Постанова

від 28.06.2023 по справі 465/1710/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

місто Київ

справа № 465/1710/15-ц

провадження № 61-12576св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Приватне акціонерне товариство «Галичина», Публічне акціонерне товариство «Ковельмолоко», ОСОБА_2 , Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратура України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року, постановлене суддею Кузем В. Я., та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», банк) у березні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приватне акціонерне товариство «Галичина» (далі - ПрАТ «Галичина»), Публічне акціонерне товариство «Ковельмолоко» (далі - ПАТ «Ковельмолоко»), ОСОБА_2 , Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратура України. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитними договорами від 25 червня 2008 року № 151208К34, від 21 серпня 2008 року № 151407К37 та від 20 березня 2013 року № 151213К8, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди від 20 березня 2013 року № 151213N2, у розмірі 4 290 481, 12 дол. США, що станом на 04 березня 2015 року згідно з курсом Національного банку України складає 106 492 564, 53 грн та 1 181 120, 84 грн.

Вимоги позову АТ «Укрексімбанк» обґрунтовувало тим, що 20 березня 2013 року банк, ПрАТ «Галичина» та ПАТ «Ковельмолоко» уклали генеральну кредитну угоду № 151213N2 (зі змінами та доповненнями)

(далі - генеральна угода), в рамках якої банк та ПрАТ «Галичина» уклали кредитний договір від 20 березня 2013 року № 151213К8 (зі змінами та доповненнями) на суму 11 875 000, 00 дол. США та 95 198 000, 00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 19 березня 2018 року та кредитний договір від 06 березня 2014 року № 151214К5 (зі змінами та доповненнями) на суму 31 000 000, 00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 25 грудня 2015 року.

Також в рамках генеральної угоди банк та ПАТ «Ковельмолоко» уклали кредитний договір від 21 серпня 2007 року № 151407К37 (зі змінами та доповненнями) на суму 6 000 000, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення кредиту до 31 грудня 2015 року та кредитний договір від 25 червня 2008 року № 151208К34 (зі змінами та доповненнями) на суму 3 640 000, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення кредиту до 31 грудня 2015 року.

На забезпечення виконання позичальниками зобов`язань за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної угоди, 25 березня 2013 року банк, позичальники та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 151213Р13, за умовами якого поручитель є солідарним боржником за належне виконання позичальниками умов генеральної угоди.

АТ «Укрексімбанк» посилалося на те, що позичальники неналежно виконували взяті на себе кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 04 березня 2015 року дорівнює 4 290 481, 12 дол. США та 1 181 120, 84 грн, з них:

- заборгованість за кредитним договором № 151213К8 становить 417 753, 66 дол. США та 1 044 027, 45 грн, що складається з: 193 500, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 208 604, 17 дол. США та 991 876, 68 грн - прострочені проценти за користування кредитом; 5 851, 58 дол. США (еквівалент - 145 240, 07 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 7 587, 98 дол. США (еквівалент 188 338, 66 грн) та 37 988, 12 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 2 209, 93 дол. США та 6 162, 65 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом; 8 000, 00 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів;

- заборгованість за кредитним договором № 151407К37 становить 2 415 230, 13 дол. США та 50 691, 47 грн, яка складається з: 2 034 000, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 216 860, 53 дол. США - прострочені проценти за користування кредитом; 21 885, 81 грн - прострочена комісія за управління кредитною лінією; 121 336, 89 дол. США (еквівалент 50 485 218, 37 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 19 027, 03 дол. США (еквівалент 472 263, 30 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 13 303, 29 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 24 005, 68 дол. США та 1 369, 04 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом і комісії за управління кредитною лінією; 14 133, 32 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією;

- заборгованість за кредитним договором № 151208К34 становить 1 457 497, 33 дол. США та 86 401, 92 грн, що складається з: 1 223 000, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 134 399, 73 дол. США - прострочені проценти за користування кредитом; 65 199, 45 грн - прострочена комісія за управління кредитною лінією; 72 839, 83 дол. США (еквівалент 1 807 932, 59 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 11 668, 54 дол. США (еквівалент 289 620, 92 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 10 093, 00 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 15 589, 22 дол. США та 1 914, 38 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом і комісії за управління кредитною лінією; 9 195, 09 грн - втрати від інфляції в зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією.

З урахуванням наведеного банк просив суд стягнути зазначену заборгованість за кредитними договорами від 20 березня 2013 року № 151213К8, від 21 серпня 2007 року № 151407К37 та від 25 червня 2008 року № 151208К34 з поручителя ОСОБА_1 як із солідарного боржника.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 , ПрАТ «Галичина», ПАТ «Ковельмолоко» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами. Відповідач ОСОБА_1 наполягав на тому, що порука припинена, зокрема на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 03 липня 2018 року Франківський районний суд м. Львова задовольнив позов АТ «Укрексімбанк».

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за договорами кредиту в сумі 4 290 481, 12 дол. США, що станом на 04 березня 2015 року згідно з курсом Національного банку України складало 106 492 564, 53 грн та 1 181 120, 84 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання за кредитними договорами належно не виконані, існує заборгованість в розмірі, не спростованому відповідачем, яка підлягає стягненню з поручителя як із солідарного боржника.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 02 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ПрАТ «Галичина» та ОСОБА_1 , рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року змінив у частині визначення розміру заборгованості станом на 04 березня 2015 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за кредитними договорами від 20 березня 2013 року № 151213К8, від 21 серпня 2008 року № 151407К37 та від 25 червня 2008 року № 151208К34, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди від 20 березня 2013 року № 151213N2.

Суд виклав другий абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України (м. Київ, вул. Горького, 127, ЄДРПОУ 00032112) заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2013 року № 151213К8 в рамках генеральної кредитної угоди від 20 березня 2013 року № 151213N2 станом на 04 березня 2015 року в розмірі 403 209, 14 дол. США, що еквівалентно 10 007 916, 16 грн, та 1 358 991, 55 грн;

За кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 151407К37 в рамках генеральної кредитної угоди від 20 березня 2013 року № 151213N2 станом на 04 березня 2015 року - 2 263 786, 68 дол. США, що еквівалентно 56 188 674, 97 грн, та 2 915 360, 56 грн;

За кредитним договором від 25 червня 2008 року № 151208К34 в рамках генеральної кредитної угоди від 20 березня 2013 року № 151213N2 станом на 04 березня 2015 року - 1 357 399, 73 дол. США, що еквівалентно 33 885 021, 81 грн, та 1 792 675, 34 грн.

Разом до стягнення підлягає 4 024 395, 55 дол. США, що еквівалентно 99 981 612, 94 грн, та 6 067 027, 45 грн пені за несвоєчасне погашення боргу».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції врахував висновок судово-економічної експертизи від 22 травня 2020 року № 550 та вважав за доцільне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми боргу з відповідача на користь позивача, оскільки збільшення гривневої частини заборгованості та, відповідно, зменшення боргу в доларах США відбулося за рахунок нарахування пені у національній валюті України - гривні.

Також апеляційний суд відхилив доводи відповідача про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки, за висновками суду, ці доводи належно не обґрунтовані та не підтверджені власними розрахунками поручителя, зокрема за щомісячними платежами.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 12 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України, та не дослідили питання припинення поруки у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди;

- суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог позову, оскільки стягнув пеню в гривні, тоді як банк просив стягнути пеню в доларах США;

- суд апеляційної інстанції невірно визначив розмір заборгованості, оскільки не врахував часткове погашення боргу позичальниками.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Укрексімбанк»13 лютого 2023 року подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою від 15 червня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ПАТ «Укрексімбанк», ПрАТ «Галичина» та ПАТ «Ковельмолоко» уклали генеральну кредитну угоду від 20 березня 2013 року № 151213N2 з подальшими змінами та доповненнями до неї.

В рамках генеральної угоди ПАТ «Укрексімбанк» та ПрАТ «Галичина» уклали два кредитні договори, а саме:

1) від 20 березня 2013 року № 151213К8 (зі змінами та доповненнями) на суму 11 875 000, 00 дол. США та 95 198 000, 00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 19 березня 2018 року,

2) від 06 березня 2014 року № 151214К5 (зі змінами та доповненнями) на суму 31 000 000, 00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 25 грудня 2015 року.

Також у рамках генеральної угоди ПАТ «Укрексімбанк» та ПАТ «Ковельмолоко» уклали два кредитні договори, а саме:

1) від 21 серпня 2007 року № 151407К37 (зі змінами та доповненнями) на суму 6 000 000, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення кредиту до 31 грудня 2015 року,

2) від 25 червня 2008 року № 151208К34 (зі змінами та доповненнями) на суму 3 640 000, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення кредиту до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до умов кредитних договорів позичальники взяли на себе зобов`язання сплачувати надані їм кредити, оплачувати проценти за кредитами, комісію за управління кредитними лініями, а також виконувати інші зобов`язання, встановлені кредитними договорами. У разі невиконання зобов`язань за кредитними договорами передбачено нарахування пені.

На забезпечення виконання позичальниками зобов`язань за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної угоди, 25 березня 2013 року банк, позичальники та ОСОБА_1 уклали договір поруки

№ 151213Р13, за умовами якого поручитель є солідарним боржником за належне виконання позичальниками умов генеральної угоди.

Відповідно до підпункту 2.1.6 договору поруки поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою (в межах ліміту 350 000 000, 00 грн згідно зі статтею 1 договору), у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим до суду позивачем, станом на 04 березня 2015 року існує заборгованість в розмірі 4 290 481, 12 дол. США та 1 181 120, 84 грн, з яких:

- заборгованість за кредитним договором № 151213К8 становить 417 753, 66 дол. США та 1 044 027, 45 грн, яка складається з: 193 500, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 208 604, 17 дол. США та 991 876, 68 грн - прострочені проценти за користування кредитом; 5 851, 58 дол. США (еквівалент 145 240, 07 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 7 587, 98 дол. США (еквівалент 188 338, 66 грн) та 37 988, 12 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 2 209, 93 дол. США та 6 162, 65 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом; 8 000, 00 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів;

- заборгованість за кредитним договором № 151407К37 становить 2 415 230, 13 дол. США та 50 691, 47 грн, яка складається з: 2 034 000, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 216 860, 53 дол. США - прострочені проценти за користування кредитом; 21 885, 81 грн - прострочена комісія за управління кредитною лінією; 121 336, 89 дол. США (еквівалент 50 485 218, 37 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 19 027, 03 дол. США (еквівалент 472 263, 30 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 13 303, 29 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 24 005, 68 дол. США та 1 369, 04 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом і комісії за управління кредитною лінією; 14 133, 32 грн - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією;

- заборгованість за кредитним договором № 151208К34 становить 1 457 497, 33 дол. США та 86 401, 92 грн, яка складається з: 1 223 000, 00 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 134 399, 73 дол. США - прострочені проценти за користування кредитом; 65 199, 45 грн - прострочена комісія за управління кредитною лінією; 72 839, 83 дол. США (еквівалент 1 807 932, 59 грн) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 11 668, 54 дол. США (еквівалент 289 620, 92 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 10 093, 00 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 15 589, 22 дол. США та 1 914, 38 грн - три проценти річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом і комісії за управління кредитною лінією; 9 195,09 грн - втрати від інфляції в зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією.

Згідно з висновком експерта від 22 травня 2020 року № 550 за результатами проведення судово-економічної експертизи заборгованість перед АТ «Укрексімбанк» складає:

- за кредитним договором від 20 березня 2013 року № 151213К8 - 403 209, 14 дол. США (еквівалент 10 007 916, 16 грн) та 1 358 991,55 грн, а саме: 193 500, 00 дол. США (еквівалент 4 802 797, 32 грн) - прострочена заборгованість за кредитом; 208 604, 17 дол. США (еквівалент 5 177 692, 76 грн) та 999 266, 30 грн - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом; 135 532,87 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 221 111, 06 грн (183 122, 94 грн + 37 988, 12 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 487, 73 дол. США (еквівалент 12 105, 78 грн) - три проценти річних від простроченої суми кредиту; 617, 24 дол. США (еквівалент 15 320, 30 грн) та 3 081, 32 грн - три проценти річних від простроченої суми процентів. Інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням заборгованості (на суму процентів) немає;

- за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 151407К37 - 2 263 786, 68 дол. США (еквівалент 56 188 674, 97 грн) та 2 915 360, 56 грн, а саме: 2 034 000, 00 дол. США (еквівалент 50 485 218, 37 грн) - прострочена заборгованість за кредитом; 216 860, 53 дол. США (еквівалент 5 382 621, 05 грн) - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 492 387, 64 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 358 185, 47 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 60 807,26 грн - прострочена заборгованість по комісії за управління кредитною лінією; 4 759, 46 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 11 070, 90 дол. США (еквівалент 274 787, 02 грн) - три проценти річних від простроченої суми кредиту; 1 855, 25 дол. США (еквівалент 46 048, 53 грн) - три проценти річних від простроченої суми процентів; 466, 25 грн - три проценти річних від простроченої суми комісії; 3 513, 95 грн - інфляційні втрати у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією;

- за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 151208К34 - 1 357 399, 73 дол. США (еквівалент 33 885 021, 81 грн) та 1 792 675, 34 грн, а саме: 1 223 000, 00 дол. США (еквівалент 30 355 664, 73 грн) - прострочена заборгованість за кредитом; 134 399, 73 дол. США (еквівалент 3 335 889, 73 грн) - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 499 377, 83 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 220 620, 42 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 65 199, 45 грн -прострочена заборгованість по комісії за управління кредитною лінією; 4 315, 15 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією; 6 660, 74 дол. США (еквівалент 165 323, 95 грн) - три проценти річних від простроченої суми кредиту; 1 133, 87 дол. США (еквівалент 28 143, 40 грн) - три проценти річних від простроченої суми процентів; 406, 59 грн - три проценти річних від простроченої суми комісії; 2 755, 90 грн - інфляційні втрати у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

ОСОБА_1 в суді першої інстанції посилався на те, що порука припинена, зокрема, на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. В суді апеляційної інстанції відповідач наполягав на тому, що порука припинена також і на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Тож доводи про припинення поруки відповідач заявляв як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зробив висновок про стягнення з відповідача як поручителя заборгованості за кредитними договорами в розмірі, зазначеному банком. Питання щодо припинення поруки ОСОБА_1 на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України суд першої інстанції не досліджував, хоча на припиненні поруки відповідач акцентував увагу.

Суд апеляційної інстанції визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням висновків судово-економічної експертизи. Апеляційний суд вважав недоведеними твердження ОСОБА_1 про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України. Питання щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України суд апеляційної інстанції не досліджував, оцінку цьому не дав.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання припинення поруки у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди та не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), щодо правил застосування частини першої статті 559 ЦК України.

В оцінці наведених доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

У постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 Верховний Суд України зробив правові висновки про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України. Водночас звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зробила висновки про те, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника грошових коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача грошових коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою.

Отже, під час вирішення справи, що переглядається, за позовом банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами основне питання, яке мали з`ясувати суди, полягає в тому, чи була чинною порука ОСОБА_1 на момент звернення банку до суду з позовом.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України.

Втім, цього питання суди фактично не досліджували, доводам відповідача про припинення поруки оцінки не надали та не спростували їх і не підтвердили.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша стаття 559 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року

у справі № 6-172цс12, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19) зроблено висновки, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

У постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-160цс13 Верховний Суд України виснував, що закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання без згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. На зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) зроблено висновки про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зробила висновки, відповідно до яких приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя, і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18

(провадження № 12-7гс20),умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні такого договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.

Подібні висновки зроблені також у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12, відповідно до яких зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах виконання зобов`язань за кредитними договорами забезпечено порукою ОСОБА_1 на підставі укладеного 25 березня 2013 року між ним, банком та позичальниками договору поруки № 151213Р13.

Відповідно до підпункту 2.1.6 договору поруки поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою (в межах ліміту, встановленого в розмірі, що не перевищує 350 000 000, 00 грн, згідно зі статтею 1 договору), у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому.

Отже, у договорі поруки від 25 березня 2013 року № 151213Р13 зазначено лише про згоду поручителя на зміни та доповнення, що будуть укладені у майбутньому, однак не зазначено, що зміна та доповнення умов основного договору повинні здійснюватися без повідомлення про це поручителя і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін з урахуванням, зокрема, положень пункту 7.3 договору поруки про те, що всі зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу лише за умови підписання їх повноважними представниками сторін.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголосив на тому, що до генеральної угоди та кредитних договорів неодноразово вносилися зміни та доповнення, зокрема, щодо ліміту заборгованості, розміру процентів та комісій, строку виконання зобов`язань за договорами тощо, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Заявник звертав увагу на те, що про внесення цих змін та доповнень банк його не повідомляв, згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності поручитель не надавав.

Верховний Суд звертає увагу на те, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитних договорів та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання, які збільшують його відповідальність.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не з`ясували питання щодо припинення поруки відповідача на підставі частини першої статті 559 ЦК України, хоча на цю обставину той посилався, зокрема й в апеляційному суді, не дослідили, чи дійсно збільшився обсяг відповідальності поручителя змінами та доповненнями, які вносилися до генеральної угоди та кредитних договорів, а також те, чи повідомляло АТ «Укрексімбанк» ОСОБА_1 про такі зміни основного зобов`язання та чи була відповідна згода останнього.

Верховний Суд наголошує на тому, що з урахуванням висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 26 вересня 2012 року

у справі № 6-100цс12, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18

(провадження № 12-7гс20), наявність у договорі поруки умов про згоду поручителя на забезпечення порукою всіх зобов`язань позичальників за кредитною угодою, у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Тож суди повинні були дослідити умови генеральної угоди, кредитних договорів та договору поруки щодо порядку погодження з поручителем змін до основного зобов`язання, встановити, чи відбулося у спірних правовідносинах збільшення основного зобов`язання, чи вплинуло це на обсяг обов`язків поручителя.

У разі, якщо суди встановили, що порука ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 559 ЦК України не припинена, вони мали також врахувати приписи частини четвертої статті 559 ЦК України.

За умовами пункту 7.4 договору поруки дія цього договору припиняється після повного виконання основного зобов`язання.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зроблено висновки про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19) сформульовано висновки про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції не надав оцінки запереченням відповідача проти позову, не врахував правил частини четвертої статті 559 ЦК України та не перевірив, чи не припинила дію порука відповідача за правилами цієї правової норми, адже ця обставина є підставою для відмови в задоволенні вимог позову кредитора про стягнення з поручителя заборгованості за основним договором.

Суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення зазначеного питання, зазначив про необґрунтованість відповідних доводів відповідача, проте не дослідив, коли саме позичальники допустили прострочення чергових платежів за кожним із кредитних договорів, та чи дотримався банк шестимісячного строку звернення до поручителя як за кожним з чергових платежів, так і за основним зобов`язанням в цілому.

Відтак, поза належною увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що в разі припинення поруки до щомісячних платежів на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з поручителя, потрібно обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду з позовом.

З урахуванням наведеного зроблені судами висновки щодо вирішення спору по суті є передчасними.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Натомість у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, стягнувши з поручителя заборгованість, допустили істотну неповноту в з`ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах, не надавши оцінки умовам генеральної угоди, кредитних договорів, змінам та доповненням, внесеним до них, та договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, а також обставинам щодо строку звернення з вимогами до поручителя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій зробили надто формальні та передчасні висновки щодо суті позовних вимог, оскільки не дослідили обставини, які мають ключове значення для правильного вирішення цього спору, не надали оцінки доказам, поданим учасниками справи. Зазначені недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на те, що Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості ухвалити нове рішення щодо суті вирішення спору, існують підстави для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд саме до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд врахував те, що в суді першої інстанції відповідач не заявляв про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Про такі доводи поручитель заявив лише в суді апеляційної інстанції, який не надав їм будь-якої належної правової оцінки. Також направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (який повинен був усунути усі недоліки розгляду справи в суді першої інстанції), а не до суду першої інстанції, відповідатиме принципам справедливості та процесуальної економії з огляду на тривалість перебування цієї справи на вирішенні у судах, а також того, що суд апеляційної інстанції є судом факту та наділений повноваженнями встановлювати обставини справи і досліджувати докази.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати викладене, зокрема, передусім з`ясувати питання щодо чинності поруки ОСОБА_1 як в цілому, так і в частині чергових платежів за кредитними договорами. У разі, якщо суд зробить висновок, що порука не припинена, йому належить вирішити питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням меж вимог пред`явленого позову. Тож суд апеляційної інстанції повинен належно дослідити усі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і згідно з вимогами закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у наведеній заявником у касаційній скарзі постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам відповідача про припинення поруки, не перевірили наявність правових підстав для стягнення заборгованості з поручителя з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що є обов`язком суду при вирішенні спору про стягнення заборгованості з поручителя з огляду на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року

у справі № 6-1599цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

У справі, що переглядається, суд першої інстанцій не з`ясував всі обставини справи, не надав оцінки доводам сторін та доказам, поданим учасниками справи, формально підійшов до вирішення спору та зробив передчасні висновки про обґрунтованість позову, пред`явленого до поручителя як солідарного боржника. Суд апеляційної інстанції зазначені недоліки не усунув, на доводи відповідача про припинення поруки на підставі частин першої та четвертої статті 559 ЦК України не відповів.

Оскільки ці недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд позбавлений можливості постановити нове рішення у справі, а також враховуючи принцип процесуальної економії, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати зазначене у цій постанові суду касаційної інстанції, об`єктивно дослідити докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам на обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко