Постанова

від 11.07.2023 по справі 380/25662/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/25662/21 пров. № А/857/6293/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року (суддя Сакалош В.М., час ухвалення не вказано, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту не вказано),

в адміністративній справі №380/25662/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті страхових виплат застрахованій особі ОСОБА_1 на підставі листка непрацездатності АЛБ №525434 від 28 вересня 2021 року; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити кошти соціального страхування на оплату допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_1 на підставі листка непрацездатності АЛБ №525434 від 28 вересня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2023 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області щодо відмови у виплаті страхових виплат застрахованій особі ОСОБА_1 на підставі листка непрацездатності АЛБ №525434 від 28 вересня 2021 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області нарахувати та виплатити кошти соціального страхування на оплату допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_2 на підставі листка непрацездатності АЛБ №525434 від 28 вересня 2021 року. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 908,00 грн сплаченого судового збору.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що відповідач не отримав копію ухвали суду про відкриття спрощеного провадження у справі, а також копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, що позбавило його можливості надати мотивований відзив на позовну заяву. Також, на думку скаржника, в даній справі з позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги, адже з позовом звернулась ОСОБА_1 як фізична особа, хоча правовідносини в даній справі виникли між Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .. Зазначає скаржник із врахуванням норм Закону №592, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, за яких роботодавцем сплачено ЄСВ не менше мінімального страхового внеску, не є застрахованими особами особисто. Крім того, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача «нарахувати та виплатити кошти соціального страхування на оплату допомоги по вагітності та пологах» позивачу не могли бути задоволені ще й з тієї підстави, що відповідачем згідно чинного законодавства кошти на виплату матеріального забезпечення застрахованим особам не нараховувались, а лише фінансувались на підставі поданих самими страхувальниками заяв - розрахунків. З урахуванням такого вважає скаржник, що відмова у фінансуванні заяви - розрахунку ФОП ОСОБА_1 для виплати їй допомоги по вагітності та пологах згідно листка непрацездатності №525434 здійснювалась відповідачем відповідно до чинних нормативно-правових актів. Підстави для здійснення нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю, допомоги по вагітності та пологах за період з 28.09.2021 по 31.01.2022 і, відповідно, задоволення позову, відсутні.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду від 09.03.2023, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подала апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є найманим працівником, що підтверджується розрахунками, долученими до матеріалів справи.

Позивач звернулася до відповідача із листом про виплату їй допомоги у зв`язку із вагітністю і пологами, долучивши відповідний пакет документів.

Відповідач листом від 27.10.2021 №24.01.-11-417 відмовив позивачу у виплаті допомоги у зв`язку із вагітністю і пологами з покликанням на те, що у разі сплати роботодавцем єдиного соціального внеску у розмірі не менше мінімального, вона має право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України лише за основним місцем роботи. При цьому пакет документів, поданий позивачкою, повернуто (а.с. 10).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду вважає рішення суду першої інстанції вірним, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно керувався такими правовими нормами.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом статті 17 Закону України Про відпустки № 504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР), на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів - 70 календарних днів; після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV).

Пунктом 3, 4, 11, 12, 14 частини 1 статті 1 Закону №1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов`язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1105-XIV, Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.16 Закону №1105-XIV, застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Згідно приписів ст.18 Закону №1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Частиною 1 статті 19 Закону №1105-XIV закріплено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із п.2 ч.1 ст.20 Закону №1105-XIV, за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по вагітності та пологах.

Отже, страховий випадок у застрахованої особи виникає з дня надання відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за медичним висновком, зазначеного у листку непрацездатності.

За правилами ч.1 ст.25 Закону №1105-XIV, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1105-XIV, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.

Приписами частини 1 статті 31 Закону №1105-XIV визначено, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров`я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з Фондом.

Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці шостому частини першої статті 24 цього Закону, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.

У свою чергу, у статті 33 Закону №1105-XIV закріплено, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1266 від 26.09.2001 (далі - Порядок №1266).

Відповідно до п.3 Порядку №1266, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 32 Порядку №1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п`яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком (пункт 33 Порядку №1266).

Таким чином, основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.

При цьому пунктом 30 Порядку №1266 встановлено, що у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо.

Страхові виплати та оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом.

У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Судом встановлено, що позивачем подано до Пустомитівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України наступні документи: заяву-розрахунок; довідку-оригінал Пустомитівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області; довідку-оригінал про зарплату та розрахунок по листку непрацездатності ФОП ОСОБА_3 ; розрахунок по листку непрацездатності ТзОВ Профі Ворк Сервіс-1; податкову декларація платника єдиного податку фізичної-особи підприємця за 9 місяців 2021 та жовтень 2021; довідку копія про відкриття рахунку; копію листка непрацездатності серія АЛБ №525434; виписку з ЄДР; витяг з реєстру платників єдиного податку; копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; довідку ОК-5; довідку ОК-7; платіжні доручення про сплату ЄСВ.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для виплати позивачу спірної допомоги з огляду на те, що позивач отримає таку виплату за місцем праці як основний працівник.

На спростування таких доводів відповідача суд враховує, що згідно з п.6 ст.4 Закону №2464-VI в редакції, що набрала чинності 01.01.2021, особи, зазначені в пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, вставленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, законодавець надав фізичним особам-підприємцям, які мають основне місце роботи, право вибору сплачувати за себе єдиний внесок чи ні в той період, коли такий сплачений роботодавцем.

При цьому суд зауважує, що позивач сплачувала ЄСВ як фізична особа-підприємець протягом 9 з 12 календарних місяців в обов`язковому порядку, інші три місяці - добровільно.

На підставі наведеного суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для не нарахування та невиплати соціальної допомоги по вагітності та пологам позивачці.

Таким чином, відмовляючи у виплаті позивачу допомоги по вагітності та пологам позивачці як фізичній особі-підприємцю з підстав отримання такої виплати за місцем праці як найманому працівникові, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі дії відповідача протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи наведені правові положення та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання допомоги по вагітності та пологам.

Надаючи об`єктивну оцінку наявності порушеного права, враховуючи, що позивачу протиправно не нараховано та виплачено кошти соціального страхування на оплату допомоги по вагітності та пологах на підставі листка непрацездатності АЛБ №525434 від 28.09.2021, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити кошти соціального страхування на оплату допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_1 на підставі згаданого листка непрацездатності.

При цьому, доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновків суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного.

Відносно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то такі колегією суддів відхиляються, оскільки такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи, а тому у відповідності до приписів статті 317 КАС України не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права, підстави для його скасування відсутні.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року в адміністративній справі №380/25662/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль