Рішення
від 11.07.2023 по справі 910/3186/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2023Справа № 910/3186/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Самойленко Андрія Миколайовича

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЛЕОН"

03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 2-Б

про стягнення 166 418,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Самойленко Андрій Миколайович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЛЕОН" (далі-відповідач) про стягнення 166418,16 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/3186/23 від 06.03.2023 позовну заяву залишено без руху.

24.04.2023 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.04.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3186/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштове відправлення №0105494328697 отримано відповідачем 11.05.2023.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/3186/23 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

31.01.2022 між ФОП Самойленко А.М. (автоперевізник за договором) та ТОВ «Агрофірма Леон» (клієнт за договором) був укладений договір №31/01/22-1 на послуги по автоперевезенню (далі - договір).

Строк дії договору до 31.12.2022 (п.8.1 договору).

Згідно з п.1.1 договору клієнт доручав, а автоперевізник зобов`язувався за плату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов`язані з систематичним перевезенням вантажів на умовах даного договору.

Пунктами 1.2 і 1.3 договору сторонами передбачалось укладення додаткової угоди на виконання перевезень, в якій повинно було бути уточнення щодо виду, найменування, кількості вантажу, строків та порядку перевезення, пунктів призначення тощо.

Однак, в подальшому, від укладення додаткових угод на кожний етап перевезення сторонами спільно в усному порядку було вирішено відмовитись.

Так, з 04.02.2022 по 08.02.2022 ФОП Самойленко А.М. здійснив перевезення вантажу згідно укладеного договору №31/01/22-1 від 31.01.2022 з с.Писанка до с.Визирка, про що сторонами було складено та підписано відповідні товарно- транспортні накладні: №00032Д від 04.02.2022; №00033Д від 04.02.2022; №00034Д від 04.02.2022; №00035Д від 05.02.2022; №00036Д від 06.02.2022; №00037Д від 07.02.2022; №00038Д від 07.02.2022.

Товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу складались клієнтом, тобто саме останнім визначались пункти навантаження та розвантаження вантажу.

Також, сторонами, на підтвердження надання послуг - здійснення автоперевезення, були складені відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаний вище період до договору №31/01/22-1 від 31.01.2022: №05/02/22-1; №05/02/22-2; №05/02/22-3; №06/02/22-4; №06/02/22-5; №08/02/22-1; №08/02/22-2.

Вказані вище товарно-транспортні накладі та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані сторонами без будь-яких зауважень або застережень, містять відтиски печаток сторін та містять посилання на договір №31/01/22-1 від 31.01.2022.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що свої зобов`язання з доставки вантажу згідно визначених пунктів доставки, зазначених клієнтом, автоперевізник виконав в повному обсязі та належним чином.

Загальна вартість наданих послуг згідно підписаних актів складає 128937,60грн.

Згідно з п.4.2 договору розрахунок за надані автоперевізником послуги проводиться після виконання послуг і підписання акта виконаних робіт протягом трьох банківських днів.

Тобто, загальним періодом здійснення автоперевезення та підписання відповідних актів є період з 04.02.2022 по 08.02.2022, а отже, з урахуванням вимог п.4.2 договору, у клієнта з 12.02.2022 виник обов`язок щодо оплати наданих автоперевізником послуг.

Як вказує позивач, свої зобов`язання з оплати вартості автоперевезень ТОВ «Агрофірма Леон» в повному обсязі не виконало.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, що ні в строки передбачені умовами Договору, ні на день подачі цього позову Відповідач умов договору не виконав, послуг з організації перевезень вантажу не надав, суму попередньої оплати не повернув.

Таким чином у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за договором №31/01/22-1 від 31.01.2022 у розмірі 128937,60грн, яку і просить стягнути з клієнта автоперевізник.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом встановлено, що умов договору від 31.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЛЕОН" не виконало, оплати наданих послуг з організації перевезень вантажу не здійснило. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд приймає твердження позивача, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем по Договору станом дату подання позовної заяви становить 128 937,60грн. Розмір такої заборгованості підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, строк виконання відповідачем зобов`язання по договору №31/01/22-1 від 31.01.2022 у сумі 128 937,60 грн. настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача у сумі 128 937,60 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3984,70 грн. 3 % річних та 33 495,86 грн. інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів позивачем нараховано 3984,70 грн. 3 % річних та 33 495,86 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3984,70 грн. 3 % річних та 33 495,86 грн. інфляційних втрат, а відтак, суд задовольняє вказані вимоги повністю.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЛЕОН" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 2-Б; ідентифікаційний код 41193465) на користь Фізичної особи-підприємця Самойленко Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 128 937,60 грн. - основного боргу, 3984,70 грн. - 3 % річних, 33 495,86 грн. - інфляційних втрат та 2684,00 грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов

Дата ухвалення рішення11.07.2023
Оприлюднено13.07.2023
Номер документу112116799
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/3186/23

Рішення від 11.07.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

Ухвала від 26.04.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

Ухвала від 06.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні