Рішення

від 04.07.2023 по справі 902/529/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Cправа № 902/529/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В., за відсутності сторін

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", 21021, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. 600-річчя, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 33126849

до Закритого акціонерного товариства - Науково-виробнича фірма "Елекомс", 21100, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Максима Шимка (Карла Маркса), будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 20110825

про стягнення 577 286,58 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 18.04.2023 року надійшла позовна заява № ПП/296/S від 17.04.2023 (вх. № 521/23 від 18.04.2023) Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Закритого акціонерного товариства - Науково-виробнича фірма "Елекомс" про стягнення 577 286,58 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 24.04.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/529/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті у справі призначено на 23.05.2023 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 23.05.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали про задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті у справі №902/529/23 на 15.06.2023 о 10:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

07.06.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення № 1/5454/S від 05.06.2023 (вх. № 01-34/5373/23 від 07.06.2023) з додатками.

У судовому засіданні 15.06.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні та про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі №902/529/23 до 04.07.2023 о 15:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

04.07.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

На визначену судом дату у судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись ухвалою суду від 19.06.2023, яку було надіслано позивачу на повідомлену ним електронну адресу та за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, з метою належного повідомлення відповідача про судове засідання, ухвалу від 19.06.2023 судом було надіслано також керівнику відповідача та розміщено оголошення про виклик Закритого акціонерного товариства - Науково-виробнича фірма "Елекомс" як відповідача у судове засідання у справі № 902/529/23 на 04.07.2023 о 15:30 на офіційному веб-порталі судової влади України.

Положеннями частини 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на адресу учасника є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19.

Згідно частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач, відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи та їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Судом прийнято також до уваги заяву представника позивача № б/н від 04.07.2023 про розгляд справи за відсутності представника позивача.

За результатами судового засідання 04.07.2023 судом ухвалено рішення у справі.

З огляду на відсутність сторін, після виходу з нарадчої кімнати, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.

Суть спору:

Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства - Науково-виробнича фірма "Елекомс" про стягнення 577 286,58 гривень заборгованості за надані послуги з продажу та постачання теплової енергії в гарячій воді.

На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 01.09.2018 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018. На виконання умов цього договору за період з березня 2010 по серпень 2021 постачальником у приміщення споживача здійснювалось постачання теплової енергії у гарячій воді загальну суму 577 286,58 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) в дублікатах, які на думку позивача за змістом п.6.5, п.6.6 договору вважаються визнаними відповідачем.

У зв`язку із нездійсненням відповідачем оплати за надані послуги теплопостачання, позивач звернувся до суду із позовом про їх стягнення у примусовому порядку.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв, клопотань під час розгляду справи до суду не подав.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За твердженням позивача між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (постачальник, позивач) та Закритим акціонерним товариством - Науково-виробнича фірма "Елекомс" (споживач, відповідач) склалися правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018 та підписаних відповідачем опитувальних листів від 01.10.2009 року, де обумовлено обсяги, характер послуг, що замовляються, характеристика об`єкта на який замовляються послуги з теплопостачання. У додатках до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018 наведено обсяги постачання теплової енергії у приміщеннях споживача згідно яких приєднане теплове навантаження залишилось незмінним. Відтак позивач вважає, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання послуг з теплопостачання.

Як вбачається із наданих суду актів здачі-прийняття як на підставу надання послуг з приєднаного навантаження та поставленої теплової енергії позивач посилається на договір 618.

В опитувальних листах від 01.10.2009 (т. 1 а.с. 24-26) зазначено - опитувальний лист теплопостачання за договором № 618 від 01.10.2009 року.

Судом встановлено, що договору № 618 від 01.10.2009 року матеріали справи не містять.

Згідно листа № 15/4611 від 08.08.2018 позивачем надіслано за адресою відповідача примірник договору № 618 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Вказаний лист повернутий на адресу позивача із відміткою не вручено, за закінченням терміну зберігання (т. 1 а.с. 15-23).

Підписаного з боку відповідача договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018 матеріали справи не містять.

У письмових поясненнях позивач зазначає, що договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді укладено в односторонньому порядку.

На підтвердження заявленої до стягнення заборгованості в сумі 577 286,58 гривень позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт у дублікатах, підписаних позивачем в односторонньому порядку, виписку з журналу нарахувань та оплати.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з продажу та постачання теплової енергії в гарячій воді за період березень 2010-серпень 2021 року.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 577 286, 58 гривень заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2010 по серпень 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин судом враховано таке.

Положеннями частини 1-3 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.

Частиною 7 статті 276 ГК України визначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно із частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання", пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

Статтею 24 Закону "Про теплопостачання" визначено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є їх обов`язком з метою врегулювання взаємних прав та обов`язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.

Отже, укладення договору на теплопостачання є обов`язковим для сторін в силу Закону.

Аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 14.05.2020 у справі № 910/1746/19.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 207 ЦК України).

Зазначеного в опитувальних листах від 01.10.2009 (т. 1 а.с. 24-26) договору № 618 від 01.10.2009 року до матеріалів справи позивачем не надано.

Підписаного уповноваженою особою відповідача договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 618 від 01.09.2018 позивачем також не надано.

Позивач посилається на те, що надісланий на адресу відповідача лист № 15/4611 від 08.08.2018 із примірником договору № 618 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді повернутий на адресу позивача із відміткою не вручено, за закінченням терміну зберігання (т. 1 а.с. 15-23).

Водночас суд зауважує, що за відсутності опису вкладення поштового відправлення до листа № 15/4611 від 08.08.2018, на який посилається позивач, суд позбавлений можливості достовірно встановити обставину надіслання відповідачу примірника договору № 618 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, а відтак додані до позовної заяви копії рекомендованих повідомлень, конвертів не можуть вважатися належним та допустимим доказом надіслання/вручення відповідачу договору.

Разом з тим відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, про те, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення за допомогою належних, допустимих факту надання та споживання таких послуг, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг.

Положеннями частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За умовами частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Пункт 40 Правил користування тепловою енергією передбачає, що споживач зобов`язаний дотримуватися вимог договору, а саме вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог статей 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом із тим частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (із змінами і доповненнями) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження заявленої заборгованості позивачем надано акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з березня 2010 по червень 2021 року в дублікатах без підпису зі сторони замовника (споживача, відповідача).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що вказані акти в оригіналах були належним чином направлені на адресу відповідача. Разом з тим доказів надіслання актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з березня 2010 по березень 2020 року відповідачу матеріали справи не містять.

Із зазначених у переліку додатків до позовної заяви (п. 12) копій рекомендованих повідомлень, конвертів (т.1 а.с. 38-49) зазначених позивачем як копії доказів направлення актів за 04.2020, 06.2020, 08.2020, 10.2020, 11.2020, 01.2021, 03.2021- 08.2021 неможливо достеменно встановити, які конкретно документи було надіслано позивачем. Відтак додані до позовної заяви копії рекомендованих повідомлень, конвертів не можуть вважатися належним та допустимим доказом надіслання/вручення відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за спірний період. Також суд зауважує, що вказані рекомендовані повідомлення повернені на адресу позивача із відміткою адресат відсутній за вказаною адресою.

Як вбачається із описів вкладення у цінний лист (т. 1 а.с. 30-35) позивачем 02.03.2023 та 10.03.2023 надіслано акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з березня 2010 по червень 2021 року на адресу відповідача. Доказів їх отримання відповідачем матеріали справи не містять.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ЗАТ НВФ "Елекомс" за адресою відповідача відомості щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження відсутні (т. 1 а.с. 217).

Виписки з журналу нарахувань і оплати за період з березня 2010 по червень 2021 року по особовому рахунку № 618 (споживач: ЗАТ НВФ "Елекомс") є документом, складеним позивачем в односторонньому порядку, тому за відсутності належних доказів направлення відповідачу актів виконаних робіт (наданих послуг), доказів часткової оплати не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості.

Водночас, доказів сплати відповідачем заборгованості на підтвердження фактичного споживання послуг з приєднаного навантаження та поставки теплової енергії матеріали справи також не містять.

Доводи позивача про наявність договірних відносин з огляду на наявність опитувальних листів теплопостачання підписаних зі сторони відповідача 01.10.2009 року судом відхиляються, оскільки підписання відповідачем вказаних опитувальних листів не доводить факту надання та споживання теплової енергії, її обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання з оплати.

Суд звертає увагу, що договору № 618 від 01.10.2009, договору № 618 від 01.09.2018 підписаного уповноваженою особою відповідача позивачем не надано, а тому суд позбавлений можливості з`ясування наявності господарських відносин між сторонами на підставі вказаних договорів, складу прав та обов`язків сторін за договорами.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обгрунтованість позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Копію судового рішення направити учасникам справи рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси учасників справи.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, 21021, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. 600-річчя, будинок 13, office@vmtе.vn.ua;

3 - відповідачу, 21100, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Максима Шимка (Карла Маркса), будинок 8.