Постанова

від 18.07.2023 по справі 916/551/16

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/551/16Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ - В.А. Колосюк, на підставі довіреності.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м.Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року, м. Одеса, суддя Малярчук І.А., повний текст рішення складено та підписано 13.04.2023 року

по справі №916/551/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м.Одеса

про визнання недійсним правочину, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог, рішень судів, заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області та рішення суду першої інстанції щодо розгляду такої заяви.

У березні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент", в якому просила визнати недійсним правочин із заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014 року для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором №1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року, вклад "Постійний клієнт" 13 міс", вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Акціонерним товариством "Імексбанк" та ОСОБА_1 за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року, яке було залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016 року, відмовлено Уповноваженій особі ФГВФО у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідно до умов кредитного договору позичальнику (Товариству з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент") було надано право у будь-який час достроково повернути всі транші кредиту, але не пізніше 10.10.2016 року, окрім того позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти.

Також, господарські суди встановили, що відповідно до умов договору банківського вкладу вкладник має право звернутися до Акціонерного товариства "Імексбанк" з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або його частини до закінчення строку розміщення вкладу, зазначеного в договорі про приєднання до договору за 31 календарний день. Зазначеним договором банківського вкладу (депозиту) передбачено, що вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням банку за 31 календарний день.

Тому господарські суди дійшли висновків, що при укладенні правочину із заліку зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 року було дотримано встановлені ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України умови для зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме - настання строку виконання зобов`язання за обома договорами.

04.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну позивача (кредитора) правонаступником, в якій просило суд замінити в межах справи №916/551/16 первісного позивача Акціонерного товариства "Імексбанк" на його правонаступника (нового позивача) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.09.2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про заміну позивача правонаступником задоволено, здійснено заміну первісного позивача Акціонерне товариство "Імексбанк" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос".

14.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у цій справі, в якій заявник просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, у вказаній заяві, останній вказав, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент", за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Акціонерного товариства "Імексбанк", про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 1 від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" та ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року відмовлено, яка постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 року була залишена без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2021 року, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" задоволено частково, постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд наголосив, що вирішуючи питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у зв`язку з ухваленням судом рішення у іншій справі про недійсність правочину після ухвалення рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, нововиявленою обставиною може бути встановлений рішенням суду факт недійсності договору в силу закону. Виходячи з положень ст. 236 Цивільного кодексу України, ця обставина існувала на момент винесення рішення суду, яке є предметом перегляду за нововиявленими обставинами, однак стала відомою після прийняття рішення в межах іншої справи. Тобто, хоча рішення про недійсність правочину прийнято після ухвалення рішення, що переглядається, проте сам по собі факт недійсності правочину існував і раніше, а відомо про це стало лише після набрання законної сили рішенням про його недійсність. Таким чином, це нововиявлена обставина, а не новий доказ.

Також, Верховний Суд, посилаючись на правові позиції у справах 908/55/17, 922/3388/15 вказав, що звертаючись із заявою про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року за нововиявленими обставинами, позивач зазначив, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" та ОСОБА_1 .

При цьому, на підставі договору відступлення права вимоги від 18.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" набуло право вимоги за договором банківського вкладу та у подальшому звернулося 18.12.2014 року до Акціонерного товариства "Імексбанк" із повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог. Оскільки договір про відступлення права вимоги визнаний недійсним у судовому порядку та, відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, є недійсним з моменту його вчинення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" не набуло прав кредитора за договором банківського вкладу, а тому були відсутні підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Підсумовуючи свої висновки, Верховний Суд вказав, що з огляду на встановлення рішенням Приморського районного суду від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 року та було чинним під час звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі, факту недійсності договору відступлення права вимоги від 18.12.2014 року, що був підставою для звернення відповідача із заявою про залік зустрічних однорідних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необґрунтованість заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, оскільки нововиявленою обставиною у даній справі є не рішення суду, а обставина, яка цим рішенням встановлена - недійсність договору. При цьому, зазначена обставина містить наявність всіх складових для розуміння її як нововиявленої: по-перше, існування на час розгляду справи, по-друге, ця обставина не могла бути відома заявникові на час розгляду цієї справи, по-третє, істотність обставини для розгляду цієї справи (тобто, врахування її судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

11.05.2021 року справа № 916/551/16 надійшла до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2021 року відкрито спрощене позовне провадження за нововиявленими обставинами за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос» від 14.09.2020 року за вх.№2-3738/20 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16, призначено дату судового засідання.

24.05.2021 року до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» надійшло заперечення на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (вх.№13948/21), у якому відповідач вказав, що позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами 14.09.2020 року, тобто з порушенням трирічного строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України.

Також відповідач вказав, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц, на яке посилається позивач, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29.07.2020 року, а тому останній звернувся до місцевого господарського суду із вказаною заявою з порушенням тридцятиденного строку, встановленого пп.1 ч.1 ст.320 Господарського процесуального кодексу України, адже він міг дізнатися про таке рішення вже 29.07.2020 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16 (суддя Малярчук І.А.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос" від 14.09.2020 року за вх.№2-3738/20 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016року у справі №916/551/16 задоволено; скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16; визнано недійсним правочин із заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.20014 року для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором №1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та ОСОБА_1 та за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012 року; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи вимоги заяви про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" та ОСОБА_1 , на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" набуло право вимоги за договором банківського вкладу та у подальшому звернулося 18.12.2014 року до Акціонерного товариства "Імексбанк" із повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" не набуло прав кредитора за договором банківського вкладу, з огляду на що були відсутні підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Підсумовуючи викладене, Господарський суд Одеської області вказав, що з огляду на встановлені обставини, він вбачає доведеними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про визнання недійсним правочину з заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений відповідачем на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.20014 року для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року, вклад "Постійний клієнт" 13 міс", вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та ОСОБА_1 та за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м.Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16 та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» від 14.09.2020 року за вх. №2-3738/20 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на обставини справи, встановлені судами у даній справі та вимоги ч. 1 ст. 320, ч. 1, 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що у даній справі, після укладення між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" договору про відступлення прав вимоги №108 від 11.10.2019 року, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво, яке не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом.

Вказане правонаступництво відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону. Саме з цього моменту, на переконання скаржника, позивач став новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» за кредитним договором №80/12 від 24.09.2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент».

Не заперечуючи проти того, що процесуальна заміна позивача у справі №916/551/16 як правонаступника відбулася 14.09.2020 року за відповідною ухвалою Господарського суду Одеської області, скаржник наголосив, що усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Відтак, на переконання апелянта, оскільки рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/551/16 набуло чинності 14.06.2016 року, трирічний строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами сплинув 14.06.2019 року, з огляду на що позивач, який звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами 14.09.2020 року, пропустив трирічний строк, встановлений пп. 1 ч. 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, як вважає скаржник, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення з порушенням тридцятиденного строку, встановленого п. 1 ч. l ст. 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/4097/16-ц ухвалено 23.07.2020 року, а оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29.07.2020 року. Тобто, на переконання відповідача, вже на момент ухвалення вказаного рішення, позивач був обізнаний щодо наявності нововиявлених обставин, але у зв`язку із тим, що він звернувся до суду із відповідною заявою лише 14.09.2020 року, ним втрачено процесуальне право на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 року у справі №916/551/16 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Колоколова С.І. з 26.06.2023 року по 28.07.2023 року, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16 було прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя - Діброва Г.І., судді: Богацька Н.С., Ярош А.І., визначено дату судового засідання.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Також, 19.06.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача у справі надійшла заява про відмову від позову в порядку ст. 274 Господарського процесуального кодексу України (вх. №1773/23), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ просило суд апеляційної інстанції прийняти відмову позивача від позову та постановити ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнати нечинними рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/551/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» про визнання недійсним правочину, та закрити провадження у справі №916/551/16 про визнання недійсним правочину. Вказане клопотання судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач, посилаючись на вимоги ст. 46, 191, 274 Господарського процесуального кодексу України вказав, що він відмовляється від позову у даній праві №916/551/16, оскільки обставини щодо правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 року вже досліджені судом та їм надана правова оцінка у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 року у справі №916/3654/15. Також, позивач повідомив суд, що йому відомі наслідки відповідних процесуальних дій, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, щодо подання та прийняття судом відмови позивача від позову у справі №916/551/16.

03.07.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача у справі надійшло заперечення на заяву про відмову позивача від позову від 13.06.2023 року у справі №916/551/16 (вх. №1128/23/Д2), у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» просило суд апеляційної інстанції відмовити у повному обсязі у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про відмову позивача від позову у справі №916/551/16. Заперечення відповідача долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у вказаному запереченні, відповідач, посилаючись на обставини справи, наголосив, що на стадії розгляду справи в Господарському суді Одеської області позивач правом на відмову від позову не скористався, а намагається реалізувати дане право на стадії апеляційного розгляду справи із невідомих причин, що свідчить про недобросовісність користування позивачем своїм правом на відмову від позову у процесі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

З огляду на вказане, відповідач наголосив, що на даний час розглядається питання саме дотримання позивачем у справі процесуальних строків на звернення до суду із заявою про перегляд рішення суду у зв`язку із нововиявленими обставинами, як процедура перегляду судових рішень, з огляду на що, вона повинна бути використана у спосіб, сумісний з п. 1 ст. 1 Конвенції, а саме, без порушення принципу правової визначеності.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник позивача просив суд апеляційної інстанції задовольнити його вимоги про закриття провадження у даній справі з мотивів, викладених у заяві про відмову від позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте, 18.07.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від нього надійшла заява про здійснення розгляду справи №916/551/19 без його участі.

Розглянувши вказану заяву, судова колегія зазначає про наявність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника.

Разом з тим, розглянувши заяву позивача про відмову від позову в порядку ст. 274 Господарського процесуального кодексу України (вх. №1773/23), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ просило суд апеляційної інстанції прийняти відмову позивача від позову та постановити ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнати нечинними рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/551/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» про визнання недійсним правочину, та закрити провадження у справі №916/551/16 про визнання недійсним правочину, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України: позивач вправі, зокрема, відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу (п. 1 ч. 2 ст. 46); позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191); у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову; якщо заява про відмову від позову відповідає вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі (ст. 274).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, можуть бути переглянуті, зокрема, за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому, перегляд судового рішення за новововиявленими обставинами - це окрема форма судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин і має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 названого Кодексу учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведене стосується і передбаченого наведеними вище статтями Господарського процесуального кодексу України права на відмову від позову.

Судова колегія зауважує, що принцип правової (юридичної) визначеності виступає одним з елементів належної судової процедури у контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами має бути використана у спосіб, сумісний з п. 1 ст. 6 названої Конвенції.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 324 Господарського процесуального кодексу України на цій стадії можливе подання тільки заяви про відмову від заяви про перегляд за нововиявленими обставинами.

Так, у даному випадку, прийняття відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ від позову в порядку ст. 274 Господарського процесуального кодексу України у процедурі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами порушує принцип правової (юридичної) визначеності, по-перше, у спірних взаємовідносинах сторін зі справи, по-друге, стосовно прийнятих у справі судових рішень, зокрема апеляційної і касаційної інстанцій, які набрали статусу остаточних, а, отже, й щодо обставин, встановлених апеляційною інстанцією у розгляді справи по суті, та преюдиційності цих обставин. Наведене свідчить про недобросовісність користування позивачем своїм правом на відмову від позову у процесі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відтак, слід дійти висновку про те, що оскільки перегляд судового рішення за новововиявленими обставинами - це окрема форма судового процесу, за якою в першу чергу вирішуються питання щодо наявності обставин для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а не апеляційний перегляд рішення по справі по суті позовних вимог, оскільки таке рішення вже набрало законної сили.

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 року у справі №904/1498/18.

Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки чинним процесуальним законодавством України не передбачено можливості подання заяви про відмову від позову на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, і, в даному випадку, судом апеляційної інстанції не здійснюється перегляд того рішення суду, яке було переглянуте за нововиявленими обставинами, то, така заява не може бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, з огляду на що, вона потребує залишення без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса потребує часткового задоволення, проте рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16 потребує скасування, з ухваленням нового рішення про залишення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос», м. Київ про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами без розгляду, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

У березні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент", в якому просила визнати недійсним правочин із заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014 року для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором №1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року, вклад "Постійний клієнт" 13 міс", вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Акціонерним товариством "Імексбанк" та ОСОБА_1 за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року, яке було залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016 року, відмовлено Уповноваженій особі ФГВФО у задоволенні позову.

04.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну позивача (кредитора) правонаступником, в якій просило суд замінити в межах справи №916/551/16 первісного позивача Акціонерного товариства "Імексбанк" на його правонаступника (нового позивача) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.09.2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про заміну позивача правонаступником задоволено, здійснено заміну первісного позивача Акціонерне товариство "Імексбанк" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос".

14.09.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у цій справі, в якій заявник просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, у вказаній заяві, останній, посилаючись на встановлені судами у даній справі обставини, вказав, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент", за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Акціонерного товариства "Імексбанк", про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 1 від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" та ОСОБА_1 .

Заявник також наголосив, що станом на 18.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" не мало вимог до Акціонерного товариства "Імексбанк", строк виконання яких настав, а тому правочин із зарахування зустрічних позовних однорідних вимог є незаконним та таким, що потребує визнанню судом недійсним.

На підтвердження своєї правової позиції заявником до вказаної заяви додано рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц, яким визнано недійсним договір відступлення права вимоги №1 від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" та ОСОБА_1 .

Також, у матеріалах справи наявний договір №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос", за умовами п. 1 якого, за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та / або поручителів та / або заставодавців фізичних осіб та/або юридичних осіб-підприємців, зазначених у додатку №1 до цього договору, - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору, - Основні договори, - Права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Додатком №1 до договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року сторони погодили реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року відмовлено, яка постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 року була залишена без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2021 року, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" задоволено частково, постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

24.05.2021 року до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» надійшло заперечення на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (вх.№13948/21), у якому відповідач вказав, що позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами 14.09.2020 року, тобто з порушенням трирічного строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що просив суд відмовити у повному обсязі в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16.

Також відповідач вказав, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц, на яке посилається позивач, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 29.07.2020 року, а тому останній звернувся до місцевого господарського суду із вказаною заявою з порушенням тридцятиденного строку, встановленого пп.1 ч.1 ст.320 Господарського процесуального кодексу України, адже він міг дізнатися про таке рішення вже 29.07.2020 року.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у цій справі за нововиявленими обставинами про визнання недійсним правочину із заліку зустрічних однорідних вимог, який вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором банківського вкладу, що укладений між Акціонерним товариством "Імексбанк" та ОСОБА_1 , та за кредитним договором, який був укладений між Акціонерним товариством "Імексбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент".

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Згідно із ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у ст. 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відтак, у даному випадку, спірне повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, до якого застосовуються правові положення щодо недійсності правочину.

У справі №759/2328/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, недійсний правочин також є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio) (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З матеріалів господарської справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" та ОСОБА_1 .

В той же час, як установлено судами у даній справі, що переглядалася неодноразово, саме на підставі вказаного договору про відступлення права вимоги від 18.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" набуло право вимоги за договором банківського вкладу та у подальшому звернулося 18.12.2014 року до Акціонерного товариства "Імексбанк" із повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відтак, судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що оскільки договір про відступлення права вимоги 18.12.2014 року визнано недійсним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц, та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України є недійсним з моменту його вчинення, у відповідача не виникло право кредитора за договором банківського вкладу, а тому, у останнього були відсутні правомочності для зарахування зустрічних однорідних вимог згідно повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014 року.

З огляду на вказане, місцевим господарським судом вірно висновано про те, що позовні вимоги правонаступника Акціонерного товариства "Імексбанк" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про визнання недійсним правочину з заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.20014 року для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" та ОСОБА_1 та за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012 року є обґрунтованими та потребують задоволення.

В той же час, судова колегія наголошує, що фактичні обставини, встановлені рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц, у даному разі мають для суду преюдиціальний характер та є у даній справі нововиявленою обставиною.

При цьому, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах.

Таким чином, преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 438/723/17).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про те, що обставини, встановлені в рішенні Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16-ц, яке набрало законної сили, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, мають бути враховані судами як преюдиціальні при розгляді цієї справи, оскільки у вказаному судовому рішенні встановлювались обставини щодо недійсності договору про відступлення права вимоги від 18.12.2014 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" та ОСОБА_1 .

Разом із тим, скаржник, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у даній справі та посилаючись на укладений між Банком та позивачем договір про відступлення прав вимоги №108 від 11.10.2019 року, наголосив на тому, що внаслідок укладення вказаного вище договору відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво позивача, а відтак, саме з 11.10.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" стало новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" за кредитним договором №80/12 від 24.09.2012 року, незважаючи на те, що процесуальна заміна позивача у даній справі відбулася 14.09.2020 року.

Судова колегія не погоджується з позицією скаржника в цій частині, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи зі складу спірного матеріального правовідношення.

Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне - заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

З огляду на викладені норми Закону правонаступництво у судовому провадженні означає перехід прав і обов`язків сторони (позивача або відповідача) від однієї особи (правопопередника) до іншої особи (правонаступника), у зв`язку з правонаступництвом у матеріальних правовідносинах.

При цьому, для встановлення наявності підстав для процесуального правонаступництва необхідно встановити підставу для правонаступництва в матеріальних правовідносинах.

Так, відповідно до вимог національного законодавства України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події, наприклад, смерті фізичної особи.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу, дарування, факторингу), або універсального правонаступництва у випадку реорганізації юридичної особи чи спадкування. Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (ст.608, 609, 1219 Цивільного кодексу України).

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2020 у справі № 917/1339/16.

У даній справі судами встановлено, що на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 14.09.2020 року у справі №916/551/16 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про заміну позивача - Акціонерного товариства «Імексбанк» про заміну позивача правонаступником задоволено; здійснено заміну первісного позивача - Акціонерного товариства «Імексбанк» у справі № 916/551/16 його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос".

Таким чином, саме 14.09.2020 року позивач став новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" у даній справі та набув процесуальної можливості на реалізацію права щодо перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про те, що позивач набув прав позивача у даній справі ще 11.10.2019 року не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на їх необґрунтованість.

Щодо тверджень скаржника про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" під час звернення із заявою про перегляд рішення за нововиявленою обставиною до Господарського суду Одеської області було порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 320 цього Кодексу учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Як було зазначено раніше судами у даній справі, підставою для перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 було рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц.

Судовою колегією встановлено, що вказане вище рішення, фактично після перегляду його судами вищих інстанцій, набрало законної сили 27.08.2020 року.

Відтак, зважаючи на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" заяву про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 до цього ж суду було подано 14.09.2020 року, про що свідчить штамп суду, заявником не порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють тридцятиденний строк, у який особа може звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Разом з тим, оскаржуючи рішення суду першої інстанції у даній справі, скаржник вважає, що у зв`язку із тим, що рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 набуло чинності 14.06.2016 року, позивачем пропущено трирічний строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, який сплинув 14.06.2019 року.

З приводу зазначеного, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

До нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є одночасна відповідність таким трьом умовам: по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність таких обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже було оцінено господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (п. 27- 34 рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2004 року у справі "Праведная проти Росії").

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів ч. 1 цієї статті, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстави, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 320 цього Кодексу, - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в ч. 2 цієї статті, не можуть бути поновлені.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Із заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року судом апеляційної інстанції встановлено, що останній в частині дотримання ним процесуальних строків на подання такої заяви, посилається на п. 3 ч. 2 ст. 320 та п. 2 ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України. Тобто, заявник вважає, що у нього наявне право на перегляд рішення суду першої інстанції, оскільки з дня набрання таким рішенням законної сили не минуло десяти років.

Судова колегія зазначає, що таке твердження заявника є помилковим, з огляду на те, що п. 3 ч. 2 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Водночас, у даному випадку, висновки, викладені у рішенні Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі № 522/4097/16-ц в розумінні ст. 320 Господарського процесуального кодексу України є саме істотними для справи обставинами, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що заявником, у якості підстав заяви для перегляду рішення суду першої інстанції помилково застосовано норми п. 3 ч. 2 ст. 320 та п. 2 ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України замість п. 1 ч. 2 ст. 320 та п. 1 ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 року у справі № 916/508/22 звернув увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин.

Відтак, у даному разі мають застосовуватися саме норми п. 1 ч. 2 ст. 320 та п. 1 ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України.

Отже, переглядаючи доводи та вимоги заяви позивача про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2022 року у справі №925/2073/13 зазначив, що з урахуванням системного аналізу змісту ст. 118, 119, 321 Господарського процесуального кодексу України, за своєю правовою природою встановлений п. 1 ч. 2 ст. 321 цього Кодексу строк у три роки є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути відновлений, незалежно від причин його пропуску. Таким чином, можливість поновлення 3-річного процесуального строку, встановленого ч. 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України, в межах якого учасник справи може подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, з підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 320 цього Кодексу, процесуальним законом виключається (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 910/9927/13, від 19.02.2019 року у справі №910/3600/14, від 11.02.2020 року у справі № 15/282, від 10.12.2020 року у справі №914/2964/13, від 01.04.2021року у справі №910/6260/13, від 14.04.2021 року у справі №926/767-б/15).

Також, зважаючи на усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню як джерело права, судова колегія зазначає, що зокрема, у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, яку цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, п. 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року в справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, та ухвала ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року "Трух проти України" , заява № 50966/99). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо яку цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Крім того, у справі "Желтяков проти України" (Заява № 4994/04) ЄСПЛ наголошує, що ця справа стосується рішення щодо нового розгляду справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. п.п. 27- 28 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі "Правєдная проти Росії", заява № 69529/01, та п. 46 рішення ЄСПЛ від 6 грудня 2005 року у справі "Попов проти Молдови" № 2, заява № 19960/04). Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У справі "Пелевін проти України" ЄСПЛ вказав, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (пункт 25 рішення ЄСПЛ від 17.01.1970 у справі "Делкурт проти Бельгії"). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", Серія А, №93, та рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції) одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Так, надаючи правову оцінку доводам та вимогам заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 суд першої інстанції вказав, що оскільки прав позивача Товариство набуло лише 14.09.2020 року, доводи відповідача щодо пропуску позивачем процесуальних строків не заслуговують на уваги.

Проте, судова колегія не може погодитися з такою позицією суду першої інстанції, з огляду на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Тобто, фактично, в момент набуття позивачем прав та обов`язків, як правонаступником за Акціонерним товариством «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" знало, або повинно було дізнатись про ухвалення Господарським судом Одеської області рішення від 14.04.2016 року у справі №916/551/16, яке після перегляду його судами апеляційної та касаційної інстанцій набрало законної сили 14.06.2016 року.

З огляду на зазначене, судова колегія зауважує, що оскільки позивач звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16, яке набрало законної сили 14.06.2016 року більше ніж через три роки від кінцевої дати для такого звернення, а саме - 14.09.2020 року, колегія суддів дійшла до висновку, що така заява, з урахуванням положень ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, потребує залишення без розгляду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.11.2020 року у справі №922/3994/13 та від 01.04.2021 року у справі №910/6260/13.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 (вх. №2-3738/20).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16, рішення місцевого господарського суду щодо задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 (вх. №2-3738/20) є помилковим, з огляду на що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення зазначеної вище заяви без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі № 916/551/16, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі № 916/551/16 потребує скасування з прийняттям нового рішення про залишення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 (вх. №2-3738/20) без розгляду.

Керуючись ст. 129, 118, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно - західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про відмову від позову у справі №916/551/16 (вх. №1773/23) залишити без розгляду.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі № 916/551/16 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 року у справі №916/551/16 скасувати.

Залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" від 14.09.2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 року у справі №916/551/16 (вх. №2-3738/20).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.07.2023 року.

Повний текст постанови складено та підписано 19 липня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.С. Богацька А.І. Ярош