Рішення

від 20.06.2023 по справі 910/14450/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2023Справа № 910/14450/22

За позовом Товариства з обмеженою відповіда льністю "Гранд-Петрол";

до Київської міської ради;

про визнання додаткової угоди до договору оренди укладеною.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Полич Є.В., адвокат, довіреність від 11.01.2023;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати укладеною додаткову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Петрол" та Київською міською радою до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., площею 0,2362 га, яка розташована у Святошинському районі м. Києва, вулиця Академіка Туполєва, 19 (кадастровий номер: 8000000000:75:384:0022), у наведеній в позові редакції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповіда льністю "Гранд-Петрол" залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповіда льністю "Гранд-Петрол" надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14450/22 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.03.2023.

До господарського суду від Київської міської ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14450/22 до судового розгляду по суті на 23.05.2023.

У судовому засіданні 23.05.2023 оголошено перерву до 20.06.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 20.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 20.06.2023 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що вбачається з поштових повідомлень про вручення поштової кореспонденції, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

20.06.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" (далі також - позивач, орендар) та Київською міською радою (далі також - відповідач, орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 336 (надалі - договір).

За умовами п. 1.1. договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 24.04.2018 № 657/4721 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (надалі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу.

Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Земельного кодексу України з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI.

У п. 2.1 вказаного договору сторони погодили, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 24.04.2018 № 657/4721 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:75:384:0022;

- місце розташування - вулиця Академіка Туполєва, 19, у Святошинському районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу;

- розмір (площа) - 0,2362 га.

Строк дії договору становить 25 років (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 8 (восьми) відсотків від її нормативної грошової оцінки (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.5. договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього договору та з урахуванням п. 4.6. даного договору.

Згідно з п. 4.6. договору, якщо орендна ставка, визначена у п. 4.2. договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

За положеннями п. 11.1. договору, всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що 13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", відповідно до п. 1.3. якого пункт 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 вирішено доповнити абзацом такого змісту: "Установити, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка".

Позивач вказує, що після прийняття Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490 він, як орендар, зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки, встановленої орендодавцем у вказаному рішенні, а саме у розмірі 0 (нуль) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позивач вказує, що листом від 14.10.2022 № 14/4 звернувся до відповідача, який містив пропозицію укладення між сторонами додаткової угоди до договору, про результати розгляду якої позивач просив повідомити його у двадцятиденний строк після одержання вказаного листа відповідно до положень ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України.

До вказаного листа позивачем було долучено, зокрема, оригінал додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 № 336, підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол", у трьох примірниках.

У відповідь на лист позивача від 14.10.2022 № 14/4 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 29.11.2022 № 05716-14372 повідомив позивача про відхилення пропозиції останнього щодо підписання додаткової угоди до Договору та зазначив, що рішення про внесення змін, зокрема, до договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 № 336 Київською міською радою не приймалось, а рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 не містить обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведене та з огляду на те, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про внесення змін до цього договору шляхом доповнення його положенням про застосування з 01.03.2022 по 31.05.2022 ставки орендної плати у розмірі 0 (нуль) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, керуючись статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору у наведеній в позові редакції.

У свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 (в редакції рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490) не містять обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, про що вірно зазначено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 29.11.2022 № 05716-14372, а тому у даному випадку відсутні підстави для підписання додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати на підставі рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490. Таким чином, відповідач вважає, що у даному випадку право позивача не є порушеним з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, спір у даній справі виник внаслідок неоднакового тлумачення сторонами змісту та умов укладеного між ними договору оренди земельної ділянки від 13.11.2018 щодо необхідності внесення змін до цього договору, у зв`язку із прийняттям Київською міською радою рішення від 13.09.2022 № 5449/5490.

Частиною 3 ст. 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124).

Проте, саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі" тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до абзацу 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За положеннями частин 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 632, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та статті 30 Закону України "Про оренду землі", слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності цієї згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/17469/18 (пункти 41 - 42), від 19 листопада 2019 року справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41 - 44), від 25 лютого 2020 року у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8 - 8.12), від 19 липня 2022 року у справі № 910/14155/21 (пункт 8)).

Позивачем всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду сукупності чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Так, за узгодженими сторонами умовами п. 4.5. Договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього договору та з урахуванням п. 4.6. даного договору, яким, у свою чергу, визначено, що якщо орендна ставка, визначена у п. 4.2. договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 не було встановлено обов`язку для сторін внести відповідні зміни щодо розміру орендної плати до договорів оренди земельних ділянок. Рішення про внесення змін до укладеного між сторонами договору Київською міською радою не приймалось.

Разом з тим, судом враховано, що відповідачем не заперечується право позивача у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовувати ставку орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки, а лише вказується про відсутність обов`язку в укладенні додаткової угоди щодо внесення відповідних змін до договору.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем його майнового права та інтересу застосовувати у спірний період з 01.03.2022 по 31.05.2022 ставку орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно із ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).

Ураховуючи викладені обставини у своїй сукупності, суд зазначає, що позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування факту порушення відповідачем його прав та інтересів на застосування ставки орендної плати за земельну ділянку у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 0 (нуль) відсотка від її нормативної грошової оцінки без необхідності укладення відповідної додаткової угоди до договору.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.07.2023.

Суддя О.В. Мандриченко