Рішення від 19.07.2023 по справі 904/2010/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2023м. ДніпроСправа № 904/2010/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (м. Обухів, Київська область)

до відповідача-1: Фермерського господарства "Успіх" (с. Новошандрівка, Юр`ївський район, Дніпропетровська область)

та до відповідача-2: ОСОБА_1 (с. Новошандрівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021 у загальному розмірі 466 140 грн. 95 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Фермерського господарства "Успіх" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) заборгованість за договором поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021 у загальному розмірі 466 140 грн. 95 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 235 778 грн. 68 коп. - основний борг;

- 73 352 грн. 29 коп. - курсова різниця ціни товару;

- 16 300 грн. 34 коп. - відсотки за користування товарним кредитом;

- 8 045 грн. 87 коп. - пеня;

- 123 652 грн. 39 коп. - штраф;

- 9 011 грн. 38 коп. - 56% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов`язань за договором поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 29.11.2021 та 20.01.2022 товар, внаслідок чого у відповідача-1 перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 235 778 грн. 68 коп., яка з урахуванням протоколів зміни ціни товару становить 309 130 грн. 97 коп. На підставі пунктів 2.6., 2.7., 2.11. договору та пункту 4 додаткової угоди до договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача-1 - 18% річних за користування товарним кредитом у сумі 16 300 грн. 34 коп. Також, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2. договору та пункту 5 додаткової угоди до договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача-1 пеню за період прострочення з 02.04.2023 по 20.04.2023 в сумі 8 045 грн. 87 коп.; штраф у розмірі 40% від несплаченої суми в сумі 123 652 грн. 39 коп.; 56% річних за період прострочення з 02.04.2023 по 20.04.2023 у сумі 9 011 грн. 38 коп. Крім того, відповідно до договору поруки № П/597/21-ДН від 24.11.2021 відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 всіх своїх зобов`язань за договором поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021, отже позивач просить суд стягнути вказану вище заборгованість з відповідачів-1,2 солідарно.

Також позивач просить суд стягнути з відповідачів-1,2 на свою користь судові витрати, у тому числі витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 593 грн. 69 коп. та витрати на професійну правничу допомогу.

З позовної заяви вбачається, що позивачем у складі учасників провадження визначено фізичну особу - ОСОБА_1 (відповідача-2).

Так, за змістом абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України до відкриття провадження у справі суд повинен отримати інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, яка не є підприємцем. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

За викладених обставин, судом було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь № 44262 від 24.04.2023, згідно з якою, за параметрами запиту ідентифікаційного номеру НОМЕР_1 , особу ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 41).

З урахуванням викладеного, суд вважав за необхідне звернутися до Павлоградської районної державної адміністрації для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 25.04.2023 у Павлоградської районної державної адміністрації було витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

04.05.2023 від Павлоградської районної військової адміністрації Дніпропетровської області засобами електронного зв`язку надійшов лист (вх. суду № 21665/23 від 04.05.2023), в якому повідомлено про те, що ухвалу суду від 25.04.2023 перенаправлено на належністю до Центру надання адміністративних послуг Юр`ївської селищної ради Павлоградського району у зв`язку з відсутністю у Павлоградській районній державній адміністрації Центру надання адміністративних послуг (а.с. 43).

08.05.2023 від Юр`ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області засобами електронного зв`язку надійшов лист (вх. суду № 22184/23 від 08.05.2023), в якому повідомлено про те, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території селищної ради не зареєстрований. Також, у вказаному листі зазначено, що село Новошандрівка відноситься до Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 47).

З урахуванням викладеного, суд вважав за необхідне звернутися до Центру надання адміністративних послуг Новомосковської районної державної адміністрації для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.05.2023 було витребувано у Центру надання адміністративних послуг Новомосковської районної державної адміністрації інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

19.05.2023 від Новомосковської районної військової адміністрації Дніпропетровської області засобами електронного зв`язку надійшов лист (вх. суду № 24601/23 від 19.05.2023), в якому повідомлено про те, що для отримання запитуваної в ухвалі суду від 09.05.2023 інформації, необхідно звернутися до Перещепинської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням викладеного, суд вважав за необхідне звернутися до Перещепинської міської ради для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 22.05.2023 у Перещепинської міської ради було витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Від Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області надійшов лист (вх. суду № 26506/23 від 31.05.2023), в якому повідомлено про те, що згідно з відомостями, які містяться в картотеці Керносівського старостинського округу громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 01.06.202ц3 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідачів-1,2 під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача-1 в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: с. Новошандрівка, Юр`ївський район, Дніпропетровська область, 51314, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1 (а.с. 40).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача-1, в якому містилася ухвала суду від 01.06.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 74-78).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач-1 є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 01.06.2023 вважається врученою відповідачу-1 - 21.06.2023.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача-1 за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем-1 вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Крім того, як було вказано вище, від Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області надійшов лист (вх. суду № 26506/23 від 31.05.2023), в якому повідомлено про те, що згідно з відомостями, які містяться в картотеці Керносівського старостинського округу громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2 (а.с. 63).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача-2, в якому містилася ухвала суду від 01.06.2023, також було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 79-83).

Враховуючи вище викладене, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач-2 також є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 01.06.2023 вважається врученою відповідачу-2 - 21.06.2023 (а.с.79).

Так, ухвалою суду від 01.06.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачам-1,2 подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачами-1,2 (21.06.2023), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 06.07.2023.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 19.07.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідачів-1,2 не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідачів-1,2 було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачами-1,2 зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачами-1,2 суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 31.07.2023, отже у даному випадку судом було надано відповідачам-1,2 максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Більше того, права відповідачів-1,2, як учасників справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; обставини, пов`язані з кладенням договору поруки, строк дії договору, умови надання поруки та відповідальності поручителя.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.11.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - постачальник, позивач) та Фермерським господарством "Успіх" (далі - покупець, відповідач-1) укладено договір поставки № 597/21-ДН (далі - договір, а.с.11-18), відповідно до умов пункту 1.1. якого на умовах, визначених договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також, сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору господарські зобов`язання сторін договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін, крім обов`язків покупця по виконанню зобов`язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафних санкціях - до повного їх виконання.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування товару, його кiлькiсть, цiна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки (згiдно з правилами Інкотермс 2010), порядок та термін оплати товару, та нарахованих вiдсоткiв, iншi умови, визначенi в додатках до договору, якi є невiд`ємною його частиною та у видаткових накладних.

У відповідності до вказаних умов, сторонами були підписані додатки № 1 до договору, в який сторони погодили умови поставки товару - кукурудзи, соняшнику, гербіцидів (а.с.14-15).

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У пункті 2.1. договору сторони визначили, що загальна сума договору становить загальну вартiсть товару, визначену iз врахуванням вимог пунктів 2.2. - 2.3. договору, що передається за договором та сума належних до сплати вiдсоткiв за користування товарним кредитом. Вартiсть товару вказується у додатках до договору та у видаткових накладних, складених на пiдставi договору. Цiна товару встановлюється у гривнях i вiдображається в додатках до договору. Вартість тари, упакування та маркування товару включена до цiни товару.

За умовами пункту 2.2. договору, зважаючи на те, що товар виробляється за кордоном та iмпортyється на територiю України, сторони домовились, що вказанi у пiдписаних сторонами додатках в гривнях цiни на товар та загальна сума договору не є фiксованими i можуть бути вiдкоригованi постачальником в залежностi вiд змiни комерцiйного курсу гривнi до iноземної валюти. Ціна товару заокруглюється до 0,01 грн.

3важаючи на те, що сторони погодились iз тим, що цiна товару за цим договором є договiрною (може визначатися за згодою сторін), то процедуру коригyвання цiни товару постачальником у порядку, передбаченому пунктами 2.2.1.-2.2.3., сторони домовились вважати погодженою на увесь час чинностi договору та не вважати таке коригyвання односторонньою змiною умов договору, що потребує окремого погодження сторін.

Комерцiйним курсом гривні до iноземної валюти слiд вважати міжбанкiвський валютний курс продажу iноземної валюти до гривнi, який щоденно розмiщується за адресою на iнтернет-сторінцi (https://minfin.com.ua/currencv/mb/). Вид та комерцiйний курс iноземної валюти вказується в додатках до договору.

У випадку закриття сайтy http://minfin.com.ua/currencv/mb/ (вiдсутності доступу або нерозмiщення iнформацiї про Міжбанкiвський курс) сторони, з метою визначення iнформації про комерцiйний курс гривнi до iноземної валюти, використовують iнформацiю про мiжбанкiвський валютний курс продажу iноземної валюти до гривні, який розмiщується на ве6-сайтi "Лига. Финансы"), за адресою (http://finance.liga.net/rates/mb/).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктом 2.12. договору моментом переходу права власностi на товар вiд постачальника до покупця є дата складання видаткової накладної на товар та/або, при необхiдностi, складання iнших документiв, що посвiдчують факт передачi товару покупцю.

У пункті 2.13. договору сторони погодили, що пiдписання представником покупця видаткових накладних, що складенi в перiод дiї договору, засвiдчує факт передачi постачальником покупцю разом з товаром усiєї необхiдної документацiї, що його стосується, в тому числi сертифiкату якостi підприємства-виробника, iнструкцiї щодо використання та застосування даного товару, передбачених чинним законодавством.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу-1 товар на загальну суму 235 778 грн. 68 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 54192 від 29.11.2021 на суму 146 272 грн. 72 коп. (а.с. 21);

- видатковою накладною № 435 від 20.01.2022 на суму 89 505 грн. 96 коп. (а.с. 22).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Спірні видаткові накладні підписані, зокрема, представником відповідача-1 та скріплені його печаткою.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, є прийнятим у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як це передбачено пунктом 4.2. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, згідно з пунктом 2.4.1. договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог пунктів 2.2 - 2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі або в рахунку на оплату вартості товару. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника, вказаний в тексті договору.

Як убачається, з підписаних між сторонами Додатків № 1 до договору, поставлений 29.11.2021 та 20.01.2022 товар підлягав оплаті в строк до 31.10.2022 включно (а.с.14-15).

При цьому, позивач посилається на те, що поставлений у спірний період товар на загальну суму 235 778 грн. 68 коп. відповідачем-1 оплачений не був, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 235 778 грн. 68 коп. Наявність заборгованості відповідачем-1 не спростована.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач-1 свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений йому 29.11.2021 та 20.01.2022 товар не виконав, оплату в установлені в договорі (додатках до договору) строки не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 235 778 грн. 68 коп.

Крім того, 10.01.2023 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду до договору (далі - додаткова угода, а.с.17-18), в якій сторони дійшли згоди перенести кінцевий розрахунок по договору поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021 до 01.04.2023 і, відповідно до вказаного, внести зміни до пункту 2.4. договору, доповнивши його пунктом 2.4.5. в наступній редакції:

"2.4.5. Остаточний розрахунок покупця за придбаний товар відбувається згідно з наступним графіком: до 01.04.2023:

- 235 778 грн. 68 коп. основного боргу;

- 270 грн. 02 коп. нарахованих відсотків за користування товарним кредитом;

- 73 352 грн. 29 коп. різниці ціни товару, нарахованої відповідно до пункту 2.2.3. договору;

- відсотки на дату остаточного розрахунку за поставлений товар.

Сторони домовились, що у випадку оплати покупцем всієї суми заборгованостi в строки, вказанi вище, до покупця не буде застосована вiдповiдальнiсть, передбачена пунктом 7.2 договору.

У разi не сплати та/або несвоєчасної сплати покупцем чергового платежу в повному обсязi в термiни, якi встановленi вище, постачальник має право:

- стягнути з покупця всю суму основного боргу та вiдсоткiв за користування товарним кредитом, якi будуть нараховані;

- з моменту не сплати та/або несвоєчасної сплати чергового платежу в повному обсязi, притягнути покупця до вiдповiдальностi, вiдповiдно до пункту 7.2 договору. При цьому пеню, штраф, вiдсотки рiчних та iндекс iнфляцiї постачальник має право нараховувати з моментy прострочення сплати чергового платежу на всю суму заборгованостi".

У пункті 2 Додаткової угоди сторони дiйшли згоди внести змiни до пункту 2.2.3 договору, виклавши його в наступнiй редакцiї:

"2.2.3. Станом на 10.01.2023 постачальник здiйснює коригyвання цiни товару (вiдстроченого платежу), а покупець погоджується на таке коригування цiни товару. У вказаному випадку цiна товару розраховується за наступною формулою:

Ц1001 = Цпост х (K1001/Kпост), де

Цпост - цiна постачання, розрахована з урахуванням пунктів 2.2.1.-2.2.2 договору;

K1001 - комерцiйний курс гривнi до iноземної валюти на датy, що передує 10.01.2023. Рiзниця цiни товару оподатковується податком на додану вартість згiдно з Податковим кодексом України. Ставка ПДВ залежить вiд товару, цiна на який коригується.

На нараховану рiзницю цiни товару постачальник складає протоколи змiни цiни товару про нарахування рiзницi цiни товару, якi пiдписуються сторонами договору.

Загальна сума різниці ціни товару, нарахована постачальником згідно з даний пунктом договору та узгоджена покупцем, вказана у пункті 2.4.5. договору" (а.с.17-18).

Так, 10.01.2023, керуючись умовами договору поставки, між позивачем та відповідачем-1, на виконання пункту 2 Додаткової угоди до договору поставки, були підписані протоколи зміни ціни товару до договору поставки на загальну суму 73 352 грн. 29 коп. (а.с.23).

Отже, сума основної заборгованості відповідача-1 перед позивачем згідно з видатковими накладними за поставлений товар та протоколами зміни ціни, становить суму у розмірі 309 130 грн. 97 коп. (235 778,68 + 73 352,29).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи встановлений у договорі (додатковій угоді) строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару 29.11.2021 та 20.01.2022 за спірними видатковими накладними, судом встановлено, що строк оплати поставленого за ними товару настав 01.04.2023.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 29.11.2021 та 20.01.2022 товару відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 309 130 грн. 97 коп. (235 778,68 + 73 352,29), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, факт прострочення відповідачем-1 оплати поставленого 29.11.2021 та 20.01.2022 товару на суму 309 130 грн. 97 коп. (235 778,68 + 73 352,29) судом встановлений, відповідачем-1 не спростований.

Крім того, відповідно до пункту 2.6. договору за користyвання товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника вiдсотки в розмiрi 12% рiчних, якщо iнший розмiр вiдсоткiв не передбачений додатком до договору. Сума вiдсоткiв пiдлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми вiдсоткiв та пiдлягає обов`язковiй оплатi покупцем.

Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не ранiше дня, настyпного за днем отримання товару покупцем, та закiнчується в день розрахунку покупцем за поставлений товар (пункт 2.7. договору).

Згідно з пунктом 2.11. договору вiдсотки за користyвання товарним кредитом, нараховуються постачальником вiдповiдно до пунктів 2.6 та 2.7 договору. Постачальник складає акт нарахування вiдсоткiв за користування товарним кредитом та надсилає його в двох примiрниках на адресу мiсцезнаходження покупця, що вказана в тексті договору. Покупець зобов`язується пiдписати акт та повернути один примiрник пiдписаного акта постачальнику протягом 1-го робочого дня з дати отримання, У разi якщо пiдписаний примiрник акта не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та пiдписаним покупцем. Hapaxoвані вiдсотки за користyвання товарним кредитом покупець зобов`язується сплатити у строки, визначенi в додатках до договору для оплати вартості (цiни) товару.

Так, за умовами пункту 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 2.6. договору, доповнивши його абзацом другим у наступній редакції: "З 01.01.2023 розмiр вiдсоткiв за користування товарним кредитом збiльшується, i становить 18% рiчних, незалежно вiд розмiру вiдсоткiв за користування товарним кредитом, вказаному в додатках до договору. Постачальник має право нарахувати вiдсотки за користування товарним кредитом, в розмiрi, якi передбаченi додатком до договору, при yмові, якщо покупець здiйснить повну оплату за поставлений товар протягом одного календарного мiсяця пiсля настання строків оплати поставленого товару, якi передбаченi вiдповiдним додатком до договору" (а.с.17-18).

Отже, 10.01.2023 між позивачем та відповідачем-1 було підписано додаткову угоду до договору поставки, в якій було передбачено, що з 01.01.2023 розмір відсотків за користування товарним кредитом збільшується і становить 18% річних, незалежно від розміру відсотків за користуванням товарним кредитом, вказаному в додатках до договору (пункт 4).

У відповідності до вказаних умов позивачем було здійснено нарахування відсотків за користування товарним кредитом на суму 16 300 грн. 34 коп., а також між позивачем та відповідачем складено та підписано відповідні Акти нарахування відсотків за користування товарним кредитом, а саме:

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 55926 від 31.12.2021 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 15 грн. 38 коп. (а.с. 24);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 1023 від 31.01.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 18 грн. 14 коп. (а.с. 24 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 9745 від 31.03.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 24 грн. 04 коп. (а.с. 25);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 16300 від 29.04.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 23 грн. 26 коп. (а.с. 25 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 23171 від 31.05.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 24 грн. 04 коп. (а.с. 26);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 27853 від 30.06.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 23 грн. 26 коп. (а.с. 26 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 30083 від 29.07.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 24 грн. 04 коп. (а.с. 27);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 32962 від 31.08.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 24 грн. 04 коп. (а.с. 27 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 36130 від 30.09.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 23 грн. 26 коп. (а.с. 28);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 37720 від 31.10.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 24 грн. 04 коп. (а.с. 28 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 39317 від 30.11.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 23 грн. 26 коп. (а.с. 29);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 39920 від 30.12.2022 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 23 грн. 26 коп. (а.с. 29 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 705 від 31.01.2023 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 5 236 грн. 99 коп. (а.с. 30);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 2391 від 28.02.2023 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 5 122 грн. 26 коп. (а.с. 30 на звороті);

- акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 6817 від 31.03.2023 щодо відсотків по договорам товарного кредиту на суму 5 671 грн. 07 коп. (а.с. 31).

Слід відзначити, що в матеріалах справи відсутні докази сплати вказаних відсотків за користування товарним кредитом.

Отже, доказів на підтвердження сплати відсотків за користування товарним кредитом відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 16 300 грн. 34 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача 235 778 грн. 68 коп. - основного боргу, 73 352 грн. 29 коп. - курсової різниці ціни товару та 16 300 грн. 34 коп. - відсотків за користування товарним кредитом.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за:

- несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов`язань за договором. 3а порушення даних умов договору покупець:

а) сплачує на користь постачальника пеню в розмiрi подвiйної облiкової ставки НБУ, яка дiяла в перiод прострочення, вiд суми боргy за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

б) у випадку прострочення оплати бiльше нiж на 5 банкiвських днiв, сплачує на користь постачальника штраф в розмiрi 20% вiд несплаченої суми, яка склалася на наступний день пiсля прострочення виконання грошового зобов`язання;

в) сплачує на користь постачальника 36% рiчних вiд простроченої суми та iндекс iнфляцiї за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (частина 2 статті 625 Цивiльного кодексу України);

- невиконання чи несвоєчасне виконання обов`язкiв, передбачених пунктами 3.3 та 9.7 договору. 3а порушення вказаних умов договору покупець сплачує постачальнику неустойку у розмiрi 0,5% вiд загальної суми договору, визначеної з врахуванням вимог пункту 2.1 договору, за кожен день прострочення виконання вищевказаних обов`язкiв;

- порушення умов договору, якi передбаченi пунктом 3.4 договору, за порушення даних умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмiрi 25% вiд загальної суми договору, визначеної з урахуванням вимог пункту 2.1. договору.

Згідно з пунктом 7.3. договору, керуючись положеннями статті 259 Цивiльного кодексу України, сторони дiйшли згоди про збiльшення строку позовної давностi по всім зобов`язанням (сплатi заборгованостi, пенi, штрафу, вiдсоткiв та iндексу iнфляцiї), що виникли на пiдставi договору до 3 poків. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцiй за прострочення виконання грошових зобов`язань припиняється через 3 роки вiд дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

У подальшому, у пункті 5 додаткової угоди сторони дійшли згоди пункт 7.2. договору викласти у наступній редакції:

"7.2. У випадках порушення договору, постачальник мас право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов`язань за договором. За порушення умов договору покупець:

а) сплачує на користь постачальника пеню в розмiрi подвiйної облiкової ставки НБУ, яка дiяла в перiод прострочення, вiд суми боргу за кожен день такого прострочення;

б) у випадку прострочення оплати бiльше нiж на 5 банкiвських днiв, сплачує штраф у розмiрi 40% вiд несплаченої суми, яка склалася на наступний день пiсля прострочення виконання грошового зобов`язання;

в) сплачує на користь постачальника 56% рiчних вiд простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Так, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2. договору та пункту 5 додаткової угоди до договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача-1 пеню за період прострочення з 02.04.2023 по 20.04.2023 в сумі 8 045 грн. 87 коп.; штраф у розмірі 40% від несплаченої суми в сумі 123 652 грн. 39 коп. та 56% річних за період прострочення з 02.04.2023 по 20.04.2023 у сумі 9 011 грн. 38 коп.

Судом враховано, що сторони у договорі визначили інший розмір відсотків річних, право на що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Судом також враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунків пені, штрафу та 56% річних, зроблених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунки пені, штрафу та 56% річних, долучені до позовної заяви (а.с.19) визнаються судом обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 8 045 грн. 87 коп. пені, 123 652 грн. 39 коп. штрафу та 9 011 грн. 38 коп. 56% річних визнаються судом обґрунтованими.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо наявності підстав для зменшення процентів річних суд зазначає таке.

Сторони у договорі поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, - 56 % річних від простроченої суми.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила таке:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у даному випадку сторони при всій своїх турботливості та обачності на момент укладення договору та на момент поставки товару не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як: запровадження воєнного стану, активні бойові дії на частині території України, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги і т.ін. Отже, вказані обставини у своїй сукупності враховуються судом під час вирішення питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій та відсотків річних у даній справі, оскільки періодом прострочення є 02.04.2023 по 20.04.2023 (період воєнного стану);

- суд приймає до уваги, що поставка товару відбулась 29.11.2021 та 20.01.2022, отже до введення воєнного стану, а граничний строк оплати товару припав на період введення воєнного стану - 31.10.2022, а в подальшому, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, - 01.04.2023;

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, штрафу та 56% річних за прострочення виконання зобов`язання складає 140 709 грн. 64 коп. - це майже 60% від вартості поставленого за видатковими накладними від 29.11.021 та від 20.01.2022 товару, що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- наявне у даній справі прострочення суд розцінює як неістотне, оскільки пеня, штраф та відсотки річні розраховані за період з 02.04.2023 по 20.04.2023, отже - менше місяця;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення курсової різниці ціни товару, відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, пені та відсотків річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати позивача від прострочення. Більше того, заявлені до стягнення суми не є основним боргом, тому при зменшенні розміру штрафу, пені та 56% річних позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування щодо оплати товару у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій та процентів річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені, штрафу та процентів річних на 50%, а саме:

- пені до 4 022 грн. 94 коп. (8 045,87 - 50%);

- штрафу до 61 826 грн. 20 коп. (123 652,39 - 50%);

- 56% процентів річних до 4 505 грн. 69 коп. (9 011,38 - 50%).

Таке зменшення розміру пені, штрафу та відсотків річних суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідачів.

Враховуючи вказане, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 022 грн. 94 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 61 826 грн. 20 коп. та позовні вимоги щодо стягнення 56% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 505 грн. 69 коп.

Господарським судом також встановлено, що 24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - кредитор, позивач), ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) та Фермерським господарством "Успіх" (далі - боржник, відповідач-1) укладено договір поруки № П/597/21-ДН (далі - договір поруки, а.с.16), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником вcix грошових зобов`язань за договором, передбачених пунктом 2 договору (далi - основний договiр).

У випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник i поручитель вiдповiдають перед кредитором як солiдарнi боржники (пункт 1.2. договору поруки).

У пункті 6.1. договору поруки сторони визначили, що договір набуває чинностi з дати його укладення i дiє до моменту припинення поруки. Порука припиняється через 5 poків з дати укладення договору.

Згідно з пунктом 6.2. договору поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

У розділі 2 договору поруки сторони визначили поняття основний договір, а саме:

- пiд основним договором в даному договорi розумiється договiр поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021, укладений мiж кредитором (в основному договорi iменується постачальник) та боржником (в основному договорi iменується покупець) (пункт 2.1. договору поруки);

- строк дії основного договору становить один рік iз дня його пiдписання уповноваженими представниками сторін, крім зобов`язань покупця по виконанню грошових зобов`язань та вiдповiдальностi, якi припиняються лише їx належним виконанням, а в частинi проведення розрахункiв за товар, по штрафним санкцiям - до повного ix виконання (пункт 2.2. договору поруки).

У розділі 3 договору поруки сторонами були визначені умови обсягу відповідальності поручителя, а саме:

- передбачений договором обов`язок поручителя перед кредитором поширюється на суму yciх без винятку, грошових зобов`язань боржника за основним договором (пункт 3.1. договору поруки);

- підписанням даного договору поручитель, без додаткового повiдомлення поручителя та без укладення oкpeмої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збiльшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором за основним договором, вiдповiдно збiльшується обсяг обов`язку поручителя перед кредитором. Кредитор не зобов`язаний повiдомляти поручителя про змiну обсягу обов`язку боржника перед кредитором (пункт 3.2. договору поруки);

- поручитель несе вiдповiдальнiсть за сплату боржником основного боргу, курсової рiзницi, процентiв за користування товарним кредитом, за вiдшкодування збиткiв, за сплату неустойки (штрафу, пенi), вiдсоткiв рiчних, iнфляцiйних втрат, судових витрат та iнших витрат кредитора, пов`язаних з одержанням виконання грошового зобов`язання за основним договором (пункт 3.3. договору поруки);

- сторони договору поруки домовились, що поручитель та боржник несуть солiдарну вiдповiдальнiсть по всім зобов`язанням боржника, вказаним вище, в тому числi по сплатi судових витрат та iнших витрат кредитора, пов`язаних з одержанням виконання грошового зобов`язання за основним договором (пункт 3.4. договору поруки).

Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний у разi порушення боржником обов`язку за основним договором, самостiйно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором в строк 3-х банкiвських днiв пiсля настання строку оплати за основним договором, шляхом оплати грошових коштiв на поточний рахунок кредитора, вказаний в даному договорi.

Враховуючи вказані вище умови договору поруки, позивач просить суд стягнути спірну заборгованість з відповідачів-1,2 солідарно.

Суд зазначає, що з огляду на пред`явлення позову про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя, судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, у тому числі порукою.

Статтею 553 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За приписами статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

З огляду на викладене, оскільки зобов`язання відповідача-1 перед позивачем у повному обсязі та своєчасно не були виконані, отже поручитель - відповідач-2 як солідарний боржник відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник.

Таким чином, вимога позивача про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів є обґрунтованою.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Оскільки суд зменшує розмір пені, штрафу та процентів річних, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в цій частині, відшкодовуються за рахунок відповідачів-1,2 у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідачів-1,2 у рівних частинах, як на солідарних боржників; стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягає частина витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 796 грн. 85 коп.; стягненню з відповідача-2 на користь позивача підлягає частина витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 796 грн. 84 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до Фермерського господарства "Успіх" та до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки № 597/21-ДН від 24.11.2021 у загальному розмірі 466 140 грн. 95 коп. - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Фермерського господарства "Успіх" (с. Новошандрівка, Юр`ївський район, Дніпропетровська область, 51314; ідентифікаційний код 25006481) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вулиця Промислова, будинок 20, м. Обухів, Київська область, 08702; ідентифікаційний код 36348550) 235 778 грн. 68 коп. основного боргу, 73 352 грн. 29 коп. - курсової різниці ціни товару, 16 300 грн. 34 коп. - відсотків за користування товарним кредитом, 4 022 грн. 94 коп. - пені, 61 826 грн. 20 коп. - штрафу, 4 505 грн. 69 коп. - 56% річних.

Стягнути з Фермерського господарства "Успіх" (с. Новошандрівка, Юр`ївський район, Дніпропетровська область, 51314; ідентифікаційний код 25006481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вулиця Промислова, будинок 20, м. Обухів, Київська область, 08702; ідентифікаційний код 36348550) 2 796 грн. 85 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (вулиця Промислова, будинок 20, м. Обухів, Київська область, 08702; ідентифікаційний код 36348550) 2 796 грн. 84 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 19.07.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко