Ухвала

від 27.06.2023 по справі 757/25521/23-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25521/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015100060000632 від 02.02.2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку 20.06.2023 року в автомобілі марки Volkswagen Caddy державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , а саме: купюри схожі на грошові кошти в іноземній валюті на загальну суму 295 (двісті дев`яносто п`ять) тис. доларів США.

Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісом Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100060000632 від 02.02.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1, 3, 4 ст. 358, ст. 386, ч. 1 ст. 129 КК України.

20.06.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2023 року проведено обшук транспортного засобу а саме: автомобіля марки Volkswagen Caddy, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , в ході проведення якого у вказаному автомобілі виявлені та вилучені купюри схожі на грошові кошти в іноземній валюті на загальну суму 295 (двісті дев`яносто п`ять) тис. доларів США.

У засідання прокурор не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд клопотання за його відсутністю, на задоволенні клопотання наполягає.

Особа щодо майна, якої вирішується питання про арешт, повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в засідання не з`явилася, у зв`язку з чим її неявка не перешкоджає розгляду клопотання.

Дослідивши клопотання та долучені до нього документи, слідчий суддя дійшов до висновку про те, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісом Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100060000632 від 02.02.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1, 3, 4 ст. 358, ст. 386, ч. 1 ст. 129 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно положень ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, стороною обвинувачення в матеріалах клопотання зазначено, що метою арешту у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України є збереження речового доказу.

На обґрунтування необхідності накладення арешту прокурором до матеріалів клопотання долучено копію постанови старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_5 від 20.06.2023 року про визнання речовим доказом.

Разом з тим, в постанові не зазначено яке доказове значення мають вилучені купюри для кримінального провадження, чи були вони знаряддям вчинення злочину чи предметом злочину, або містять сліди кримінального правопорушення. Безпосередньо самі вилучені купюри ані в протоколі обшуку від 20.06.2023 року, ані в постанові про визнання речовим доказом жодним чином не ідентифіковані, серії та номери купюр не перелічені тощо. Постанова про визнання речовим доказом містить суттєві суперечності, які не дозволяють встановити ані підстави та мету визнання тимчасово вилучених купюр, схожих на грошові кошти речовим доказом, ані перелік і вид майна, яке визнається речовим доказом.

Крім того, зі змісту мотивувальної частини постанови від 20.06.2023 року вбачається, що значення речового доказу в кримінальному провадженні мають не вилучені купюри, а документи, які є знаряддям вчинення злочину, предметом злочину та містять сліди кримінального правопорушення, однак у резолютивній частині постанови слідчий визначає речовим доказом купюри схожі на грошові кошти в «іноземній», а згідно до протоколу обшуку від 20.06.2023 року були вилучені купюри схожі на грошові кошти в іноземній валюті, більш того, зазначеною постановою визначено місце зберігання грошових коштів у національній валюті різними номіналами на загальну суму у 21 млн. гривень, однак місце зберігання купюр, схожих на грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 295 000 доларів США, на які прокурор в клопотання просить накласти арешт, в постанові не визначено.

Таким чином, постанова від 20.06.2023 року про визнання речовим доказом не відповідає змісту клопотання, й крім того як вбачається зі змісту клопотання предмет на які сторона обвинувачення просить накласти арешт як на речові докази, у своєму клопотанні, однак речовими доказами не визнанні.

Відповідно до ч. 3 ст. 168 КПК України слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

Разом з тим, всупереч вимогам ч. 3 ст. 168 КПК України прокурором не надано даних про забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна, більш того, відсутні жодні відомості про місце знаходження даних предметів.

Зокрема, слідчому судді відомостей, що особа, в якої під час обушку вилучені грошові кошти є підозрюваною або особою, яка в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваних у кримінальному провадженні не надані, що виключає можливість обмеження його права власності за інших підстав, визначених ст. 170 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 КПК України суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження, закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду в покладення їх на одного суб`єкта, тим більше самостійно витребувати у сторони обвинувачення будь-які документи на підтвердження доводів клопотання.

Право власності будь-якої особи є непорушним і перебуває під захистом як національного, так і міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, доводи органу досудового розслідування щодо необхідності накладення арешту, є безпідставними та немотивованими, та клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 26, 98, 117, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015100060000632 від 02.02.2015 року, відмовити.

Ухвала про відмову у накладенні арешту на майно може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1