Рішення

від 03.07.2023 по справі 911/929/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/929/23

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Лівандовському О.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укртехнобез», м. Вишневе Київської області

до відповідачаПублічного акціонерного товариства «Центренерго», смт Козин, Київської області в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго», смт Слобожанське, Харківської області

про визнання договору недійсним,

з участю представників:

від позивача:не з`явився;

від відповідача:Чебаненко В.Л., в порядку самопредставництва;

СУТЬ СПОРУ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехнобез», м. Вишневе Київської області (далі за текстом - ТОВ «Укртехнобез»), 29.03.2023 через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Центренерго», смт Козин Київської області (далі за текстом - ПАТ «Центренерго»), в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго», смт Слобожанське Харківської області, в якому просить суд визнати недійсним п. 7.2 договору №16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині: у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за договором з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов`язання, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 17.06.2021 між ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції та ТОВ «Укртехнобез» був укладений Договір №16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання. Відповідно до п.1.1 Договору зазначено, що виконавець зобов`язується у 2021 році виконати на свій ризик роботи, що зазначені у Додатках до цього Договору, а замовник - прийняти і оплатити роботи.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов`язання, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач вважає п. 7.2 договору таким, що суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України та таким, що не відповідає приписам ст. 549 ЦК України, ст. 231 ГК України, а отже є недійсним.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, наголошує на тому, що пеня за правовим змістом є неустойкою за невиконання грошового зобов`язання, відтак не може нараховуватись на зобов`язання з виконання робіт. Крім того, позивач твердить, що відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач твердить, що застосування пені за невиконання робіт може мати місце лише у випадку, якщо ПАТ «Центренерго» є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо порушення пов`язане із виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання здійснюється за рахунок Державного бюджету. Однак, за висновком позивача, відповідач ПАТ «Центренерго» як юридична особа приватного права не належить до державного сектора економіки.

Отже, пункт 7.2 не відповідає приписам ст. 549 ЦК України та ст.231 ГК України та має бути визнане недійсним.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2023 позовну заяву ТОВ «Укртехнобез» залишено без руху, зобов`язано позивача усунути недоліки позовної заяви, в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. 04.04.2023 до Господарського суду Київської області від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.04.2023 відкрито провадження у справі №911/929/23 в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні із повідомленням сторін, підготовче судове засідання призначено на 24.04.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2023 заяву представника ПАТ «Центренерго» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.04.2023 заяву представника ТОВ «Укртехнобез» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції 24.04.2023 оголошена перерва до 22.05.2023 до 9:30.

01.05.2023 до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив №25/459-1391 від 17.04.2023 на позовну заяву з додатками, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідач наголошує на тому, що твердження позивача щодо неможливості нарахування пені виключно за прострочення грошового зобов`язання не відповідає нормам діючого законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 230 ГК України, у якій зазначено, шо штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. отже штрафні санкції у вигляді пені можуть бути передбачені за невиконання будь-якого господарського зобов`язання, а не лише грошового.

Також відповідач звертає увагу, що п. 7.2 Договору був викладений у Договорі у повній відповідності до ч. 2 ст. 231 ГК України, де зазначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто сторони за Договором, застосовуючи у своїх правовідносинах дану норму діючого законодавства, мають право за власним волевиявленням змінити у Договорі її зміст (збільшити або зменшити розмір пені або строку для застосування штрафу) та викласти на свій розсуд.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що з огляду на ч. 2 ст. 22 ГК України, а також приймаючи до уваги інформаційну довідку Національного депозитарію України №97559 від 13.01.2023 вбачається, що ПАТ «Центренерго» є господарським товариством, частка акцій у статутному капіталі якого у розмірі 78,2% належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, а тому є всі законні підстави вважати, що підприємство відповідача (ПАТ «Центренерго») дійсно являється суб`єктом господарювання державного сектора економіки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.05.2023 заяву представника ТОВ «Укртехнобез» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання в режимі відеоконференції 22.05.2023 з`явились представники обох сторін. Позивач зауважив, що не отримував відзив №25/459-1391 від 17.04.2023, крім того, суд не встановлював позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Під час проведення судового засідання відеозв`язок із представником позивача було втрачено. Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України, пункту 21 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2022 підготовче провадження закрито, призначено справу №911/929/23 до судового розгляду по суті на 12.06.2022. Встановлено позивачу ТОВ «Укртехнобез» строк для подання відповіді на відзив до 26.05.2023. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив до 05.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2023 заяву представника ПАТ «Центренерго» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

24.05.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Гуцалюка А.Р. надійшла заява про відвід судді Конюх О.В. від розгляду справи №911/929/23.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2023 визнано заяву ТОВ «Укртехнобез» від 24.05.2023 про відвід судді Конюх О.В. від розгляду справи №911/929/23 необґрунтованою. Заяву ТОВ «Укртехнобез» про відвід судді передано до відділу автоматизованого документообігу господарського суду Київської області для здійснення визначення складу суду автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, для вирішення питання про відвід.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2023 заяву ТОВ «Укртехнобез» від 24.05.2023 про відвід судді Конюх О.В. від розгляду справи №911/929/23 передано для розгляду судді Господарського суду Київської області Черногузу А.Ф.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2023 (суддя Черногуз А.Ф.) відмовлено у задоволені заяви ТОВ «Укртехнобез» про відвід судді Конюх О.В. від розгляду справи № 911/929/23.

12.06.2023 до Господарського суду Київської області від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача.

В судовому засіданні 03.07.2023 суд розпочав з`ясування обставин справи та дослідження доказів, у ході якого суддя, відповідно до частини 6 ст. 202 ГПК України оголосила стислий зміст позовної заяви та надала відповідачу час для вступного слова.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2023 у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 03.07.2023. Вказана ухвала в електронному вигляді доставлена представнику позивача адвокату Гуцалюку А.Р. до його електронного кабінету 12.06.2023 відповідно до ст. 6 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.06.2023 заяву представника ПАТ «Центренерго» про участь у судовому засіданні 03.07.2023 в режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання в режимі відеоконференції 03.07.2023 з`явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання повторно не з`явився. Згідно з частинами 1, 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехнобез» до ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго» про визнання п. 7.2 договору недійсним у частині, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

17.06.2021 між ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» (замовник) та ТОВ «Укртехнобез» (виконавець) укладено Договір №16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання (далі за текстом - Договір), за умовами якого:

- виконавець зобов`язується у 2021 р. виконати на свій ризик роботи, що зазначені у Додатках до цього Договору /надалі - роботи/, а замовник - прийняти і оплатити роботи (п. 1.1 Договору);

- роботи, повинні бути виконані у строки, зазначені у Додатку до Договору. В разі відсутності в Додатку строку виконання робіт, роботи виконуються протягом строку дії Договору (п. 1.2 Договору);

- строк (термін) виконання робіт - згідно п. 1.2 Договору (п. 5.1 Договору);

- місце виконання робіт зазначається в Додатку до Договору (п. 5.2 Договору);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (п. 7.1 Договору);

- у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов`язання, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Крім цього, виконавець відшкодовує всі понесені замовником збитки, заподіяні затримкою виконання зобов`язань за цим Договором, а у разі здійснення попередньої оплати виконавець, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції (п. 7.2 Договору);

- виконавець несе відповідальність за якість виконаних робіт. У разі порушення умов Договору щодо якості виконаних робіт стягується з виконавця штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних робіт, а також відшкодовується замовникові всі збитки, які можуть виникнути внаслідок виконання не якісно робіт /використаних матеріалів/ виконавцем:

* відшкодувати замовникові всі збитки, які можуть виникнути внаслідок неякісного виконання робіт, в тому числі якщо неякісне виконання робіт та/або застосування неякісного матеріалу призвело до поломки, пошкодження або виходу з ладу обладнання замовника;

* компенсувати замовнику витрата на виправлення недоліків в роботі виконавця;

* компенсувати замовнику витрати на відновлення (ремонт) обладнання замовника;

* компенсувати замовнику витрати на оплату штрафів та інших накладених на замовника стягнень, пов`язаних з поломкою, пошкодженням або виходом з ладу обладнання замовника внаслідок неякісного виконання робіт виконавцем (п. 7.3 Договору);

- виконавець зобов`язаний відшкодувати вартість матеріалів, переданих йому замовником у випадку їх втрати (виходу з ладу) за цінами, що діють на момент відшкодування (п. 7.4 Договору);

- у випадку неповернення виконавцем залишків матеріалів, останній сплачує замовникові штраф в розмірі 100 % від вартості неповернених матеріалів (п. 7.5 Договору);

- у випадку не усунення виконавцем недоліків робіт у строки, зазначені замовником, виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 10 % від вартості робіт з недоліками (п. 7.6 Договору);

- у випадку ненадання (порушення термінів надання) виконавцем Звіту про використання матеріалів, останній сплачує замовнику штраф в розмірі 3 % від вартості матеріалів (п. 7.7 Договору);

- у разі односторонньої відмови виконавця від виконання своїх зобов`язань по договору, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі не менше 20 відсотків ціни договору (п. 7.8 Договору);

- сплата неустойки не звільняє сторону від виконання зобов`язань за договором (п. 7.9 Договору);

- під час виконання зобов`язань за Договором сторони зобов`язуються безумовно дотримуватись норм і положень антикорупційного законодавства України та принципів Антикорупційної програми ПАТ «Центренерго» (п. 7.13 Договору);

- даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє протягом строку, зазначеному в Додатку до Договору (п. 11.1 Договору).

Додатком №1 до Договору на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання №16/155 від 17.06.2021 сторони погодили найменування, опис робіт, за ДК 021:2015:45440000-3 Фарбування та скління, (Виконання робіт з капітального будівництва по проекту «Вогнезахисна обробка металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоків №1-10»), а саме:

- опис робіт: виконавець виконує роботи з вогнезахисної обробки металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоку №6 Зміївської ТЕС згідно робочого проекту «Вогнезахисна обробка металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоків №1-10 Зміївської ТЕС». Обсяг робіт і технічні умови по предмету закупівлі визначені у робочому проекті «Вогнезахисна обробка металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоків №1-10 Зміївської ТЕС» для енергоблоку №6.

Результатом робіт є: виконані в повному обсязі роботи з вогнезахисної обробки металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоку № 6 Зміївської ТЕС згідно робочого проекту «Вогнезахисна обробка металевих конструкцій покриття машзалу енергоблоків №1-10 Зміївської ТЕС» (п. 4 додатку №1 до Договору).

Строк дії договору: до 31.12.2021, а в частині виконання взаємних зобов`язань, розрахунків, гарантійних зобов`язань до повного виконання їх сторонами (п. 11 додатку №1 до Договору).

Строк виконання робіт: на протязі дії договору до 31.12.2021 р. у відповідності до погодженого календарного плану (п. 13.1 додатку №1 до Договору).

Крім того, сторонами погоджено додаток №2 - Договірна ціна 2; локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1; додаток №3 - Календарний графік виконання робіт.

Змістом зобов`язань сторін за укладеним договором є обов`язок позивача у 2021 році виконати на свій ризик передбачені договором роботи, що кореспондує обов`язок відповідача прийняти та оплатити виконані роботи.

Укладений сторонами договір №16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання від 17.06.2021 за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до статей 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).

Укладаючи договір №16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання від 17.06.2021, сторони на основі взаємного вільного волевиявлення закріпили в ньому пункт 7.2 договору, у тому числі його оспорювану частину, за якою у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов`язання, з якого допущено прострочення, за кожний день прострочення.

Доказів укладення протоколу розбіжностей до договору щодо вказаного пункту суду не подано. Сторонами не заперечується ані подана редакція договору№16/155 на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання, ані факт її підписання уповноваженими представниками сторін включно із оспорюваною частиною пункту 7.2.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) за ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ГПК України).

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

У частині 2 статті 9 Цивільного кодексу України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Господарський кодекс України в силу положень Преамбули, статей 1 та 4, є спеціальним законом порівняно з Цивільним кодексом України, а тому норми цього кодексу мають пріоритет перед аналогічними нормами Цивільного кодексу України (аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 06.07.2006р. по справі №17/543).

За змістом частини 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення..

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши в сукупності вищевказані норми матеріального права, суд дійшов таких висновків:

- Цивільний кодекс України визначає пеню як різновид неустойки, що застосовується за прострочення грошового зобов`язання та розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання;

- Цивільний кодекс України застосовує принцип свободи договору, згідно з яким сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли в акті цивільного законодавства прямо вказано про це;

- Цивільний кодекс України не містить прямої заборони на застосування у договорі неустойки, що розраховується у відсотках від вартості несвоєчасно виконаного негрошового зобов`язання;

- Господарський кодекс України, який має пріоритетне застосування щодо регулювання відносин у сфері господарської діяльності, передбачає застосування штрафної санкції у у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання;

- положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини 2 ст. 343 ГК України обмежують подвійною обліковою ставкою пеню лише за прострочення грошового зобов`язання.

Отже висновок позивача про те, що оспорюваний пункт 7.2 Договору суперечить ст.ст. 203, 549 ЦК України є хибним.

У справах (№№ 922/3548/19, 904/3565/18, 912/2483/17, 910/23003/16, 904/5770/18) Верховний Суд дійшов узагальнюючого висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Так, зокрема, у справі № 912/2483/17 вирішувався спір про стягнення штрафу та неустойки за порушення строків постачання устаткування та несвоєчасне виконання підрядних робіт; суд дійшов висновків, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання. Оскільки факти порушення строків постачання підтверджено матеріалами справи, тому висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача за порушення строків постачання штрафних санкцій, встановлених договором, у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару, є законним та обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 зроблено такий правовий висновок.

За змістом положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 04.05.2023 у справі №910/21298/21.

Відповідно до частини 2 ст. 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

З інформаційної довідки Національного депозитарію України №97559 від 13.01.2023 вбачається, що ПАТ «Центренерго» є господарським товариством, частка акцій у статутному капіталі якого у розмірі 78,2% належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, а тому вірним є висновок про те, що ПАТ «Центренерго» є суб`єктом господарювання державного сектора економіки.

З огляду на викладене, висновок позивача про те, що до оспорюваного пункту 7.2 Договору не може бути застосована частина 2 ст. 231 ГК України є хибним.

Посилання позивача на те, що ПАТ «Центренерго» є юридичною особою приватного права, відтак не може вважатися суб`єктом господарювання державного сектора економіки, є неспроможним.

Відповідно до ст. 167, 170 ЦК України держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Перелік підстав для визнання недійсними договору не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи аргументи сторін, суд не встановив наявність обставин, які є підставою для визнання оспорюваної частини пункту 7.2 Договору недійсною, відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехнобез» повністю.

У зв`язку із відмовою у позові відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати на сплату судового збору суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртехнобез» відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 12.07.2023.

Суддя О.В. Конюх