Постанова

від 12.07.2023 по справі 752/14201/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7922/2023

Справа № 752/14201/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Колдіної О.О. в м. Київ 28 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, зменшивши позовні вимоги в березні 2021 року, просив стягнути з ТОВ «Балктек» на свою користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 25 вересня 2019 року по 15 липня 2020 року в розмірі 227354 грн. та витрати на правничу допомогу 5000 грн.

Позов мотивував тим, що перебував в трудових правовідносинах з відповідачем з 25 липня 2014 року по 25 вересня 2019 року, займав посаду сервіс-інженера, назву якої 03 жовтня 2016 року було змінено на «інженера з налагодження і випробувань».

Наказом директора ТОВ «Балктек» його було звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. На день звільнення йому не було надано розрахунковий лист та не проведено повний розрахунок, внаслідок чого у ТОВ «Балктек» виникла заборгованість по виплаті заробітної плати 54000 грн. з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Він неодноразово звертався до відповідача, проте директор ТОВ «Балктек» відмовляв йому, посилаючись на відсутність коштів у підприємства.

Із Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 та довідки про рух коштів на зарплатному рахунку вбачається, що відповідач з метою сплати страхових внесків та уникнення стягнення за порушення законодавства надав Пенсійному фонду України відомості про нараховану йому заробітну плату за серпень 20675,19 грн. та за вересень 46405,55 грн. Під час звільнення заробітна плата йому виплачена не була, а 01 листопада 2019 року надійшли кошти в розмірі 16643,53 грн. в рахунок погашення заборгованості з виплати заробітної плати за серпень 2019 року, а заборгованість по заробітній платі за вересень 2019 року надійшла 15 липня 2020 року після того, як відповідач дізнався про його намір звернутися до суду.

Оскільки в день звільнення йому в порушення ст. 116 КЗпП України не виплачені належні суми заробітної плати з вини роботодавця, з урахуванням ст. 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року позов задоволено, стягнуто з ТОВ «Балктек» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 227354 грн. та витрати на правничу допомогу 5000 грн., стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір 2273,54 грн.

Відповідач ТОВ «Балктек», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, покласти на позивача судові витрати за подання відповідачем апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що не може погодитися з розрахунком середнього заробітку, зробленим позивачем, оскільки для розрахунку даної суми позивачем було взято суми двох попередніх місяців, що були перед місяцем, в якому звільнено позивача, що не відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 1995 року № 100. Відповідно до штатного розпису ТОВ «Балктек», затвердженого наказом підприємства від 01 серпня 2019 року, розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 10000 грн. Загальний фонд заробітної плати підприємства становить 194000 грн. в місяць, про що відповідачем було зазначено у відзиві на позов. Відповідач виплачував позивачу премії в залежності від виконання виробничих завдань та функцій, розмір премій не був фіксований та залежав виключно від виробничих можливостей підприємства. Як вбачається з розрахункового листа з визначеною ставкою заробітної плати та розміром премії за вересень 2019 року, які були нараховані на користь позивача, безпосередньо з цього листа необхідно виходити для обрахунку розміру середнього заробітку, беручи до уваги суми, нараховані за вересень та жовтень 2019 року. З проведеного відповідачем самостійного розрахунку, сума середньої заробітної плати становить 29508,98 грн., розмір середньоденного заробітку - 756,64 грн., визначена сума до стягнення - 151328 грн.

Вважав, що наведений ТОВ «Балктек» розрахунок відповідає приписам законодавства та виконаний на підставі наявних у справі доказів, а також відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на відповідні положення законодавства та не надав обгрунтованих доводів щодо відхилення розрахунку ТОВ «Балктек».

Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що подія звільнення позивача з посади відбулася у вересні 2019 року, тому для розрахунку середньої заробітної плати взято два попередні повні місяці - липень та серпень 2019 року, що відповідає вимогам закону та усталеній практиці у даних правовідносинах, отже такий метод розрахунку є вірним та повністю узгоджується з вимогами Порядку № 100.

Суд першої інстанції під час розгляду справи надав оцінку та перевірив правильність розрахунку, наданого позивачем у заяві про зменшення позовних вимог та в своєму рішенні дійшов висновку, що даний розрахунок відповідає Порядку та становить 227356 грн.

Під час розгляду справи відповідач не заявив про свою незгоду з проведеним позивачем розрахунком згідно зменшених позовних вимог, в судових засіданнях представники відповідача участі не брали та свою позицію не висловлювали. Матеріали справи містять лише відзив на позовну заяву з первісними вимогами, в якому відповідач не погоджувався з первісним розрахунком, складеним позивачем, до якого були включені компенсації за невикористані відпустки. Після цього розрахунок було відкориговано.

Станом на 15 липня 2020 року - дату остаточної виплати заборгованості по заробітній платі, час затримки виплати заробітної плати становить 200 робочих днів, тому сума середнього заробітку за період з 26 вересня 2019 року по 15 липня 2020 року становить 227354 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів. При цьому відповідач не заперечував проти факту існування заборгованості з виплати заробітної плати, прострочення її виплати, та сум нарахованої позивачу заробітної плати, яка враховувалася при розрахунку ним середнього заробітку.

Вважав недоречним посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, адже в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розглянула питання розмежування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від середнього заробітку за час вимушеного прогулу та питання, чи поширюються на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Зауважував, що відповідач не заявляв про зменшення суми відшкодування, а лише посилався на невірність виконання первісного розрахунку розміру середнього заробітку, своїм процесуальним правом надання пояснень щодо розміру сум, належних до виплати після зменшення позивачем позовних вимог, він не скористався. Таким чином, норми матеріального права судом застосовані правильно, норми процесуального права не були порушені, а висновки суду відповідають обставинам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що сторони перебували в трудових правовідносинах, наказом відповідача від 25 вересня 2019 року позивача було звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України як встановлено судом і не заперечується відповідачем, на момент звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку та не проведено виплату всіх сум, що підлягають виплаті при звільненні.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 25 липня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду сервіс-інженера до ТОВ «Процесс-Інжиніринг» на підставі наказу № 94 від 25 липня 2014 року. Назву посади 03 жовтня 2016 року було змінено на «інженер з налагодження і випробувань». 10 липня 2019 року підприємство перейменовано на ТОВ «Балктек». 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі наказу № 2509/2019 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а. с. 7).

На а. с. 14 - 19 знаходяться копії адвокатських запитів за червень та липень 2020 року на адресу ТОВ «Балктек» в інтересах ОСОБА_1 щодо проведення з ним повного розрахунку, та докази направлення запитів рекомендованими листами.

На а. с. 24 - 29 знаходяться індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 .

На а. с. 30 - 31 знаходиться витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 та відомості про його страховий стаж.

Згідно виписок з карткового рахунку ОСОБА_1 , в липні 2019 року йому виплачено заробітну плату двома платежами в розмірі 13253,06 грн. та 13253,04 грн., в серпні 2019 року - 24542,70 грн., також 01 листопада 2019 року виплачено 16643,53 грн. та 15 липня 2020 року виплачено 37356,47 грн. (а. с. 33, 35, 39).

На а. с. 80 знаходяться копії розрахункових листів ОСОБА_1 за серпень, згідно якого нараховано 20675,19 грн., виплачено 24542,70 грн., борг за організацією на кінець місяця 16643,53 грн., та за вересень 2019 року, згідно якого нараховано 46405,55 грн., утримано 9049,08 грн., борг за організацією на кінець місяця 54000 грн.

На а. с. 72 - 78 знаходяться копії наказів ТОВ «Процесс-Інжиніринг» та ТОВ «Балктек» про надання відпусток ОСОБА_1 , а саме в липні 2015 року - 14 календарних днів, (за період роботи з 25.07.2014 року - 24.07.2015 року), в липні - серпні 2016 року - 19 календарних днів (за періоди з 25.07.2014 року - 24.07.2015 року та з 25 липня 2015 року - 24.07.2016 року), в березні 2017 року - 5 календарних днів (за періоди роботи з 25.07.2015 року - 24.07.2016 року), в серпні 2017 року - 14 календарних днів (за періоди роботи з 25.07.2015 року - 24.07.2016 року та з 25.07.2016 року - 24.07.2017 року), в серпні-вересні 2018 року - 17 календарних днів (за період роботи з 25.07.2016 року - 24.07.2017 року та з 25.07.2017 року - 24.07.2018 року), в березні-квітні 2019 року - 14 календарних днів (за періоди роботи з 25.07.2017 року - 24.07.2018 року), в серпні 2019 року - 5 календарних днів (за періоди роботи з 25.07.2017 року - 24.07.2018 року).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку зі звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), що діяв на час виникнення спірних правовідносин, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем під час розгляду справи і у відзиві на апеляційну скаргу не спростовано, що право позивача ОСОБА_1 на заробітну плату є порушеним, на підставі чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення, тобто 26 вересня 2019 року по день фактичного розрахунку, який відбувся 15 липня 2020 року.

Виходячи з розрахункових листів ОСОБА_1 , виписок з його зарплатного рахунку, індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 , витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, кількість фактично відпрацьованих робочих днів ОСОБА_1 за два останні місяці роботи - 23 дні в липні 2019 року та 16 днів в серпні 2019 року (з урахуванням відпустки тривалістю 5 днів), а загальний розмір заробітної плати за два останні місяці роботи - 30487,83 грн. в липні 2019 року та 20675,19 грн. в серпні 2019 року.

Позивачем в наведеному розрахунку враховано, що сума виплат за п`ять днів відпустки в серпні 2019 року становить 6828,95 грн., та не включено дану суму при обчисленні середнього заробітку. Таким чином, позивач вважав, що в серпні 2019 року загальний розмір його заробітної плати становив 13846,24 грн.

Апеляційний суд приймає до уваги, що згідно пп. «б» п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховується компенсація за невикористану відпустку.

Разом із тим, суд не надає оцінки правильності неврахування суми виплат за використану позивачем в серпні 2019 року відпустку, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та оскільки відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обрахування розміру середньоденного заробітку, виходячи з середньоденної заробітної плати 1136,77 грн. (44334,07 грн. / 39 фактично відпрацьованих днів = 1136,77 грн.).

Враховуючи, що станом на дату остаточної виплати заборгованості по заробітній платі 15 липня 2020 року час затримки виплати заробітної плати становить 200 робочих днів, то сума середнього заробітку за період з 26 вересня 2019 року по 15 липня 2020 року становить 227354 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів (1136,77 грн. х 200 = 227354 грн.).

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, правильність зазначеного розрахунку не заперечувалась та іншого розрахунку не наводилось.

Доводи апеляційної скарги, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 10000 грн. згідно штатного розпису, відповідач сплачував позивачу премії в залежності від виконання виробничих завдань та функцій, розмір премій не був фіксований та залежав від виробничих можливостей підприємства, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що для обрахунку середнього заробітку необхідно виходити з розрахункового листа, беручи до уваги суми, нараховані за вересень та серпень 2019 року. Такі доводи суперечать положенням абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Зважаючи на те, що позивача звільнено у вересні 2019 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 підлягала обчисленню, виходячи з виплат за липень та серпень 2019 року, що і було правомірно здійснено судом першої інстанції.

Розрахунок середнього заробітку, наведений в апеляційній скарзі, здійснено відповідачем, виходячи з виплат за інший період - за серпень та вересень 2019 року, і тому є неправильним.

Доводи апеляційної скарги, що наведений відповідачем розрахунок відповідає приписам законодавства, виконаний на підставі наявних у справі доказів, ґрунтується на суб`єктивній оцінці відповідача та помилковому розумінні ним норм матеріального права, та відхиляються апеляційним судом.

Є нерелевантними посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, оскільки в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розглянула питання розмежування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від середнього заробітку за час вимушеного прогулу та питання, чи поширюються на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на зміст норм матеріального права, зокрема ст. 46, 64 ГК України, лист Міністерства праці та соціальної політики України від 27 червня 2007 року № 162/06/187-07 «Щодо штатного розпису», ст. 2, 27 Закону України «Про оплату праці», ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, без зазначення, яким чином, на думку відповідача, судом першої інстанції було неправильно застосовані дані норми матеріального права, не становлять передбачену ст. 376 ЦПК України підставу для скасування законного і обґрунтованого рішення та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує, що під час розгляду в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі ТОВ «Балктек» не посилалось на наявність підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, а відтак судом першої інстанції правомірно не враховувалися правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 13 липня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.