Рішення

від 20.07.2023 по справі 927/669/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 липня 2023 року справа № 927/669/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хобза", вул. Енергетична, 1, Будівельна база, м. Славутич, Київська область, 07101, e-mail: hobza.tov@gmail.com

до відповідача: Акціонерного товариство "Чернігівобленерго", вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000, e-mail: kanc@energy.cn.ua

про стягнення 227173,93 грн.

без виклику сторін

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хобза" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "Чернігівобленерго" про стягнення 101743,64 грн. основного боргу, 92376,63 грн. пені, 26832,03 грн. інфляційних нарахувань, 6211,63 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за використання технологічних електричних електромереж позивача за березень 2023 року згідно із Договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 63-С від 23.10.2012.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2023 відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення сторін у справі; відповідачу надано строк для подання відзиву на позов; позивачу запропоновано подати відповідь на відзив; відповідача попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвала суду від 12.05.2023 направлена сторонам на їх електронні адреси, зазначені у позові.

26.05.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №113 від 23.05.2023, у якому відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує про відсутність у матеріалах справи рахунку №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. з доказами його направлення відповідачу. Кошти позивачу було перераховано 09.05.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №0003378972 від 09.05.2023, тобто до відкриття провадження у справі. Вимога позивача про стягнення пені заявлена понад 6 місяців, а тому не може бути задоволена. Крім того, нарахування з 25.02.2022 відповідачу штрафних санкцій (пені) є неправомірним та безпідставним, оскільки суперечить постанові НКРЕКП від 25.02.2022 №332. Позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку розміру санкцій, заявлених у прохальній частині позову. Відповідач наголошує, що враховуючи матеріальний та фінансовий стан, АТ "Чернігівобленерго" перебуває у більш скрутному становищі, ніж позивач, і стягнення з відповідача фінансових санкцій пригальмує відновлення об?єктів енергетики, що, в свою чергу, негативно відобразиться на функціонуванні енергосистеми області та країни. Відповідач просить суд закрити провадження у частині погашеного основного боргу на суму 101743,64 грн. та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

06.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив №09-36/06-23 від 01.06.2023, у якій позивач зазначає, що супровідний лист №09-19/04-23 від 04.04.2023 з відміткою відповідача в його отриманні 06.04.2023 містить рахунок №59 від 31.03.2023. Проведення оплати 09.05.2023 здійснено після звернення з позовом до суду (04.05.2023). Тобто платіж за березень 2023 був прострочений. Позовна заява містить суми до стягнення, підтверджені детальним розрахунком. Розрахунок пені проведено з додержанням ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України та відповідає вимогам ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Посилання відповідача на нормативний акт, як на підставу звільнення за порушення договірних зобов`язань, не звільняє від відповідальності. Інфляційні та 3% річних передбачені ст.625 Цивільного кодексу України. Припущення відповідача про ступінь майнового стану сторін є необґрунтованими.

06.06.2023 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог №09-37/06-23 від 01.06.2023, у якій позивач посилається на виявлену помилку у розрахунку №1 від 28.04.2023. Доданий розрахунок №2 від 01.06.2023 містить розрахункову частину, що виключає з кількості прострочених днів день оплати заборгованості за відповідний період. Позивачем проведено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням дати оплати заборгованості у розмірі 101743,64 грн., яка була сплачена 09.05.2023. Проведене коригування збільшило нарахування втрат та зменшило нарахування суми пені і 3% річних. Проте сукупно розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних, пені та 3% річних зменшується, у зв`язку з чим заявляється до стягнення 91944,38 грн. пені, 27237,13 грн. інфляційних нарахувань, 6167,31 грн. 3% річних, згідно з поданими до заяви розрахунками.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог - до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд приймає зменшення позивачем в частині стягнення інфляційних, пені та 3% річних, та відповідно стягнення 91944,38 грн. пені, 27237,13 грн. інфляційних нарахувань, 6167,31 грн. 3% річних, згідно з поданими розрахунками, оскільки це не суперечить чинному законодавству, не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а також є процесуальним правом сторони та подано з дотриманням вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

06.06.2023 від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат №09-38/06-23 від 01.06.2023, у якій позивач посилаючись на добровільну сплату відповідачем 101743,64 грн. основного боргу та зменшення позивачем розміру вимог в цій частині просить повернути позивачу 1525,93 грн. судового збору, яка пропорційна частці сплаченій за подання вимоги про стягнення суми основного боргу, сплаченої відповідачем після подачі позову. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, які орієнтовно були оцінені у сумі 500,00 грн., про що зазначено у позові.

Прийняте судом зменшення позивачем в частині основного боргу, інфляційних, пені та 3% річних та заяву щодо часткового повернення судового збору і стягнення відповідача витрат, пов`язаних із вчиненням дій, необхідних для розгляду справи, суд враховує при вирішенні цього спору.

08.06.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №92 від 07.06.2023, у яких відповідач наголошує, що нарахування штрафних санкцій при розгляді даної справи має відбуватись виключно з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України. Вимога позивача про стягнення пені заявлена понад 6 місяців, а тому не може бути задоволена. Нарахування з 25.02.2022 пені є неправомірним та безпідставним, оскільки суперечить постанові НКРЕКП від 25.02.2022 №332. Оскільки основну заборгованість перераховано до відкриття провадження у справі, судовий збір не підлягає відшкодуванню відповідачем. Відповідач просить суд закрити провадження у частині погашеного основного боргу та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

30.06.2023 від позивача надійшли письмові пояснення №1 від 26.06.2023 №09-48/06-23 у яких зазначено, що на думку позивача, відповідач хибно вважає встановлений Господарським кодексом України строк нарахування пені строком позовної давності. Щодо застосування постанови НКРЕКП детально аргументи наведені у відповіді на відзив. Щодо доводів відповідача, що позивачем не надано доказів прострочення відповідачем своїх зобов?язань, позивач зазначає, що матеріали справи містять Договір №63-С від 23.10.2012 з чітко встановленими порядком та строком проведення оплати за надані позивачем послуги; супровідні листи про направлення позивачем передбаченої Договором документації (акти рахунки) з датою отримання відповідачем такої документації; підписані сторонами акти прийому-здачі наданих послуг за відповідний місяць; виписки по рахунку, що свідчать про фактичну дату надходження позивачу коштів за відповідний місяць. Факт порушення оплати наданих послуг за період, який наведено у розрахунку №2 від 01.06.2023 пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, відповідачем не спростовано, контррозрахунок не надано. Позивач також просить долучити до заяви про розподіл судових витрат фіскальний чек від 28.06.2023 на підтвердження витрат, пов?язаних з розглядом справи, а саме про направлення цих письмових пояснень до суду.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

23.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хобза" (далі - Власник мереж) та Публічним акціонерним товариством "Чернігівобленерго" (далі - Користувач) укладений договір № 63-С про спільне використання технологічних електричних мереж (далі - Договір) (а.с. 6-8).

01.07.2019 сторонами укладено Додаткову угоду № 12, згідно з якою внесено зміни до Договору, а саме змінено найменування Користувача з Публічного акціонерного товариства "Чернігівобленего" на його правонаступника Акціонерне товариство "Чернігівобленерго" (а.с. 9).

Укладеною між сторонами Додатковою угодою № 11/1 від 01.07.2019 сторони внесли зміни до умов Договору згідно з прийнятою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Постановою № 312 від 14.03.2018.

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019) Товариство з обмеженою відповідальністю "Хобза" (далі - Основний споживач) зобов`язується забезпечити технічну можливість доставки електричної енергії необхідного обсягу та рівня потужності (із забезпеченням якості, надійності та безперервності) власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та інших суб`єктів господарювання, розподіл (передачу) електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг Основного споживача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Доставка електричної енергії забезпечується відповідно до Однолінійної схеми, яка є додатком № 1 до цього Договору, наданого Основним споживачем, з обов`язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини лінії, які задіяні в передачі електричної енергії. Основний споживач забезпечує доставку електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначених Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є додатком 2 до цього Договору (п. 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019).

Згідно з п.п. 4 п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 Основний споживач зобов`язаний щомісячно, до 05 числа місяця наступного за розрахунковим, надавати Користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних електричних мереж та два примірника Акта прийому-передачі надання послуг, який є додатком 3 до цього Договору, оформлених Основним споживачем.

Відповідно до п.п. 1 п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 Основний споживач має право на отримання від Користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за № 732/15423 (із змінами) (далі - Методика обрахування плати).

Користувач зобов`язаний здійснювати оплату за використання технологічних електричних мереж Основного споживача за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання технологічних електричних мереж Основного споживача здійснюється згідно з Порядком обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, який є додатком 5 до цього Договору (п.п. 1 п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019).

Спільне використання технологічних електричних мереж може бути припинене або обмежене Основним споживачем з повідомленням Користувача не пізніше ніж за 3 робочі дні у разі, зокрема, несплати Користувачем за використання технологічних електричних мереж Основного споживача у встановлений термін (строк) з дотриманням процедури, передбаченої Правилами роздрібного ринку (п.п. 3 п. 6.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019).

За умовами п. 7.1., 7.2., 7.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 розрахунковим періодом вважається календарний місяць, в якому Основний споживач здійснює передачу електроенергії Користувачу. Вартість послуг Основного споживача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання визначається відповідно до Порядку обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, який є додатком 5 до цього Договору, розробленому відповідно до Методики обрахування плати. Оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжними дорученнями на підставі виставленого Основним споживачем рахунка та оформленого Акта прийому-передачі наданих послуг у десятиденний строк з дати отримання рахунка.

Згідно з п. 8.6 Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 за внесення платежів, передбачених підпунктом 1 пункту 4.1. глави 4 цього Договору, з порушенням терміну (строку), визначеного додатком 5 до цього Договору, Користувач сплачує Основному споживачу пеню у розмірі 0,2% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Договір набирає чинності з 23.10.2012, діє до 31.12.2012 та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього строку одна із сторін не повідомила іншу про відмову від цього Договору або його перегляд (п. 11.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019).

Письмових повідомлень сторін про відмову від Договору матеріали справи не містять, а отже Договір був пролонгованим на кожний наступний рік та діяв у спірному періоді.

У позовній заяві позивач зазначає про несплату відповідачем плати за спільне використання технологічних мереж за березень 2023 року у розмірі 101743,64 грн. і на підтвердження такої заборгованості позивач надав акт прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. та рахунок на оплату послуг за спільне використання електромереж за березень №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн.

Вказаний акт прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. підписаний з боку ТОВ "Хобза" - директором Міхаленко О.В., а з боку АТ "Чернігівобленерго" - комерційним директором Бондар Р.В., директором Чернігівського РЕМ Апанасенко І.В., головним бухгалтером ЧРЕМ Дерюгою Т. В., та скріплений печатками сторін.

Як доказ направлення зазначених акту прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. та рахунку на оплату №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. позивач надав суду супровідний лист від 04.04.2023 № 09-19/04-23, у якому, зокрема, зазначається про необхідність повернення підписаного акту на адресу позивача (а.с. 18).

На цьому супровідному листі міститься штамп АТ "Чернігівобленерго" «Отримано 06.04.2023».

За доводами позивача, позивач письмово звертався до відповідача з нагадуванням про наявність заборгованості, проханням припинити систематичне порушення умов, що підтверджується листом №09-15/04-22 від 05.04.2022.

Відповідач згідно з платіжною інструкцією №0003378972 від 09.05.2023 сплатив позивачу 101743,64 грн., призначення платежу «оплата за спільне викор.ел.мереж за березень 2023 року зг.рах.№59 від 31.03.2023, дог.63-С від 23.10.2012((3378972)).

Додаток до позову містить Акти прийому-здачі наданих послуг від 30.11.2021, 30.04.2022, 31.05.2022, 30.06.2022, 31.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022, 31.12.2022, 31.01.2023, 28.02.2023 з супровідними листами про направлення відповідачу зазначених актів та рахунків на оплату, а також банківських виписок про здійснення оплат за спірним Договором (а.с.19-38).

Разом з цим у тексті позовної заяви відсутнє жодне обґрунтування чи посилання на існування будь-якої іншої заборгованості чи прострочку оплати за вищезазначеними Актами прийому-здачі наданих послуг, крім суми заборгованості за послуги, надані у березні 2023 року на суму 101743,64 грн. за Актом прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 та рахунком №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн., яка була заявлена до стягнення як основна заборгованість на дату подачі позовної заяви.

Оскільки судом прийнято зменшення позивачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу, інфляційних, пені та 3% річних, суд розглядає справу з урахуванням зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що встановлює зміст та регулює правовідносини між оператором системи та основним споживачем, мережі якого розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи, під час транспортування електричної енергії технологічними електричними мережами основного споживача (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), що укладається за типовою формою, затвердженою Регулятором, та згідно з яким передбачається оплата вартості послуг з використання технологічних електричних мереж основного споживача, визначеної за затвердженою Регулятором методикою; плата за спільне використання технологічних електричних мереж - еквівалент вартісної участі організації, що використовує технологічні електричні мережі відповідного власника електричних мереж, в утриманні цих технологічних електричних мереж, що розраховується відповідно до методики, затвердженої Регулятором, і включається до відповідного тарифу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за Договором, щодо якої виник спір.

Оскільки розгляд справи розпочинається лише з відкриття провадження у справі, а не з часу направлення позову до суду, юридичне значення для визначення відсутності спору у призмі ст. 231 Господарського процесуального кодексу України має саме момент постановлення ухвали про відкриття провадження, а не період між надсиланням позовної заяви і відкриттям провадження у справі.

Враховуючи те, що предмет спору в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 101743,64 грн., у зв`язку з її оплатою відповідачем (09.05.2023), припинив своє існування до відкриття провадження у справі (провадження у справі відкрито 12.05.2023), суд дійшов висновку про неможливість закриття провадження в частині стягнення з відповідача цих коштів, а тому суд відхиляє доводи відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Разом з тим, позивачем підтверджено факт оплати відповідачем 101743,64 грн. основного боргу згідно з платіжною інструкцією №0003378972 від 09.05.2023, у зв`язку з чим позивачем заявлено про зменшення позовних вимог в частині 101743,64 грн. основного боргу, і зменшення в частині 101743,64 грн. основного боргу прийнято судом, оскільки це не протирічить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а також є процесуальним правом сторони.

Щодо заявлених до стягнення пені, інфляційних та 3% річних.

Судом прийнято зменшення позивачем в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, у зв?язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 91944,38 грн. пені за період з 17.05.2022 по 08.05.2023; 27237,13 грн. інфляційних нарахувань за період з січень 2022-квітень 2023 та 6167,31 грн. 3% річних за період з 18.12.2021 по 08.05.2023, згідно з поданими розрахунками.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як встановив суд, сторони у п. 8.6. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 погодили, що за внесення платежів, передбачених підпунктом 1 пункту 4.1 глави 4 цього Договору, з порушенням терміну (строку), визначеного додатком 5 до цього Договору, Користувач сплачує Основному споживачу пеню у розмірі 0,2% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач зазначає, що нарахування пені проведено з урахуванням 8.6. Договору та норми ст. 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", і згідно із розрахунком, доданим до заяви про зменшення розміру позовних вимог, за період з 17.05.2022 по 08.05.2023 розмір пені нараховано за прострочення: квітня 2022 з 17.05.2022 по 13.09.2022 - 27173,64 грн., травня 2022 з 20.06.2022 по 13.09.2022 - 21924,49 грн., червня 2022 з 19.07.2022 по 13.09.2022 - 13141,59 грн., липня 2022 з 20.08.2022 по 13.09.2022 - 6789,15 грн., вересня 2022 з 18.10.2022 по 25.10.2022 - 1108,72 грн., жовтня 2022 з 22.11.2022 по 29.11.2022 - 965,63 грн., листопада 2022 з 20.12.2022 по 28.12.2022 - 1250,63 грн., грудня 2022 з 17.01.2023 по 29.01.2023 - 1817,94 грн., січня 2023 з 18.02.2023 по 26.04.2023 - 9295,82 грн., лютого 2023 з 18.03.2023 по 26.04.2023 - 5549,61 грн., березня 2023 на суму 101743,64 грн. з 18.04.2023 по 08.05.2023 - 2927,16 грн. Всього нараховано пені на загальну суму 91944,38 грн.

До матеріалів справи позивачем надано Акти прийому-здачі наданих послуг від 30.11.2021, 30.04.2022, 31.05.2022, 30.06.2022, 31.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022, 31.12.2022, 31.01.2023, 28.02.2023 з супровідними листами про направлення відповідачу зазначених актів та рахунків на оплату, а також банківських виписок про здійснення оплат за спірним Договором (а.с.19-38).

Проте, заборгованість по вищезазначеним Актам прийому-здачі наданих послуг не була предметом заявленого позову.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: "З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

У позові позивачем зазначено, що станом на дату подачі позовної заяви існує заборгованість за послуги надані у березні 2023 року на суму 101743,64 грн. по Акту прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 та рахунку №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн., і стягнення зазначеної суми (101743,64 грн.) було предметом заявлених позовних вимог. Текст позовної заяви не містить жодних обґрунтувань чи посилань на існування іншої заборгованості чи прострочку оплати, крім суми заборгованості 101743,64 грн.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Позивач зазначає, що відповідач отримав рахунок №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. на сплату послуг за спільне використання мереж 06.04.2023, а отже відповідно до п. 7.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 повинен був сплатити ці кошти позивачу у строк до 16.04.2023 включно.

Відповідач заперечує проти заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що позивач не надав доказів вручення йому рахунку №59 від 31.03.2023, а отже і доказів порушення строку сплати такого рахунку.

Розглянувши зазначені доводи сторін, суд встановив таке.

Позивач як доказ направлення акту прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023 та рахунку на оплату №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. надав суду супровідний лист від 04.04.2023 № 09-19/04-23, у якому, зокрема, зазначається про необхідність повернення підписаного акту на адресу позивача.

Додатками до цього листа є: 1. Акт прийому-здачі наданих послуг в березні 2023 року від 31.03.2023; 2. Рахунок на оплату №59 від 31.03.2023. На цьому супровідному листі міститься штамп АТ "Чернігівобленерго" «Отримано 06.04.2023».

При цьому, на переконання суду, проставлення на адресованому юридичній особі супровідному документі штампу з відміткою «Отримано» із зазначенням дати, як підтвердження його отримання, без зазначення інших реквізитів є доволі розповсюдженим звичаєм ділового обороту (ст. 7 Цивільного кодексу України) між суб`єктами господарювання приватного права, а посилання відповідача про відсутність позначки про отримання рахунку №59 від 31.03.2023 мають розцінюватись лише як безпідставне уникнення відповідальності, що не відповідає визначеним ст. 3 Цивільного кодексу України засадам справедливості та добросовісності.

Таким чином, суд вважає, що наявність на супровідному листі від 04.04.2023 № 09-19/04-23 штампу АТ "Чернігівобленерго" «Отримано 06.04.2023», свідчить про отримання АТ "Чернігівобленерго" не тільки акту прийому-здачі наданих послуг від 31.03.2023, але й рахунку на оплату №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. саме 06.04.2023.

Отже, доводи відповідача в цій частині відхиляються судом.

Таким чином, виходячи з умов п. 7.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019, відповідач повинен був оплатити рахунок №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. у строк до 16.04.2023 включно.

Враховуючи предмет заявленого позову про стягнення 101743,64 грн. основного боргу, у розрахунку наданому позивачем, періодом нарахування пені за прострочку оплати за березень 2023 року в розмірі 101743,64 грн. позивачем визначено з 18.04.2023 по 08.05.2023 та нараховано 2927,16 грн. пені.

Заперечуючи нарахування пені відповідач зазначає про безпідставне нарахування з 25.02.2022 штрафних санкцій (пені) як таке, що суперечить п.16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", якою зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Пунктом 8.6. Договору в редакції Додаткової угоди № 11/1 від 01.07.2019 передбачена відповідальність за внесення платежів, передбачених підпунктом 1 пункту 4.1 глави 4 цього Договору, з порушенням терміну (строку), визначеного додатком 5 до цього Договору, у вигляді пені.

При цьому суд приймає посилання відповідача щодо застосування положень постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені, з огляду на таке.

Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26.03.2022 на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25.04.2022 на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25.05.2022 на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 23.08.2022 на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 21.11.2022 на 90 діб. Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 19.02.2023 на 90 діб. Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 20.05.2023 на 90 діб.

За приписами ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворений Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Пунктом 1 ч.2 ст.17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", визначено, що Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання.

Судом встановлено, що НКРЕКП прийнято постанову "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" від 25.02.2022 № 332.

26.04.2022 Постанову НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 доповнено пунктом 16, згідно якого передбачено зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, на період військового стану.

Спірні господарські правовідносини між сторонами склалися відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", у зв`язку з чим вказана постанова НКРЕКП (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) підлягає застосуванню до спірних правовідносин в частині нарахування пені за період, який входить в період дії воєнного стану.

Заперечення позивача щодо того, що постанова від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" прийнята з порушенням чинного законодавства, судом до уваги не приймаються, оскільки п.16 ч.1 відповідної постанови, з огляду на його зміст, розповсюджує свою дію на спірні правовідносини.

Враховуючи приписи п.16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, яка є чинною та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, суд дійшов про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовляє.

На підтвердження доводів відповідача щодо порівняння матеріального та фінансового стану обох сторін та перебування АТ "Чернігівобленерго" у більш скрутному становищі, ніж позивач, а також тверджень, що стягнення з відповідача фінансових санкцій пригальмує відновлення об?єктів енергетики, що в свою чергу, негативно відобразиться на функціонуванні енергосистеми області та країни, відповідачем не надано жодних належних та достовірних доказів в розрізі приписів ст.73,74 ГПК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

З огляду на прострочення відповідачем сплати рахунку №59 від 31.03.2023 на суму 101743,64 грн. (основна заборгованість, яка є предметом заявленого позову), задоволенню підлягають 3% річних у розмірі 175,61 грн. за прострочення оплати 101743,64 грн. за березень 2023 року за визначений позивачем період з 18.04.2023 по 08.05.2023.

У розрахунку, доданому до заяви до зменшення розміру позовних вимог, не міститься періоду нарахування інфляційних за прострочення оплати 101743,64 грн. за березень 2023 року.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у частині стягнення з відповідача 175,61 грн. 3% річних. У решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1,4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи зазначене вище, інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують викладені висновки суду.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 2,63 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України „Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог №09-37/06-23 від 01.06.2023 позивач зменшив позовні вимоги до 125 348,82 грн. (що включали 91944,38 грн. пені, 27237,13 грн. інфляційних нарахувань, 6167,31 грн. 3% річних), заяву про зменшення розміру позовних вимог судом прийнято до розгляду.

У заяві про розподіл судових витрат №09-38/06-23 від 01.06.2023 позивач, посилаючись на добровільну сплату відповідачем 101743,64 грн. основного боргу та зменшення позивачем розміру вимог в цій частині, просив повернути позивачу 1525,93 грн. судового збору, яка пропорційна частці сплаченій за подання вимоги про стягнення суми основного боргу, сплаченої відповідачем після подачі позову.

Як встановлено судом, відповідно до платіжної інструкції №1619 від 28.04.2023, за подання позовної заяви про стягнення 227173,93 грн. позивачем сплачено судовий збір у сумі 3407,61 грн. (а.с.5).

У зв?язку зі зменшенням позовних вимог до 125 348,82 грн. (що включали 91944,38 грн. пені, 27237,13 грн. інфляційних нарахувань, 6167,31 грн. 3% річних) розмір судового збору при зазначеній ціні позову складає 1880,23 грн., а тому переплачена сума судового збору у розмірі 1527,38 грн. (а не 1525,93 грн., як помилково зазначено позивачем) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.

Також у заяві про розподіл судових витрат №09-38/06-23 від 01.06.2023 позивачем зазначено, що по факту судові витрати позивача складаються з витрат на: -направлення позовної заяви з додатками відповідачу (фіскальний чек від 03.05.2023 про направлення поштового відправлення №0710102152082) - 63,80 грн.; -направлення позовної заяви з додатками до суду (фіскальний чек від 04.05.2023 про направлення поштового відправлення №0710102151990, позивач звертає увагу, що сума в чеку вказана 0,00 грн., оскільки позивачем були здійснені витрати на марки, вартість яких дорівнює вартості листа) - 71,00 грн.; -витрати на направлення відповідачу відповіді на відзив з додатками, заяви про зменшення розміру позовних вимог з додатками (фіскальний чек доданий до відповіді на відзив разом з описом вкладення у цінний лист) - 63,80 грн.; -витрати на направлення до суду відповіді на відзив з додатками, заяви про зменшення розміру позовних вимог з додатками (фіскальний чек додається) - 53,00 грн. Всього на суму 251,60 грн.

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 124 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач у позовній заяві зазначив, що додатково очікується оплата поштових витрат на відправлення відповідачу заяв по суті справи, тобто витрат на оплату дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір таких витрат орієнтовно оцінюється у сумі 500,00 грн.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано фіскальні чеки АТ "Укрпошта" від 03.05.2023 на суму 63,80 грн., від 04.05.2023 на суму 71,00 грн., від 03.06.2023 на суму 63,80 грн., від 03.06.2023 на суму 53,00 грн., від 28.06.2023 на суму 47 грн. (36,50+10,50). Всього на загальну суму 298,60 грн.

Враховуючи те, що понесені позивачем витрати на відправлення позовної заяви, відповіді на відзив, письмових пояснень тобто витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, підтверджені доказами, суд вважає, що вони підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 4,00 грн.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справі №910/10126/18.

Керуючись ст. 123, 124, 129, 236-239, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 22815333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хобза" (вул. Енергетична, 1, Будівельна база, м. Славутич, Київська область, 07101, ідентифікаційний код 38042974) 175,61 грн. 3% річних, 2,63 грн. судового збору та 4,00 грн. судових витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Хобза" (вул. Енергетична, 1, Будівельна база, м. Славутич, Київська область, 07101, ідентифікаційний код 38042974) з Державного бюджету (рахунок UA098999980313121206083025739, надавач платіжних послуг отримувача - Казначейство України, отримувач - ГУК у м. Черніг.обл/тг м.Чернігів/22030101, код отримувача 37972475) 1527,38 грн. судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №1619 від 28.04.2023, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №927/669/23 Господарського суду Чернігівської області.

5. Це рішення є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з Державного бюджету.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписаний 20.07.2023.

Суддя М.О. Демидова