Рішення

від 19.07.2023 по справі 915/39/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року Справа № 915/39/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентрал Фіш», вул. Хоменка, буд. 19, м. Черкаси, 18008 (код ЄДРПОУ 36584456)

адреса для листування: а/с № 563, м. Черкаси, 18002

представник позивача адвокат Крушельницька Марія Романівна

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Пром Феникс-Агро», пр. Миру, буд 2А, офіс 401/1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 53034 (код ЄДРПОУ 41997967)

електронна адреса, зазначена в ЄДРЮОФОПГФ: s41997967@ukr.net

про стягнення коштів в сумі 58 850, 90 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сентрал Фіш» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Пром Феникс-Агро» 58 850, 90 грн., з яких: 45 724, 80 грн. - сума основного боргу; 11 761, 87 грн. - інфляційне збільшення; 1 364, 23 грн. - 3 % річних.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5 000, 00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат на правову допомогу та 2 481, 00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 позовну заяву (вх. № 167/23 від 05.01.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Пром Феникс-Агро" про стягнення коштів в сумі 58 850, 90 грн. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2023 витребувано у Головного управління ДПС у Миколаївській області докази.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 10.01.2023 надіслана судом на адресу відповідача, яка вказана у позовній заяві та в ЄДРЮОФОПГФ.

Ухвала суду повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти "адресат відсутній".

Додатково ухвала суду про відкриття провадження у справі надіслана на електронну адресу відповідача, яка зазначена в ЄДРЮОФОПГФ, а саме: s41997967@ukr.net.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 10, 18 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема:

- місцезнаходження юридичної особи;

- інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон та/або адреса електронної пошти.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження, ухвали суду надсилались судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено, що 25.11.2021 між ТзОВ «Сентрал Фіш» (Постачальник) та ТзОВ «ДП Пром Феникс-Агро» (Покупець) досягнуто усної домовленості щодо поставки рибної продукції.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачеві на загальну суму 91 324, 80 грн., який оплачено відповідачем у сумі 45 600, 00 грн.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 45 724, 80 грн., яка заявлена до стягнення.

За порушення грошового зобов`язання позивачем в порядку ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 202, 208, 265, 525, 526, 625, 626, 639, 692, 712, 1050 ЦК України, ст. 181, 193 ГК України, судовою практикою та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161, ст. 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Позивач в позовній заяві зазначає, що 25.11.2021 між ТОВ "Сентрал Фіш" та ТОВ "ДП "Пром Феникс-Агро" досягнуто усної домовленості щодо поставки рибної продукції. За умовами договору постачальник ТОВ "Сентрал Фіш" зобов`язався передати рибну продукцію у власність ТОВ "ДП "ПРОМ Феникс-Агро", а останній зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього. Кількість, асортимент та ціна товару узгоджується сторонами та вказується у видаткових накладних. Сторони визначили, що загальна сума договору дорівнює сумі всіх поставок за винятком повернення товару, що вказується у видаткових накладних. Оплата за товар здійснюється: 50 % від суми поставленого товару сплачується покупцем в день відвантаження продукції, решта суми сплачується протягом 30 календарних днів із дати поставки товару до складу покупця.

Позивач зазначає, що здійснив поставку товару на суму 91 324, 80 грн., відповідач частково оплатив товар в сумі 45 600 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення 45 724, 80 грн. заборгованості, а також нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат.

До матеріалів даної господарської справи на підтвердження факту поставки товару та часткової оплати позивачем подано суду наступні докази.

25.11.2021 відповідачем ТОВ "ДП "Пром Феникс-Агро" проведено оплату в сумі 45 600 грн. на користь позивача ТОВ "Сентрал Фіш", що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 25.11.2021 на суму 45 600, 00 грн. В призначенні платежу зазначено: "Оплата згідно рах № 631 від 24 листопада за консервацію, у томі числі ПДВ 20 % - 7 600 грн.".

Рахунок на оплату № 631 від 24.11.2021 позивачем до матеріалів справи не подано.

Факт поставки товару позивач підтверджує видатковою накладною № 631 від 25.11.2021 на поставку товару на суму 91 324, 80 грн., у т.ч. ПДВ 15 220, 80 грн. щодо поставки товару (консерви).

Підставою поставки товару зазначено рахунок № 631 від 25.11.2021.

Судом встановлено, що видаткова накладна не містить ані підпису, ані печатки відповідача, ані прізвища особи, яка отримала (повинна була отримати) товар.

Факт перевезення товару (доставки товару відповідачу) позивач підтверджує товарно-транспортною накладною № Р631 від 25.11.2021: вантажовідправник ТОВ "Сентрал Фіш", вантажоодержувач ТОВ "ДП "Пром Феникс-Агро", вантаж (консерви) на суму 91 324, 80 грн.

Судом встановлено, що ТТН підписано лише зі сторони вантажовідправника: бухгалтером та завідуючим складом, а також скріплено печаткою Товариства (позивача).

ТТН не підписана ані водієм, ані вантажоодержувачем.

Позивачем на виконання вимог податкового законодавства складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну № 47 від 25.11.2021 на суму 91 324, 80 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 02.12.2021.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.06.2023 витребувано у Головного управління ДПС у Миколаївській області інформацію чи включено Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Пром Феникс-Агро" (код ЄДРПОУ 41997967) до складу податкового кредиту суму податку (суму ПДВ), відображену в наступній податковій накладній:

- податкова накладна № 47 від 25.11.2021 на суму 91 324, 80 грн. (в т.ч. ПДВ 15 220, 80 грн.) (дата реєстрації в ЄРПН 02.12.2021 за № 9366488363)

по господарській операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" (код ЄДРПОУ 36584456).

На виконання вимог ухвали суду від 12.06.2023 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області надано інформацію № 4720/5/14-29-04-02-07 від 16.06.2023, відповідно до якої відповідно до інформаційних баз даних ДПС України ТОВ "ДП "Пром Феникс-Агро" податкову декларацію з ПДВ за грудень 2021 не надавало.

03.06.2022 позивачем направлено на адресу відповідача претензію вих. № 128 від 03.06.2022, в якій, зазначивши про поставку товару на підставі рахунка № 631 від 24.11.2021, просив сплатити заборгованість в сумі 45 424, 80 грн.

На підтвердження факту направлення претензії позивачем подано копію поштового конверта з відміткою поштової установи про причини невручення поштового відправлення "за закінченням терміну зберігання".

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

4.2. Форма правочину. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до ст. 643 ЦК України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.

Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов`язану з правочином (п. 4.21, п. 4.22 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

4.3. Правове регулювання договірних відносин з поставки товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

4.4. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції від 01.07.2021) для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18).

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.2020 у справі № 909/146/19).

4.5. Правове регулювання порядку та підстав реєстрації податкової накладної.

Положеннями ч. 1 ст. 19 та ч. 1, 2 ст. 67 ГК України (в редакції від 06.10.2021) визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частинами 3, 8 ст. 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції від 24.11.2021) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.29-п. 4.31 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).

У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальних вимог для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Також у цій постанові зазначено, що згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий цього пункту). За встановленого в судовому процесі факту реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофлексгруп 2015" податкових накладних, складених на операції з постачання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотор", суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій доводу ГУ ДФС про вчинення правочину цими юридичними особами.

З огляду на наведене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19) (п. 4.42 - п. 4.45 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (п. 7.9 постанови КГС ВС від 01.06.2020 у справі № 906/355/19).

Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).

Однак, колегія суддів зауважує, що апеляційний господарський суд не врахував у повній мірі вказаних висновків, залишив поза увагою необхідність дослідження дій як позивача, так і відповідача щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку здійснення відповідних послуг, а також не надав оцінки доводам скаржника про те, що матеріали справи не містять доказів відображення відповідачем у податковій звітності господарських операцій з позивачем, оформлення податкового кредиту за ним (постанова КГС ВС від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі дійсно існували перемовини щодо поставки товару (консерви), оскільки позивачем 24.11.2021 виставлено відповідачу рахунок на оплату № 631 від 24.11.2021, а відповідачем на наступний день 25.11.2021 проведено оплату рахунку згідно платіжного доручення № 6 від 25.11.2021 на суму 45 600 грн. В письмовій вимозі вих. № 128 від 03.06.2022 позивач також посилається на вказаний рахунок, датований 24.11.2021.

Водночас суд зазначає, що матеріали даної господарської справи не містять жодних доказів, як вказано позивачем у позовній заяві, на підтвердження факту погодження сторонами кількості та асортименту товару, ціни товару, строків поставки та оплати тощо.

Позивач зазначає про поставку відповідачу товару 25.11.2021 на загальну суму 91 324, 80 грн. Проте, подана позивачем на підтвердження факту поставки товару видаткова накладна № 631 від 25.11.2021 (підставою поставки зазначено рахунок № 631 від 25.11.2021) не містить ані підпису, ані печатки відповідача, ані прізвища особи, яка отримала (повинна була отримати) товар.

На підтвердження факту перевезення товару (доставки товару відповідачу) позивачем подано товарно-транспортною накладну № Р631 від 25.11.2021, яка підписана лише зі сторони вантажовідправника. ТТН не підписана ані водієм, ані вантажоодержувачем, що унеможливлює встановлення факту як завантаження транспортного засобу та його відправки з пункту призначення, так і доставки вантажу та видачі його вантажоодержувачу.

Встановлені недоліки в оформленні зазначених первинних документів не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від відповідача.

На запит суду органом ДПС надано інформацію з інформаційних баз даних ДПС України про те, що відповідачем ТОВ "ДП "Пром Феникс-Агро" не надавалась податкова декларація з ПДВ за грудень 2021, тобто відповідачем не вчинено юридично значимих дій, зокрема, щодо відображення податкового кредиту за вказаною господарською операцією з контрагентом (позивачем).

Враховуючи, що позивачем подано до матеріалів справи документи, які складені та підписані в односторонньому порядку лише позивачем, за умов відсутності будь-яких доказів на підтвердження самого факту поставки товару саме на заявлену суму 91 324, 80 грн., за умов відсутності доказів вчинення відповідачем дій як щодо погодження поставки йому товару саме на вказану суму, так і щодо ціни та строків оплати, за умов відсутності доказів відображення відповідачем в податковій звітності податкового кредиту за вказаною господарською операцією щодо постачання вказаного товару, суд дійшов висновку, що поставка товару не підтверджується належними та допустимими доказами у даній справі. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено факт поставки товару саме на вищевказану суму, в суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу, а також 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.

В позові судом відмовлено.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судові витрати згідно ст. 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.07.2021

Суддя Е.М. Олейняш