Рішення

від 04.07.2023 по справі 201/5130/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/5130/23

Провадження № 2/201/2085/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

04 липня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса)) про стягнення заборгованості про аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

03.05.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 (третя особа Соборний ВДВС у м. Дніпрі) про стягнення заборгованості про аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, відшкодування моральної шкоди (а.с. 1 - 8).

Ухвалою судді від 08.05.2023р. відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 44).

В обґрунтуванняпозовних вимогпозивачка посилаласяна те,що сторонимають спільнудитину сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .Сімейні відносиниміж сторонамиприпинені.Відповідач неприймає участьу вихованніта утриманнідитини,не сплачуєаліменти тане неседодаткові витратина дитину.Своєчасність отриманняаліментів маєсуттєве значеннядля сина,адже дитинамає рядхронічних захворювань,які потребуютьсистемного лікування (нервова та м`язова дисфункція сечового міхура, бронхіальна астма, алергічний риніт, рецидивуючий бронхіт, халазіон, косоокість, атопічний дерматит, лівобічна пієлоектазія та інші супутні хвороби), лікування яких є досить затратним, тому позивачка подовжила відпустку по догляду за дитиною.

Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 38.09.2022р. у справі № 932/4329/22 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 щомісячно аліменти у розмірі1/4 частини всіх видів заробітку. Судовий наказ пред`явлено до виконання, відкрите виконавче провадження. Згідно із довідкою державної виконавчої служби відповідач має заборгованість в розмірі 38 639,81 грн., яку не сплачує. Маючи заборгованість зі сплати аліментів, звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про зменшення розміру аліментів (справа № 932/3517/23). Деякі кошти відповідач сплачує, але не на виконання судового наказу і в сумі на власний розсуд.

Відповідач був працевлаштований у військовій частині, із його доходів відраховувалися аліменти, однак звільнився. Відповідач є засновником і директором двох будівельних компаній, має у власності земельну ділянку і квартиру. Має дітей від першого шлюбу, його дружина працює приватним нотаріусом.

Позивачка зазначає, що аліменти для дитини є важливим джерелом підтримки стану її здоров`я, а несплата аліментів не дозволяє вчасно придбавати ліки, забезпечувати дитину лікуванням. Вважає, що винними діями відповідача, які виражаються у несвоєчасній сплаті аліментів, житині заподіяна моральна шкода, яку позивачка оцінює у 11000,00 грн.

На підставі викладеного, просила стягнути з відповідача заборгованість по аліментам на суму 38 639,81 грн., неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 38 639,81 грн., стягнути моральну шкоди у розмірі 11 00, 00 грн., всього 88279,62 грн.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримувала. 04.07.2023р. подала заяву, в якій просила справу продовжити слухати без її участі, на задоволенні позовних вимог наполягала, надала додаткові докази (а.с. 80).

Відповідач ОСОБА_2 усудовому засіданніпозовні вимогине визнав,однак правомна наданнявідзиву нескористався.Також 04.07.2023р. подав заяву, в якій просив справу продовжити слухати без його участі, у задоволенні позовних вимог відмовити, надав додаткові докази (а.с. 89).

З урахуванням заяв сторін, судове засідання відповідно до положень ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України продовжене за відсутності сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами, оцінивши зібрані по справі докази відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони мають спільну малолітньою дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 33).

Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 38.09.2022р. у справі № 932/4329/22 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 05.08.2022р. до досягнення дитиною повноліття (а.с. 14).

Судовий наказ пред`явлено до виконання. Поставною державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі від 17.1.2022р. відкрите виконавче провадження № 70055381 (а.с. 15).

Позивачкою надані розрахунки державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі заборгованості зі сплати аліментів. Так, згідно із розрахунком, починаючи із серпня 2022 року наявна затримка у сплаті аліментів, станом на 25.04.2023р. заборгованість за 2022 2023 роки становила 38639,81 грн. (а.с. 19).

Відповідачем надано довідку державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі від 10.01.2023р., згідно із якою станом на 10.01.2022р. заборгованість була відсутня, а також довідку від 16.05.2023р., згідно із якою станом на 16.05.2023р. заборгованість відсутня (а.с. 72, 73).

Однак, згідно із наданим відповідачем розрахунком заборгованості державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі станом на 26.04.2023р. заборгованість за 2022 2023 роки становила 38946,06грн. Згідно із розрахунком: всього нараховано до стягнення 63945,06 грн., сплачено 25000,00 грн., залишок заборгованості становить 38946,06 грн. При цьому,заборгованість нарахована,починаючи ізсерпня 2022року ідо березня2023року всумі 38946,06 грн., у квітні 2023року заборгованістьвже ненараховувалася (а.с. 75).

Як видно із листа начальника фінансової служби Військової частини № НОМЕР_1 від 07.03.20233р. ОСОБА_2 звільнений зі служби згідно із наказом № 330 від 18.11.2022р., тому військова частина не може здійснювати відрахування із його доходів (а.с. 21).

Суд зазначає, що у будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак такуфункцію неустойкавиконує домоменту порушеннязобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеняза заборгованістьзі сплатиаліментів нараховуєтьсяна весьрозмір несплачениху відповідномумісяці аліментівза кожнийдень простроченняїї сплати,а їїнарахування необмежується тількитим місяцем,в якомуне проводилосястягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так:

заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Суд виходить з того, що рішенням суду стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, а саме з 11 грудня 2019 року.

У разі несплати аліментів у поточному місяці з 01числа наступногомісяця виникаєзаборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Отже, заборгованість по аліментам, що стягнута судовим наказом, виникла згідно розрахунку з 01 серпня 2022 року. Тому нарахування пені здійснюється з 01 серпня 2022 року до 31 березня 2023 року, у межах позовних вимог.

Таким чином, суд, розраховуючи аліменти, бере період з 01 серпня 2022 року до 01 березня 2023, з урахування розрахунку заборгованості, представленого відповідачем, з яким позивачка погодилася (а.с. 75).

Заборгованість залипень 2022року становить:5922,34грн.х 243днів затримки(з01серпня 2022року до31березня 2023року)х 1%=14391,28 грн.;

заборгованість засерпень 2022року становить:15945,17грн.х 212днів затримки(з01 вересня2022року до31березня 2023року)х 1%= 33803,76 грн.

заборгованість завересень 2022року становить:23828,47грн.х 182дні затримки(з01жовтня 2022року до31березня 2023року)х 1%=43367,81 грн.

заборгованість за жовтень 2022 року становить: 31211,76 грн. х 151 дні затримки (з 01 листопада 2022 року до 31 березня 2023 року) х 1% = 47129,75 грн.

заборгованість залистопад 2022року становить:39095,06грн.х 121день затримки(з01грудня 2022року до31березня 2023року)х 1%= 47305,02 грн.

заборгованість за грудень 2022 року становить: 39770,06 грн. х 90 днів затримки (з 01 січня 2023 року до 31 березня 2023 року) х 1% = 35793,05 грн.

заборгованість за січень 2023 року становить: 38945,06 грн. х 59 день затримки (з 01 лютого 2023 року до 31 березня 2023 року) х 1% = 22977,58 грн.

заборгованість за лютий 2023 року становить: 38945,06 грн. х 31 день затримки (з 01 березня 2023 року до 31 березня 2023 року) х 1% = 12072,96 грн.

Всього: 256841,21 грн.

Сплата відповідачем частково заборгованості по аліментам не впливає на визначення розміру пені (неустойки), оскільки сплата заборгованості не звільняє його від сплати неустойки (пені) за період, в який ця заборгованість мала місце.

Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ухилявся від сплати аліментів.

З наданого державним виконавцем розрахунку та наданих відповідачем виписок з його банківського рахунку (а.с. 66 71) видно, що відповідач перераховував кошт відповідачці, однак у значно меншому розмірі, аніж мав сплачувати аліменти згідно із судовим наказом та відповідними нарахуванням аліментів у виконавчому провадженні.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти, не дивлячись на те, що він офіційно не працевлаштований. Доказів того, що відповідає є непрацездатним, або має на утриманні інших осіб суду не надано.

Крім того, судом із наданих позивачкою документів видно, що ОСОБА_2 є засновником і директором ТОВ «Гармонія будівництво» (ЄДРПОУ 39014471) і ТОВ «БК Дніпрову Д-Сервіс» (ЄДРПОУ 34916465) (а.с. 22, 23).

ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку загальною площею 5,0309 га за адресою: Кіровоградська область, Онуфріївський район, Дерїївська сільська рада для ведення особистого селянського господарства, яка передана в оренду ТОВ «Верес» на підстав договору від 18.01.2018р. строком на 10 років, Отже, відповідач може отримувати дохід від орендної плати за земельну ділянку. Також ОСОБА_2 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28).

Зазначені обставини відповідачем не спростовувалися.

Згідно із п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. При цьому підкреслено, що на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Відповідач не обґрунтовував суду несплату аліментів скрутним матеріальним становищем (несвоєчасною отримання доходів, або їх відсутністю взагалі, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів), тому відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності як платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені).

Заборгованість відповідача на момент звернення позивачки із цим позовом становила 38946,06грн., згідно із розрахунком державного виконавця, представленого відповідачем, з яким позивачка погодилася, про що зазначила під час розгляду справи.

Відповідно до розрахунку суду, сума пені за період прострочення з 01 серпня 2022 року до 31 березня 2023 року складає 256841,21 грн., тобто перевищує 100% заборгованості по аліментам, а тому до стягнення підлягає пеня за прострочення виплати аліментів у розмірі 38946,06 грн.

Стосовно вимог позивачки про стягнення заборгованості по аліментам, суд зазначає, що СК України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Згідно з ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Враховуючи викладене, сума заборгованості по аліментах в даному випадку не підлягає стягненню в судовому порядку, а має стягуватись державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, передбачений ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до ч. 8 цієї статті, суд вирішує питання заборгованості по аліментах лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, для стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються на підставі судового рішення, законодавець не вимагає окремого рішення суду про стягнення такої заборгованості, а встановлює порядок її стягнення в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів.

Повторне стягнення із боржника суми, яка має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів недопустиме.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 204/8019/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 537/4755/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди.

Згідно із п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, визначених Конституцією та законами України.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Згідно пункту 6 ч.2 ст. 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Разом із тим, положення пункту 6 ч. 2 ст. 18 СК України не можуть вважатися такими, що виключають можливість відшкодування, на підставі загальних норм ЦК України, моральної шкоди, у випадку її спричинення у сімейних відносинах.

Наведеному в частині 2 ст. 18 СК України, переліку способів захисту передує вказівка про те, що «Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є…». Вказана конструкція свідчить про незакритий характер такого переліку, який не вичерпується виключно наведеними в пунктах 1) - 7) способами захисту прав та інтересів.

Безпосередньо нормами Сімейного кодексу України відшкодування моральної шкоди передбачено лише у шести випадках: - у разі позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв`язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов`язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (частина третя статті 49 СК України); - у разі позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв`язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов`язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього (частина третя статті 50 СК України); - у разі ухилення від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з батьків, хто проживає з дитиною (частина четверта статті 157 СК України); - у разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини (частина друга статті 158 СК України); - у разі ухилення від виконання судового рішення щодо участі у вихованні дитини (частина п`ята статті 159 СК України); - у разі самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини (частина друга статті 162 СК України).

Однак, з огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у Сімейному кодексі України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм (статті 16, 23 ЦК України, пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц), а у трудових - у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 237-1 Кодексу законів про працю України).

Обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими пунктом 6 ч. 2 ст. 18 СК України, істотно звужує їх право на захист, і не може вважатися таким, що відповідає справедливості, добросовісності та розумності, як загальним засадам цивільного законодавства і засадам регулювання сімейних відносин (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 9 ст. 7 СК України).

Вже, вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин.

Батьки та дитина є учасниками сімейних відносин (ч. 2 ст. 2 СК України).

Відповідно до частин 1-2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27.09.1991р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 38.09.2022р. у справі № 932/4329/22 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. Судовий наказ пред`явлено до виконання. Однак починаючи із серпня 2022 року протягом майже року відповідач не сплачував аліменти у повному обсязі і том накопичилася значна сума заборгованості по аліментам.

Із наданих позивачкою медичних документів видно, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (5 років) перебуває на диспансерному обліку та має ряд захворювань: нервова та м`язова дисфункція сечового міхура, бронхіальна астма, алергічний риніт, рецидивуючий бронхіт, халазіон, косоокість, атопічний дерматит, лівобічна пієлоектазія (а.с. 9-13).

Аліменти - це кошти для утримання, які закон зобов`язує платити одного з батьків неповнолітньої дитини. Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Факт ухилення відповідачем від сплати аліментів є доведеним.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

ОСОБА_1 як мати малолітнього ОСОБА_3 , мала право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини, у т.ч. шляхом стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на зміст і обґрунтування позовних вимог, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої малолітній дитині - ОСОБА_6 в сумі 2000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить і такого.

З огляду на те, що позивачка при пред`явленні позову була звільнена від сплати судового збору, то на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн., що є мінімальною ставкою судового збору на 2023 рік.

Щодо судового збору за вимоги про відшкодування моральної шкоди.

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року).

Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.

Як уже зазначалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначає сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Позовна вимогапро відшкодуванняморальної шкодиє майновоювимогою,якщо позивачїї визначиву грошовомувимірі (Постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивачка мала сплатити при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

З урахуванням того, що позивачка помилково не сплатила судовий збір за майнову вимогу про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає за можливе стягнути з позивачки на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн., що є мінімальною ставкою судового збору на 2023 рік.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 275 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса)) про стягнення заборгованості про аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) пеню за прострочення виплати аліментів, яка виникла за період з 01 серпня 2022 року до 31 березня 2023 року у розмірі 38946,06 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 2000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12 липня 2023 року.

Суддя Наумова О.С.