Постанова

від 03.07.2023 по справі 761/18103/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9752/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року м. Київ

Справа № 761/18103/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року, постановлену у складі судді Макаренко І.О.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Центр надання адміністративних послуг Іванківської селищної ради про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

У вересні 2022 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту належності заявнику Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ №046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року, посилаючись на те, що у вказаному державному акті зазначено російськомовний варіант її по-батькові - « ОСОБА_1 », а у паспорті громадянина України українською мовою її по-батькові - « ОСОБА_1 », відповідно російською - « ОСОБА_1 ».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Вказує, що заявниця звернулась суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року ОСОБА_1 , що необхідно заявниці для державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вважає, що оскаржувана ухвала суперечить вимогам ЦПК та матеріалам справи.

Звертає увагу що відмова у відкритті провадження у справі регулюється спеціальною ст. 186 ЦПК України, проте в ухвалі немає посилання на вказану статтю, що вже є підставою для її скасування. Крім того, суд в ухвалі посилався на те, що «враховуючи вищевикладене та мету встановлення факту родинних відносин - прийняття спадщини, суд вважав, що заява не може бути предметом розгляду в порядку окремого провадження, а тому у відкритті провадження слід відмовити», однак заява не містить вимог та посилання про спадщину, адже заявник просить встановити належність їй правовстановлюючого документа, у якому по-батькові заявника зазначено у російськомовному варіанті.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.

Представник Центру надання адміністративних послуг Іванківської селищної ради в судове засідання не з`явився, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши думку представника заявника, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції посилався на те, що зі змісту заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник претендує на державну реєстрацію права власності земельної ділянки, а тому в даному випадку вбачається спір про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження за участю інших заінтересованих осіб.

Суд першої інстанції посилаючись на ч. 4 ст. 315 ЦПК України, враховуючи мету встановлення факту родинних відносин - прийняття спадщини, дійшов висновку, що заява не може бути предметом розгляду в порядку окремого провадження, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

З висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження колегія суддів не погоджується, оскільки висновки суду є необґрунтованими та не відповідають змісту поданої ОСОБА_1 заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. (ч.2 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Зазначене положення процесуального закону застосовується судом у разі звернення з вимогами, які не відносяться до предметної юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах(ч.6 ст. 294 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просила встановити факт належності Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ №046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у вказаному державному акті зазначено російськомовний варіант її по-батькові - « ОСОБА_1 », тоді як у паспорті громадянина України українською мовою її по-батькові - « ОСОБА_1 », а російською мовою - « ОСОБА_1 ».

Подання такої заяви прямо передбачено пунктом 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України - встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 і їй було видане свідоцтво про народження радянського зразка, де була записана російською мовою - « ОСОБА_1 ». 27.03.1986 року вона вступила в садівницьке товариство «Медик-2» (з 22.07.2015 перейменовано в садівницьке товариство «Медік-2015» як ОСОБА_1 , в подальшому як член садівничого товариства отримала 07.04.1999 року Державний акт на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794, виданий Блідчанською с/радою, Київської області на ім`я ОСОБА_1 .

24.02.1998 року заявниця отримала паспорт громадянки України на ім`я ОСОБА_1 , де на сторінці два російською мовою було записано ОСОБА_1 , тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_1 це одна і таж особа. З набуттям Україною незалежності ОСОБА_1 отримувала вже документи за українським правописом: паспорт, довідку про ідентифікаційний код та інші.

Вказана земельна ділянка 19.01.2021 року згідно з Державним актом на право приватної власності на землю 4-КВ № 046794 від 01.04.1999 року була зареєстрована в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером № 3222080300:02:002:0054 на ім`я ОСОБА_1 , як її приватна власність.

12.08.2022 року рішенням 64472786 державного реєстратора прав на нерухоме майно Гніденко А.В. було відмовлено в реєстрації права власності за заявницею тому, що: «Державний акт на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794 видано громадянину України ОСОБА_1 07.04.1999 p., а заявником та власником у відомостях Державного земельного кадастру зазначено ОСОБА_1 , що є розбіжністю даних про власника вказаної земельної ділянки» та за рекомендацією Держреєстратора Гніденко A.B. заявниця вимушена була звернутися до суду. Дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок повинні відповідати даним Держгеокадастру, а не навпаки згідно зі ст. ст. 193 - 195 ЗК України

Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз № 056/2211-т від 15.11.2021 імена по-батькові ОСОБА_1 та ОСОБА_1 у державному акті на право приватної власності на землю є ідентичними.

Належність Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року ОСОБА_1 підтверджується документами, зокрема:

- паспортом громадянки України на ім`я ОСОБА_1 , де на сторінці 2 російською мовою було записано ОСОБА_1 , а на сторінці 16 паспорту Блідчанської а/ради зроблена відмітка про надання безоплатно в приватну власність вказаної земельної ділянки;

- витягом з Держгеокадастру від 19.01.2022 року, в якому зазначено, що власником земельної ділянки кадастровий номер № 3222080300:02:002:0054 є ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794 виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року;

Вказує, що встановлення факту належності правовстановлюючого документу - Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року ОСОБА_1 , необхідно заявниці для державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Спору щодо вказаної земельної ділянки немає, що підтверджується і довідкою СТ «Медик-2015» від 15.08.2022 року.

Отже, із заяви вбачається, що необхідність встановлення факту належності правовстановлюючого документу - Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року ОСОБА_1 необхідно заявниці для державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки у державному акті на право приватної власності на землю 1-КВ № 046794 зазначено російськомовний варіант написання по-батькові заявника - « ОСОБА_1 » 07.04.1999 p., а заявником та власником земельної ділянки у відомостях Державного земельного кадастру зазначено ОСОБА_1 ».

Тобто, встановлення вказаного факту є необхідним заявнику для підтвердження належності ОСОБА_1 » Державного акту на право приватної власності на землю 1-КВ №046794, виданого Блідчанською с/радою 07.04.1999 року Київської області на ім`я ОСОБА_1 », як зазначено паспорті громадянина України російською мовою - ОСОБА_1 ».

Із заяви про встановлення факту та з матеріалів справи не встановлено наявності спору про спадкове майно. Будь-яких вимог майнового характеру або встановлення факту родинних відносин заявником не заявлено.

Таким чином, заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження з метою захисту своїх прав та інтересів щодо належності їй правовстановлюючого документа, у якому по-батькові заявника не збігається із зазначеним у паспорті, а не для вирішення спору про встановлення факту родинних відносин та право на спадщину особи при житті.

За наведених обставин, суд першої інстанції безпідставно вважав, що метою встановлення факту родинних відносин є «прийняття спадщини» та дійшов необґрунтованого висновку, що існує спір про право щодо спадкового майна, а тому не може бути предметом розгляду в порядку окремого провадження, та безпідставно відмовив у відкритті провадження на підставі п. 4 ст. 315 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Ратнікова В.М.