Рішення

від 06.07.2023 по справі 752/4989/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/4989/23

Провадження № 2/752/4189/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06.07.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2» про стягення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача оплату за листком непрацездатності, яка не була сплачена при звільненні, середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.06.2022 р. по 08.12.2022 включно, моральну шкоду в розмірі 20100 гривень.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач працював електрогазозварником в КП «Київпастранс» з 20.04.2018 р. по 08.06.2022 р. на був звільнений на підставі п.1 ст.38 КЗпП України.

Однак, як зазначає позивач, при звільненні з ним не був проведений розрахунок та не проведена оплата за листком непрацездатності, з приводу чого він звертався до Департаменту з питань праці.

Позивач вказує, що бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні завдала моральної шкоди, яка полягає у перенесених хвилюваннях, внаслідок чого був пригнічений стан , погіршився його стан здоров`я, змінився спосіб життя, він втратив звичні життєві зв`язки.

Моральну шкоду він оцінює в розмірі 20100 гривень.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток в зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.

14.03.2023 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу становлено строк для подання відзиву.

03.04.2023 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній не погоджується з вимогами позивача, оскільки відповідно до наказу від 24.03.2022 р. № 23 «Про заходи на виконання Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з ОСОБА_1 призупинені трудові відносини та припинено виплату заробітної плати. Позивач хворів в період з 14.04.2022 р. по 28.04.2022 р. та з 29.04.2022 по 13.05.2022 р. Відповідно до Закону України «про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Відповідач зазначає, що позивач звільнився 08.06.2022 р. за власним бажанням і з ним був проведений розрахунок 16.06.2022 р., шляхом виплати компенсації за невикористану відпустку. В зв`язку з необгрунтованістю позовних вимог відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

14.04.2023 р. позивачем подана відповідь на відзив, в якій позивач зазначає про свою необізнаність щодо існування наказу про призупинення дії трудового договору та не ознайомлення його з відповідним наказом.

05.05.2023 р. відповідачем подані письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначається про те, що позивачу було відомо про існування наказу про призупинення дії трудового договору, який направлявся у можливий спосіб в месенджерах на номери телефонів працівників, а після відновлення дії трудового договору 16.05.2022 р. позивачу такий наказ надавався на ознайомлення, однак він відмовився поставити свій підпис.

13.06.2023 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.

В ході судового розгляду позивач та його представник підтримали позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі, просили його задовольнити, посилаючись на необізнаність позивача щодо існування наказу про призупинення трудового договору, не ознайомлення з ним у визначений законом спосіб та порушення прав позивача на отримання виплат за листками непрацездатності, що завдано останньому моральної шкоди.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, однак визнав, що, дійсно, остаточний розрахунок в зв`язку з відсутністю фінансування був проведений з позивачем не в день звільнення, а на 8 днів пізніше - 16.06.2023 р.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом від 20.04.2018 р. № 32-К/П позивача була зараховано на посаду електрогазозварника п`ятого розряду філії КП «Київпастранс» Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2.

Наказом № 23 від 24.03.2022 р. «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану з 24.03.2022 р. тимчасово призупинено дію трудових договорів з працівниками Філії, зокрема з ОСОБА_1 .

З 16.05.2022 р. з ОСОБА_1 було відновлено дію трудового договору

Відповідно до наказу № 25-К/3 від 08.06.2022 р. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням відповідно до п.1 ст.38 КЗпП та зобов`язано виплатити компенсацію за невикористану відпустку терміном 5 днів в розмірі 5271,20 гривень.

Така компенсація була виплачена позивачу 16.06.2022 р., що не заперечувалось сторонами.

Позивач, звертаючись до суду, посилається на порушення його прав з боку відповідача та не проведення розрахунку в день звільнення, а саме не здійснення виплат за листками непрацездатності.

Як вбачається з Інформації про електронні листки непрацездатності позивач хворів в період з 17.04.2022 р. по 28.04.2022 р. та з 29.04.2022 р. по 13.05.2022 р.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статею 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У статті 2 КЗпП України також закріплено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Характер трудових відносин між працівником і роботодавцем виявляється у тому, що працівник зобов`язується виконувати певну роботу, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати належні умови праці (ст.21 КЗпП).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно зі ст. 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з страхових випадків, передбачених законом.

Частиною 2 стаття 22 Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Допомога з тимчасової непрацездатності як раз і є однією з державних гарантій, яка включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

В силу положень ст. до ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.

Оскільки в період призупинення дії трудового договору з припиненням виплати заробітної плати факт втрати заробітку через хворобу або травму відсутній, це тягне за собою також припинення права на компенсацію втраченого заробітку через тимчасову непрацездатність за рахунок роботодавця та за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Зазначені роз`яснення були надані Фондом соціального страхування України в листі від 01.04.2022 р.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносини в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

З огляду на те, що дію трудового договору з позивачем було призупинено на підставі наказу № 23 від 24.03.2022 р., який не скасований у визначений законом спосіб, і період тимчасової непрацездатності припадає на період призупинених трудових відносин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача виплат за листком непрацездатності, що не виплачені при звільненні, є необгрунтованими і не підлягають задоволенню.

Як встановлено судом, і не оспорювалось сторонами, розрахунок сум, що підлягали виплати при звільненні позивача, був проведений з останнім 16.06.2022 р.

В силу положень ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до зазначеного порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середнього заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Представником позивача був проведений розрахунок середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, відповідно до якого його розмір становить 1054,24 гривні, що не оспорювалось сторонами.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (8 днів_) в розмірі 8189,84 гривні.

Вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди в сумі 20100 гривень не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

При зверненні до суду позивач посилається на те, що внаслідок порушення його прав і не проведення всіх виплат він зазнав моральної шкоди, що виразилась у перенесених хвилюваннях, внаслідок чого був пригнічений стан , погіршився його стан здоров`я, змінився спосіб життя, він втратив звичні життєві зв`язки.

Однак, в порушення вимог ст.81 ЦПК України позивачем не надано жодного доказу на підтвердження зазначених обставин і що погуршення його стану здоров`я мало місце внаслідок несвоєчасно проведених виплат, а не в зв`язку з наявністю хронічних захворювань або вікових змін.

Також позивачем не надано жодного доказу, порушення строків виплати призвели до зміни способу його життя і він вимушений був доакладати додаткових зусиль для його влаштування.

В зв`язку з необгрунтованістю та недоведеністю заявлених вимог в частині відшкодування моральної шкоди, такі вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв`язку із частковим задоволенням позову з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2» про стягення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2» (ЄДРПОУ 03328758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 8189,84 гривні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» в особі філії Комунального підприємства «Київпастранс» «Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2» (ЄДРПОУ 03328758) в дохід держави судовий збір в розмірі 61,76 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя