Рішення

від 11.07.2023 по справі 910/4598/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2023Справа № 910/4598/23за позовом Приватного акціонерного товариства "Альцест"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 276748,28 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликалися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Альцест" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 276748,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 52.20-301 від 18.08.2020.

Ухвалою суду від 03.04.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

14.04.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 03.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

24.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить зменшити розмір пені на 95 % в зв`язку зі скрутним фінансовим становищем, введеним військовим станом та недофінансуванням підприємства. Також відповідач заперечує проти розміру витрат на правову допомогу, вважає їх надмірними і просить відмовити у їх стягненні на суму 7000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

18.08.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Альцест" (постачальник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) укладено договір №52.20-301.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю "Електричні інструменти" код 43830000-0 за ДК 021:2015 (електроінстурменти), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.3.1 договору сума цього договору (ціна договору) становить 1716767,50 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 343353,50 грн., разом ціна договору становить 2060121,00 грн.

Згідно п. 10.1 договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 129581,89 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 30437 від 14.09.2020 року на суму 24874,91 грн, № 35156 від 16.10.2020 року на суму 21312,98 грн, № 35568 від 20.10.2020 року на суму 83394,00 грн. Видаткові накладні підписані та скріплені печатками контрагентів. Товар був отриманий представником покупця на підставі довіреностей № 269 від 10.09.2020 та № 112 від 15.10.2020.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Станом на день звернення позивача з позовом відповідачем не було оплачено вартість отриманого товару у загальній сумі 129581,89 грн, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення означеної суми боргу.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 129581,89 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 8769,43 грн. та втрати від інфляції в розмірі 57028,34 грн. нараховані за період з 15.11.2020 по 16.03.2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При визначені періоду нарахування санкцій позивач відрахував 60 календарних днів від дати підписання кожної видаткової накладної. Проте, при визначенні періоду нарахування за видатковою накладною № 35568 від 20.10.2020, позивачем не враховано, що останній 60 день припадає на 19.12.2020 (суботу, вихідний день). А отже, з урахуванням приписів ст. 253, 254 ЦК України, останнім днем виконання зобов`язань з оплати за зазначеною видатковою накладною є 21.12.2020 (понеділок). Тобто прострочення відповідача настало з вівторка -22.12.2020. Суд здійснив перерахунок за загальний період з 15.11.2020 по 16.03.2023 по кожній видатковій накладній, з урахуванням дат виникнення прострочення. Суд відзначає, що помилка позивача, означена вище, не вплинула на вірність розрахунку втрат від інфляції, а отже, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 57028,34 грн. Натомість, згідно перерахунку суду, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 8764,09 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 81368,62 грн за період з 15.11.2020 по 16.03.2023 року.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.3 договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. установлено на всій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023 карантин був безперервно продовжений до 30.06.2023.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В зв`язку з зазначеним, позивач нарахував пеню за весь період прострочення без обмежень, передбачених ст. 232 ГК України.

Суд врахував помилку позивача при визначенні періоду нарахування пені за видатковою накладною № 35568 від 20.10.2020. Проте згідно перерахунку суду, сума пені є більшою, ніж визначив позивач. Оскільки, згідно приписів ст. 237 ГПК України, суд обмежений у праві виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги є обгрунтованими у визначеному позивачем розмірі 81369,62 грн за період з 15.11.2020 по 16.03.2023.

Судом взято до уваги, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає що Указами Президента України від 24.02.2022 №64/2022 та 69/2022 (зі змінами та доповненнями) в державі запроваджено військовий стан та оголошено загальну мобілізацію. Рухомий склад підприємства із самого початку повномасштабного вторгнення російською федерацією був залучений до евакуації жителів Київської області та в подальшому здійснював перевезення мешканців міста Києва на безоплатній основі, що в свою чергу негативно вплинуло на фінансове становище відповідача. Підприємство опинилось в скрутному фінансовому становищі, що підтверджується довідкою від 15.05.2023 №03/27, відповідно до якої недофінансування з місцевого бюджету складає 32,6 млн. грн., а тому відповідач просить суд зменшити розмір пені на 95% від нарахованої суми позивачем.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з тим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Отже, враховуючи пояснення відповідача, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру пені, який підлягає стягненню на 50%, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 40684,31 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно сумі задоволених вимог. Судовий збір з позовних вимог про стягнення пені, розмір якої був зменшений, в тому числі стягується з відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вулиця Набережне шосе, будинок 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Приватного акціонерного товариства "Альцест" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Петропавлівська, будинок 4, ідентифікаційний код 21547168) основний борг в розмірі 129581 (сто двадцять дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одну) грн 89 коп., інфляційні втрати у розмірі 57028 (п`ятдесят сім тисяч двадцять вісім) грн 34 коп., 3% річних в розмірі 8764 (вісім тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 09 коп., пеню у розмірі 40684 (сорок тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 31 коп. та судовий збір в розмірі 4151 (чотири тисячі сто п`ятдесят одну) грн 14 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 40684,31 грн та 3% у розмірі 5,34 грн - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко