Рішення

від 06.07.2023 по справі 910/8374/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 910/8374/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Медіа-ДК"доПриватного підприємства "ПІАР КОМОРА"простягнення 221 112,00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Медіа-ДК" (далі також - позивач, ТОВ "ВД "Медіа-ДК") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного підприємства "ПІАР КОМОРА" (далі також - відповідач, ПП "ПІАР КОМОРА") про стягнення заборгованості за договором про надання рекламних послуг № 478-2017/ДР від 17.04.2017 в розмірі 221 112,00 грн.

Відповідно до ухвали суду від 02.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/8374/23 грн, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено судове засідання на 06.07.2023.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 06.07.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду про відкриття була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2023.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з положеннями ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, строки розгляду спору, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення слухання справи немає, наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Медіа-ДК" (як виконавцем) та Приватним підприємством "ПІАР КОМОРА" (як рекламодавцем) було укладено договір № 478-2017/ДР про надання рекламних послуг (далі також - договір), відповідно до умов якого рекламодавець замовляє та оплачує, а виконавець зобов`язується надати рекламні послуги, що полягають в розміщенні на сторінках видання та на сайті (надалі за текстом - "рекламоносій") рекламних матеріалів рекламодавця, забезпечити доведення реклами до споживачів шляхом розповсюдження рекламо носія серед населення і підприємств України. Назва видання та/або сайту, обсяг рекламних матеріалів, графік виходу рекламних матеріалів та їх вартість визначаються у відповідному додатку до договору. Всі додатки до договору становлять його невід`ємну частину.

Згідно з п. 2.5 договору, послуги виконавця вважаються наданими відповідним чином після розміщення рекламних матеріалів на сторінках рекламоносія, відповідно до умов договору та відповідного додатку до нього, про що сторони складають Акт наданих послуг. Претензії щодо якості та/або кількості рекламних матеріалів повинні бути письмово надані рекламодавцем не пізніше 5 (п`яти) днів з дня виходу рекламоносія.

Пунктом 2.6.3 договору встановлено, що рекламодавець впродовж 5 робочих днів з моменту отримання Акту повинен розглянути його та у разі відсутності заперечень, повернути підписаний примірник Акту про надання послуг виконавцю. У разі наявності заперечень щодо наданих рекламних послуг рекламодавець у цей же самий строк складає про це письмове мотивоване заперечення та надсилає виконавцю. Протягом 5 робочих днів, з дати отримання виконавцем мотивованого заперечення, сторони додатково погоджують строки виправлення недоліків.

Відповідно до п. 2.6.4 договору, відсутність зауважень (заперечень) з боку рекламодавця у зазначений вище строк, означає прийняття останнім відповідного Акту без будь-яких заперечень або зауважень.

Пункт 3.2.3 визначає, що одним із обов`язків рекламодавця є вчасна та повна оплата послуг на умовах, визначених договором.

Усі суперечки і розбіжності, що можуть виникнути з договору або в зв`язку з ним, будуть вирішуватися відповідно до чинного законодавства України (пункт 6.1 договору).

Згідно з п.п. 8.1.,8.2. договору, договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017. У випадку, якщо за 20 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не направить офіційного повідомлення про намір припинити його дію, договір вважається таким, що продовжив свою дію (авто пролонгований) на наступний календарний рік. Кількість таких автопролонгацій є необмеженою.

Як вбачається із доводів позивача, він надав відповідачу послуги за договором на суму 221 112,00 грн, про що було складено відповідні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що відповідач у передбаченому договором порядку не розрахувався за отримані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідач відзив на позов не надав, наведених у позовній заяві доводів не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підтвердження своїх доводів позивачем надані Акти здачі-приймання (надання послуг):

- № 11064 від 16.12.2021 на суму 158 904,00 грн;

- № 11066 від 31.12.2021 на суму 41 472,00 грн;

- № 11065 від 31.12.2021 на суму 20 736, 00 грн.

23.02.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача Претензію про стягнення заборгованості за договором, до якої додано, зокрема, вказані вище Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки на оплату.

Відповідач, всупереч вимог п. 2.6.3. договору Акти не підписав, претензій щодо якості та/або кількості отриманих послуг не надав.

Крім того, додатково на підтвердження розміщення рекламних послуг позивачем надані копії макету та рекламної статті, які розміщенні на сторінках журналу "The economist" в номері № 01 від 16.12.2022 та паперові копії рекламних статей, які розміщені на сайті позивача nv.ua.

З наведеного вбачається, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, вартість наданих послуг у визначений договором строк у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої, станом на день розгляду справи, складає 221 112,00 грн.

Докази здійснення відповідачем оплати заборгованості у розмірі 221 112,00 грн в матеріалах справи відсутні та відповідачем до матеріалів справи не долучені.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Згідно з положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог - судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, 252, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Медіа-ДК" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ПІАР КОМОРА" (02002, м. Київ, вул. Сверстюка Євгена, 3, код ЄДРПОУ 36683606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Медіа-ДК" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 86; код ЄДРПОУ 39145695) заборгованість в розмірі 221 112,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 316,68 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко