Рішення

від 20.07.2023 по справі 712/6312/21

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/6312/21

Провадження № 2/712/103/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2023 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Скринник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Смілянського районного відділу державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Алексєєвої Інни Юріївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія Капітал» про визнання недійсним торгів, протоколу торгів, акту державного виконавця про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні та скасування рішення про державну реєстрацію прав, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Смілянського районного відділу державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Алексєєвої Інни Юріївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія Капітал» про визнання недійсним торгів, протоколу торгів, акту державного виконавця про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні та скасування рішення про державну реєстрацію прав, посилаючись на те, що 29.05.1981 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.

Після шлюбу прізвище ОСОБА_5 було змінено на прізвище ОСОБА_6 .

За час шлюбу подружжям було набуто у власність рухоме та нерухоме майно, зокрема нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2001.

Це майно було придбано за спільні кошті під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

10.05.2011 ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики.

Відповідно до п. 1 Договору позики позикодавець передав у власність позичальника 2649997,30 грн. (два мільйона шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 30 коп.), що еквівалентно 333333,00 доларів США (триста тридцять три тисячі триста тридцять три долара США) по курсу комерційного банку на день укладення цього Договору, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів.

Даний договір позики було укладено за перебігом тривалого часу після придбання нерухомого майна, не в інтересах сім`ї, а для підприємницької діяльності ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 5 Договору позики Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцеві позику у строк до 01 вересня 2013 року (першого вересня дві тисячі тринадцятого року).

10.05.2011 ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку нежитлову будівлю складу літ. В, загальною площею 728,1 кв. м. (сімсот двадцять вісім цілих одна десята кв. м), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 задля забезпечення вимоги, яка виникала з Договору позики.

Слід звернути увагу, що у іпотеку у якості забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики було передано лише частину нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя за адресою АДРЕСА_1 нежитлову будівлю складу літ. В., про що свідчить застереження у договорі іпотеки та згода ОСОБА_1 на передачу в іпотеку частини спільного майна. ОСОБА_3 був обізнаний щодо спільної сумісної власності на майно, надання позики для підприємницької діяльності ОСОБА_2 тому і отримав згоду подружжя ОСОБА_1 на передачу частини майна в іпотеку.

10.04.2017 Смілянський міськрайонний суду Черкаської області ухвалив рішення по справі № 703/3125/16-ц (далі рішення від 10.04.2017), яким вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 268 624 грн. 06 коп. (п`ять мільйонів двісті шістдесят вісім тисяч шістсот двадцять чотири гривні 06 коп.) з яких: 2 649 997грн. 30 коп. (два мільйона шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 30 коп.) борг за договором позики; 238 499 грн. 76 коп. (двісті тридцять вісім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гривень 76 коп.) 3% річних; 2 376 862 грн. 08 коп. (два мільйона триста сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 08 коп.) індексу інфляції; 3 264 грн. 92 коп. (три тисячі двісті шістдесят чотири гривні 92 коп.) судових витрат.

27.07.2017 Апеляційний суд Черкаської області скасував рішення Смілянського міськрайонного суду від 10.04.2017 та ухвалив нове рішення, яким вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 734 691,26 грн. (вісім мільйонів сімсот тридцять чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 26 коп.) з яких: 8 496191 грн. 50 коп. (вісім мільйонів чотириста дев`яносто шість тисяч сто дев`яносто одна гривня 50 коп.). заборгованість за договором позики; 238 499 грн. 76 коп. (двісті тридцять вісім тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 76 коп.) 3% річних.

03.11.2017 року державний виконавець Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Бабіченко І.Л. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження 55044567.

У даній постанові Державний виконавець зазначив про примусове виконання виконавчого листа № 703/3125/16-ц від 10.04.2017.

Одразу слід звернути увагу на те, що хибною підставою для відкриття виконавчого провадження стало рішення Смілянського міськрайонного суду від 10.04.2017, яке було в подальшому скасоване Апеляційний судом Черкаської області. Тобто, Державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі неіснуючого рішення суду. Судового рішення від 10.04.2017 по справі 703/3125/16-ц, яке набрало законної сили про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 немає.

16.08.2017 ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2017 та Апеляційного суду Черкаської області від 27.07.20217 по справі № 703/3125/16-ц.

31.05.2018 Верховний суд виніс ухвалу, якою зупинив виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 27.07.2017 по справі № 703/3125/16-ц до завершення розгляду касаційної скарги.

19.06.2018 Верховний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.

Під час дії ухвали Верховного суду від 31.05.2018 про зупинення виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 27.07.2017 по справі № 703/3125/16-ц Державним виконавцем було здійснено виконавчі дії, зокрема проведено незаконні торги з продажу нерухомого майна в період з 31.05.2018 по 19.06.2018.

Так, 07.06.2018 під час заборони Верховного суду вчиняти виконавчі дії відбулись торги з продажу нерухомого майна: магазин з прибудовою під літ. "А-1, а" - 623,8 кв.м., магазин літ "К" - 36,6 кв.м., склад літ "Ж" - 673,7 кв.м., прохідна літ "З" - 12 кв.м., вбиральня літ. "Л" - 6,00 кв.м., огорожа № 1-6, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН: 24221937.

Слід зазначити, що вказане нерухоме майно ніколи не було предметом іпотеки, застави та не перебувало під жодними обмеженнями за цивільними угодами. Факт незаконного продажу нерухомого майна підтверджується протоколом торгів 337520 від 07.06.2018.

Так, відповідно до вказаного протоколу частина комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м., огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 було продане за 4 564 800.00 грн. Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна гільдія Капітал, місцезнаходження: провулок Громова, 18/3, м. Черкаси, 18000, код 37267771.

08.06.2018 Державним виконавцем було складено акт про продаж нерухомого майна.

12.06.2018 приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєва Інна Юріївна видала свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 1766.

Дане свідоцтво видано щодо нерухомого майна, яке ніколи не було предметом застави або іпотеки.

Продаж нерухомого майна було здійснено з порушеннями вимог чинного законодавства і, як наслідок торги, протокол торгів, акт державного виконавця про проведені електронні торги, свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні підлягають визнанню недійсними, а рішення про державну реєстрацію права власності скасуванню.

Нерухоме майно, придбане 22.06.2001 року було придбане під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Це майно складається з комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., нежитлову будівлю складу літ. В, загальною площею 728,1 кв. м, магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м.,огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 укладаючи договір позики у якості забезпечення виконання зобов`язань за згодою дружини - ОСОБА_1 передав у іпотеку лише частину з комплексу будівель, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме нежитлову будівлю складу літ. В, загальною площею 728,1 кв. м. і все. Інше майно в іпотеку не передавалось і залишилось у спільній сумісній власності.

Тому, на порушення ст. 41 Конституції України, ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України ОСОБА_1 була незаконно позбавлена права власності на нерухоме майно - комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ. "З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м., огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 шляхом незаконного та протиправного продажу її майна.

На порушення ст. 3, 4, 26 Закону України Про виконавче провадження Державним виконавцем було відкрито виконавче провадження на підставі скасованого рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2017.

Державним виконавцем здійснені виконавчі дії, продаж майна під час дії ухвали Верховного суду від 31.05.2018 про зупинення виконавчого провадження.

Таким чином, майно ОСОБА_1 було незаконно та протиправно продано у виконавчому провадженні, відкритому на підставі скасованого рішення суду, у якому ОСОБА_1 не є боржником шляхом продажу іпотечного майна, хоча таке майно ніколи не перебувало у іпотеці.

Внаслідок перелічених незаконних дій у виконавчому провадженні 55044567 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу було незаконно видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 1766 з наведених вище підстав.

На порушення п. 1, 2 глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 приватний нотаріус Алєксєєва І.Ю. видала свідоцтво про придбання арештованого або заставленого майна з прилюдних торгів (аукціонів). Хоча доказів продажу заставленого майна жодних не було і могло бути.

На порушення ст. 41 Закону України Про іпотеку нерухоме майно було продано у якості іпотечного. Наголошуємо, що вказане ОСОБА_8 майно ніколи не було предметом іпотеки. Навпаки, згоди на передачу цього майна ОСОБА_1 , як співвласниця ніколи і нікому не надавала. Згода на передачу майна, що є спільною сумісною власністю було надано лише щодо нежитлової будівлі складу літ. В, загальною площею 728,1 кв. м за цією ж адресою.

Нотаріус не пересвідчилась у відсутності іпотеки на Нерухоме майно та належності права власності на Нерухоме майно ОСОБА_1 , яка не є учасником виконавчого провадження.

За таких обставин реєстрація права власності за ТОВ Будівельна гільдія Капітал є безпідставною та незаконною.

Просить визнати недійсними торги з продажу майна - комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м.,огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , які відбулись 07.06.2018, реєстраційний номер лота 278444, результати яких оформлені протоколом 337520.

Визнати недійсним протокол торгів № 337520 з продажу майна комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м., огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , які відбулись 07.06.2018, реєстраційний номер лота 278444.

Визнати недійсним акт державного виконавця про проведені електронні торги від 08.06.2018 щодо продажу на торгах комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м, магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м.,огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН: 24221937, які відбулись 07.06.2018, реєстраційний номер лота 278444, результати яких оформлені протоколом 337520.

Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер 1766 від 12.06.2018, виданого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І.Ю. щодо придбання комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м., огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН: 24221937.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно комплексу нежитлових будівель: магазин із прибуд. літ."А-1,а" пл.623,8 кв.м., магазин літ."К", пл.36,6 кв.м., склад літ."Ж" пл.673,7 кв.м., прохідна літ."З" пл.12,00 кв.м., вбиральня літ."Л" пл.6,0 кв.м., огорожа №1-6, місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , індексний номер: 41570552 від 12.06.2018, номер об`єкта в РПВН: 24221937 за товариством з обмеженою відповідальністю будівельна гільдія Капітал, код 37267771.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив суд їх задовольнити.

Позивачка була прусутньою в судовому засіданні яке відбувалося 15.06.2023 року, в якому позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити. Зазначала, що оскаржуваний об"єкт є спільною сумісною власність, на що державний виконавець не звернув уваги. Дане приміщення вона використовує як фізична особа підприємиць. Приміщення орендує дуже багото років у ОСОБА_2 який є її чоловіком.

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.

Адвокат Отрощенко Ю.М., яка діє в інтересах ОСОБА_3 до судового засідання надала відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнала та просила суд в позові відмовити з підстав зазначених у відзиву.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Представник ДП «Сетам» в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представником ДП «Сетам» надано відзив.

Представник Смілянського відділу ДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у відзиві.

Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Алексєєва І.Ю. в судове засідання не з`явилась, скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі, не заперечує проти прийняття рішення по справі без її участі. Надано відзив на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у сукупності з іншими матеріалами справи, з`ясувавши обставини, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши досліджені в судовому засіданнідокази, суд приходить до наступного.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).

Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В судовому засіданні встановлено, що 29.05.1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.

Після шлюбу прізвище ОСОБА_5 було змінено на прізвище ОСОБА_6 .

На підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2001 року приватним підприємцем ОСОБА_2 придбані будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1 .

Зазначене майно було придбано під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

10.05.2011 року ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики.

Відповідно до п. 1 договору позики позикодавець передав у власність позичальника 2649997,30 грн. (два мільйона шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 30 коп.), що еквівалентно 333 333,00 доларів США (триста тридцять три тисячі триста тридцять три долара США) по курсу комерційного банку на день укладення цього Договору, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів.

Згідно п. 5 договору позики позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 01.09.2013 року.

Пункт 12 зазначеного договору передбачає, що в забезпечення виконання зобов`язання за цим договором позики, сторони домовились укласти договір іпотеки нежитлової будівлі складу, розташованої в АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 15, 16 договору позику, договір позики вчинений за згодою дружини позикодавця ОСОБА_9 , та за згодою дружини позичальника ОСОБА_1 , справжність підпису якої на відповідній заяві засвідчена Довгань О.Я., приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу 10.05.2011 року за р. № 1497.

Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 10 травня 2011 року, ОСОБА_1 , надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 позичити у гр. ОСОБА_3 на умовах за його розсудом гроші, в сумі йому відомій, без обмеження при цьому їх розміру, та передати в іпотеку в забезпечення зобов`язань за договором позики придбану ними в період зареєстрованого шлюбу нежитлову будівлю складу літ. В, загальною площею 728,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укладання та підписання договорів позики та іпотеки, внесення змін до укладених договорів, договорів про їх розірвання, на умовах визначених ним самостійно на його власний розсуд.

Зі змісту нотаріально посвідченої заяви від 10 травня 2011 року, вбачається, що позивач не вказувала про придбання зазначеного майна за спільні кошти у спільну власність подружжя, обмежившись зазначенням про згоду на позику, іпотеку на умовах за розсудом ОСОБА_2 .

Сама по собі згода на іпотеку не підтверджує факту спільного майна подружжя.

10.05.2011 ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку нежитлову будівлю складу літ. В, загальною площею 728,1 кв. м. (сімсот двадцять вісім цілих одна десята кв. м), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 задля забезпечення вимоги, яка виникала з договору позики.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2017 року (справа № 703/3125/16-ц) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5268624 грн. 06 коп. (п`ять мільйонів двісті шістдесят вісім тисяч шістсот двадцять чотири гривні 06 коп.) з яких: 2649997 грн. 30 коп. (два мільйона шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 30 коп.) борг за договором позики; 238499 грн. 76 коп. (двісті тридцять вісім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гривень 76 коп.) 3% річних; 2376862 грн. 08 коп. (два мільйона триста сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 08 коп.) індексу інфляції; 3264 грн. 92 коп. (три тисячі двісті шістдесят чотири гривні 92 коп.) судових витрат.

27.07.2017 року апеляційним судом Черкаської області скасовано рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2017 року. Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8734691,26 грн. (вісім мільйонів сімсот тридцять чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 26 коп.) з яких: 8496191 грн. 50 коп. (вісім мільйонів чотириста дев`яносто шість тисяч сто дев`яносто одна гривня 50 коп.) заборгованість за договором позики; 238499 грн. 76 коп. (двісті тридцять вісім тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 76 коп.) 3% річних. В іншій частині позову в задоволенні відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 11373 грн. 95 коп.

03.11.2017 року державним виконавцем Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Бабіченко І.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження 55044567, виконавчого листа № 703/3125/16-ц виданого 10.04.2017 Смілянським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 8734691,26 грн.

14.02.2018 року державним виконавцем Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Черкаській області описано та арештовано належне боржнику ОСОБА_2 (згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, нерухоме майно), а саме комплекс нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить магазин з прибудовою площею 623,8 кв.м., магазин площею 36,6 кв.м., склад площею 673,7 кв.м., прохідна, вбиральня, огорожа та предмет іпотеки склад площею 728,1 кв.м.

Зазначене нерухоме майно було реалізовано 07.06.2018 року на електронних торгах ДП «Сетам» двома лотами.

Згідно протоколу проведення електронних торгів № 337520 від 07.06.2018 року по лоту № 278444, нерухоме майно, саме: магазин з прибудовою площею 623,8 кв.м., магазин площею 36,6 кв.м., склад площею 673,7 кв.м., прохідна, вбиральня та огорожа була реалізована за ціною продажу 4564800,00 грн.

Згідно протоколу проведення електронних торгів № 337519 від 07.06.2018 року предмет іпотеки склад площею 728,1 кв.м. реалізовано за ціною 785300,00 грн.

ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2017 та апеляційного суду Черкаської області від 27.07.20217 по справі № 703/3125/16-ц.

31.05.2018 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 27.07.2017 по справі № 703/3125/16-ц до завершення розгляду касаційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2018 року рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року залишено без змін.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на правіспільної сумісної власностінезалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором,є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 рокущодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження№ 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, щоподружжямає відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Вищезазначене узгоджується з постановою Верховного суду від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

У заяві про надання згоди на укладення договору позики та договору іпотеки, ОСОБА_1 не зазначила, що її чоловік бере позику на особисті потреби, а не на потреби сім`ї. Тому ОСОБА_1 не довела суду належними доказами, що грошові кошти отримані у борг ОСОБА_2 були отримані не на потреби сім`ї.

Відповідно до висновків Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163 цс 12, договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім`ї.

До того ж ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що договір, укладений ОСОБА_2 , не був укладений в інтересах сім`ї. Тому суд робить висновок, що 10.05.2011 року ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_3 грошові кошти за згодою ОСОБА_1 на потреби та в інтересах сім`ї.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що договір позики було укладено не в інтересах сім`ї, оскільки суд вважає зазначене спробою подружжя уникнути відповідальності та критично ставиться до цього.

Викладені доводи позивача про те, що кошти були отримані в борг ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, не були підтверджені належними та допустимими доказами в судовому засіданні.

Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Оскільки спірні нежитлові приміщення, використовувалися ФОП відповідачем у підприємницькій діяльності без створення юридичної особи, тобто не передавалися у власність юридичної особи, таке майно за встановлених апеляційним судом обставин, належить на праві спільної сумісної власності подружжю.

Відповідні положення містяться упостанові КЦС ВС від 6 грудня 2021 року у справі № 161/7804/19.

Спільності майна подружжя незалежно від того, хто використовує його в підприємницькій діяльності. Однак зазвичай після поділу саме майно залишається у підприємця, а інший з подружжя отримує право на грошову компенсацію половини вартості такого майна.

Так, існує правова позиція, що майно ФОП, тобто майно для професійної діяльності члена сім`ї, яке придбане за кошти від його діяльності як підприємця і використовується в підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. 60, 61 СК України (постанова ВСУ у справі №6- 1327цс15 від 18 травня 2016 р.). Хоча має місце і протилежна позиція, відображена у постанові Верховного Суду від 2 вересня 2020 р. у справі №318/1863/17, відповідно до якої «майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності ФОП) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів».

Отже, головним критерієм у розмежуванні статусу майна ФОП буде джерело походження коштів для купівлі такого майна. Якщо це особисті кошти, майно залишається у ФОП без права компенсації, якщо кошти спільні, але майно використовується ФОП у професійній діяльності, іншому з подружжя виплачується грошова компенсація половини вартості такого майна.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 р. у справі № 450/624/15-ц суд удосконалює позицію щодо приватного підприємства, вказаного в Рішенні КСУ від 19.09.2012 р.. зазначаючи й про майно, набуте у підприємницькій діяльності: "...факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об`єктом права особистої приватної власності одного з подружжя". Таким чином, за загальним правило майно приватного підприємства це спільна сумісна власність подружжя, відповідно, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Позивачкою не доведено, що спірне майно було придбано за рахунок належних коштів поддружжю, джерело походження коштів для купівлі майна.

Крім того, в судовому засіданні позивач зазначила, що спірне майно на підставі договору оренди вона орендує у чоловіка на протязі багатьох років.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини venire contra factum proprium принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме її попередній поведінці і має призводити до припинення зазначеного права.

Тому поведінка позивачки суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони.

В позовній заяві позивач зазначає, що в порушення ст. 3, 4, 26 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем було відкрито виконавче провадження на підставі скасованого рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2017 року.

Суд не бере до уваги вищезазначене твердження позивача, оскільки рішення апеляційного суду Черкаської області від 27.07.2017 року у справі № 703/3125/16-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 8496191,50 грн., 3% річних в розмірі 238499,76 грн., а всього 8734691,26 грн., набрало законної сили у день його винесення 27.07.2017 року.

Виконавчий лист у справі № 703/3125/16-ц видано Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 29.08.2017 року, а виконавче провадження № 55044567 відкрито постановою державного виконавця від 03.11.2017 року.

Рішення апеляційного суду Черкаської області було чинним на момент відкриття виконавчого провадження, виконавчий лист оформлений у відповідності до вимог статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження».

Посилання позивача на той факт, що про продаж майна відбувся в період дії ухвали Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 703/3125/16-ц, якою вирішено зупинити виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 27.07.2017 до завершення розгляду касаційної скарги - непов`язані із суттю позовної заяви, оскільки касаційна скарга була подана ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , а тому саме права боржника можуть теоретично порушуватись даною обставиною.

В той же час, при пред`явленні позову про визнання торгів недійсними, ОСОБА_1 може посилатись лише на підстави позову, які безпосередньо порушують її права, а не інших осіб.

Одночасно слід зазначити, що позивачем не надано доказів обізнаності органу державної виконавчої служби із ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2018 у справі №703/3125/16-ц (провадження № 61-28467 св 18) - дату його одержання, номер рекомендованого листа. Не надано доказів його вручення і самими боржником, або позивачкою до відділу виконавчої служби.

Абзацом 3частини третьоїстатті 26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» встановлено,що ухваленнясудом рішенняпро скасуваннярішення державногореєстратора продержавну реєстраціюправ,визнання недійснимичи скасуваннядокументів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ,а такожскасування державноїреєстрації правдопускається виключноз одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Верховний Суд у постанові від 25.11.2020 у справі № 161/6784/20 (провадження № 61-11351св20) роз`яснив, серед іншого, таке: «...установивши, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі й ділять майно, частина якого перебуває на реалізації, апеляційний суд не звернув увагу, що такий поділ майна в обраний подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси кредитора й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, тому сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами стосовно кредитора, при відсутності спору між собою, перебуваючи у шлюбі...

...Судами не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц про те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами щодо кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Майно, яке належить одному з подружжя та на яке накладено арешт, не може бути об`єктом поділу. Майно, щодо якого вжито заходи забезпечення позову, в рамках виконавчого провадження виставлено ДП «СЕТАМ» на торги, а отже, оскаржувані рішення порушують імперативну норму, якою передбачено недопущення вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення торгів, так як унеможливлюють реалізацію майна поділ якого здійснюється сторонами цієї справи...».

Надаючи згоду на укладення договору позики, а по частині нерухомого майна на передачу його в іпотеку - позивачка усвідомлювала ризики невиконання її чоловіком зобов`язань за договором позики, зокрема можливість примусової реалізації спірного майна на виконання рішення суду про стягнення заборгованості по позиці. До того ж, за змістом частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України, договори позики та іпотеки, укладені в інтересах сім`ї, створюють обов`язки для обох із подружжя. Позивач не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що договір позики був укладений її чоловіком всупереч інтересам сім`ї і не ставила питання про визнання його недійсним.

Позивач вказує, що нерухоме майно продавалося як іпотечне, що не відповідає дійсності, оскільки майно, на яке вказує позивач, реалізовувалося на електронних торгах в загальному порядку, а не як предмет іпотеки, на відміну від будівлі під літерою «В». Так, згідно протоколу проведення електронних торгів № 337519 ДП «Сетам» від 07.06.2018 року, на електронних торгах, які відбулися 07.06.2018 року, було реалізовано саме предмет іпотеки, частина комплексу нежитлових будівель, а саме: склад літ. «В» загальною площею7228,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого був виданий акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 08.06.2018 року. Решта майна реалізовувалася в загальному порядку.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні підготовчих дій з метою проведення електронних торгів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, підлягають оскарженню в спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у справі № 201/18443/17, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Оскільки позивач не посилається на будь-які порушення організатором торгів норм Порядку, а обґрунтовує свої вимоги діями державного виконавця, які мають самостійний спосіб оскарження, це свідчить про відсутність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Позивачем же жодна із дій державного виконавця, у встановленому законодавством порядку та строки, жодного разу не оскаржувалась.

Верховним Судом України сформульована стала правова позиція у спорах щодо визнання недійсними прилюдних торгів, суть якої полягає у тому, що прилюдні торги з реалізації арештованого майна за своєю правовою природою є правочином, наслідком якого є перехід права власності на арештоване майно від однієї особи (боржника у виконавчому провадженні) до іншої особи (переможця торгів). Виконання (реалізація) цього правочину врегульована спеціальними нормативними актами, якими визначений правила та порядок організації і проведення прилюдних торгів. Отже, прилюдні торги як правочин можуть бути визнані недійсними, якщо судом будуть встановлені суттєві порушення правил та порядку проведення торгів, які істотно вплинули на його результати, що відповідно порушило законні права та інтереси осіб учасників цих правовідносин. ЗУ «Про виконавче провадження» та Інструкція з проведення виконавчих дій не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів. Порушення, допущені державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. (див. Постанова №6-76цс13 від 18 вересня 2013 року, № 6-3174цс15 від 06 липня 2016 року).

Щодо підстав визнання прилюдних торгів недійсними, то відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-116 цс12, оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 22 лютого 2017 року у справі 6-2677цс16, яка в силу вимог ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається із частини 3 вказаної вище статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 12, 81, 137, 141,258,263-265,354, 355 ЦПК України, ст. 3, 15, 16, 203, 215, 656 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Смілянського районного відділу державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Алексєєвої Інни Юріївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія Капітал» про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення можебутиоскарженов апеляційномупорядкудоапеляційного судуЧеркаськоїобласті шляхомподачіапеляційної скарги.Апеляційнаскарганарішення судуподаєтьсяпротягом тридцятиднівз дняйогопроголошення черезсуд першоїінстанції доЧеркаського апеляційногосуду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Головуючий: В.А. Романенко

Повний текст рішення виготовлений 20 липня 2023 року.