Рішення

від 24.01.2023 по справі 758/13231/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13231/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

24 січня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд», товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент», про визнання правочинів недійсними, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі за текстом - ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд» (надалі за текстом - відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент» (надалі за текстом -відповідач 2, разом поіменовані - співвідповідачі), про визнання правочинів недійсними, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та відповідачем 1 було укладено договір купівлі продажу майнових прав № 14/02/15-С4-К151 від 14.02.2015 (надалі за текстом - договір № 14/02/15-С4-К151), відповідно до якого відповідач 1 продав, а позивач придбав майнові права на об`єкт нерухомості з наступними характеристиками: квартира, будівельний № 151, кількість кімнат - 1, загальна площа 35,74 кв.м., поверх 20, секція - 4 (надалі за текстом - об`єкт нерухомості). Об`єкт нерухомості розташований в об`єкті капітального будівництва за адресою: на перетині проспектів Правди та Радянської України у Подільському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:312:0100 (надалі за текстом - об`єкт будівництва). Плановий термін закінчення будівництва - І квартал 2016 року, плановий термін введення в експлуатацію - ІІ квартал 2016 року. 22.12.2017 між відповідачем 1, ОСОБА_2 та відповідачем 2 було укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні (надалі за текстом - договір про заміну сторони), відповідно до умов якого всі права та обов`язки відповідача 1, що передбачені договором № 14/02/15-С4-К151 приймає на себе відповідач 2 у повному обсязі.

На виконання умов договору № 14/02/15-С4-К151 та договору про заміну сторони, ОСОБА_2 було сплачено загалом 312 345 грн, при цьому, співвідповідачі не виконали свої зобов`язання, на момент подання позову будівництво не було розпочато, відповідні дозволи та ліцензії на будівництво у співвідповідачів відсутні. Вважав, що співвідповідачі при підписанні договору № 14/02/15-С4-К151 та договору про заміну сторони не мали наміру передавати йому об`єкт нерухомості у встановленому порядку, тобто вказані договори укладені під впливом обману.

У позовній заяві просив визнати недійсним договір № 14/02/15-С4-К151 та договір про заміну сторони, стягнути солідарно зі співвідповідачів на його користь грошові кошти у розмірі 312 345 грн, стягнути солідарно зі співвідповідачів моральну шкоду у розмірі 128 000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2019, справу було передано на розгляд судді Гребенюку В.В.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача.

09.09.2021 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 про залучення останньої до участі у справі як правонаступника позивача.

Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року провадження у справі поновлено, задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у справі, замінено сторону позивача по справі №758/13231/19 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач).

Протокольною ухвалою суду від 12 січня 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання.

Позивач подала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Співвідповідачі в судове засідання повторно не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, правом на участь в судових засіданнях не скористалися, відзив на позовну заяву не надавали. За таких обставин, керуючись ст. 223 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України підстави та умови для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

14.02.2015 між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір купівлі продажу майнових прав № 14/02/15-С4-К151. Відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.6, 2.7 договору, відповідач 1 відчужив, а позивач придбав майнові права на об`єкт нерухомості з наступними характеристиками: квартира, будівельний № 151, кількість кімнат - 1, загальна площа 35,74 кв.м., поверх 20, секція - 4, розташований в об`єкті капітального будівництва за адресою: на перетині проспектів Правди та Радянської України у Подільському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:312:0100, плановий термін закінчення будівництва - І квартал 2016 року, плановий термін введення в експлуатацію - ІІ квартал 2016 року. Згідно п. 4.1 договору, загальна вартість майнових прав складає 351 145 гривень.

Згідно розділу 3 договору № 14/02/15-С4-К151, майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором закріплюються за покупцем у момент видачі довідки про здійснення 100% оплати майнових прав. Після отримання продавцем сертифікату на об`єкт будівництва, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, продавець надсилає покупцю повідомлення із зазначенням дати (протягом 30 календарних днів з дня відправлення відповідного повідомлення), коли покупець повинен з`явитись та фізично прийняти закінчений будівництвом об`єкт нерухомості, підписавши акт прийому-передачі об`єкта нерухомості та договір на утримання та обслуговування об`єкта нерухомості (а.с. 27-33).

22.12.2017 між відповідачем 1, ОСОБА_2 та відповідачем 2 було укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні до договору № 14/02/15-С4-К151 купівлі-продажу майнових прав від 14.02.2015, у відповідності до п.1 якого сторони дійшли згоди на заміну відповідача 1 у договорі № 14/02/15-С4-К151 відповідача 2.

У відповідності до п. 3. договору про заміну сторони, підписанням цього договору відповідач 2 визнає, що всі права та обов`язки відповідача 1, що передбачені договором № 14/02/15-С4-К151 та укладеними до нього додатковими угодами (у разі їх наявності) приймає відповідач 2 повному обсязі. Відповідно до п.2 договору, з моменту його підписання обов`язок по здійсненню розрахунків за основним договором виконується на користь відповідача 2 (а.с. 34).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 виконував свої обов`язки за договором № 14/02/15-С4-К151 та договором про заміну сторони, здійснював оплату вартості майнових прав в порядку та строки, встановлені зазначеними договорами. Так, ОСОБА_2 на користь відповідача 1 з 14.02.2015 по 20.12.2017 було сплачено 305 415 гривень, на користь відповідача 2 з 11.01.2018 по 18.04.2018 сплачено 7 200 гривень, що підтверджується копіями квитанцій, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 38-56).

Однак, співвідповідачі в порушення умов укладених договорів не виконали свої зобов`язання, та на час звернення до суду, будівництво об`єкта нерухомості на перетині проспекта Правди та проспекта Радянської України в м. Києві не було розпочато.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, згадане будівництво мало здійснюватися на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:312:0100.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, інформація про зареєстровані права на вказану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відсутня (а.с. 58).

За фактом шахрайства, пов`язаного з будівництвом об`єкту нерухомості з боку забудовника, СВ Подільського УП ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100070000481 розпочате 08.02.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому, звернення позивача, також долучене до вказаного провадження (а.с. 59-61).

Департамент містобудування та архітектури листом від 12.09.2019 № 055-10736 повідомив, що проектна документація на будівництво житлового будинку на перетині АДРЕСА_1 на розгляд до Департаменту від відповідача 2 не надавалась, звернень від відповідача 2 не зареєстровано (а.с. 23).

Разом з цим, Листом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 27.08.2019 року № 10/26-18/2708/05 зазначено, що у Департаменті відсутня інформація щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва на перетині просп. Правди та просп. Радянської України у Подільському районі м. Києва. До того ж, у вказаному листі зазначено, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) замовнику ТОВ «Будівельна компанія «Кроун» видано дозвіл на виконання будівельних робіт: «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної сфери на перетині просп. Правди та просп. Радянської України у Подільському районі м. Києва» від 02.02.2007 № 2434-Пд/Т. У подальшому Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві вказаний вище дозвіл переоформила на дозвіл на виконання будівельних робіт від 24.07.2008 № 0593-Пд/Т із будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної сфери на перетині просп. Правди та просп. Радянської України у Подільському районі м. Києва (подовжено до 27.09.2011) (а.с. 67).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (надалі за текстом- ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільною права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, крім цього стаття 16 цього ж Кодексу зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і одним із способів такого захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержане, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови N 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення.

Відповідно до ст.ст. 229 - 233 ЦК України, правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв`язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах (узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладені у листі від 24.11.2008).

У відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу ст. 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, перевіреними під час розгляду справи, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач довела належними доказами, як це передбачено ст.ст. 77, 81 ЦПК України, факт обману з боку відповідача щодо істотних умов договору.

Судом встановлено, що в стосунках, які склалися між сторонами, мав місце обман з боку відповідача.

Зазначене підтверджується поясненнями позивача та матеріалами справи.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З урахуванням наведених норм, стороною позивача доведено, що спірний договір, при укладенні першочергово не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, ОСОБА_2 , укладаючи договори зі співвідповідачами, розраховував поліпшити свої житлові умови та відповідно стати власником майна з можливістю розпоряджатися ним на власний розсуд. Однак, внаслідок невиконання співвідповідачами своїх зобов`язань, не отримав нерухоме майно.

Таким чином, суд вважає, що з боку співвідповідачів має місце істотне порушення договору, що є підставою для визнання його недійсним.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 сплатив відповідачу 1 грошові кошти на загальну суму 305 415 гривень, а відповідачу 2 - на загальну суму 7 200 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи.

Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року замінено сторону позивача по справі №758/13231/19 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір купівлі продажу майнових прав № 14/02/15-С4-К151 від 14.02.2015 та стягнути з відповідача 1 на користь позивача, яка є правонаступником ОСОБА_2 , сплачені грошові кошти в розмірі 305 415 гривень, визнати недійсним договір від 22.12.2017 про заміну сторони у зобов`язанні до договору № 14/02/15-С4-К151 купівлі-продажу майнових прав від 14.02.2015 та стягнути з відповідача 2 на користь позивача, яка є правонаступником ОСОБА_2 , сплачені грошові кошти в розмірі 7 200 гривень.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1230 ЦК України визначено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Таким чином, якщо спадкодавець помер на стадії розгляду справи, процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди не допускається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що вимога про стягнення зі співвідповідачів моральної шкоди на користь позивача не підлягає задоволенню.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 435,45 гривень, з відповідача 2 на користь позивача - судовий збір у розмірі 456 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 23, 203, 215, 216, 227-230 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд», товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент», про визнання правочинів недійсними, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково;

Визнати недійсним договір купівлі продажу майнових прав № 14/02/15-С4-К151 від 14.02.2015, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд»;

Визнати недійсним договір про заміну сторони у зобов`язанні до договору № 14/02/15-С4-К151 купівлі-продажу майнових прав від 14.02.2015, укладений від 22.12.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд», ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент»;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 305 145 (триста п`ять тисяч сто сорок п`ять) гривень;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 200 (сім тисяч двісті) гривень;

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 435 (три тисячі чотириста тридцять п`ять) гривень 45 копійок;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 456 (чотириста п`ятдесят шість) гривень;

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Київбуд» (адреса: 04208, м. Київ, проспект Правди, буд. 102А, код ЄДРПОУ 39224771);

Відповідач 2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-Девелопмент» (адреса: 04208, м. Київ, проспект Правди, буд. 102А, код ЄДРПОУ 41146441);

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин;

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК