Рішення

від 13.07.2023 по справі 904/1427/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2023м. ДніпроСправа № 904/1427/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1427/23

за позовом Першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі

1. Керменчицької сільської ради,

2. Старомлинівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДС-ТРЕЙД"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Перший заступник керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Керменчицької сільської ради (далі - позивач-1) та Старомлинівської сільської ради (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 16.03.2023 за вих. №51-409ВИХ-23 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДС-ТРЕЙД" (далі - відповідач) про стягнення 13.946,89 грн збитків, у зв`язку із тим, що обсяг фактично виконаних робіт за договором підряду від 13.11.2019 за №57 не співпадає із обсягом робіт занесених до актів приймання виконаних робіт за вказаним договором.

Судові витрати прокурор просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1427/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023.

Ухвалою від 24.03.2023 запропоновано прокурору надати до господарського суду документи, які підтверджують відправлення всім учасникам справи, зокрема позивачам, копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.

Через відділ документообігу від прокуратури 04.04.2023 надійшов лист від 31.03.2023 за вих. №51-524ВИХ-23 про усунення недоліків, у якому прокуратура надає скан-копію електроного спрямування позову на адресу позивачів 1, 2 і зазначає, що позивачі 1, 2 знаходяться на тимчасово окупованій території, а тому можливість направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення відсутня.

З огляду на фактичні обставини справи, суд визнав надані прокурором докази усунення недоліків позовної заяви належними, а недоліки позовної заяви усунутими.

Ухвалою від 06.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження). Крім цього, прокурору запропоновано у строк до 15.04.2023 надати суду письмові пояснення щодо виконання судового рішення у даній справі на користь особи, яка знаходиться на непідконтрольній території, в разі можливого задоволення позовних вимог, з огляду на інтереси держави.

Через відділ документального забезпечення 13.04.2023 від прокурора надійшли письмові пояснення, у яких прокурор повідомив суд, що позивач-2 перебуває у тимчасовій окупації, однак на законодавчому рівні відсутні будь-які обмеження щодо відкриття виконавчих проваджень та примусового виконання судових рішень. Також прокурор наголосив, що інтереси держави потребують захисту, а тому прокурор буде вчиняти заходи задля захисту інтересів держави. Прокурор акцентував увагу на тому, що позовна вимога полягає у стягненні збитків, а отже грошових коштів, які мають бути зараховані на актуальний розрахунковий рахунок в ГУ ДКСУ м. Київ, який був повідомлений заступником сільського голови Старомлинівської сільської ради Олександром ДОНЧЕНКОМ (лист від 10.03.2023 (арк. 116, том 1).

Через відділ документального забезпечення 01.05.2023 від відповідача надійшов відзив, сформований в системі "Електронний суд" 01.05.2023, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції прокурора

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що в результаті неналежного виконання договору підряду державі було завдано збитків, які підлягають стягненню з відповідача.

Стислий виклад позицій позивачів 1, 2

Позивачі 1, 2 правом на подачу письмових пояснень по суті позовних вимог не скористалися.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач посилається на те, що остаточне рішення у кримінальному провадженні, на яке посилається прокурор не прийнято.

Саме лише посилання прокурора, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження недостатньо задля прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідач послався на те, що уповноваженою особою, яка має право представляти позивачів 1, 2 є Мисюк Михайло Миколайович, що підтверджується інформацією з сервісу перевірки контрагентів YouControl.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: правомірності звернення прокурора з даною позовною заявою до суду; укладення договору; виконання договору; оплати робіт за договором; наявності/відсутності завищення вартості фактично виконаних робіт; наявності/відсутності складу цивільного правопорушення; правомірності заявлених позовних вимог.

Суд встановив, що 13.11.2019 між позивачем-1 (далі позивач-1, замовник) та відповідачем (далі відповідач, підрядник) був укладений договір №57 на виконання робіт з Капітального ремонту будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області (ДК45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (далі - договір) (арк. 18-26, том 1), відповідно до п. 1.1 умов якого підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі ІІІ договору, виконати роботи з Капітального ремонту будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області (Код ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (далі - об`єкт) за завданням замовника, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об`єкт) та оплатити їх.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору становить 10.863.940,85 грн, у тому числі ПДВ 1.810.656,81 грн (додаток №1 до цього договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 або до передачі об`єкта будівництва замовнику згідно акта за формою, наведеною в Додатку №5 до договору, а у випадку невиконання сторонами зобов`язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 18.1 договору).

В якості додатку №1 до договору між сторонами підписано договірну ціну на будівництво Капітальний ремонт будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) селища Керменчик Великоновосілківського району Донецької області, що здійснюється у 2019 році (арк 27, том 1).

Також між сторонами складено Календарний план виконання робіт за договором

(арк. 28, том 1).

Між позивачем-2 та відповідачем 29.12.2021 була підписана додаткова угода №8 до договору (далі додаткова угода №8) (арк. 29-30, том 1), у якій позивач-2 та відповідач дійшли згоди, що у зв`язку із передачею об`єкта нерухомого майна будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок), яка знаходиться за адресою: Донецька область, Волноваський район, селище Керменчик, вулиця Паркова, 8 із комунальної власності позивача-1 у комунальну власність позивача-2, відповідно до рішення Старомлинівської сілької ради від 08.12.2020 №2\8-23 «Про початок реорганізації Краснополянської сільської ради, Новопетриківської сільської ради, Керменчицької сілької ради, Євгенівської сільської ради Великоновосільківського району Донецької області шляхом приєднання до Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області».

Вказаною додатковою угодою №8 сторони підтвердили наявність публічного правонаступництва між позивачем-1 та позивачем-2 щодо завершення робіт на об`єкті Капітальний ремонт будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосільківського району Донецької області.

Отже, у договорі змінено замовника з позивача-1 на позивача-2, а пункт 18.1 викладено у новій редакції: «Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022 або до передачі об`єкта будівництва замовнику згідно акта за формою, наведеною в Додатку №5 до договору, а у випадку невиконання сторонами зобов`язань, передбачених договором діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань».

У позові прокурор стверджує (відповідач у відзиві не заперечує), що позивач-1 перерахував на користь відповідача грошові кошти за договором у загальному розмірі 10.066.374,16 грн.

Матеріали справи містять довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, складеними за формою КБ-3 та акти приймання виконаних будівельних робіт, складених за формою КБ-2в, а саме:

(1) довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за вересень 2020 року на суму 94.675,97 грн (арк. 40, том 1) та акт №12 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2020 року на суму 94.675,97 грн (арк. 47-53, том 1);

(2) довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2020 року на суму 249.329,20 грн (арк. 56, том 1) та акт №17 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2020 року на суму 249.329,20 грн (арк. 57-60, том 1).

Постановою Волноваського районного відділу поліції від 22.09.2021 про призначення будівельно-технічної експертизи (арк. 67-68, том 1) призначено судову будівельно-технічну експертизу і перед експертами поставлено такі питання:

(1) який обсяг робіт фактично не виконаний на об`єкті «Капітального ремонту будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області», але занесений до актів приймання виконаних робіт за договором?

(2) яка вартість фактично не виконаних робіт на об`єкті «Капітального ремонту будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області», але занесених до актів приймання виконаних робіт за договором?

Висновком експерта від 16.12.2021 за №СЕ-19/105-21/7377-БТ (арк. 75-110, том 1) визначено, що вартість фактично невиконаних робіт за договором, але занесених до актів приймання виконаних робіт, складає 13.946,89 грн.

Прокурор звернувся до позивача-2 із повідомленням про представництво інтересів держави (в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») (арк. 111-113, том 1), у якому прокурор проінформував про свій намір звернутися до суду за захистом інтересів держави та стягнення з відповідача збитків, однак ані позивач-1, ані позивач-2 не вжили відповідних заходів реагування. Також прокурор просив позивача-2 надати номер розрахункового рахунку для стягнення збитків.

Позивач-2 листом від 21.02.2023 за вих.№61-02 (арк. 114-115, том 1) повідомив прокурора, що рішень про звернення з позовом до суду про стягнення збитків з відповідача у загальному розмірі 13.946,89 грн позивачем-2 не приймалося.

Також до матеріалів справи долучено лист позивача-2 від 10.03.2023 за вих.№75-02 (арк. 116, том 1), у якому позивач-2 повідомив прокуратурі розрахункові рахунки для стягнення збитків, які є предметом розгляду у справі №904/1427/23.

Наведені вище обставини і зумовили звернення прокурора до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову прокурор визначив 13.946,89 грн збитків за фактично невиконані роботи, але занесені до актів приймання виконаних робіт.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади врегульовані Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; товари - це продукція, об`єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов`язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів.

Закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням (ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" ).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; конкурентний діалог. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (аналогічні висновки містяться у постановах суду касаційної інстанції від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18).

За змістом пунктів 15, 22, 23 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Складання і схвалення прогнозів районних і обласних бюджетів, складання і виконання відповідних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Як зазначено у ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування», територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Аналогічні положення містяться і у частині восьмій статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

З додаткової угоди №8 від 29.12.2021, яка була укладена між позивачем-1 та позивачем-2 вбачається, що у зв`язку із передачею об`єкта нерухомого майна будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок), яка знаходиться за адресою: Донецька область, Волноваський район, селище Керменчик, вулиця Паркова, 8 із комунальної власності позивача-1 у комунальну власність позивача-2, відповідно до рішення Старомлинівської сілької ради від 08.12.2020 №2\8-23 «Про початок реорганізації Краснополянської сільської ради, Новопетриківської сільської ради, Керменчицької сілької ради, Євгенівської сільської ради Великоновосільківського району Донецької області шляхом приєднання до Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області» сторонами договору, зокрема, відповідачем підтверджено наявність публічного правонаступництва за вказаним договором від позивача-1 до позивача-2, у зв`язку із чим змінено замовника у договорі з позивача-1 на позивача-2.

Отже, саме позивач-2 наділений широкими повноваженням щодо затвердження та виконання місцевого бюджету, контролю за його виконанням, а також здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності і, зокрема, коштами місцевого бюджету.

Суд наголошує, що фінансування за договором, однією із сторін якого є позивач-2, здійснювалося виключно за кошти місцевого бюджету.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки, викладено у пунктах 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у пункті 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.

При цьому закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, на які правильно послався прокурор, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатись до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20.

Органи місцевого самоврядування відокремлені від держави. Вони можуть самостійно звертатись до суду з метою захисту своїх прав.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутись до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Аналізуючи лист позивача-2 від 21.02.2023 за вих.№61-02 суд встановив, що позивач-2 заходи щодо захисту інтересів Держави Україна не вживав, про існування намірів вжити заходи задля стягнення з відповідача збитків в дохід Державного бюджету України прокурору не повідомлялося.

Протягом періоду здійснення провадження у справі №904/1427/23, тобто в строк до 13.07.2023, позивач-2 не повідомляв суд про незгоду із заявленими прокурором позовними вимогами.

Оскільки ані позивач-1, ані позивач-2 не вжили заходів ні досудового, ні судового реагування на виявлені прокурором порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які, за твердженням прокурора, призвели до безпідставного витрачання бюджетних коштів, суд визнає рішення прокурора про звернення до суду з позовом обґрунтованим, в тому числі і на той факт, що позивач-2 знаходиться на тимчасово окупованій території, однак вказана обставина не повинна сприяти тому, щоб інтереси Держави Україна залишилися незахищеними.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні №18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв`язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об`єктивного та прямо не опосередкованого в суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

З урахуванням фактичних обставин справи господарський суд доходить висновку, що прокурор підтвердив суду наявність підстав для представництва.

Отже, з огляду на фактичні обставини справи, підстав для залишення позову без розгляду, на що вказував відповідач у відзиві, суд не знайшов.

Щодо суті позовних вимог

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Прокурор, посилаючись на висновок експерта від 16.12.2021 за №СЕ-19/105-21/7377-БТ (арк. 75-110, том 1), стверджує, що вартість фактично невиконаних робіт за договором, але занесених до актів приймання виконаних робіт, складає 13.946,89 грн.

Предметом доказування у справі №904/1427/23 є питання завдання збитків у результаті порушення відповідачем цивільного права позивача-2 як розпорядника бюджетних коштів.

Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: (1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); (2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 883 ЦК України передбачено, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, який підтриманий і постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2023 у cправі №904/8586/21. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що вони передбачають відповідальність за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором та необхідність відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

За змістом частин першої та другої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування та встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16.12.2020 у справі №916/2740/19, від 06.09.2022 у справі №924/898/21, від 02.11.2022 у справі №915/442/21, від 20.04.2023 у справі №904/4982/20.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Як встановлено судом, в межах кримінального провадження №42021052630000002 було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок №СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021 за об`єктом «Капітальний ремонт будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області».

Так, судовою будівельно-технічною експертизою №СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021 встановлено, що вартість фактично невиконаних робіт (докази виконання робіт за договором у повному обсязі, в тому числі на спірну суму збитків відповідач суду не надав) на об`єкті «Капітальний ремонт будівлі дошкільного навчального закладу (ясла-садок) в селищі Керменчик Великоновосілківського району Донецької області», але занесених до актів приймання виконаних робіт за договором, складає 13.946,89 грн.

Суд, аналізуючи фактичні обставини справи, вважає, що обставини встановлення обсягу фактично виконаних робіт за договором та їх співставлення із об`ємом робіт, занесеним до актів приймання виконаних робіт за договором, могли бути підтвердженими результатами саме судової будівельно-технічної експертизи, яка і була проведена в межах кримінального провадження №42021052630000002, оскільки для встановлення вказаних обставин потрібні спеціальні знання в сфері іншій, ніж право.

Дослідивши всі обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що в діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме:

- неправомірність поведінки відповідача полягає у внесенні до актів приймання виконаних робіт тих робіт, які фактично за договором не були виконані;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти в даному випадку завищення робіт у загальному розмірі 13.946,89 грн /підтверджується висновком експерта №СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021 (арк. 75-95, том 1)/;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, отже наслідком внесення відповідачем до актів приймання виконаних робіт вартість робіт, які не були фактично виконаними завдало державі в особі позивача-2 збитків у загальному розмірі 13.946.89 грн;

- вина заподіювача шкоди /тобто відповідача/ презюмується, а докази на підтвердження її відсутності відповідач суду не надав.

З огляду на викладені висновки, з урахуванням висновку експерта №СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків позивачу-2 у загальному розмірі 13.946,89 грн.

Приймаючи рішення у справі, господарський суд визнав висновок експерта №СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021 належним доказом у справі №904/1427/23, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №916/477/18 (п. 53).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача-2 збитків у розмірі 13.946,89 грн підлягають задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурор довів обставини наявності збитків у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.

При цьому посилання відповідача на ненадання прокурором (позивачем) повної інформації щодо стану кримінального провадження жодним чином не впливає на результати розгляду справи №904/1427/23, а відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про неналежність висновку експерта№СЕ-19/105-21/7377-БТ від 16.12.2021.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

З огляду на суть відзиву суд встановив, що відповідач не заперечує факт укладення спірного договору, факт його виконання та повної оплати з державного бюджету.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених прокурором підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача і підлягають стягненню на користь прокуратури.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДС-ТРЕЙД" (49064, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Нігояна Сергія, будинок 42, квартира 20; ідентифікаційний код 39146107) на користь Старомлинівської сільської ради (85552, Донецька область, Волноваський район, село Старомлинівка, вул. Центральна, будинок 97; ідентифікаційний код 04340968) 13.946,89 грн (тринадцять тисяч дев`ятсот сорок шість грн 89 к.) збитків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДС-ТРЕЙД" (49064, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Нігояна Сергія, будинок 42, квартира 20; ідентифікаційний код 39146107) на користь Донецької обласної прокуратури (Україна, 87500, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Університетська, будинок 6; ідентифікаційний код 25707002) 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк