Рішення

від 06.07.2023 по справі 169/507/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/507/22

Провадження № 2/169/102/23

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

прокурора Романюк Н.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з позовом до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що згідно з розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 17 жовтня 2014 року. Разом із тим, під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_3 , а в подальшому ОСОБА_2 , перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Турійське лісове господарство» (далі ДП «Турійське ЛГ») та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього. Вказуючи, що земельна ділянка, що зареєстрована за ОСОБА_2 , частково розташована в межах земель лісового фонду, що підтверджується також висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, тому не могла бути передана у приватну власність без її вилучення, прокурор просив витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мохнюк М.В., у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території дачного масиву « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в урочищі Велище на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області та має цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва погоджений відповідними органами. Також представник відповідача просив застосувати позовну давність, вказуючи на те, що прокурор пропустив строк звернення із цим позовом до суду, оскільки про порушення інтересів держави йому було достеменно відомо ще у грудні 2018 року під час звернення до Луцького міськрайонного суду Волинської області із клопотанням про накладення арешту, в тому числі і на спірну земельну ділянку, яке прокурор мотивував тим, що остання відноситься до земель лісогосподарського призначення та незаконно передана у приватну власність. Крім того, представник відповідача вказує, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі неналежного позивача, яким, на думку представника відповідача, має бути не Волинська обласна державна адміністрація, а Державне агентство лісових ресурсів України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Оскільки перед зверненням із вказаним позовом до суду прокурор не звернувся до Держлісагенства, як компетентного органу держави, із повідомленням про виявлені ним порушення інтересів держави, а направив таке звернення лише до Волинської обласної державної адміністрації, від якої не отримував відмови щодо звернення до суду для захисту інтересів держави, то підстави для представництва прокуратурою інтересів держави відсутні (а. с. 134-143 т. 1).

Керівник Ковельської окружної прокуратури подав відповідь на відзив, де вважає доводи сторони відповідача про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а має цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, необґрунтованими, оскільки такі спростовані матеріалами справи: висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, матеріалами лісовпорядкування, листами ДП «Турійське ЛГ», ВО «Укрдержліспроект». Також вказує на те, що прокурору достеменно стало відомо про незаконне заволодіння земельною ділянкою з висновку експерта за результатами проведення судової земельної-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року і саме з цієї дати розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, який прокурором не пропущений. Щодо доводів представника відповідача про те, що позов пред`явлено в інтересах держави в особі неналежного позивача, яким, на думку представника відповідача, має бути Державне агентство лісових ресурсів України, прокурор зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками, згідно з якими (статті 122, 149 Земельного кодексу України) розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії, на теперішній час є Волинська обласна державна адміністрація, яка не вживала заходів для витребування земельної ділянки, не заперечувала проти подання прокуратурою позову в її інтересах, тому в розглядуваному випадку відповідно до статті 23Закону України«Про прокуратуру» наявні підстави для представництва прокуратурою інтересів держави (а. с. 206-225 т. 1).

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мохнюк М.В., подав заперечення на відповідь, де просив у задоволенні позову відмовити з підстав, що викладені ним у відзиві на позовну заяву (а. с. 238-246 т. 1).

Ухвалою Турійського районного суду Волинської області від 20 квітня 2023 року залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства «Турійське лісове господарство» (а. с. 84 т. 2).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» письмових пояснень щодо позову не подала.

У судовому засіданні прокурор позов підтримала із викладених у ньому підстав та просила його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 102, 107 т. 2), подади до суду заяви в яких вказали, що позов прокурора підтримують, просять його задовольнити та розглядати справу без їхньої участі (а. с. 89, 97 т. 2)

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійним суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтею 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (а. с. 56 т. 1).

Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (а. с. 57 т. 1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки, що укладений 17 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 , остання прийняла безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.0812 га з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 0725586500:04:001:0906 (а. с. 146-147 т. 1).

Реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 17 жовтня 2014 року підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 35-38 т. 1).

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_3 , яка на підставі договору дарування від 17 жовтня 2014 року відчужена відповідачу ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього.

Так, відповідно до листів ДП «Турійське ЛГ» земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2015 року розташована у кварталі 14 Ружинського лісництва. ДП «Турійське ЛГ» не надавало погоджень на вилучення або відчуження вказаної земельної ділянки (а. с. 42, 98 т. 1).

Зазначена у цих листах інформація підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське ЛГ», фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та виділів Турійського лісництва ДП «Турійський лісгосп» та межами земельних ділянок згідно наданих кадастрових номерів за матеріалами лісовпорядкування 2012 року (наказом ДП «Турійське ЛГ» від 24 грудня 2020 року № 148-од реорганізовано структурні підрозділи Ружинського та Турійського лісництва шляхом приєднання Турійського лісництва до Ружинського лісництва) (а. с. 77-80, 90-91, 93 т. 1).

Про вищевказане йдеться також у листі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 21 травня 2021 року № 09.03/636.21 (а. с. 97 т. 1).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024 земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 частково розташована в межах земель лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах земель лісового фонду, становить 0.0460 га (а. с. 61-69 т. 1).

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За нормами статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (стаття 56 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 Земельного кодексу України, частина перша статті 17 Лісового кодексу України).

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 Лісового кодексу України).

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07 травня 2021 року №14839/0/2-21 рішення про вилучення спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ», Кабінетом Міністрів не приймалось (а. с. 41 т. 1).

Погодження на вилучення з постійного користування або відчуження спірної земельної ділянки Державним агенством лісових ресурсів України та ДП «Турійське ЛГ» не надавалось, що підтверджується листом Державного агенства лісових ресурсів України від 28 травня 2021 року №12-11/4076-21 (а. с. 96 т. 1).

Враховуючи вищевикладене, те, що земельна ділянка площею 0.0812 га, яка розташована у межах Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області та була передана ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва, а в подальшому відчужена ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, перебувала в постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» та жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, суд дійшов висновку про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки частково за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положеннямЗемельного кодексу Українита Лісового кодексу України.

За змістом частини першої статті 81Цивільного процесуальногокодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечення представника відповідача проти позову з посиланням на те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а має цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва погоджений відповідними органами, суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме: Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське ЛГ», фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та виділів Турійського лісництва ДП «Турійський лісгосп» та межами земельних ділянок згідно наданих кадастрових номерів за матеріалами лісовпорядкування, висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, з якого видно, що в розпорядження експерта надавалися, в тому числі і проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва, на який посилається представник відповідача.

Зміна ж цільового призначення земельної ділянки відбулася з порушенням статті 57 Лісового кодексу України, частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин), що підтверджується листами Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07 травня 2021 року № 14839/0/2-21 та Державного агенства лісових ресурсів України від 28 травня 2021 року № 12-11/4076-21.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII«Прикінцеві положення»Лісового кодексуУкраїни до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14, постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №278/2723/15.

Разом ізтим,прокурор,звертаючись ізцим позовомдо судута посилаючисьна те,що передачау приватнувласність спірноїземельної ділянкисуперечить положенням Земельного кодексу Українита Лісового кодексу України, заявив вимогу про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги, на статтю 387 Цивільного кодексу України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 Цивільного кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначенийзакономабо договором. У випадку, якщозаконабо договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та другастатті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбаченийзаконом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захистузакономабо договором; чи передбаченийзакономабо договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечитьзакону, азаконабо договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу Українита Лісового кодексуУкраїни треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати якнегаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19), де зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина першастатті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першоїстатті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленомузакономпорядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу Україниправа на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».

Отже, зайняття земельних ділянок шляхомчасткового накладення треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21).

З матеріалів справи, зокрема, з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024 видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 частково розташована в межах земель лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах земель лісового фонду, становить 0.0460 га (а. с. 61-69 т. 1).

З огляду на вказане позовна вимога прокурорав інтересах держави шляхом витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки не відповідає способам захисту прав власника за негаторним позовом щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

За таких обставину задоволенні позовної вимогипрокурорав інтересах держави про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну земельну ділянку є негаторний позов про її повернення, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність, то доводи представника відповідача щодо позовної давності, її перебігу тощо не мають правового значення у цій справі.

Щодо належного позивача та наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, на що вказував представник відповідача у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Прокурор у позовній заяві вказував, що Волинська обласна державна адміністрація не вживала заходів для витребування земельної ділянки.

У листі від 29 червня 2022 року за № 52-2126вих22 (а. с. 103 т. 1) прокурор відповідно до статті 23Закону України«Про прокуратуру» просив Волинську обласну державну адміністрацію надати інформацію, зокрема, з приводу того, чи має вона намір звертатися до суду із позовом про витребування із незаконного володіння спірної земельної ділянки.

У відповіді на вказаний лист за № 3625/54/2-22 від 06 липня 2022 року Волинська обласна державна адміністрація повідомила, що не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах (а. с. 105 т. 1).

У листі від 27 липня 2022 року за № 52-2705вих22 відповідно до частини четвертої статті 23Закону України«Про прокуратуру» прокурор повідомив Волинську обласну державну адміністрацію про звернення до суду з позовом у цій справі (а. с. 106 т. 1).

Волинська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала.

З огляду на викладене доводи представника відповідача щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Волинської обласної державної адміністрації суд вважає необґрунтованими, як і його доводи про те, що Волинська обласна державна адміністрація не є належним позивачем у цій справі.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками, згідно з якими (статті 122, 149 Земельного кодексу України) розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії, на теперішній час є Волинська обласна державна адміністрація.

Висновок щодо належності позивача Волинської обласної державної адміністрації та достатності підстав для здійснення прокурором захисту інтересів держави в аналогічній категорії справ зроблено Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2023 року у справі № 169/10/22 (провадження № 61-10200ск22).

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 911/3293/16, на яку посилається представник відповідача, зазначено про неможливість звернення прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства, а не обласної державної адміністрації.

За змістом частини першої статті 81Цивільного процесуальногокодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну земельну ділянку у цій справі є негаторний позов про її повернення, проте прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням, як на правову підставу такої вимоги, на статтю 387 Цивільного кодексу України, то суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову про витребування спірної земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до вимог частини першої статті 141Цивільного процесуальногокодексу України відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача.

На підставі викладеного, статей 11, 15, 16, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, статей 13, 78, 80, 84, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, статей 8, 17, 27, 57 Лісового кодексу України, та керуючись статтями 141, 263, 264, 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Прокурор: Романюк Надія Миколаївна, адреса місця знаходження: вулиця Шевченка, 7, місто Ковель, Волинська область.

Позивач: Волинська обласна державна адміністрація, адреса місця знаходження: Київський майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ 13366926.

Представник позивача: Чемерис Тетяна Олександрівна, адреса місця знаходження: Київський майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса місця знаходження: вулиця Шота Руставелі, 9А, місто Київ, ЄДРПОУ 44768034.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_3 .

Головуючий

Повне рішення складене 14 липня 2023 року.