Постанова

від 12.07.2023 по справі 280/3201/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2023 року м. Дніпросправа № 280/3201/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року (суддя 1-ї інстанції Максимнко Л.Я.) в адміністративній справі №280/3201/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.03.2022р. ОСОБА_1 звергнувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05.11.2018 року по день фактичної виплати (22.02.2022).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем з позивачем невчасно був проведений остаточний розрахунок при звільненні, у зв`язку з чим, вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 32509,92 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу, належних при звільненні сум, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП відсутні.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 05.11.2015 по 05.11.2018.

Наказом Командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2018 за №295 зазначено: … Сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира гармати 1 протитанкової артилеріїської батареї прититанкового артилерійського дивізіону військової частини, звільнити у запас відповідно пункту 2 підпункту а (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року (зі змінами). З "05" листопада 2018 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити до Більмацького районного військового комісаріату Запорізької області…

Під час перебування на службі у Збройних Силах України позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 05.11.2015 по 05.11.2018 (включно).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2021 року по справі № 280/4436/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.11.2015 по 05.11.2018.

На виконання вказаного рішення позивач 16.11.2021 року отримав доплату у розмірі 4185,63 грн.

Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2021 у справі № 280/4435/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 27.12.2016 по 05.11.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення - 05.11.2018.

На виконання вказаного рішення позивач 22.02.2022 року отримав доплату у розмірі 11575,47 грн.

Вважаючи протиправною відмову у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, проте визначаючи суму до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Приписами ст. 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Проте такі норми з 19.07.2022р. протерпіли змін, відповідно до Закону № 2352-IX від 01.07.2022, та передбачають вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні під час вирішення такого спору.

Проте позивач звернувся до суду у березня 2022р., а отже до змін вказаних норм законодавства.

Враховуючи зазначені приписи, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того в указаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Вказані судові рішення були враховані судом першої інстанції, а отже виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні, судом визначено розмір пов`язаний із затримкою розрахунку при звільненні з виплати грошового забезпечення.

Скаржник не зазначив в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди з визначеним судом розрахунком до стягнення.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення заяви та стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00грн враховував критерій реальності витрат, розумності розміру, співмірності, тощо.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції здійснено оцінку обґрунтованості суми компенсації витрат на правничу допомогу, у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення.

Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року в адміністративній справі №280/3201/22 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяТ.С. Прокопчук

суддяА.А. Щербак