Ухвала

від 06.07.2023 по справі 910/21266/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21266/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», позивач, скаржник) - Тищенко А.І. (адвокатка),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні енергетичні рішення» (далі - ТОВ «Сучасні енергетичні рішення», відповідач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПрАТ «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 (головуючий - суддя Чинчин О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 (головуючий - суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Барсук М.А., Руденко М.А.)

у справі №910/21266/21

за позовом ПрАТ «НЕК «Укренерго»

до ТОВ «Сучасні енергетичні рішення»

про стягнення заборгованості у розмірі 12 958 795, 26 грн.

ВСТУП

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення суми основного боргу, а також нарахованих сум пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Сучасні енергетичні рішення" про стягнення:

- основної заборгованості у розмірі 11 170 609, 57 грн,

- 3% річних у розмірі 245 992, 31 грн,

- інфляційних втрат у розмірі 558 062, 67 грн,

- пені у розмірі 202 188, 04 грн та

- штрафу у розмірі 781 942, 67 грн.

1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у період за 3 декаду квітня 2021 року та 1 декаду травня 2021 року відповідач отримав для врегулювання небалансу електричну енергію на загальну суму 11 170 609, 57 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та рахунками-фактурами, які були направлені засобами електронного документообігу з накладанням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП). Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.02.2022, яка прийнята судом до розгляду, позивач просив суд стягнути з ТОВ "Сучасні енергетичні рішення" 3% річних у розмірі 245 992, 31 грн, інфляційні втрати у розмірі 558 062, 67 грн, пеню у розмірі 202 188, 04 грн та штраф у розмірі 781 942, 67 грн.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 у справі №910/21266/21 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість, 3% річних, інфляційні втрати та пеню. В іншій частині позову - відмовлено.

2.2. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищевказане рішення суду в частині відмови у стягненні 7% штрафу в розмірі 781 942, 67 грн та прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення вказаної вимоги.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/21266/21 апеляційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 у справі №910/21266/21 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги в частині відмови у задоволенні стягнення штрафу

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 та у повному обсязі постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/21266/21 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а в іншій частині залишити рішення місцевого суду без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ПрАТ «НЕК «Укренерго» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду про застосування статті 231 ГК України та частини другої статті 549 ЦК України у подібних правовідносинах, а також не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статтей 42, 44 ГК України, викладені у постанові від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18, від 06.06.2018 у справі №902/306/16).

4.1.1. При цьому, на думку скаржника, господарськими судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - статті 6, 193, 216, 217, 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 6, 204, 550, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); та порушено норми процесуального права, а саме - статті 2, 7, 13, 236, 238 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач відзив на касаційну скаргу до Суду не подавав.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Листом від 19.01.2021 №4-НЕК ТОВ «Сучасні енергетичні рішення» приєдналось до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії, затвердженого наказом ПрАТ «НЕК «Укренерго» від 05.01.2021 №6 (ідентифікатор договору - № 1975-02073).

6.2. Наказами ПрАТ «НЕК «Укренерго» від 13.03.2021 №141, від 01.06.2021 №303 затверджено нові умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії (далі - Договір, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

6.3. У пункті 1.1 Договору визначено, що цей Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому.

6.3.1. На підставі цього Договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ (пункту 1.2 Договору).

6.3.2. СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи (пункт 1.3 Договору).

6.3.4. ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 307 (далі - Правила ринку) (пункт 1.4 Договору).

6.3.5. Врегулювання небалансів електричної енергії є вчинення СВБ (позивачем) правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (пункт 1.5 Договору).

6.3.6. Вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього Договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством (пункт 2.1 Договору).

6.3.7. ОСП зобов`язаний, зокрема, виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до цього Договору та Правил ринку, проводити розрахунки з СВБ у порядку та в терміни, визначені Правилами ринку (пункт 3.3 Договору).

6.3.8. СВБ має право отримувати плату за електричну енергію, продану ОСП за результатом врегулювання небалансів на ринку електричної енергії та за результатом інших платежів, передбачених Правилами ринку (пункт 3.4 Договору).

6.3.9. У разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань після підписання сторонами Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів винна Сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (пункт 4.2 Договору).

6.3.10. Виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього Договору (пункт 5.1 Договору).

6.3.11. Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 5.6 Договору).

6.3.12. Цей Договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього Договору і є чинним до 31 грудня включно року, в якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1, 9.2 Договору).

6.4. На виконання умов Договору ПрАТ "НЕК "Укренерго" через систему управління ринком (http//mms.ua.energy) виставило відповідачу платіжні документи (рахунки-фактури) від 07.05.2021, 17.05.2021 за електричну енергію для врегулювання небалансів за 3 декаду квітня 2021 року та 1 декаду травня 2021 року на загальну суму в розмірі 11 170 609, 57 грн.

6.5. Позивач просив також стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 19.05.2021 по 11.02.2022 та інфляційні втрати.

6.6. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з такого:

- ТОВ «Сучасні енергетичні рішення» зобов`язане було сплатити адміністратору розрахунків протягом двох робочих днів з дати направлення платіжного документа на рахунок із спеціальним режимом використання за балансуючу електричну енергію та небаланси електричної енергії;

- матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів ПрАТ «НЕК «Укренерго» в розмірі 11 170 609, 57 грн;

- відповідач у порушення норм ЦК України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, тому норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин сторін, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7% штрафу задоволенню не підлягають.

6.7. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду у межах в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзначив таке:

- колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість відмови суду першої інстанції у задоволенні вимоги про стягнення 7% штрафу, враховуючи, що:

1) предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за отриману відповідачем для врегулювання небалансу електричну енергію, тобто такі вимоги є грошовими;

2) позивачем нараховано штраф у розмірі 7% на підставі частини другої статті 231 ГК України, яка визначає розмір штрафних санкцій за: порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг); порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні.

3) оскільки між сторонами у справі виникло грошове зобов`язання, а тому норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин сторін;

4) Договір про врегулювання небалансів електричної енергії не містить умови щодо нарахування штрафу та його розміру за порушення зобов`язання з оплати вартості небалансів електричної енергії.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/21266/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В.П.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/21266/21 за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог щодо штрафу у розмірі 7%, нарахованих на підставі частини другої статті 231 ГК України, та постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №910/21266/21.

7.3.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 в частині задоволених позовних вимог у справі сторонами як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Судом в цій частині не переглядаються.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї Ухвали, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.6. Так, звертаючись з позовом до суду, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ПрАТ «НЕК «Укренерго» просило, зокрема, стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання умов Договору, нарахованого на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

8.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 у справі №910/21266/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині. Рішення (в частині його оскарження) залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 (див. пункти 2.1 - 2.3, 7.3 даної Ухвали).

8.7.1. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки спір у справі виник із грошового зобов`язання, а відтак до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

8.8. Не погоджуюсь із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, у подібних правовідносинах щодо застосування статті 231 ГК України та частини другої статті 549 ЦК України, а також статтей 42, 44 ГК України.

8.9. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/21266/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

8.10. Верховний Суд щодо визначення характеру зобов`язання у спірних правовідносинах як грошового звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у низці постанов, зокрема у справах №3-1гс14, №915/507/17, №914/891/16, №910/9375/21 тощо. Причин для відступу від вказаного висновку Верховного Суду колегія суддів не вбачає, а скаржником не наведено.

8.11. Колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається (№910/21266/21) предметом спору, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, є вимога позивача про стягнення заборгованості за врегулювання небалансів електричної енергії за Договором, отже, спір у справі виник із грошового зобов`язання.

8.11.1. Колегія суддів враховує і те, що як підставність для нарахування суми штрафу позивач визначає саме абзац третій частини другої статті 231 ГК України.

8.11.2. Умовами спірного Договору не передбачено розмір неустойки у вигляді штрафу за порушення виконання зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України.

8.12. Щодо наведеного у пунктах 8.11.1 - 8.11.2 даної Ухвали, то дані обставини встановлені судами попередніх інстанцій та не заперечуються сторонами.

8.13. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд відзначає таке.

8.14. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України.

8.15. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

8.16. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

8.17. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.18. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

8.19. Тобто, тлумачення умов укладеного сторонами справи Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

8.20. Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань, щодо яких може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

8.21. З аналізу наведених положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

8.22. Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

8.23. У свою чергу частина четверта статті 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

8.24. Отже, Верховний Суд виходить з того, що розмір штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування штрафу, сума штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

8.25. Суд наголошує, що правова природа спірних правовідносин грошова, вказані порушення пов`язані з Договором приєднання, який не є державним контрактом, сплачувати кошти має суб`єкт господарювання.

8.26. Колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.08.2022 у справі №910/9375/21 (щодо помилкового застосування санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, за порушення виконання грошових зобов`язань), де відзначено таке:

« 22. Стосовно посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки договір про врегулювання небалансів електричної енергії є договором купівлі-продажу, а зобов`язання за ним мають саме грошовий характер, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

22.1. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. Сума пені у розмірі 41 982, 62 грн була нарахована позивачем на підставі пункту 4.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

Судом апеляційної інстанції зазначено: «щодо посилання апелянта про застосування штрафних санкцій за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, то вказані твердження не приймаються колегією суддів, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, згідно з яким надаються послуги врегулювання небалансів, при цьому надання такої послуги не передбачає жодної операції з постачання електричної енергії, а є лише наданням послуг».

22.2. Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 зроблено такий правовий висновок.

За змістом положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

22.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за придбану електричну енергію у відповідних місяцях.

Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову».

8.27. Отже, Верховний Суд у справі №910/9375/21 вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про можливість стягнення, зокрема штрафу на підставі частини другої статті 231 ГК України за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, оскільки спір у справі виник з грошового зобов`язання, а дана норма застосовується лише у випадку прострочення виконання негрошового зобов`язання.

8.28. Правовідносини у справі №910/9375/21 є подібними до спірних правовідносин у справі, що переглядається, за предметом, підставами позову, суб`єктним складом та правовим регулюванням.

8.29. Між тим, Верховний Суд відзначає, що частина друга статті 231 ГПК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, не встановлює розмір штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов`язання, а визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

8.30. Скаржник помилково ототожнює різні за своєю суттю правові підстави для нарахування штрафу, визначені у частині другій та у частині четвертій статті 231 ГК України, що призвело до вільного тлумачення норм ГПК України та тексту судових рішень.

8.31. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.32. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.33. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.33.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.33.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.33.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.34. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.35. Так, у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, від 13.11.2018 у справі №910/2376/18, від 06.06.2018 у справі №902/306/16 (на які вказує скаржник) вказано, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

8.36. Верховний Суд відзначає, що доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до того, що сплата неустойки відноситься до звичайних комерційних ризиків сторін Договору, виходячи з положень статті 42, 44 ГК України, а відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.

8.37. Втім, відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення штрафу, як свідчить зміст судових рішень, господарські суди виходили з того, що позивачем безпідставно нараховано штраф у розмірі 7% на підставі абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України, оскільки, по-перше, спірні правовідносини виникли із грошового зобов`язання, а відтак дана норма закону не розповсюджується, по-друге, судами враховано, що Договором не передбачений такий вид неустойки як стягнення штрафу.

8.37.1. З огляду на зміст рішення від 16.11.2022 у справі №910/21266/21, суд першої інстанції відзначив, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

8.38. Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №910/15484/17, №910/2376/18 та №902/306/16, а також зміст оскаржуваного судового рішення (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень) за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже різняться правовими підставами позову та фактично-доказовою базою; тобто рішення у справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність за змістовним критерієм. Верховний Суд враховує, що у жодній з наведених скаржником справ не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків, зокрема стягнення штрафу на балансуючому ринку електричної енергії за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

8.39. Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.40. У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

8.41. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.42. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго», оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.

8.43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.43.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.44. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

8.44.1. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

8.45. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

8.46. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

8.47. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

8.48. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

8.49. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.50. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

8.50.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

8.51. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

8.52. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

8.52.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.53. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/21266/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко