Постанова

від 11.07.2023 по справі 400/5599/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/5599/22

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,

повний текст судового рішення

складено 08.02.2023, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача:Танасогло Т.М.,

суддів:Бітова А.І., Градовського Ю.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, про:

- визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель орендованих громадянину ОСОБА_3 шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області.

В обґрунтування позову вказав, що відповідач допустив протиправну бездіяльність оскільки не розглянув його заяву на пленарному засіданні та не прийняв рішення відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України.

Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи відсутністю передбачених законом підстав для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою про який просить ОСОБА_1 . Відповідач також зазначав, що заява позивача була розглянута на засіданні постійної комісії з питань агропромислового комплексу, промисловості земельних ресурсів соціального захисту села, що підтверджується протоколом, за результатом її розгляду листом від 22.06.2021 позивачу було надано відповідь про відмову у задоволенні його заяви, у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка належить до земель державної власності і питання передачі її відповідно до п. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення) вирішує Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто у відповідача відсутні повноваження щодо передачі цієї земельної ділянки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2023р., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (вул. Незалежності, 91, Врадіївка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56301, ідентифікаційний код 04376699) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель орендованих громадянину ОСОБА_3 шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської область.

В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, позивач ОСОБА_1 подав на вказане судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та у цій частині прийняти нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги вказує, що відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, суд помилково, не маючи на те повноважень згідно ст.118 ЗК України фактично розглянув заяву позивача про надання такого дозволу. Апелянт також вважає, що можливо суд першої інстанції припустив, що воєнний стан в Україні ніколи не закінчиться. Також, скаржник зазначає, що положеннями пп.5 п.27 розділу Х Перехідні положення ЗК України на які, як на підставу для відмови у задоволення частини позовних вимог послався суд, встановлюють додаткову підставу для відмови у задоволенні відповідних клопотань, з якими звертаються громадяни в період дії воєнного стану. В свою чергу, позивач із відповідною заявою звернувся до введення на території України воєнного стану. Також, позивач вважає неправильним та необґрунтованим висновок про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.06.2021 позивач звернувся до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель орендованих громадянину ОСОБА_3 шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області.

Листом від 22.06.2021 № 1070/03-05 відповідач повідомив позивача, що його заява позивача була розглянута на засіданні постійної комісії з питань агропромислового комплексу, промисловості земельних ресурсів соціального захисту села і за результатами розгляду позивачу відмовлено у задоволенні його заяви від 09.06.2021, у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка належить до земель державної власності і питання передачі її відповідно до п. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішення) вирішує Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто у відповідача відсутні повноваження щодо передачі цієї земельної ділянки.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем лист від 22.06.2021р. не може сприйматись судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, оскільки селищна рада відповідно рішення, за встановленою формою не прийняла, у зв`язку із чим прийшов висновку про те, що відповідач у спірним правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляді поданого позивачем клопотання.

Водночас, пославшись на те, що в Україні триває воєнний стан, під час дії якого Земельним кодексом України забороняється надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, суд першої інстанції вважав такою, що не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2021р.

Судова колегія вважає висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності зокрема для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення сільської ради.

Суд першої інстанції з даного приводу також вірно врахувавши приписи ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування" відзначив, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка від імені відповідної територіальної громади вирішує питання щодо права власності та питання регулювання земельних відносин, є прийняття рішення на сесії цієї ради. Виходячи з наведених правових норм рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключних повноважень відповідача Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, які мають бути реалізовані шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні сесії ради.

Однак, в даному випадку, виходячи з вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи, заяву позивача ОСОБА_1 від 09.06.2021р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель орендованих громадянином ОСОБА_3 , шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області, відповідач на сесії селищної ради не розглядав, що відповідачем не спростовано.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що в межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 22.06.2021 не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, оскільки селищна рада відповідного рішення не приймала.

Також, суд першої інстанції ґрунтовно не прийняв доводи відповідача щодо відсутності у нього повноважень щодо передачі бажаної позивачем земельної ділянки яка є державною власністю, зауваживши, що з 27.05.2021р. з моменту набрання чинності Закону України №1423 від 28.04.2021р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», пунктом 24 розділу Х "Перехідних положень" Земельного Кодексу України саме на відповідача покладені повноваження щодо розпорядження землями державної власності та наданні дозволу на земельну ділянку з кадастровим номером: 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області.

За вказаного, є вірним висновок суд першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України та іншими нормами законодавства, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачем клопотання, що узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові ВС від 23.12.2021 по справі № 480/4737/19.

Відтак, задоволення судом першої інстанції позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах є вірним.

Водночас, посилання суду першої інстанції на пп.5 п.27 Перехідних положень ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), як на підставу для відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язанні відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2021р.,апеляційний суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України Про місцеве самоврядування).

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відбувається вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, прийняття як рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, так і рішення про відмову у наданні такого дозволу із визначенням конкретних підстав для прийняття таких рішень є компетенцією відповідного органу місцевого самоврядування, а в даному випадку відповідача.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб`єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб`єкта на користь позивача, окрім випадків, коли для прийняття такого рішення виконані всі умови, визначені законом.

Судова колегія враховує, що дійсно пп. 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

У зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, та триває й станом на тепер.

Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п.36-39).

Крім цього, відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі 819/654/17, від 11.11.2020 у справі №822/89/18.

Враховуючи викладене, оскільки, як було зазначено вище, в порушення вимог ЗК України відповідач не прийняв жодного владного управлінського рішення у відповідності до порядку та способу встановленого законом щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.06.2021р., та фактично не розглянув по суті заяву позивача на предмет її відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України та наявності підстав для надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, - належним способом захисту порушеного права позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2021р. та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у заяві питання у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.

Приведені вище приписи діючого земельного законодавства, а саме пп.5 п. пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, на переконання колегії суддів, не впливають на питання повноважень під час розгляду справи в суді на обрання належного способу захисту порушеного права, у разі встановлення такого, визначених ч.2 ст.11, ст.162, 245 КАС України.

Також, зазначеними вище приписами ЗК України не вносилось змін до існуючого, законодавчо встановленого порядку розгляду та вирішення поставлених перед міською радою питань в межах її компетенції, як і не обмежено повноваження міської ради в регулюванні земельних відносин, а іншого відповідачем у справі не доводилось ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи.

Більше того, апеляційний суд констатує, що відповідач не посилався на неможливість повторного розгляду заяви позивача від 09.06.2021р. відповідно до заявлених позовних вимог з посиланням на пп.5 п. пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

За вказаного, апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду справи прийшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторного розглянути заяву позивача у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України, відповідно до чого відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Фактично внесені зміни до Земельного кодексу України мають вплив на виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача про передачу земельної ділянки у власність та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення, що виходить за межі обставин, які підлягали дослідженню судом під час розгляду цієї справи.

Отже, у вказаній частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Надаючи оцінку доводам апелянта стосовно необґрунтованості висновку суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні на користь позивача витрат на правничу допомогу, отриману позивачем у зв`язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з приписами ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються також із витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

В силу приписів ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно приписів ч. 7 ст. 134 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договорів про надання професійної правничої допомоги від 20.01.2022р. №20/10/22/5,укладений позивачем з адвокатом Курченко Віталієм Михайловичем, та акт приймання-передачі наданих послуг №23/11/22 від 23.11.2022р. (а.с. 13-15).

Так, в п. 1.1. вказаного Договору сторони погодили, що за цим договором адвокат зобов`язувався надати клієнту юридичні послуги з надання правової інформації, консультації з правових питань, складання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області повторно розглянути заяву позивача від 09.06.2022р.

У пункті 5.4. сторони узгодили розмір гонорару у сумі 1500, 00 грн.

Актом приймання-передачі наданих послуг зафіксовано, що виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо підготовлення до Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 09.06.2022р. В надані послуги входить складання та оформлення адміністративного позову. Вартість послуг виконавця за цим актом складає 1500,00 грн., які сплачено у день складання даного акту.

Судова колегія при цьому враховує, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року 5076-VI (далі - Закон 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, тощо.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

В контексті викладеного, апеляційний суд також приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21, згідно яких учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Проаналізувавши надані позивачем документи, приймаючи до уваги доводи апелянта з посиланням на правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19 та ВП ВС у постанові від 16.11.2022р. по справі №922/1964/21, апеляційний суд вважає, що оскільки в даному випадку розмір винагороди за надання правової допомоги був визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, отже є визначеним, то такий не змінюється в залежності (не залежить) від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, відтак обов`язкове надання детального опису робіт, про необхідність якого зазначав суд першої інстанції, не є ґрунтовним у спірному випадку.

Колегія суддів вважає, що наданими позивачем до справи документів підтверджено надання та факт отримання позивачем правничої допомоги у вигляді юридичних послуг щодо підготовлення до Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративного позову, який розглядається у даній справі, відтак і понесення витрат на правову допомогу адвоката в розглядуваній справі, розкривають зміст та обсяг наданих послуг.

Що стосується питання співмірності заявлених витрат, колегія суддів враховує, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначалось та не доводилось неспівмірності заявлених позивачем до відшкодування витрат.

За вказаного, дослідивши матеріали справи, колегії суддів уважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. відповідає складності справи та обсягу наданих послуг, а вартість правничої допомоги є співмірною до категорії складності справи та об`єктивно визначена сторонами правочину.

Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані вище обставини, необґрунтовано відмовив у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу.

Відтак, наявні підстави для скасування у цій частині судового рішення та прийняття нового рішення про відшкодування позивачу понесених ним у зв`язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції витрат на правничу допомогу.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а саме в частині, що стосується зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача від 09.06.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в частині витрат на правничу допомогу.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи апелянтів викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскаржуваній частині постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №400/5599/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2021р. та в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу - скасувати.

Ухвалити у скасованій частині нове рішення, яким зобов`язати Врадіївську селищну раду Первомайського району Миколаївської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2021р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, орендованих громадянином ОСОБА_3 шляхом поділку земельної ділянки з кадастровим номером 4822383600:02:000:0519, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Врадіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (код ЄДРПОУ 04376699, адреса: 56301, Миколаївська обл., Первомайський р-н, смт Врадіївка, вул.ГЕРОЇВ ВРАДІЇВЩИНИ, буд. 126) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 коп.

У іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №400/5599/22 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді А.І. Бітов Ю.М. Градовський