Постанова

від 17.07.2023 по справі 620/8962/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8962/22 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Український кардан» (надалі - позивач, ТОВ «Український кардан») з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5655/25010700 від 28.11.2022 Головного управління ДПС у Чернігівській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно винесене податковим органом на підставі протиправних та необґрунтованих висновків, викладених у акті перевірки. Позивач зазначає, що формував свої витрати та податковий кредит на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають вимогам діючого законодавства. Позивач вказує, що перевіряючими під час проведення перевірки, не надано належної оцінки наявним первинним документам. Позивач вважає висновки зазначеного акта перевірки безпідставними та таким, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки підприємством правомірно сформовано податковий кредит за результатами господарських операцій з контрагентом по взаємовідносинам із яким податковим органом здійснено донарахування. Господарські операції із контрагентом позивача, підтверджені належними первинними документами, які доводять формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Також позивач зазначає, що ним надавалися копії всіх необхідних первинних документів для проведення податкової перевірки по взаємовідносинам із контрагентом. Позивач вважає, що висновки акта перевірки про нереальність господарських операцій з вказаним контрагентом ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції фактично дослівно повторюють висновки Акту перевірки податкового органу, що суперечить вимогам законодавства, при цьому судом першої інстанції не взято до уваги первинні документи, які містяться в матеріалах справи та позицію Верховного Суду, яка викладена в постановах.

Апелянтом, разом з поданням апеляційної скарги, заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні (без обґрунтування) за участю представника позивача.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що дана справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відтак, враховуючи вище викладене колегія суддів доходить висновку що клопотання апелянта є необґрунтованим та безпідставним і не підлягає задоволенню.

Відповідач заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі, з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що під час перевірки було надано всі первинні документи, проте відповідачем було використано інформацію з бази «Податковий блок», що не може слугувати підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що ТОВ "Український кардан" зареєстроване як юридична особа 17.10.2005, здійснює такі види економічної діяльності: 29.32 виробництво інших вузлів, деталей і приладдя для автотранспортних засобів (основний); 28.11 виробництво двигунів і турбін, крім авіаційних, автотранспортних і мотоциклетних двигунів; 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 96.09 надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Так, 17 червня 2022 року ТОВ "Український кардан" подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість №9086283571 за травень 2022 року.

Співробітниками ГУ ДПС у Чернігівській області, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Український кардан" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий та травень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету (податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2022 року від 19.07.2022 № 9132537664 з урахуванням уточнюючого розрахунку від 28.09.2022 № 9194910830 та податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2022 року від 19.07.2022 № 9132548911 з урахуванням уточнюючого розрахунку від 23.08.2022 № 9164473000).

За результатами перевірки складено акт перевірки 28 жовтня 2022 року №4329/07/33800101 (надалі - Акт перевірки).

З Акту перевірки вбачається, що позивачем порушено вимоги: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України завищило від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (показник рядка 21 Декларації) в травні 2022 року на загальну суму ПДВ 38709,00 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2022 №5655/25010700 (форма "В4") про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 38709,00 грн.

Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погоджується з доводами відповідача про нереальність господарської операції, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ГУ ДПС у Чернігівській області у відповідності до статті 19 Конституції України та ПК України.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ, а також формування ним відповідного від`ємного значення, належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу щодо непідтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивачем з ТОВ "СТАЛЕВИЙ СВІТ".

В ході проведеного перевіркою аналізу, контролюючим органом зроблено висновки, що Товариством завищено задекларовані показники суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, з огляду на те, що проведений аналіз фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «СТАЛЕВИЙ СВІТ» свідчить, що здійснення господарських операцій не підлягає відображенню у податковому обліку здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що у спірному періоді між ТОВ «Український кардан» (покупець), з однієї сторони, та ТОВ «СТАЛЕВИЙ СВІТ» (постачальник), з іншої сторони, укладено усний договір на придбання будівельних матеріалів для ремонту виробничих складських приміщень позивача, які зазнали руйнувань під час бойових дій у м. Чернігів протягом 24.02.2022 -01.04.2022.

На підтвердження придбання товару позивачем додано до матеріалів справи первинні документи:

- видаткову накладну від 31 травня 2022 року № РН-0000105 на придбання товару (профнастил ПС20 оцинк. 0,45 мм, в кількості 880,268 м2; профнастил Пк35 оцинк. 0,45 мм в кількості 134,848 м2) на загальну суму з ПДВ 232255,54 грн (в т.ч. ПДВ 38709,26 грн) (стор.35 том І);

- податкова накладна від 19 травня 2022 року №13 на загальну суму з ПДВ 232255,54 грн ( в т.ч. ПДВ 38709,26 грн) (стор.36 том І);

- виписка по рахунку за 19 травня 2022 року на загальну суму з ПДВ 232255,54 грн (стор.38 том І);

- товарно-транспортна накладна №105 від 31 травня 2022 року на постачання товару (профнастил ПС20 оцинк. 0,45 мм, в кількості 880,268 м2; профнастил Пк35 оцинк. 0,45 мм в кількості 134,848 м2) (стор.39 том І);

Згідно відомостей про ТОВ «СТАЛЕВИЙ СВІТ» (код ЄДРПОУ 36678533) вбачається, що Товариство здійснює діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, Оптова торгівля металами та металевими рудами, Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього, Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; номер свідоцтва ІПН - 366785326550, станом на: 02.07.2023 (https://opendatabot.ua/c/36678533).

Судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи та досліджено відомості, які розміщено у відкритому джерелі та встановлено, що контрагент позивача (ТОВ «СТАЛЕВИЙ СВІТ») займається безпосередньо продажом металевих виробів, а отже останній міг поставити позивачу товар (профнастил ПС20 оцинк. 0,45 мм, в кількості 880,268 м2; профнастил Пк35 оцинк. 0,45 мм в кількості 134,848 м2).

Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що позивачем використано придбаний товар в господарській діяльності, а саме: Акти приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих основних засобів від 31 серпня 2022 року з Додатками (стор. 41 - 43 том І).

Аналіз наведеного в сукупності свідчить, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" дотримано вимог щодо належної обачності при виборі контрагента - отримано усі можливі документи щодо з`ясування загальнодоступної інформації та збору доказів про потенційного контрагента для запобігання ведення господарської діяльності з особою, чия діяльність має очевидні ознаки недобросовісності чи протиправності перед прийняттям рішення щодо укладення договору.

Враховуючи зазначене, твердження суду першої інстанції про нереальність господарської операції, між позивачем та його контрагентом - не відповідають дійсності та є необґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявна первинна документація, яка підтверджує отримання позивачем товару від контрагента та використання його в своїй господарській діяльності.

Отже, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентом розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Таким чином, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 814/2553/15, від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо твердження контролюючого органу з чим погодився суд першої інстанції, що надана позивачем ТНТ не може слугувати доказом перевезення товару, оскільки під час перевірки не встановлено придбання послуг (транспортних) контрагента позивача у ФОП ОСОБА_1 та відсутність складів у контрагента, однак колегія суддів зазначає, що наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною, яка міститься в матеріалах справи.

Товарно-транспортні накладні не завжди складаються при наявності операцій з перевезення та відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезенням товарів власними силами.

Дана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року по справі № 420/1008/21, від 17 жовтня 2018 року по справі № 802/364/16-а, від 16 жовтня 2018 року по справі № 804/9952/15 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Крім того, платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у нашого підприємства відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Натомість, контролюючий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно матеріалів справи, зустрічна перевірка контрагентів позивача контролюючим органом не проводилась, податкові правопорушення щодо нарахування ПДВ не встановлені, тому висновки акту перевірки є недоведеними.

Дана позиція щодо обов`язковості проведення зустрічних перевірок контрагентів викладена у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року по справі №П/811/217/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що прямого безпосереднього зв`язку між ТОВ «Модуль-Україна» та позивачем немає, водночас ТОВ «Модуль-Україна» є виробником, отже саме останній зобов`язаний видавати сертифікат якості (товар) при продажі товару контрагентам.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання конролюючого органу та суду першої інстанції на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки у первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Дана позиція щодо обов`язковості проведення зустрічних перевірок контрагентів викладена у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року по справі №813/1400/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилань відповідача та суду першої інстанції про відсутність реального характеру вчинення господарських операцій по ланцюгу постачання від контрагента позивача до останнього, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суд викладених у постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08 грудня 2021 року по справі № 810/3514/17, від 05 серпня 2021 року по справі № 813/5824/15, від 16 вересня 2020 року по справі № 520/4150/19, від 13 липень 2022 року по справі № 420/2173/19).

У розрізі наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд в постановах від 11 листопада 2020 року по справі №320/1147/19, від 24 листопада 2020 року по справі №813/3034/15 та, зокрема, від 14 грудня 2021 року по справі № 280/3376/19 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії підприємства та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується рух активів (товару) по ланцюгу від постачальників до використання позивачем у власних потребах, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю Позивача.

Судом першої інстанції, формуючи свої висновки щодо відповідності оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 КАС України, норми права застосував формально, безвідносно до обставин цієї справи, при цьому належним чином (відповідно до визначених у оскаржуваних індивідуальних актах підстав) не обґрунтував у чому полягає недостатність і неналежність наданих позивачем документів для цілей підтвердження фактичного здійснення операцій.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду щодо застосування норм ПК України, встановлені судом апеляційної інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, що надавались для доведення фактичного здійснення операцій, підтверджуються про правомірність формування позивачем даних податкового обліку.

Поряд з цим, всупереч частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами правомірності спірних у справі індивідуальних актів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга позивача є обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача - задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 2481,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №13483 від 05 грудня 2022 року та судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі 3721,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №14140 від 21 липня 2023 року.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь позивача судові витрати за сплату судового збору у сумі 6202,00 грн.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5655/25010700 від 28.11.2022 Головного управління ДПС у Чернігівській області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український кардан" (адреса: 14007 м. Чернігів пр-т. Миру, 312; код ЄДРПОУ 33800101), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11; код ЄДРПОУ 44094124) судові витрати за сплату судового збору у сумі 6202 (шість тисяч двісті дві) гривні 00 копійок.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан