №3240 від 22.05.2023 на суму 245 333,43

Таким чином, відповідач погасив заборгованість перед позивачем в частині оплати основного боргу повністю, що підтверджується копіями платіжних доручень №24 від 01.07.2022 на суму 5 000,00 грн, №5509 від 15.07.2022 на суму 20 000,00 грн, №2586 від 12.10.2022 на суму 20 000,00 грн, №2622 від 07.11.2022 на суму 20 000,00 грн та платіжною інструкцію №3240 від 22.05.2023 на суму 245 333,43 грн, що разом складає 310 333,43 грн.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі №916/144/18.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 310 333,43 грн заявлена до стягнення сума основного боргу є погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, та керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог щодо основного боргу та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 260 333,43 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 68 819, 43 грн пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Згідно умов п. 5.6. договору за несвоєчасну оплату послуг експедитора замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення без обмеження в шість місяців та штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості за користування цими коштами.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача 68 819, 43 грн пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 85 600, 03 грн штрафу суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок позивача, вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача 85 600, 03 грн штрафу.

Позовних вимог в частині стягнення з відповідача 33 050, 36 грн інфляційних втрат та 5 628, 96 грн 3% річних суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача 33 050, 36 грн інфляційних втрат та 5 628, 96 грн 3% річних.

Посилання скаржника на неможливість належного виконання зобов`язання у встановлений строк за спірним договором внаслідок форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які були спричинені введенням 24.02.2022 року воєнного стану в Україні, та у зв`язку із цим звільненням його на підставі п. 7.1. договору від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин, є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що виконання зобов`язання відповідачем з оплати наданих послуг за договором частково було виконано 1, 15 липня, 12 жовтня та 7 листопада 2022 року. Це свідчить про можливість виконання відповідачем зобов`язання за договором на транспортно-експедиторське обслуговування № GRC-22012020 від 22.01.2010, заявки № DSV00001 від 09.02.2022 після введення 24.02.2022 воєнного стану та в умовах збройної агресії проти України.

Доказів неможливості виконання зобов`язання за договором після 24.02.2022 матеріали справи не містять, тому доводи скаржника в цій частині визнаються судом необґрунтованими.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому, в даному випадку відсутні правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення його від виконання частини прийнятих зобов`язань.

Щодо доводів апелянта про можливість суду першої інстанції, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені, штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відсутні докази на підтвердження відсутності вини відповідача у порушенні зобов`язання щодо оплати наданих послуг та здійснення відповідачем конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для належного виконання зобов`язань за договором.

Обставини, на які скаржник посилається в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру штрафу, не свідчать про винятковість розглядуваного випадку та наявність об`єктивних обставин, що виключали б можливість відповідача належним чином виконати свої зобов`язання за договором.

Крім того, розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним з допущеним порушенням.

Відтак, враховуючи інтереси обох сторін, досліджуючи обґрунтованість доводів відповідача, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення суми заявленого позивачем до стягнення з відповідача та присудженого до стягнення судом першої інстанції штрафу, оскільки це не буде забезпечувати балансу інтересів сторін.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ Логістика" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" збитків внаслідок інфляції в розмірі 33 050, 36 грн, 3% річних в розмірі 5 628, 96 грн, пені в розмірі 68 819, 43 грн, штрафу в розмірі 85 600, 03 грн.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на погашення відповідачем суми основного боргу та враховуючи правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 та від 25.07.2019 у справі №916/144/18, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 260 333,43 грн, провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивач по сплаті судового збору за подачу позову, виходячи з суми позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, та витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентакран Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 260 333,43 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10892/22 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 04.07.2023

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв