Рішення

від 04.07.2023 по справі 922/1328/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2023м. ХарківСправа № 922/1328/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Пономар Є. А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", м.Харків (адреса: 61022, м.Харків, вул. Клочківська, 98-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак-Експ", смт.Безлюдівка (адреса: 62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, вул.Чайковського, 56) про стягнення 536683,13 грн за участю представників:

позивача - Бевзюк О.О. (адвокат, ордер серія ВІ №1136925 від 05.04.2023 року);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.04.2023 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак-Експ" про стягнення 536683,13 грн заборгованості за договором купівлі-продажу товарів №640 від 30.03.2020 року, з яких:

- 268983,10 грн - заборгованість за договором;

- 145775,40 грн - пеня;

- 26898,30 грн - штраф;

- 83922,73 грн - інфляційні витрати;

- 11103,60 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2023 року відкрито провадження у справі №922/1328/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.05.2023 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 23.05.2023 року.

12.05.2023 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№11945) про долучення документів, а саме, акту звірки взаєморозрахунків.

Протокольною ухвалою від 23.05.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.06.2023 року, яке протокольною ухвалою було відкладено на 04.07.2023 року.

04.07.2023 року представник позивача надав клопотання (вх.№17187) про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правничу допомогу.

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2023 року позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 04.07.2023 року не з`явився, відзив не надав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, наявними в матеріалах справи.

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлені про розгляду справи, як того вимагають приписи статей120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов`язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

30.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВІС ТРЕЙД» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ЕКСП " (покупець, відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу товарів № 640 (надалі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця нафтопродукти, надалі за текстом «Товар», а Покупець зобов`язується прийняти та повністю оплатити вартість.

Згідно з п.2.6. договору сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання - передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт її передачі у власність, а також остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна вартість договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим договором.

Пунктами 3.5, 3.6 Договору сторони узгодили проведення оплати безготівковим розрахунком на банківський рахунок Продавця у 7-ми денний банківський строк після фактичної поставки товару.

Відповідно до п.4.4.1. Договору покупець зобов`язаний повністю здійснювати оплату усіх товарів відповідно до умов цього договору, а також реально та належним чином виконувати усі інші свої зобов`язання по оплаті за поставлений (переданий у власність) товар.

Згідно з п.5.3. Договору кожна із сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна на вимогу і на користь іншої сторони сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми), а у випадку непогашення грошової заборгованості протягом більше як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості винна сторона зобов`язана додатково (крім пені) сплатити на користь протилежної сторони штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 5.6. Договору позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється Сторонами даного Договору тривалістю в три роки.

На підтвердження належного виконання умов договору, позивачем надано до позовної заяви наступні докази:

- видаткова накладна №2016 від 22.02.2021 року на суму 106744,00 грн, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2016 від 22.02.2021 року, акцизна накладна від 22.02.2021 року, податкову накладна від 22.02.2021 року;

- видаткова накладна №3165 від 16.03.2021 року на суму 55135,60 грн, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) №3165 від 16.03.2021 року, акцизна накладна від 16.03.2021 року, податкова накладна від 16.03.2021 року;

- видаткова накладна №6695 від 20.05.2021 року на суму 54405,50 грн, акцизна накладна від 20.05.2021 року, податкова накладна від 20.05.2021 року;

- видаткова накладна №6892 від 25.05.2021 року на суму 55733,60 грн, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) №6892 від 25.05.2021 року, акцизна накладна від 25.05.2021 року, податкова накладна від 25.05.2021 року;

- акцизна накладна від 21.07.2021 року, податкова накладна від 21.07.2021 року на суму 46505,42 грн.

Отже, як стверджує позивач, він свої зобов`язання за договором виконав належним чином, передав у власність відповідача товар, однак відповідач свої зобов`язання виконував неналежно, постійно порушував умови оплати та в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 268983,10 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На підтвердження існуючої заборгованості позивачем також надано акт звірки взаємних розрахунків за період з 30.03.2020 по 17.02.2022 року на суму 268938,10грн, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 145775,40 грн, штраф у розмірі 26898,30 грн, інфляційні витрати у розмірі 83922,73 грн, 3% річних у розмірі 11103,60 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права і обов`язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Підставами для виникнення цивільних прав і обов`язків, крім договору, можуть бути і інші юридичні факти (наприклад, фактичне надання житлово-комунальних послуг). Цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються приписист.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідно до умов договору, оплата товару здійснюється безготівковим розрахунком на банківський рахунок Продавця у 7-ми денний банківський строк після фактичної поставки товару.

Згідно з п.2.6. договору сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання - передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт її передачі у власність, а також остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань позивачем надані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), податкові накладні та акцизні накладні.

Крім того, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків за період з 30.03.2020 по 17.02.2022 року на суму 268938,10 грн, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.

Відповідачем до суду не надано доказів на спростування позовних вимог або доказів сплати боргу.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за отриманий товар за договором купівлі-продажу товарів № 640 від 30.03.2020 року у розмірі 268983,10 грн підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування пені, штрафу, 3% річних, інфляційних.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо сплати заборгованості за поставлений товар підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних на прострочену заборгованість.

Як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд з`ясував обставини щодо правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків.

Судом встановлено, що позивачем при розрахунку пені не застосовано приписи ч.6 ст.232 ГК України, у зв`язку з чим розрахунки пені є невірними.

Щодо штрафу та пені.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.5.3. Договору кожна із сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна на вимогу і на користь іншої сторони сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми), а у випадку непогашення грошової заборгованості протягом більше як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості винна сторона зобов`язана додатково (крім пені) сплатити на користь протилежної сторони штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 5.6. Договору позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється Сторонами даного Договору тривалістю в три роки.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню штрафу, суд дійшов висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України та договору, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 26898,30 грн підлягають задоволенню.

Згідно з статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписом ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Отже Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Також подібні за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі №910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі №902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17, у яких висловлено позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Договір не містить умов нарахування пені більше 6 місяців.

Пункт 5.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Отже кінцевий строк нарахування пені на заборгованість обмежується 6 місяцями з дати, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме з 06.11.2021 по 05.05.2022 року.

Перевіривши відповідний розрахунок пені, суд встановив, що пеня нарахована за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, але, в нарахування пені включений період після сплину 6 місяців від дати, коли зобов`язання мало бути виконано (позивачем помилково не застосовано у розрахунку пені приписи ч.6 ст.232 ГК України).

З огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суму невиконаного зобов`язання за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 25453,91 грн.

В частині стягнення 120321,49 грн пені суд відмовляє, у зв`язку з невірним періодом нарахування та невідповідністю вимогам чинного законодавства України.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Позивачем нараховано 3% річних та інфляційні на суму боргу.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 11103,60 грн 3% річних та 83922,73 грн інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, але, з урахуванням відмови в стягненні 120321,49 грн, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткову відмову в позові, судовий збір в розмірі 6245,42 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.

Позивачем заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до чч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2166 від 19.06.2018 року;

- ордер адвоката серія ВІ №1136925 від 05.04.2023 року;

- копію Договору про надання правової допомоги №б/н від 17.03.2023;

- копію Акту наданих послуг з правової допомоги від 03.07.2023;

- копію видаткового касового ордеру від 03.07.2023.

Судом встановлено, що 17.03.2023 року між позивачем та Адвокатом Бевзюк О.О. було укладено Договір про надання правової допомоги №б/н щодо надання правової допомоги в господарському суді першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракт-Експ" суми боргу за договором про купівлі-продажу товарів №640 від 30.03.2020 року.

Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Позивач просить стягнути з відповідача 50000,00 грн. витрат на правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.

З матеріалів справи, а саме з акту наданих послуг, слідує, що адвокатом надана правнича допомога, пов`язана із зустріччю з клієнтом (2000,00 грн), вивченням документів, наданих клієнтом, проведенням правового аналізу правочину на відповідність законодавству України з виїздом поза робоче місце адвоката (8000,00 грн), збір та оформлення доказів по справі, визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта (2000,00 грн), складання позовної заяви, здійснення розрахунків штрафних санкцій, ціни позову, оформлення позову, розрахунку, додатків, складання клопотань (24000,00 грн), подання позовної заяви, контроль за рухом справи (2000,00 грн), участь в судових засіданнях (12000,00 грн).

За надану правничу допомогу позивач сплатив 50000,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 03.07.2023 року.

За змістом детального опису робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої допомоги, вбачається, що адвокат надав позивачеві юридичні консультації, вивчив матеріали справи і відповідну законодавчу базу, проаналізував практику і склав документи правового характеру, брав участь у судових засіданнях, що узгоджується із обов`язками, визначеними договором про надання правової допомоги.

Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги на суму 50000,00 грн.

Відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу чи про їх неспівмірність.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати в розмірі 50000,00грн розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим, на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 38790,27 грн.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 231-233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак-Експ" (адреса: 62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, вул.Чайковського, 56; код ЄДРПОУ 37131772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (адреса: 61022, м.Харків, вул.Клочківська, 98-А; код ЄДРПОУ 34392042) 268983,10 грн боргу за договором купівлі-продажу товарів №640 від 30.03.2020 року, 25453,91 грн пені, 26898,30грн штрафу, 83922,73 грн інфляційних втрат, 11103,60 грн 3% річних, 6245,42 грн судового збору та 38790,27 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "14" липня 2023 р.

СуддяК.В. Аріт