Окрема думка від 30.05.2023 по справі 910/12774/21

ОКРЕМА ДУМКА

30 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12774/21

Судді Верховного Суду Вронської Г.О.

у справі № 910/12774/21

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті"

до Приватного підприємства "Автоентерпрайз"

про стягнення 127 050,00 грн,

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті"

про визнання недійсним договору,

1. У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (далі - Підприємство) про стягнення 127 050, 00 грн штрафу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством зобов`язань за договором про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 (далі - Договір), а саме зобов`язання щодо забезпечення підключення обладнання, визначеного в акті приймання-передавання від 12.07.2019, що позбавило Товариство можливості використати таке обладнання у господарській діяльності, внаслідок чого виникли передбачені пунктом 5.4. Договору підстави для стягнення з Відповідача штрафу за період з 11.09.2020 по 26.11.2020.

3. У серпні 2021 Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства про визнання недійсним Договору.

4. Зустрічний позов обґрунтований таким:

- Підприємство видавало довіреність від 05.07.2019 на ОСОБА_1 з обмеженням щодо укладення правочинів, яке передбачало їх укладення тільки за погодженням із директором Підприємства. Довіреність без відповідного обмеження Підприємство не видавало;

- Договір та укладений акт приймання-передавання від 12.07.2019 мають всі ознаки фальсифікації, оскільки були підписані неуповноваженим представником Підприємства, без згоди директора Підприємства;

- Договір, дублікат якого надано суду, укладено зі сторони Підприємства ОСОБА_1, який є фактично власником та засновником Товариства, адже 100 % частки Товариства він отримав від своєї дружини, що свідчить про укладення Договору на свою користь, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 232 ЦК України (правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості);

- за весь час дії Договору не було вчинено жодної оплати, що є ознакою фіктивності правочину, що є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною першою та другою статті 234 ЦК України (фіктивний правочин);

- Договір укладався для стягнення штрафних санкцій, а не для створення інших правових наслідків, що суперечить частині другій статті 235 ЦК України (правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили).

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, первісний позов задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства штраф у сумі 127 050, 00 грн та судовий збір у сумі 2 270, 00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого.

Щодо первісної позовної вимоги:

- факт порушення Підприємством умов Договору встановлений судом у справі №910/13873/20, яка має преюдиційне значення і не потребує повторного доказування у цій справі згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України;

- оскільки порушення Договору, встановлене у справі № 910/13873/20, Підприємство у подальшому не усунуло це порушення і на даний час використання Позивачем обладнання після його відключення (22.05.2020) не відновлено, первісні позовні вимоги Товариства про сплату штрафу за період з 11.09.2020 по 26.11.2020, є правомірними;

- розрахунок здійснений відповідно до формули, наведеної у п. 5.4 Договору, тому первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленій сумі;

щодо зустрічної позовної вимоги:

- представник ОСОБА_1 мав право укладати Договір від імені Підприємства на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором цього Підприємства ОСОБА_3;

- сторони уклали Договір з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди шляхом підписання акту приймання-передавання обладнання від 12.07.2019, тому доводи Підприємства про укладення удаваного або фіктивного договору, чи договору за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі, є недоведеними та безпідставними.

7. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про необґрунтованість доводів Підприємства щодо укладення договору ОСОБА_1 у власних інтересах, оскільки рішення єдиного учасника Товариства №9 про перехід до ОСОБА_1 частки у статутному капіталі первісного позивача в розмірі 100 % було прийняте попереднім власником цих корпоративних прав - ОСОБА_2 07.05.2020, тобто після укладення спірного договору та закінчення строку дії довіреності від 05.07.2019. Тобто, станом на дату укладення договору ОСОБА_1 не був ні учасником Товариства, ні його керівником.

8. 03 лютого 2023 року Підприємство звернулося з касаційною скаргою, в якій просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

10. В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували:

- частину першу статті 238 ЦК України, оскільки дійшли помилкового висновку щодо наявності у ОСОБА_1 повноважень на укладення оспорюваного договору, та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.09.2022 у справі № 911/731/18, від 22.02.2022 у справі № 18/257, від 04.12.2018 у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100), від 10.02.2021 у справі № 6/1-1, від 24.05.2022 у справі №910/19998/20, щодо застосування принципу приватного права ''nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам";

- частину першу статті 232 та частину третю статті 238 ЦК України, оскільки укладення ОСОБА_1 від імені Підприємства оспорюваного договору було всупереч інтересам довірителя, в інтересах Товариства та у своїх власних інтересах. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 909/276/21 та від 01.12.2021 у справі № 908/3467/19, від 05.07.2022 у справі №911/3448/20 з цього питання; від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 щодо необхідності дослідження питання добросовісності представника; від 31.05.2022 у справі № 638/20248/19, від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц щодо наявності умислу в діях представника; від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, від 21.02.2020 у справі № 182/3593/17 щодо презумпції спільності інтересів подружжя;

- статтю 241 ЦК України, оскільки суди дійшли помилкового висновку щодо схвалення правочину та не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28080/14, постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, що схвалення правочину має відбуватися особою, яку представляють, а не особою, яка є представником;

- статей 231, 232 ГК України, 549 ЦК України, оскільки суди дійшли помилкового висновку, що неустойка, визначена у п. 5.4 Договору, і яка обчислюється за кожен день невиконання зобов`язання, є штрафом, а не пенею, та помилково стягнули пеню, яка обчислена не в процентному співвідношенні до суми невиконаного майнового зобов`язання, а в твердій грошовій сумі за кожний день прострочення, та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/821/20, від 08.02.2022 у справі № 903/261/21 і помилково не врахували строк, за який заявлено неустойку (за 189 днів) та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 щодо обмеження неустойки 6 місяцями;

- пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, оскільки не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо стандарту поведінки розумного і добросовісного підприємця.

11. В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суди неправильно застосували норми частини другої статті 16 ЦК України та частини шостої статті 91 ГПК України, оскільки не надали оцінки обставинам і безпідставно визнали дублікат оспорюваного Договору належним доказом існування правовідносин між сторонами. Скаржник зазначає, що потребують правового висновку Верховного Суду питання застосування зазначених норм права щодо:

1) чи може вважатись оригіналом господарського договору його дублікат, якщо договір не був посвідчений нотаріально, одна із сторін заперечує наявність такого договору і матеріалами справи не підтверджується ані відповідність цього дублікату оригіналу, ані існування договору взагалі;

2) на кого має покладатись обов`язок доведення існування оригіналу договору, відповідність змісту дублікату договору його оригіналу та виготовлення цього дублікату в межах дії довіреності, виданої представнику, якщо контрагент за договором не звертався до іншої сторони за виготовленням копії втраченого договору, а звернувся до представника, строк повноважень якого обмежений строком виданої довіреності;

3) чи підлягає визнанню недійсним дублікат договору, якщо оригінал договору відсутній і одна із сторін заперечує факт існування договору, однак при цьому дублікат вже спричинив для однієї зі сторін несприятливі наслідки, або порушене право сторони підлягає захисту в інший спосіб.

12. Також підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди порушили норми:

- частини другої статті 50, статті 267 ГПК України, прийняли рішення про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ОСОБА_1 (пункт 8 частини першої статті 310 цього Кодексу). Послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 26.10.2022 у справі № 463/3226/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 20.08.2019 у справі №910/13209/18 щодо зазначеного питання;

- статті 75 ГПК України, не дослідили зібрані у справі докази (щодо сплати Підприємством, за період, за який стягнуто штрафні санкції, ТОВ "Бета-Рент" рахунки за спожиту зарядними станціями електричну енергію; перебування зарядних станцій безперервно у білінгу та використання їх третіми особами для зарядки електромобілів), оскільки помилково дійшли висновку щодо наявності преюдиційних обставин у справі № 910/13873/20, з огляду на те, що в ній міститься оцінка доказів за стандартом "вірогідності доказів". Скаржник послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 909/671/20, від 07.06.2022 у справі №910/5814/17, від 17.02.2022 у справі № 9901/88/21, від 15.02.2022 у справі №922/2250/20 щодо права сторони на спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

13. 30 травня 2023 року у справі № 910/12774/21 Верховним Судом було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, якою касаційну скаргу Підприємства задоволено повністю, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Верховний Суд, ухвалюючи зазначену постанову та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися посиланням на обставини, встановленими у справі № 910/13873/20, не з`ясувавши в повному обсязі обставини, що входять до предмета доказування у цій справі. Зокрема, суд не дослідив обставини виконання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019. Не дослідили суди й інших наданих Відповідачем за первісним позовом на підтвердження позовних вимог доказів: рахунків на оплату за електроенергію, оплати за неї, перебування обладнання у білінгу в спірний період.

15. Я не погоджуюся з такими мотивами рішення Суду, оскільки вважаю, що обставини неналежного виконання зазначеного договору були встановленні у справі №910/13873/20 (між тими самими сторонами) про стягнення штрафу з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» у зв`язку саме з неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, на підставі пункту 5.4. зазначеного договору.

16. Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

17. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

18. Таким чином, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

19. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

20. Вважаю, що Верховним Судом при викладенні мотивувальної частини постанови від 30.05.2023 у цій справі, вищенаведеного не враховано та в порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України зазначено про необхідність повторного дослідження судами у цій справі обставин щодо виконання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, а саме: рахунків на оплату за електроенергію, оплати за неї, перебування обладнання у білінгу в спірний період. Натомість, такі обставини вже досліджені, встановлені та їм надано оцінку в судовому рішенні Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 року у справі №910/13873/20, яке набрало законної сили, в якій брали участь ті самі особи.

21. Разом з тим, судове рішення у справі № 910/13873/20, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Встановлені судом обставини у справі №910/13873/20, мають істотне значення для вирішення цього спору та не підлягають повторному доведенню або спростуванню відповідно до вимог частини четвертої статті 75 ГПК України.

22. У зв`язку з наведеним, на мою думку, Верховний Суд ухвалюючи постанову від 30.05.2023 року у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, дійшов помилкових висновків про необхідність повторного дослідження судами у цій справі обставин щодо виконання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, а саме: рахунків на оплату за електроенергію, оплати за неї, перебування обладнання у білінгу в спірний період, оскільки такі обставини вже встановлені судом у справі №910/13873/20 (між тими самими сторонами) та не підлягають доведенню відповідно до вимог частини четвертої статті 75 ГПК України.

Суддя Г. Вронська