Постанова

від 12.07.2023 по справі 140/2944/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/2944/23 пров. № А/857/9771/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Леміш О.В.;

від відповідача - Іванчук Л.В., Симчук Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2023р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» до Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. про визнання протиправними та скасування рішень виконавчого комітету стосовно скасування його попередніх рішень (суддя суду І інстанції: Ковальчук В.Д., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 24 хв. 03.05.2023р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 05.05.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

25.02.2023р. (згідно із відомостями ярлика на поштовому відправленні) позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Аванті-Девелопмент» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради №173 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 145 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу»;

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради №174 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 146 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії»;

стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем (Т.1, а.с. 1-3).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження із викликом учасників справи (Т.1, а.с.58-59).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 173 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 145 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу»; визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 174 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 146 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії»; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради на користь ТзОВ «Аванті-Девелопмент» судовий збір у розмірі 5368 грн., витрати пов`язані з наданням правничої допомоги у розмірі 2000 грн. та витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту в розмірі 1487 грн. 87 коп. (Т.2, а.с.35-40).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Іваничівська селищна рада Володимирського району Волинської обл., яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (Т.2, а.с.46-50).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до п.1 резолютивної частини рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009р. Конституційного Суду України, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Отже, за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. мають ознаки нормативно-правових актів, а відтак Виконавчий комітет Іваничівської селищної ради мав право їх скасувати, при чому приймаючи спірні рішення, відповідач діяв в межах, спосіб та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Крім того, враховуючи, що про факт надання ТзОВ «Аванті-Девелопмент» недостовірних відомостей та невиконання умов попереднього договору постачання природного газу стало відомо уже після прийняття відповідних рішень з листа ТзОВ «Аванті-Девелопмент» № 2012/21 від 20.12.2021р., Виконавчим комітетом Іваничівської селищної ради 23.12.2022р. були прийняті рішення № 173 «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 145 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу» та рішення № 174 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 146 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії», як таких, що були прийняті на основі неправдивої інформації, наведеної у заяві та підтверджуючих документах.

Позивач ТзОВ «Аванті-Девелопмент» скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення.

У свою чергу, відповідач Іваничівська селищна рада направила до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу (а.с.83-87).

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, рішенням Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 145 від 30.09.2021р. «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу» встановлено ТзОВ «Аванті-Девелопмент» тариф на виробництво з використанням природного газу теплової енергії для потреб установ та організацій та території смт.Іваничі в розмірі 2289,38 грн./Гкал (з ПДВ 20%) (Т.1, а.с.86).

Рішенням Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 146 від 30.09.2021р. «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії» встановлено ТзОВ «Аванті-Девелопмент» тариф на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій та території смт.Іваничі в розмірі 2400,65 грн./Гкал (з ПДВ 20%) (Т.1, а.с.87 і на звороті).

27.01.2022р. на засіданні Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради були прийняті рішення, які безпосередньо стосуються оскаржуваних рішень, зокрема: пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 13 «Про втрату чинності рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 145 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу» визнано таким, що втратило чинність, рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 145 від 30.09.2021р. «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу»; пунктом 3 рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 14 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії» визнано таким, що втратило чинність, рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 146 від 30.09.2021р. «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії» (Т.1, а.с.6-7).

Відповідно, 27.01.2022р. Виконавчий комітет Іваничівської селищної ради своїми рішеннями № 13 та № 14 визнав такими, що втратили чинність рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 145 та № 146 від 30.09.2021р.

У період з 30.09.2021р. ТзОВ «Аванті-Девелопмент» здійснювало господарську діяльність по постачанню теплової енергії споживачам, відповідно рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 145 та № 146 від 30.09.2021р. були виконані станом на 27.01.2022р., що підтверджується актами наданих послуг № 31 від 31.10.2021р., № 43 від 30.11.2021р., № 50 від 20.12.2021р., № 3 від 31.01.2022р. (Т.1, а.с.11-14).

Рішенням Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 173 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 145 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу», рішенням Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 174 від 23.12.2022р. «Про скасування рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради від 30.09.2021р. № 146 «Про встановлення тарифу ТзОВ «Аванті-Девелопмент» на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії», рішення №№ 145, 146 від 30.09.2021р. були скасовані з моменту прийняття з 30.09.2021р. (Т.1, а.с.4-5).

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Враховуючи, що рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради №№ 145, 146 від 30.09.2021р. є ненормативними правовими актами, зазначені рішення є актами одноразового застосування, вони вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, а тому заявлені вимоги підлягають до задоволення.

При цьому, суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, ціни позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо їх стягнення на користь позивача, дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також те, що послуги щодо попереднього аналізу документів, надання усної консультації, детальне вивчення наданих документів, судової практики охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Відтак, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 2000 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства та узгоджуються із фактичними обставинами справи, з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997р.

Частинами 6-10 передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Разом з тим, у ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Отже, відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в п.5 абз.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Відтак, аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується; б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

При цьому, ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

Реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.06.2013р. у справі № 21-64а13, від 25.05.2016р. у справі № 21-5459а15, від 24.07.2019р. у справі №182/2428/16-а (2-а/0182/102/2016).

Пунктами 18, 19 ст. 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Проте ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішеннями Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради №№ 145, 146 від 30.09.2021р. чітко визначено суб`єкта права ТзОВ «Аванті-Девелопмент».

Вказаними рішеннями відповідача встановлено ТзОВ «Аванті-Девелопмент» тарифи на виробництво теплової енергії.

Отже, рішення Іваничівської селищної ради №№ 145, 146 від 30.09.2021р. є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Так, у період з 30.09.2021р. ТзОВ «Аванті-Девелопмент» здійснювало господарську діяльність по постачанню теплової енергії споживачам; відповідно рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради №№ 145 та 146 від 30.09.2021р. були виконані станом на 27.01.2022р., що підтверджується актами наданих послуг № 31 від 31.10.2021р., № 43 від 30.11.2021р., № 50 від 20.12.2021р., № 3 від 31.01.2022р.

Підтвердженням наведеного також є позиція НКРЕКП, яка викладені в листі № 5450/18.2/7-23 від 23.05.2023р., згідно якої рішення регулятора про встановлення цін (тарифів) не є регуляторним актом (не має ознак регуляторного акту), стосується конкретно визначених субєктів, не встановлює загальні правила поведінки, разраховане на разове застосування, є актом індивідуальної дії (Т.2, а.с.76).

Окрім цього, під час вирішення справи слід врахувати й ту обставину, що 27.01.2022р. Виконавчий комітет Іваничівської селищної ради своїми рішеннями № 13 та № 14 визнав такими, що втратили чинність рішення Виконавчого комітету Іваничівської селищної ради № 145 та № 146 від 30.09.2021р. (Т.1, а.с.6, 7).

В свою чергу, із змісту спірних рішень №№ 173, 174 від 23.12.2022р. вбачається, що такі прийняті на підставі постанови КМ України № 869 від 01.06.2011р. «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (зі змінами) та наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 239 від 12.09.2018р. «Про затвердження Порядку розгляду органу місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для встановлення».

Водночас, апеляційний суд, проаналізувавши вказані постанову КМ України № 869 від 01.06.2011р. та наказ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 239 від 12.09.2018р., дійшов висновку про те, що такі не наділяють органи місцевого самоврядування правом скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Жоден із цих актів не регулює такі питання та не містить підстав для скасування рішень про встановлення тарифів.

Вказані нормативно-правові акти застосовуються на етапах формування тарифів, розгляду розрахунків тарифів, їх встановлення уповноваженим органом, а також зміни тарифу за ініціативою суб`єкта господарювання, якщо така має місце.

На підставі наведеного, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні рішення від 23.12.2022р. ухвалені Виконавчим комітетом Іваничівської селищної ради не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, будь-яких доводів на спростування висновків суду щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради на користь ТзОВ «Аванті-Девелопмент» судового збору у розмірі 5368 грн., витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, в розмірі 2000 грн., та витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, в розмірі 1487 грн. 87 коп. апелянт не навів.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, зазначені в позовній заяві, відзиві відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Іваничівську селищну раду Володимирського району Волинської області.

Щодо клопотання ТзОВ «Аванті-Девелопмент» про відшкодування судових витрат, які були понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в загальному розмірі 12538 грн. 68 коп., з яких: 9775 грн. витрати на професійну правничу допомогу, 2763 грн. 68 коп. витрати, пов`язані з прибуттям представника позивача до суду (Т.2, а.с.100-101), апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді апеляційної інстанції, від адвоката Хоменка С.О. у вигляді попереднього опрацювання матеріалів справи та законодавчої бази, що регулюють спірні відносини 2 год., консультації та надання пропозицій щодо стратегії захисту у судовій справі 1 год., складання проекту відзиву на апеляційну скаргу 5,5 год.

На підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачем представлено:

договір б/н від 19.06.2023р. про надання правничої допомоги, укладений між ТзОВ «Аванті-Девелопмент» в особі директора Богатова К.В. та Адвокатським бюро Сергія Хоменка в особі Керуючого партнера Бюро адвоката Хоменка С.О., що діє на підставі Статуту та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого Житомирською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури № 544 від 25.11.2010р. (Т.2, а.с.102-104);

протокол погодження гонорару від 19.06.2023р., згідно якого, зокрема, сторони узгодили погодинну оплату за роботу адвоката у підготовці у повному юридичному супроводі та дійшли домовленості про вартість роботи адвоката у розмірі 1150 грн. за годину (Т.2, а.с.105);

розрахунок (обґрунтування) вартості послуг адвоката Хоменка С.О., що надані ТзОВ «Аванті-Девелопмент» згідно договору (Т.2, а.с.106).

Факт надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції стверджується Актом виконаних робіт б/н від 21.06.2023р. До складу виконаних робіт (наданих послуг) включено:

попереднє опрацювання матеріалів справи та законодавчої бази, що регулюють спірні відносини 2 год.;

консультація та надання пропозицій щодо стратегії захисту у судовій справі 1 год.;

складання проекту відзиву на апеляційну скаргу 5,5 год., всього 8,5 год.

Також в акті виконаних робіт від 21.06.2023р. вказано, що середня вартість роботи адвоката за годину часу становить 1150 грн. (Т.2, а.с.107).

Для підтвердження оплати наданих послуг позивачем надано платіжну інструкцію № 833 від 29.06.2023р. на загальну суму 9775 грн. (Т.2, а.с.108).

Також в матеріалах справи наявний ордер серії АМ № 1052451 від 19.06.2023р. на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Хоменком С.О. та представництво інтересів позивача у Восьмому апеляційному адміністративному суді (Т.2, а.с.110).

Зі змісту згаданих документів однозначно та чітко убачається, що останні стосуються правової допомоги, наданої позивачу під час розгляду апеляційної скарги Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2023р. в адміністративній справі № 140/2944/23.

Аналіз цих документів дозволяє чітко та однозначно визначити обсяг наданої правової допомоги, кількість годин, витрачених для їх надання, а також їхню вартість.

Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом Хоменком С.О. в суді апеляційної інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі № 140/2944/23.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді складення відзиву на апеляційну скаргу. При цьому, 4 (чотири) год. часу є достатнім для виконання вказаного виду роботи.

При цьому, підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу не потребували надмірного, значного обсягу юридичної роботи та витрачання великої кількості часу, оскільки основні доводи відзиву на апеляційну скаргу співпадають з доводами, викладеними у позовній заяві.

Враховуючи складність справи, висновки апеляційного суду про залишення без задоволення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, співмірність понесених витрат із предметом позову та значення справи для позивача, присуджену суму витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції, в загальному розмірі 4600 грн. (4 год. х 1150 грн.).

Щодо стягнення витрат, пов`язаних з прибуттям представника позивача до апеляційного суду, в розмірі 2763 грн. 68 коп., апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Згідно з ч.1 ст.135 КАС України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вартість проїзду залізничним транспортом на загальних підставах відшкодовується в разі проїзду у вагонах поїздів, віднесених до 2, 3 класів, загальних сидячих, плацкартних та купейних вагонах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.08.2018р. у справі № 524/6442/16-а, у додатковій постанові від 04.08.2020р. у справі №723/1964/14-а.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача прибув з м.Києва на судове засідання до Восьмого апеляційного адміністративного суду, який знаходиться у м.Львові, залізничним транспортом, а саме в купейному вагоні та витратив кошти в сумі 650 грн. 97 коп., що підтверджується посадочним документом (Т.2, а.с.121). Також представник позивача витратив на зворотню дорогу 772 грн. 71 коп., що стверджується копією посадочного документу на потяг (Т.2, а.с.122).

Отже, позивачем понесено витрати, пов`язані з прибуттям його представника до апеляційного суду, в загальному розмірі 1423 грн. 68 коп.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що постановою КМ України № 590 від 27.04.2006р. «Про граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» передбачена компенсація в адміністративних справах витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, при цьому розмір останньої не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Водночас, в розглядуваному випадку доказів наймання житла представником позивача не представлено, через що витрати, пов`язані з прибуттям до апеляційного суду, складаються виключно з вартості проїзду залізничним транспортом.

Із урахуванням викладеного, на користь ТзОВ «Аванті-Девелопмент» підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції в загальній сумі 6023 грн. 68 коп. (4600 грн. витрат на правову допомогу + 1423 грн. 68 коп. витрат, пов`язаних з прибуттям представника позивача до суду апеляційної інстанції).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2023р. в адміністративній справі № 140/2944/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Іваничівську селищну раду Володимирського району Волинської обл.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» (01034, м.Київ, вул.Велика Житомирська, буд.8-А; код ЄДРПОУ 38202034) за рахунок бюджетних асигнувань Іваничівської селищної ради Володимирського району Волинської обл. (45300, Волинська обл., Володимирський район, смт.Іваничі, вул.Грушевського, буд.13; код ЄДРПОУ 04335186) понесені під час апеляційного розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4600 грн. та витрати, пов`язані з прибуттям представника до апеляційного суду, в розмірі 1423 грн. 68 коп., всього: 6023 (шість тисяч двадцять три) грн. 68 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 13.07.2023р.