Постанова

від 12.07.2023 по справі 911/1265/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1265/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль"

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Карпечкін Т.П.)

від 23.02.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

від 08.02.2023

у справі № 911/1265/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадабанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов Володимир Юрійович

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників учасників справи:

позивача - Нурієв С.К.;

відповідача - Замніус А.Ю.;

третьої особи на стороні позивача - не з`явився;

третьої особи 1 на стороні відповідача - не з`явився;

третьої особи 2 на стороні відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадабанк" про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: А - склад загальною площею 1106 кв.м, К - колонка, №-огорожа, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав за реєстраційним номером 180773732212.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідне майно було незаконно відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" в особі незаконного складу без належних повноважень ( ОСОБА_3 без згоди на відчуження такого майна) на користь ОСОБА_4 , тому є таким, що вибуло з володіння позивача поза його волею, що є підставою для витребування такого майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадабанк", яке є останнім набувачем (власником) майна.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, у позові відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадабанк" нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: А - склад загальною площею 1106 кв.м, К - колонка, №-огорожа, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав за реєстраційним номером 180773732212.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №569/1221/16-ц (щодо застосування статті 387, пункту 3 частини 1, статті 388 Цивільного кодексу України); від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 (щодо застосування частини 1 статті 147 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 53 Закону України "Про господарські товариства", статей 717, 719 Цивільного кодексу України), від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо застосування пункту "б" статті 41, статті 59 Закону України "Про господарські товариства", пункту 2 частини четвертої статті 145 Цивільного кодексу України).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадабанк" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що придбав спірне майно за відплатним договором, належним чином здійснив оплату за ним, вчиняє всі необхідні та можливі дії щодо обслуговування майна, і тим більше не знав і не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2013 році. Окрім того, позивачем не надано жодних доказів того, що майно вибуло з власності позивача поза його волею. Позивачем заявлено вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння від відповідача як добросовісного набувача, без встановлення у визначеному законом порядку факту незаконності вибуття майна. Відповідач також посилається на фактичні обставини, які встановлені у справах № 922/4211/19, № 922/1262/18, № 922/1604/19, № 922/360/22, рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 06.10.2017.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

15.11.2006 була проведена державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль", місцем реєстрації визначено: АДРЕСА_1 .

Засновниками Товариства були: ОСОБА_1 із часткою у статутному капіталі 51%, ОСОБА_5 із часткою 47% та ОСОБА_6 із часткою 2% (керівник).

Згідно з Протоколом № 3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" від 02.07.2012, учасник Товариства ОСОБА_5 була виведена зі складу учасників з посиланням на її власну заяву про вихід. В результаті виходу частка учасника ОСОБА_5 перейшла до ОСОБА_1 , відповідно його частка збільшилася до 98% статутного капіталу Товариства; частка другого учасника - ОСОБА_6 залишилась у розмірі 2%.

Товариство обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" було власником майна, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: А - склад загальною площею 1106 кв.м, К - колонка, №-огорожа, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав за реєстраційним номером 180773732212, розташоване на земельній ділянці площею 0,50 га із цільовим призначенням: будівництво цеху ПВХ виробів.

15.10.2013 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. був посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" продало, а ОСОБА_2 купила за 128 100 грн вказане нерухоме майно.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадабанк", в свою чергу, придбало вказане спірне майно у ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу нерухомого майна (будівлі-складу) від 26.07.2019, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Бурлакою О.В., зареєстровано в реєстрі за № 3658. Договірна ціна, за якою відчужувалося нерухоме майно, становила 475 518, 72 грн.

Відповідно до договору купівлі продажу від 15.10.2013 від імені продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" в особі директора Бєлінської Г.І., діяв ОСОБА_1 за довіреністю, посвідченою Відутою О.В., приватним нотаріусом КМНО 20.09.2013 року за реєстровим № 3043.

Постановою від 10.03.2015, додатковою постановою від 22.09.2015 у справі Харківського окружного адміністративного суду № 820/1050/15 скасовано реєстраційні дії стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль", а саме: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що пов`язані зі змінами до установчих документів, та внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами до установчих документів. При розгляді зазначеної адміністративної справи судом встановлено, що 11.12.2012 ОСОБА_5 написала заяву про припинення своєї участі у Товаристві у зв`язку з відчуженням своєї частки громадянину ОСОБА_8 .

Як зазначає позивач, на виконання згаданих рішень Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/1050/15 від 07.09.2015 та 26.10.2015, внаслідок скасування реєстраційних дій державним реєстратором, участь ОСОБА_5 в Товаристві та Статут Товариства, який був чинним на момент складення протоколу зборів учасників № 3, були відновлені.

Проте, відновлений внаслідок скасування реєстраційних дій у 2015 році склад учасників Товариства змінився, оскільки учасники ОСОБА_6 та ОСОБА_1 вийшли із Товариства 30.08.2013. Рішенням зборів учасників Товариства у складі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , оформленим протоколом № 4 від 30.08.2013, 100% статутного капіталу були передані ОСОБА_3 , яку призначили директором Товариства.

Також позивач зазначає, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06.10.2017 у справі № 642/3206/17 було встановлено факт виходу ОСОБА_6 і ОСОБА_1 із складу учасників Товариства 30.08.2013, що стало підставою для проведення відповідних реєстраційних дій.

Разом з тим 10.04.2018 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було зареєстровано законний склад учасників та призначений керівник Товариства - ОСОБА_8

21.09.2018 загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль", перевіривши обставини скликання, проведення та прийняття рішень зборів учасників Товариства, оформлених протоколами № 3 від 02.07.2012 року та № 4 від 30.08.2013, визнали зазначені рішення недійсними (протокол № 7).

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадабанк" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач вважає, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння товариства незаконно, внаслідок неправомірної зміни учасників товариства та призначення директором ОСОБА_3 .

При цьому позивач зазначає, що право Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" як власника майна, яке вибуло із його власності поза його волею, підлягає захисту на підставі статті 388 Цивільного кодексу України шляхом витребування майна від відповідача як останнього набувача цього майна.

5.3. Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За диспозицією частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України можливість віндикації майна від добросовісного набувача пов`язана з дотриманням таких умов:

-позов про витребування майна може бути заявлено тільки власником;

- майно набуте добросовісним набувачем за відплатним договором;

- відчужувач майна повинен бути неуправомоченим на його відчуження;

- набувач повинен бути добросовісним.

За суб`єктним складом вказана норма розрахована на випадки, коли одна особа (добросовісний набувач) набуває майно, не знаючи про відсутність повноважень на його відчуження в особи (неуправомочений відчужувач), від якої він його отримує, та за всіма обставинами такого відчуження не може знати про це.

Неуправомоченим відчужувачем (особа, яка відчужує чуже майно, але не має на це права) вважається особа, яка на момент відчуження володіє майном, що належить на праві власності іншому суб`єкту, але не наділена власником правом на його відчуження, або відповідно до закону позбавлена права на його відчуження без отримання дозволу чи згоди від інших осіб, державних органів тощо.

Неуправомоченим відчужувачем може бути представник чи керівник юридичної особи, що відчужує майно з перевищенням повноважень, наданих йому довіреністю чи установчими документами тощо.

Особа, яка відчужує чуже майно, але не має на це права (неуправомочений відчужувач), може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У першому випадку така особа вважає, що розпоряджається своїм майном або уповноважена на це власником. У другому випадку неуправомочений відчужувач усвідомлює, що відчужує не своє майно й при цьому знає, що власник його не уповноважував на вчинення таких дій.

Отримання добросовісним набувачем майна від особи, якій його законним власником було надано повноваження на відчуження, виключає право законного власника на застосування до нього віндикації на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України витребування власником свого майна виключається, якщо він сам передав його добросовісному набувачу за плату, навіть тоді, коли майно було відчужене за договором з вадами, наявність яких відповідно до статті 203 та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України зумовлює можливість визнання його недійсним (нікчемним), крім випадків, коли такі вади пов`язані з відсутністю волі власника або його правомірного володільця на відчуження майна.

З урахуванням викладеного та виходячи зі змісту пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, в цьому спорі підлягає встановленню обставина наявності чи відсутності волі власника на відчуження майна.

Воля власника є його усвідомленням про дію та її наслідки. Для юридичних осіб має значення те, ким згенеровано цю волю. Адже зазначені суб`єкти тим і відрізняються від фізичних осіб, що прийняття рішення про вчинення дії та про саме її вчинення здійснюється відповідними особами або органами. Останні мають свою компетенцію або повноваження і діють відповідно до них. Якщо ж ними порушується це правило і вони вчиняють дії всупереч або з перевищенням своїх повноважень, то мають наставати відповідні наслідки.

5.4. В обґрунтування того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" не з його волі, позивач зазначає, що про проведення 02.07.2012 загальних зборів, про порядок денний цих зборів ОСОБА_5 повідомлена не була, участі в зборах не брала, в реєстрі учасників зборів не розписувалась, Протоколу № 3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" від 02.07.2012 не підписувала, заяви про свій вихід із Товариства не подавала, цивільно-правову угоду щодо відчуження своєї частки іншому учаснику - ОСОБА_1 не укладала.

На підтвердження наведеного, позивач зазначив, що згідно з повідомленням приватного нотаріуса КМНО Пономарьова В.Ю. за № 27/01-16 від 19.05.2014 заяви громадянки ОСОБА_5 про вихід із складу Товариства та передачу своєї частки ОСОБА_1 він не виготовляв та справжність її підпису не засвідчував, оскільки 02.07.2012 нотаріальні дії ним взагалі не вчинялись, вказаний в заяві реєстровий номер 214/13 з виготовленням знаку «/» (дріб) нотаріусом ОСОБА_9 у нотаріальній діяльності не використовувався, підпис на заяві абсолютно відрізняється від оригінального підпису нотаріуса, а бланк, на якому виготовлена заява ОСОБА_5 , із зазначеним у ньому серією та номером нотаріусом ОСОБА_9 взагалі не використовувався, а був використаний іншими нотаріусами. Крім того, у заяві про вихід із Товариства вказана адреса реєстрації заявниці: АДРЕСА_2 . Насправді з 20.07.2011 року ОСОБА_5 була зареєстрована у м. Почаїв, що підтверджується відповідним штампом на 13 сторінці її паспорту, оригінал якого був оглянутий суддею в судовому засіданні. Із зазначеного випливає, що особа, які виготовляли заяву про вихід та протокол №3, паспорту ОСОБА_5 під час їх виготовлення не бачили, а отже ОСОБА_5 не була присутня як при написанні від її імені заяви так і при складенні протоколу №3.

За твердженням позивача насправді ОСОБА_5 відчужила свою частку ОСОБА_8 , а не ОСОБА_1 .

Враховуючи що на зборах 02.07.2012 були присутні тільки два учасника ( ОСОБА_6 і ОСОБА_1 ), які володіли лише 53% статутного капіталу, зазначені збори не мали повноважень для вирішення будь-яких питань Товариства, а відтак їх рішення є недійсними, як і наступні рішення зборів учасників товариства, оформлені протоколом № 4 від 30.08.2013, про затвердження нового складу учасників, які також були прийняті без участі власника частки статутного капіталу у розмірі 47%, тобто без дотримання законодавчої вимоги щодо обов`язкової присутності учасників, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів, щоб такі збори вважалися правомочними.

Крім того, грошові кошти від продажу нерухомого майна на рахунок Товариства не надходили.

Таким чином, за твердженням позивача, продаж майна за договором купівлі-продажу від 15.10.2013 відбувся в особі неналежного власника та директора Товариства ОСОБА_3 та без згоди на відчуження такого майна повноважним складом учасників Товариства. У зв`язку з чим, позивач вважає наявними достатні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

5.5. Щодо наведених доводів позивача суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи не містять будь-яких доказів визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 3 від 02.07.2012 та рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 4 від 30.08.2013, внаслідок прийняття яких ОСОБА_3 набула прав на частку Товариства та була призначена директором Товариства.

Проаналізувавши судові рішення у справах № 922/4211/19, № 922/1262/18, № 922/1604/19, господарські суди дійшли висновку, що наразі жодним судовим рішенням не встановлено неправомірності виключення ОСОБА_5 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль", не визнано недійсними протоколи загальних зборів учасників, на яких надавалася згода на відчуження спірного майна, та не встановлено будь-яких інших порушень, які б свідчили про те, що спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею.

Також суди попередніх інстанцій вказали на відсутність доказів визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 3 від 02.07.2012 про перехід частки 47% ОСОБА_5 до ОСОБА_1 (у зв`язку з незаконністю виключення зі складу учасників товариства). ОСОБА_8 , як новим власником 47% частки, не оскаржено відчуження такої частки ОСОБА_3 і обсяг її повноважень, не надано доказів визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 4 від 30.08.2013, за яким ОСОБА_3 набула прав на частку Товариства та була призначена директором Товариства, тощо.

Крім того, господарські суди зазначили, що порушення прав учасника щодо 47% частки (яка належала ОСОБА_5 , а згодом - ОСОБА_8 ) не є підставою для висновку про вибуття майна з власності Товариства поза волею Товариства, оскільки на момент вчинення правочину ОСОБА_3 була власником принаймні 53% статутного капіталу Товариства і її повноваження як директора Товариства не спростовані в установленому порядку.

5.6. Не погоджуючись з рішеннями господарських судів в цій частині, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" вказує на те, що ним не були враховані висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.07.2018 у справі №569/1221/16-ц, від 01.10.2019 у справі №909/1294/15; від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 викладено правову позицію, відповідно до якої відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 Цивільного кодексу України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

При цьому заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.

Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 зазначено, що питання застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", в аспекті набуття особою статусу учасника товариства розглядалося також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19, пункти 7.63-7.66), де сформульовані такі висновки. Статут товариства з обмеженою відповідальністю мав містити, зокрема, відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника (статті 4, 51 Закону України "Про господарські товариства", абзац другий частини першої статті 143 ЦК України). У разі зміни складу учасників або розміру їх часток товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства на підставі волевиявлення учасника товариства та набувача частки про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та набувача частки, або могло бути доведено до відома товариства іншим чином. Рішення товариства про внесення змін до статуту товариства та його статут були, серед іншого, підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРЮОФОПГФ. З моменту внесення відповідних змін до зазначеного Реєстру рішення товариства про внесення змін до статуту товариства вичерпувало свою дію. У разі відчуження учасником товариства своєї частки у статутному капіталі товариства законом не було передбачено ані погодження товариством такого відчуження, ані прийняття набувача частки до складу учасників товариства. Отже, рішення загальних зборів учасників товариства про погодження рішення учасника відступити належну йому частку в статутному капіталі та про включення набувача частки до складу учасників не спричинило юридичних наслідків щодо зміни складу учасників товариства. Такі зміни у складі учасників відбулися не внаслідок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства, а внаслідок звернення продавця та покупців частки до цих зборів.

За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.

Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.

5.7. Виходячи з предмета та підстав позову, з огляду на те, що вирішення спору в цій справі залежить від встановлення наявності чи відсутності обставини вибуття спірного нерухомого майна поза волею власника, колегія суддів вважає, що господарським судам належало самостійно перевірити та надати правову оцінку всім доводам позивача щодо незаконної зміни складу учасників товариства та призначення директором ОСОБА_3 .

При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано поклали в основу свого рішення висновок про відсутність факту визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 3 від 02.07.2012 та рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" № 4 від 30.08.2013, внаслідок прийняття яких ОСОБА_3 набула прав на частку Товариства та була призначена директором Товариства.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 викладено правову позицію, відповідно до якої позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється.

Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства (частина перша статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VІІІ). Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.

Натомість рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи (підпункт 4.22 пункту 4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 910/10463/19). Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу.

Отже, судам попередніх інстанцій належало дати оцінку рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" від 02.07.2012 та від 30.08.2013 на їх відповідність вимогам закону. Так, господарські суди не встановлювали та не перевіряли обставин щодо присутності ОСОБА_5 на загальних зборах 02.07.2012, наявності її підпису на протоколі загальних зборів, а отже, й дотримання вимог закону в частині кворуму.

Так, відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача про укладення договору про відчуження частки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 , не з`ясували його умов та дати укладення, що за умови його укладення до дати загальних зборів 02.07.2012 зумовило б необхідність присутності ОСОБА_8 , як набувача частки, під час їх проведення.

Таким чином господарські суди не з`ясували чи перейшла до іншої особи частка ОСОБА_5 в розмірі 47%, на якій підставі, коли та до кого саме - ОСОБА_1 чи ОСОБА_8 .

Без встановлення та перевірки таких обставин щодо переходу частки ОСОБА_5 неможливо дійти однозначного висновку про правомірність рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" від 30.08.2013, зокрема в частині набуття ОСОБА_3 права власності на частку товариства в розмірі 100% і як наслідок наявність волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" в особі його директора ОСОБА_3 на відчуження спірного нерухомого майна.

При цьому суди попередніх інстанцій, поклавши в основу свого рішення висновок про те, що наразі жодним судовим рішенням, зокрема у справах № 922/4211/19, № 922/1262/18, № 922/1604/19, не встановлено неправомірності виключення ОСОБА_5 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль", не визнано недійсними протоколи загальних зборів учасників, на яких надавалася згода на відчуження спірного майна, та не встановлено будь-яких інших порушень, які б свідчили про те, що спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею, разом з тим не перевірили, які обставини були встановлені господарськими судами в цих справах та які правові підстави були для відмови в позові.

Крім того, вказавши, що судовими рішеннями не визнано недійсними рішення загальних зборів від 02.07.2012 та від 30.08.2013, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач як товариство не має можливості ініціювати позов про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, тобто подавати позов до самого себе.

5.8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вибуття майна з власності Товариства відбулось за укладеним ним правочином - договором купівлі-продажу від 15.10.2013.

При цьому позивачем не подано і матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.10.2013, тому відповідний правочин є чинним і слугує підставою вибуття майна з власності Товариства, допоки недійсність такого правочину не буде встановлена у визначеному законодавством порядку.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, скаржник зазначає про те, що господарські суди не застосували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №569/1221/16-ц, відповідно до якої права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України; такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині обґрунтованими, оскільки коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Крім того, недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

З урахуванням викладеного, судам попередніх інстанцій належало дати правову оцінку доводам позивача про обізнаність відповідача про наявність спору щодо нерухомого майна на момент його придбання, а також доводам відповідача, наведеним на їх спростування.

5.9. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення ("Olujic v. Croatia", № 22330/05 п. 82, рішення від 05.02.2009). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником ("Mala v. Ukraine", № 4436/07, п. 48, рішення від 03.07.2014; "Bogatova v. Ukraine", № 5231/04, п. 13, рішення від 07.10.2010 ).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом ("Dulaurans v. France ", № 34553/97, п. 33, рішення від 21.03.2000; "Donadze v. Georgia", № 74644/01, пп. 32 та 35, рішення від 07.03.2006).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Van de Hurk v. the Netherlands", № 288, § 59, рішення від 19.04.1994).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91 § 30; рішення від 09.12.1994; "Hiro Balani v. Spain", № 46/1993/441/520, § 28, рішення від 09.12.1994).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами ("Kraska v. Switzerland", № 13942/88, § 30, рішення від 19.04.1993)

Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість ("De Cubber v. Belgium", № 9186/80, п. 24, рішення від 26.10.1984; "Castillo Algar v. Spain", п. 45, рішення від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження ("Khamidov v.Russia", № 72118/01 п. 174, рішення від 15.11.2007).

Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль".

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Ураховуючи викладене та зважаючи на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення необхідно скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції потрібно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, оцінити доводи сторін, які мають суттєве значення для вирішення справи, дослідити докази, надані сторонами, які підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.

7. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Профіль" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 скасувати, а справу № 911/1265/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко