Постанова

від 11.07.2023 по справі 826/8421/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

справа №826/8421/16

касаційне провадження № К/9901/29183/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Фідленс-Україна» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2016 №0000781402, №0000791402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що висновки контролюючого органу про реалізацію позивачем продукції за цінами, нижчими їх собівартості, завищення витрат в результаті віднесення їх до складу суми витрат, витрати, не пов`язані із господарською діяльністю позивача, не відповідають фактичним обставинам, що є підставою для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18.10.2016 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано первинних документів в підтвердження правомірності включення ним до собівартості списаних матеріалів, інших понесених витрат, які відображені у собівартості виготовленої продукції та первинних документів підтверджуючих їх реалізацію підприємством. Не підтверджено включення до складу витрат та податкового кредиту суми по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес Прайд».

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.02.2017 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 04.03.2016 №0000781402, №0000791402.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними первинними документами пов`язаність витрат із господарською діяльністю Товариства, правомірності включення до собівартості товарів витрати на виготовлення продукції. Факт придбання позивачем сировини у постачальника TOB «Бізнес Прайд» підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, що свідчить про правомірність формування витрат та податкового кредиту за такими операціями, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.1 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 11, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС Украйни) просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою висновки акта перевірки щодо реалізації позивачем готової продукції за цінами, нижчими за суму витрат на її виробництво та не враховано, що позивачем протиправно включено до складу витрат витрат за господарськими операціями з ТОВ «Бізнес Прайд», які не підтверджені належними первинними документами та фактично не відбулись. Позивач посилається на порушення кримінального провадження від 29.10.2015 №1201500000000098 за фактом фіктивного підприємництва суб`єктів господарювання: ТОВ «Флеш Альянс», ТОВ «АФК Дистрибюшн», які мали взаємовідносини з контрагентом позивача.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.07.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за наслідками якої складено акт від 17.02.2016 №26/26-15-14-02-03-14/36426518 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14962805,00 грн;

пункту 198.1 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2014 року на загальну суму 544774,00 грн;

статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за контрактом від 03.10.2013 №03013 з фірмою «Logical Agribusiness» LTP (Індія), а саме: несвоєчасне надходження валютної виручки у сумі 14400,00 дол. США (еквів. 115 099, 20 грн)»

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.03.2016 №0000781402, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковим зобов`язанням у розмірі 544774,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 136194,00 грн; №0000791402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковим зобов`язанням у розмірі 14962805,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3740701,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про реалізацію позивачем готової продукції за цінами, нижчими за суму витрат на її виробництво, завищення витрат в результаті віднесення їх до складу суми витрат, не пов`язаних із господарською діяльністю позивача.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямованим на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку довірену особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземним роботодавцям), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Склад витрат та порядок їх визнання визначаються статтею 138 ПК України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Відповідно до пунктів 138.6, 138.8 статті 138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формуються за правилами. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту та податкових зобов`язань платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкових зобов`язань та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання або продажу товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками або покупцями товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкових зобов`язань та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкових зобов`язань або податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач відповідно до виробничих потреб підприємства для виготовлення вітамінно-мінеральний премікс-Lacto FORCE закупав сировину: борошно вапнякове у ПП «Мозервіт», монокальцій фосфат, сіль у ПП «Хімтранс», магній окис, оксид цинку у TOB «Компанія ЄВРОХІМ», «МінКау 0,1%» у ТОВ «Балкорм», висівки пшеничні у ТОВ «Жемчужина», «ВітКау 0,02%» у ТОВ «Балкорм», сульфат міді у TOB Компанія «ЄВРОХІМ», марганець сірчанокислий у ТОВ «ТД «Компанія «Єврохім», вітамін Е 50%» у TOB «Торговий Дім «Світ-Агро», ароматизатор Луктаром Milky Vanilla в іноземного постачальника Lucia Polska Sp. z.o.o., сірку елементарну у ПП «Система Оптимум», кобальт сірчанокислий у ТОВ «ТД «Компанія «Єврохім», «Хадокс Драй» у TOB «Деніка», нитки мішкозашивні 2 кг у TOB «Виал», етикетки 58X60 міцний кл у TOB HBO «РИФ», мішки паперові «Feed Lance» у ТОВ «Макротрейд ВКФ», наліпки «Дейрі Атлант» у ПП «Нестор Дизайн», стретч плівку 50*300/17 у ПП «Авік-2000».

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові, видаткові накладні, вантажно-митні декларації, виписки по рахунку, звіти виробництва, товарно-транспортні накладні, рецепти-калькуляції, замовлення, інформацію щодо собівартості виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству, тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитись із доводами скаржника про не підтвердження зазначених вище витрат, які були включені до собівартості виготовленої продукції.

Також, позивач (покупець) придбавав у постачальника TOB «Бізнес Прайд» сировину на підставі договору поставки товару від 22.09.2014 №3, на підтвердження чого позивачем надано до суду видаткові і податкові накладні, платіжні доручення, тощо.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації відносно суб`єктів господарювання, з якими мав господарські взаємовідносини контрагент позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо суб`єкти господарювання, з якими мав відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Суд касаційної інстанції не приймає посилання скаржника на порушення кримінального провадження відносно посадових осіб: ТОВ «Флеш Альянс», ТОВ «АФК Дистрибюшн», оскільки із зазначеним суб`єктами господарювання позивач не мав господарських взаємовідносин, зазначені підприємства є контрагентами третіх осіб та позивач не може нести відповідальністю за вказаних осіб.

Ураховуючи, що позивач не мав взаємовідносин із зазначеними суб`єктами господарювання, платником правомірно на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України нараховано і включено до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість суми за господарськими операціями з продажу продукції за першою подією.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкових зобов`язань та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про наявність кримінального провадження надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку податкових зобов`язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова