Ухвала

від 12.07.2023 по справі 202/9137/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1634/23 Справа № 202/9137/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою в.о. заступника директора Фонду державного майна України ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023040000000266, -

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2023 року задоволено клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023040000000266

Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя посилався на те, що стороною обвинувачення доведена необхідність накладання арешту на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченко 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34315972), на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою збереження речових доказів. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна, а тому клопотання слідчого підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі в.о. заступника директора Фонду державного майна України ОСОБА_8 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги в частині поновлення строку на апеляційне оскарження зазначає, що представник Фонду не був присутній при постановленні оскаржуваної ухвали, ухвала була отримана 15.06.2023 року.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не містить жодних обґрунтувань, яким чином будівля може бути використана у кримінальному провадженні та які фактичні дані вона може містити, також відсутні будь-які обґрунтування необхідності накладення арешту на зазначене майно.

Зазначає, що задоволенням клопотання про арегт не проаналізовано повноважень Фонду та не враховано інтереси держави в цілому.

Вказує, що ЗУ Про приватизацію державного і комунального майна не передбачено жодних обмежень оскарження процедури приватизації, на якому б етапі остання не проводилась.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні представник Фонду державного майна України ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи те, що розгляд клопотання про арешт майна проведено без участі сторін по справі та відсутні відомості про їх виклик до суду, апеляційний суд вважає строк на апеляційне оскарження не пропущеним.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтями 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, згідно з якими зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У свою чергу, викладені доводи також знайшли своє підтвердження в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частинами 2, 4 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до положень ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

Аналіз змісту клопотання прокурора та ухвали слідчого судді показав, що у зазначених процесуальних документах, не дотримані вимоги наведених вище норм кримінального процесуального закону.

Згідно із клопотанням, СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023040000000266 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 233 КК України.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2023 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченко 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34315972), шляхом заборони розпорядженням та відчуження вказаним майном.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведена необхідність накладання арешту на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченко 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34315972), на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою збереження речових доказів. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна, а тому клопотання слідчого підлягає задоволенню.

З даними висновками слідчого судді апеляційний суд погодитись не може.

Так, задовольняючи клопотання слідчого слідчий суддя, покликавшись на зміст клопотання щодо фактичних обставин кримінального провадження та положення статей 170-173 КПК України, зазначив, що арешт майна зумовлений необхідністю збереження вказаного в клопотанні майна.

Поряд із цим, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні, а також не надано достатньо доказів, що вищевказаний об`єкт нерухомого майна відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а посилання органу досудового розслідування, що службові особи Фонду державного майна України здійснили незаконну приватизацію державного майна, не знаходять свого підтвердження згідно матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції.

Викладаючи зміст клопотання, прокурор обмежився лише загальними фразами та цитуванням окремих норм КПК України, при цьому не обґрунтував, яким саме критеріям ст. 98 КПК України відповідають об`єкти нерухомого майна, зазначені в клопотанні та які саме ознаки такого майна можуть бути використані для доведення конкретних обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч.2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.1 ст. 98 КПК України.

Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Разом з тим, як вбачається з наданих матеріалів, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Прокурором, який звернувся до суду з клопотанням не вказано, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні можливе використання у якості речових доказів об`єктів нерухомого майна.

В постанові слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 17 травня 2023 про визнання вказаного об`єкта нерухомого майна речовим доказом у кримінальному провадженні не міститься достатнього обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідає вказане вище майно.

Тобто, правова підстава, передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України, на наявність якої посилається сторона обвинувачення у своєму клопотанні, відсутня.

Зокрема, посилаючись у клопотанні, що об`єкти нерухомого майна є речовим доказом та відповідають критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.

В той же час, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч.2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що майно, на яке він просив накласти арешт, є предметом протиправної діяльності, об`єктом та знаряддям злочину та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, чи може підлягати спеціальній конфіскації. Винесена постанова слідчого про визнання зазначених в клопотанні об`єктів нерухомого майна речовими доказами є формальною.

Апеляційним судом встановлено, що на підтсаві розпорядження КМУ від 4 березня 2013 року № 106-р Генеральній прокуратурі України було передано будівлю (літер а-9, а-1, а, а1) і споруду (літер Б-1) по вул. Шевченка, 32, у м. Дніпропетровську із сфери управління Міністерства інфраструктури із закріпленням їх на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України.

Крім того, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26.06.2013 № 67/36 у постійне користування прокуратурі Дніпропетровської області передано земельну ділянку площею 0,1377 га (кадастровий номер 1210100000:02:393:0061) по фактичному розміщенню будівель та споруд, що розташовані за адресою: вул. Шевченка, 32 у м. Дніпропетровську. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування органів державної влади та місцевого самоврядування.

В свою чергу, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єків нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що міститься в матеріалах справи, на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:02:393:0061) та адміністративну будівлю літ. А-9, а-1, загальною площею 3345,1 кв. м., ганки літ. а, а1, трансформаторну підстанцію літ. Б-1, що розташовані по вул. Шевченко, 32 у м. Дніпро на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровського області від 25.10.2021 року по справі № 904/8506/21 було накладено арешт з метою забезпечення позову до набрання рішенням законної сили.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2022 року було скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровського області від 25.10.2021 року по справі № 904/8506/21 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Постновою Касаційного господарського суду від 24 червня 2022 року постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2022 року залишено без змін.

В вищезазначеній постанові Верховного суду було зазначено про невідповідність вимогам процесуального законодавства застосування заходів забезпечення позову, оскільки вони мають наслідком втручання у проведення аукціону з продажу єдиного майнового комплексу ДП Дніпропетровськавтотранссервіс, що проводиться від імені Фонду державного майна України.

До даного висновку Касаційний господарський суд прийшов виходячи з того, що відповідно до Законів України «Про Фонд державного майна України», «Про приватизацію державного і комунального майна», враховуючи наказ Фонду державного майна України від 03.12.2019 № 1241 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс», наказом Фонду державного майна України від 20.01.2020 № 81 зі сфери управління Міністерства інфраструктури України до сфери управління Фонду державного майна України було прийнято ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс».

Наказом Фонду державного майна України від 20.11.2019 № 1140 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 № 1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)» єдиний майновий комплекс ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс» було включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Наказом Фонду державного майна України від 27.07.2021 № 1297 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» повноваження щодо приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс» покладено на Апарат Фонду державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України від 30.09.2021 № 1731 затверджено протокол № 1 засідання аукціонної комісії з продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс» та умови його продажу. Аукціон з продажу єдиного майнового комплексу ДП «Дніпропетровськавтотранссервіс» було призначено на 29.10.2021.

З вищенаведених, встановлених Касаційним господарським судом, обставин вбачається, що єдиний майновий комплекс ДП Дніпропетровськавтотранссервіс перебуває у власності Фонду державного майна України.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно п. 9. Положення про порядок передачі об`єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ № 1482 від 21.09.1998 р. передача майна здійснюється в місячний термін з дня прийняття рішення про передачу. На сьогоднішнійдень відсутняможливість реалізуватиРозпорядження №106-рновою структурою(Офіс Генеральногопрокурора )за відсутностізаконних нате підстав.Таким чином,розпорядження №106-рКабінету міністрівУкраїни від04.03.2013р.на деньрозгляду справине створюєюридичних правта обов`язків,у зв`язкуз тим,що вононе булореалізовано вмісячний термін,і єнеактуальним.

Щодо рішення Дніпропетровської міської ради № 67/36 від 26.06.2013 р. про передачу земельної ділянки у постійне користування Прокуратурі Дніпропетровської області (02909938), то прокуратура Дніпропетровської області, яка зазначена у рішенні міської ради, не розпочинала користуватися земельною ділянкою. Після реформування органів прокуратури не є належним землекористувачем в силу норм діючого законодавства, які не передбачають відповідного правонаступництва. Відтак, на думку апеляційного суду, рішення Дніпропетровської міської ради № 67/36 від 26.06.2013 р. є таким, що не створило юридичних прав та обов`язків як не реалізоване.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Так, хоча в клопотанні прокурор вказує на необхідність накласти арешт на майно, як на речові докази у кримінальному провадженні, але при цьому не приводить жодного належного доказу на підтвердження вказаного і мети накладення арешту на майно. Тому колегія суддів вважає, що існування правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України всупереч вимогам кримінального процесуального закону, є недоведеною як в клопотанні прокурора з доданими до нього матеріалами, так і в ухвалі слідчого судді.

З огляду на викладені обставини, які свідчать про однобічність і необ`єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора щодо арешту майна, як такого, що внесено з порушенням ст. 171 КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -

П ОС ТА НО ВИ В:

Апеляційну скаргув.о.заступника директораФонду державногомайна України ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від22травня 2023року проарешт майнау кримінальномупровадженні №42023040000000266 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченко 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34315972), - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4