Ухвала

від 11.07.2023 по справі 380/15543/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15543/23

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог

11 липня 2023 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Хома О.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Залізничного районного суду міста Львова про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Залізничного районного суду міста Львова (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі виконавчого листа у справі № 462/2618/16-ц та ненадання обґрунтованої, повної відповіді на звернення позивача від 02.05.2023 щодо порядку отримання виконавчого листа у справі №462/2618/16ц, чим порушено статтю 18 Закону України «Про звернення громадян»;

- зобов`язати відповідача видати позивачу виконавчий лист у справі №462/2618/16-ц та надати обґрунтовану, повну відповідь на звернення позивача від 02.05.2023.

Тобто предметом оскарження є протиправна, на думку позивача, поведінка Залізничного районного суду міста Львова щодо відмови у видачі виконавчого листа у справі № 462/2618/16-ц та неповнота відповіді на звернення позивача з цього приводу.

Відповідно до пункту 6 частини 1 вказаної статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 КАС України).

Відповідно пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 3 частини першої вказаної статті публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Вказане зумовлює висновок, що у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої та другої статі 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Так, рішенням Конституційного суду від 23.05.2001 №6-рп/2001 у справі №1-17/2001 визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів та дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Зі змісту наведених положень вбачається, що рішення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з визначенням підвідомчості спорів, підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, зверненням рішення до виконання) можуть оскаржуватись у встановленому законом апеляційному та касаційному порядку, а не шляхом їх оскарження до суду першої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Відповідно до наданого у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» роз`яснення, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом. Оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається. Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв`язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади»).

Отже, зі змісту наведеного слідує, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №826/16632/18 при вирішення подібного питання зазначив, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.

Однак дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами.

Саме така позиція викладена у пункті 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів де, зокрема, до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських судів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред`являються їм у зв`язку із добросовісним здійсненням ними своїх функцій.

З огляду на викладене, дії або бездіяльність судів та суддів можуть оскаржуватись у встановленому законом порядку, а не шляхом їх оскарження до суду першої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом. Крім того, заяви та скарги, спрямовані на притягнення судді (суду) як відповідача, не підлягають розгляду в суді, оскільки в законі передбачено інший механізм усунення можливих помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Викладене в сукупності зумовлює висновок, що відмова Залізничного районного суду міста Львова у видачі виконавчого листа у справі № 462/2618/16-ц належить до процесуальної діяльності суду та не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи вказану норму та вище викладене, у відкритті провадження в частині позовних вимог стосовно відмови Залізничного районного суду міста Львова у видачі виконавчого листа у справі № 462/2618/16-ц слід відмовити.

Згідно з частиною 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

При вирішенні питання щодо підсудності цієї адміністративної справи, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992, «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду, що стосуються здійснення правосуддя, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Тобто, спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.

Ураховуючи висновки Верховного Суду, суд роз`яснює позивачу, що цей спір в частині позовних вимог щодо оскарження відмови Залізничного районного суду міста Львова у видачі виконавчого листа у справі №462/2618/16-ц не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 241, 248, 256, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Залізничного районного суду міста Львова про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо оскарження відмови у видачі виконавчого листа у справі №462/2618/16-ц.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя О.П. Хома