Рішення

від 11.07.2023 по справі 909/469/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.07.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/469/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Сервісес", Брест-Литовське шосе, буд. 8-А,м. Київ,03179

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛВАПНО" вул. С. Бандери, буд. 1, корпус А,с. Задністрянське,Галицький район, Івано-Франківська область,77133

про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 101 411 грн 13 коп.

учасники провадження не з"явились

встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форм Сервісес" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Галвапно" про стягнення заборгованості в сумі 101411,13грн.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на несвоєчасне виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати за послуги оренди обладнання. За порушення строків виконання зобов`язань відповідачу нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на 11, 15, 16, 96, 202, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655-697, 712, 714 Цивільного кодексу України, ст. 20, 173, 174, 175, 193, 216, 218, 222, 230, 231, 232, 264-271 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 19.05.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити на 27.06.2023. Ухвалою суду від 27.06.2023 судом постановлено відкласти розгляд справи по суті на 11.07.2023.

Відповідач направив суду відзив на позов відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що рішення про стягнення основного боргу виконано у повному обсязі. ( вх. № 9083/23 від 19.06.2023).

Позивач направив відповідь на відзив ( вх. 9753/23 від 03.07.2023) у якому підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники сторін у судове засідання не з"явився, будь-яких клопотань не направили.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Ухвала суду від 19.05.2023 вручена представнику відповідача 21.05.2023, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки а також у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до ст. 86 ГПК України, суд встановив наступне.

В січні 2022 року ТОВ "Форм Сервісес" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Галвапно" про стягнення заборгованості в сумі 353191,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань в порядку і строки обумовлені умовами договору оренди №6 від 22.02.2021 щодо оплати орендованого обладнання/наданих послуг і відшкодування витрат по відновленню (ремонту) пошкодженого обладнання.

Рішенням Господарського суд Івано-Франківської області від 15.06.2022 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Галвапно" заборгованість в сумі 126 327,54 грн та 1 894,91грн.- витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю та доведенням факту невиконаних відповідачем зобов`язань в частині орендної плати за обладнання в сумі 126 327,54 грн. В решті позовних вимог відмовлено, оскільки позивачем не подано суду належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, які позивач поніс або мусить понести для відновлення свого порушеного права, за захистом якого він звернувся в обраний ним спосіб.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.01. 2023 року у справі № 909/47/22 ухвалено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм Сервісес» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2022 у справі №909/47/22 без змін.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд бере до уваги, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, враховуючи встановлені рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2022 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.01. 2023 року у справі № 909/47/22 обставини, пов`язані з виконанням договору оренди №6 від 22.02.2021, які мають преюдиційне значення для розгляду справи, а тому ці факти повторного доведення не потребують.

Відповідачем сплачено позивачу: 15.02.2023 - 60000,00грн, 10.02.2023 - 6327,54грн, 14.02.2023 - 60000,00грн.

Відповідач не скористався правом довести, що умови договору оренди виконано у строк.

Розділом 9 Договору договору оренди №6 від 22.02.2021 (надалі договір) сторони погодили розміри відповідальності за порушення зобов"язань а договором.

Пунктом 9.1.3 договору встановлено, що у випадку затримки оплати орендарем орендної плати за послуги оренди обладнання та оплати за втрату або пошкодження обладнання, сума боргу сплачується орендодавцю з урахуванням індексу інфляції за весь затримки оплати.

Відповідно до п. 9.1.4 договору у випадку несвоєчасної сплати чергових платежів за послуги оренди обладнання, або інших платежів згідно договору, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення та за весь час прострочення. Нарахування пені не звільняє орендаря від сплати основного боргу.

Листом № 12 від 03.03.2023 року орендодавець направив орендарю засобами поштового зв`язку листом з описом вкладення (номер поштового відправлення №0213200014182 від 03.03.2023 року) вимогу про сплату в 7-ми денний строк з дати отримання цієї вимоги погоджених розмірів відповідальності на загальну суму 101 411,13 грн., а саме: пеня 59 005,93 грн., 3% річних 4 957,99 грн., інфляційні витрати 37 447,21 грн. Зазначену вимогу Орендар отримав 11.03.2023 року.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення на загальну суму 101 411,13 грн., а саме: пеня 59 005,93 грн., 3% річних 4 957,99 грн., інфляційні витрати 37 447,21 грн. з урахуванням виконання відповідачем свого грошового зобов`язання у 2023році.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 ЦК України не забороняють звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов`язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Доказів своєчасного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання матеріали справи не містять, разом з тим відповідач провів сплату боргу 15.02.2023 - 60000,00грн, 10.02.2023 - 6327,54грн, 14.02.2023 - 60000,00грн.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України Про індексацію грошових доходів населення, приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Також об`єднана палата вказала про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 викладений правовий висновок про те, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Враховуючи вищенаведене суд відхиляє доводи відповідача, що викладені ним у відзиві на позов.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір 3% річних нарахованих по кожному акту окремо складає 4957,99грн, - 3% річних та 24 705 грн. 50 коп. інфляційних втрат.

З урахуванням здійсненого розрахунку з відповідача підлягає стягненню 4957,99грн, - 3% річних та 24 705 грн. 50 коп. інфляційних втрат.

Що стосується пені господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п. 9.1.4 Договору у випадку прострочення оплати платіжів за послуги оренди орендар пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення та за весь час затримки платежу.

Згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеної в постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 902/959/19.

8.6. Касаційний господарський суд виходить з того, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати орендної плати) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.

8.7. Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

8.8. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

8.12. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію (Постанова Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19).

8.13. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

8.12. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію (Постанова Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19).

8.13. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

Таким чином, нарахування пені має здійснюватись на кожне невиконане або неналежно виконане грошове зобов`язання окремо.

Оскільки у п.9.1.4 договору оренди №6 від 22.02.202 встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати чергових платежів за послуги оренди обладнання, або інших платежів згідно договору, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення та за весь час прострочення., отже присутні умови, щодо нарахування штрафних санкцій понад шість місяців, то в даному випадку нарахування штрафних санкцій не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (правові позиції ВС/КГС у постановах від 28.01.20 у справі № 910/17753/18, від 20.08.20 у справі 902/959/19; від 10.09.20 у справі 916/1777/19).

Отже, з врахуванням редакції п.9.1.4. договору оренди до періоду нарахування пені правило ч. 6 ст. 232 ГК України не застосовується.

Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачм суд вважає його обґрунтованим та арифметично вірним.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, які заявлені позивачем і складаються з судового збору в розмірі 2684,00 грн, у відповідності до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наведених обставин, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 86, 129, 236-238, 240-241 Господарсько процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити.

Стягнути з ТОВ "ГАЛВАПНО" (код ЄДРПОУ 33071927, вул. С. Бандери, буд. 1, корпус А, с. Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область, 77133) на користь ТОВ "Форм Сервісес" (код ЄДРПОУ 33601363, 03179, м. Київ, Брест-Литовське шосе, буд. 8-А, МФО 380805 ) 101 411,13грн. заборгованості та 2684,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.01.2023.

СуддяШкіндер П.А.