Ухвала

від 19.07.2023 по справі 755/10147/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10147/23

Провадження №: 2/755/5066/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2023 р.м. Київ

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a>, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА 2018» про стягнення заборгованості по заробітної плати, відшкодування моральної шкоди та встановлення факту наявності перебування у трудових відносинах,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a> з вимогами:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a> через третю особу «ОХОРОНА 2018» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 18 липня 2022 року по 03 вересня 2022 року в сумі 9000,00 гривень.

Стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірів 20000,00 гривень.

Встановити факт наявності перебування позивача у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна» через третю особу «ОХОРОНА 2018».

17 липня 2023 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В.

Вивчивши матеріали позовної заяви на предмет дотримання позивачем вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту поданої до суду позовної заяви, суддя приходить до наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. (ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України)

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 Цивільного процесуального кодексу України).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. (ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем зазначено адресу місця проживання - АДРЕСА_1 , однак до позову не долучено належних доказів, які мали підтвердити зареєстроване місце проживання позивача за адресою зазначеною у позовній заяві, що унеможливлює вирішення питання підсудності даного спору Дніпровському районному суду міста Києва з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви викладено у статі 175 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява, серед іншого, повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

В роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Тлумачення змісту статті 51 Цивільного процесуального кодексу України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 Цивільного процесуального кодексу України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Виходячи з наведеного, законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом, за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту позивачем не конкретизовано, які саме вимоги пред`явлено до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a>, та у якій спосіб має виконуватись судове рішення, у разі наявності підстав для задоволення позову, шляхом покладання відповідальності за виплату заробітної плати на третю особу.

Слід роз`яснити позивачу, що нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено покладання виконання зобов`язання за виконання рішення суду на третю особу та/або будь-яку іншу особу (фізичну чи юридичну), в той же час при звернені до суду саме позивач має визначити суб`єктний склад учасників цивільного процесу та безпосередньо відповідача, як особу відповідальну згідно чинного законодавства та в межах своєї компетенції за відновлення порушених прав позивача.

Крім того, відповідно до прохальної частини позовної заяви позивачем не зазначається повна назва третьої особи, яка зазначена по тексту як - «ОХОРОНА 2018», без визначення організаційно-правової форми суб`єкта господарювання - «Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА 2018».

Також, позивачем не зазначено на користь якої особи (фізичної чи юридичної) відповідач має відшкодувати завдану моральну шкоду.

Виходячи з підстав та предмету позову, позивачем заявлено вимоги щодо захисту порушених трудових прав зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a>, однак до позову не долучено докази, які мали підтвердити виникнення між сторонами спору трудових відносин, а саме: трудовий договір, наказ про прийняття на роботу, накази про припинення трудових відносин та/або призупинення трудового договору, копію трудової книжки, довідку про розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, завірену керівником товариства та бухгалтером, інше)

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР відомості про оплату праці працівника надають будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

Відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на цьому підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи та розміру заробітної плати.

Форма довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) затверджена Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, який затверджений постановою КМУ від 26 вересня 2001 №1266.

У довідці зазначається: місяці розрахункового періоду, кількість календарних (на вимогу Фонду соціального страхування України - робочих) днів у розрахунковому періоді, за винятком календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, заробітна плата (грошове забезпечення, винагорода за цивільно-правовим договором), на яку нараховано єдиний внесок та/або страхові внески, сума страхових внесків та/або єдиного внеску, сплачена застрахованою особою, розмір єдиного внеску для відповідної категорії застрахованих осіб згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягується чи оспорюється.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не визначено ціну позову, з урахуванням сумарної суми вимог майнового характеру (розміру заборгованості по заробітній платі), не конкретизовано яку саме суму заробітної плати кожного місяця отримував позивач, за які місяці не виплачена заробітна плата та її розмір, що має бути підтверджено офіційної довідкою підприємства за підписом керівника та бухгалтера, завірена печаткою підприємства.

За приписами ч.4 ст.175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.

В порушення зазначених вимог процесуального закону, позивачем до позовної заяви не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення її від сплати судового збору відповідно до закону, а зміст позовної заяви не містить посилань на підстави для звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 073,60 грн.)

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Окремо слід зазначити, що за подання до суду заяви у справах окремого провадження фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на дату звернення з цією заявою до суду становить 536,80 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Вказане знаходить своє підтвердження у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» відповідно до якого, у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому, судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд наголошує, що за змістом цієї норми Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тобто, за вимогами, які випливають із трудових відносин, позивачі не звільняються від сплати судового збору, за винятком двох категорій справ: за вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При зверненні з позовом до суду позивачем не долучено платіжний документ про сплату судового збору за дві вимоги: відшкодування моральної шкоди (розмір судового збору складає 1073,60 гривень) та встановлення юридичного факту (перебування у трудових відносинах) - судовий збір сплачується в розмірі 536,80 гривень.

Додатково роз`яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005 , код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Так, відповідно до положень ч. 2, 4, 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.

Отже, суд наголошує, що копії документів подаються до суду належно завіреними.

Вказуючи на належність засвідчення копії суд зазначає, що ксерокопія має бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено, з відміткою про засвідчення копії документа, особою, яка його посвідчує, яка складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви та особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису, та печатки (для нотаріального завірених копій, копій, що подаються адвокатом як представником (за наявності такої печаті), чи які подаються юридичними особами публічного та приватного права).

Додані до заяви документи, всупереч вимогам п.2 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України, не завірені належним чином.

Враховуючи, що подані до позову документи не є оригіналами та як копії належним чином не завірені, а саме не містять: відмітку «З оригіналом згідно»; особистого підпису особи, яка засвідчує копії; ініціали та прізвище, дату засвідчення копії, такі документи не можуть підтверджувати дійсні факти, зафіксовані в їх оригіналах, що нівелює їх доказову силу, а у разі відсутності у позивача оригіналів таких документів - зазначити про наявність у іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких долучено/має бути долучено до позовної заяви.

Недотримання обов`язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись статями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,-

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна»</a>, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА 2018» про стягення заборгованості по заробітної плати, відшкодування моральної шкоди та встановлення факту наявності перебування у трудових відносинах, - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.

С у д д я: