Постанова

від 20.07.2023 по справі 480/4013/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 р. Справа № 480/4013/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/4013/22

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обеженою відповідальністю "Безпека"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека", в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека" (далі відповідач, ТОВ "Безпека") адміністративно-господарські санкції в сумі 38207,69 грн та пеню в сумі 80,22 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Зазначає, що ч. 11 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII визначено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Так, відповідно до листа Шосткинської міської філії Сумського обласного центру зайнятості від 13.05.2022 №02/78 у 2021 році ТОВ «Безпека» не зверталось про направлення на їх підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю. Таким чином, у 2021 році відповідач не виконав вимоги статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" в частині своєчасного та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформаію про попит на робочу силу (вакансії), а саме, не зернувся до центру зайнятості за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три роочі дні з дати відкриття вакансії. Разом з тим, відповідачем не надано позивачу для огляду Статут підприємства, тому не можливо дослідити розділ "Кадрова політика", а саме які робочі місця вони надають ветеранам та інвалідам війни, військової служби і правоохоронних органів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач зареєстрований як юридична особа та використовує найману працю.

Судом встановлено, що ТОВ "Безпека " поданий до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік (форма №10-ПОІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 13 осіб, з яких 4 особи середньооблікова кількість посад адміністративно-управлінського персоналу, 9 осіб охоронці, кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємством визначена як 1 особа.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII зі змінами, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 17 Закону № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Водночас, основним видом діяльності відповідача за кодом КВЕД 80.10 є діяльність приватних охоронних служб.

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України "Про охоронну діяльність" від 22.03.2012 №4616-VI (далі - Закон № 4616-VI), який регулює відносини суб`єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.

Суб`єктом охоронної діяльності за приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 4616-VI є суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 4616-VI вказаної статті, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності закріплені у частині 6 статті 11 Закону № 4616-VI, відповідно до якої працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2021 році склала 13 осіб, з яких 4 особи працівники, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

Таким чином, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у ПП "Безпека-Гарант Шостка" становить 0 осіб, оскільки кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони складає 4 особи, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленого частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів обраховується від середньооблікової чисельності штатних працівників.

Проте, у зазначеному законі відсутнє регулювання порядку обчислення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності.

Поряд із тим, особливості працевлаштування інвалідів, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом України "Про охоронну діяльність", частина 6 статті 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Вказана норма права у спірних правовідносинах є спеціальною відносно статті 19 №875-ХІІ, оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів.

Крім того, у абзаці п`ятому пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, при прийнятті норми Закону України "Про охоронну діяльність", що міститься в частині 6 статті 11, згідно з якою працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності здійснюється виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, існуючі однопредметні норми законів необхідно привести у відповідність до нових норм, зокрема, шляхом скасування норм, які суперечать новому закону.

Отже, відповідно до Закону України "Про охоронну діяльність" правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 02.04.2019 у справі №808/1547/16, від 18.09.2018 у справі №818/466/16 та від 11.09.2020 у справі №440/2375/19, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони, складає 4 особи, що є меншим від нормативу у 8-25 осіб, встановленого ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"., а тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача не було правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій до ТОВ "Безпека" за невиконання встановленого статтею 19 Закону нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо доводів позивача про те, що ТОВ "Безпека" у 2021 році не зверталося до Шосткинської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості про направлення на підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не зобов`язує підприємства, установи та організації здійснювати пошук та підбір осіб з інвалідністю на створені для них робочі місця. У свою чергу, позивач не довів суду, що органи, на які покладено обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, направляли у 2021 році до відповідача таких осіб для працевлаштування і їм було відмовлено у прийомі на роботу. Крім того, позивач не надав як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції доказів того, що особи з інвалідністю зверталися безпосередньо до відповідача із заявами про працевлаштування і їм так само було відмовлено у прийнятті на роботу.

Отже, з урахуванням того, що ТОВ "Безпека" не порушено вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, судова колегія вважає, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані до відповідача.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі № 480/4013/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова