Рішення

від 21.07.2023 по справі 910/7222/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2023Справа № 910/7222/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс ЛТД»

про стягнення 892 541,28 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль-Агро» (позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс ЛТД» про стягнення 892 541,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № СА-09052022-31 від 09.05.2022 в частині здійснення розрахунку за поставлений товар у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 16.05.2023 була отримана позивачем 23.05.2023, а відповідачем - 26.06.2023.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.05.2022 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір №СА-09052022-31 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Розгорнутий асортимент та кількість Товару, що постачається, визначаються у Додатках до цього Договору (п.1.1 розділ 2 Договору).

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.2. Договору термін поставки Товару визначається у Додатках до цього Договору. Термін поставки засобів захисту рослин може бути подовжений на строк отримання узгодження умов те режиму перевезення небезпечного вантажу (згідно Наказу МВС України від 04.08.2018 № 656 «Про затвердження деяких нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів» з врахуванням відповідних змін та доповнень). У цьому випадку Покупець не має права нараховувати будь-які штрафні санкції Продавцю. Допускається дострокова поставка Товару. У разі дострокової поставки Продавець зобов`язаний повідомити (в будь-якій формі) Покупця про дату дострокової поставки Товару.

Згідно з пунктом 5.1. Договору ціна за одиницю Товару кожного найменування в національній валюті наводиться у Додатках до цього Договору. Загальна вартість Товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій Товару, визначених з Додатках до цього Договору. Сторони, крім встановлення ціни та загальної вартості Товару в гривні, додатково визначають грошовий еквівалент ціни та загальної вартості Товару в іноземній валюті, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/. Сторони погодили, що для обрахування такого грошового еквіваленту в іноземній валюті використовують курс продажу відповідної іноземної валюти, що склався на час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті оформлення відповідного Додатку до Договору. За згодою Сторін у Додатку (Додатках) до Договору грошовий еквівалент ціни та загальної вартості Товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даним сайту http://minfin.com.ua/currenev/mb/.

Пунктами 6.1.- 6.4 Договору передбачено, що загальна вартість Товару повинна бути сплачена Покупцем у строк, встановлений в Додатках до цього Договору. Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця. Якщо Покупець не здійснив у встановлений Додатками до Договору строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому Товар, умова про розстрочення платежу, визначена Додатками до цього Договору, вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим Товарам. що поставляються по вказаному Договору, а прострочення є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодекс України. Незалежно від призначення платежу у банківському переказі, у разі порушення Покупцем платіжних зобов`язань за цим або будь-яким іншим договором, Продавець має право самостійно зараховувати оплати грошовими коштами, що надійшли від Покупця, в оплату простроченої заборгованості.

Згідно з пунктом 7.1 та 7.2. Договору поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в Додатках до цього Договору. Товар поставляється партіями. Перехід права власності на Товар відбувається в момент фактичної передачі Товару та підписання видаткових накладних на Товар.

Відповідно до пункту 9.2. Договору приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається цим Договором та чинним законодавством України. Приймання Товару за кількістю та видимими недоліками здійснюється Покупцем в день його отримання від Продавця. Покупець зобов`язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження Товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити Продавцю. При відсутності такої заяви Товар вважається прийнятий Покупцем як належний. Підписання Покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з Товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками Сторін. Строк дії цього Договору становить 12 (дванадцять) місяців, але, у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (пункт 10.1. Договору).

У розділі 11 Договору сторони передбачили відповідальність сторін.

Відповідно до п. 11.1 Договору за порушення умов цього Договору винна Сторона відшкодовує спричинені нею збитки, у тому числі упущену вигоду у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 11.2. Договору за порушення строків виконання зобов?язань за цим Договором Сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Пунктом 11.4. Договору сторони погодили, що у разі ухилення від оплати вартості Товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцю штраф в розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від загальної вартості неоплаченого Товару.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов?язань за цим Договором припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов?язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цих Договором становить 3 (три) роки (п.11.7. Договору).

До Договору між сторонами було укладено ряд Додатків: № 1 від 09.05.2022, № 2 від 06.06.2022, № 3 від 22.07.2022 та № 4 від 04.10.2022.

Відповідно до Додатку № 1 загальна вартість товару, що поставляється, становить 448 984,80 грн з ПДВ, і сплачується Покупцем наступним чином: 100% загальної вартості Товару в строк до 30.06.2022.

Відповідно до Додатку № 2 загальна вартість товару, що поставляється, становить 172 684,80 грн з ПДВ, і сплачується Покупцем наступним чином: 100% загальної вартості Товару в строк до 30.06.2022.

Відповідно до Додатку № 3 загальна вартість товару, що поставляється, становить 218 721,60 грн з ПДВ, і сплачується Покупцем наступним чином: 100% загальної вартості Товару в строк до 30.07.2022.

Відповідно до Додатку № 4 загальна вартість товару, що поставляється, становить 108 336,00 грн з ПДВ і сплачується Покупцем наступним чином: 100% загальної вартості Товару в строк до 10.10.2022.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач згідно з видатковими накладними № 151 від 03.06.2022 на суму 195 300,00 грн, №154 від 07.06.2022 на суму 172 684,80 грн, № 162 від 10.06.2022 на суму 81 000,00 грн, № 205 від 25.07.2022 на суму 218 721,60 грн та № 262 від 04.10.2022 на суму 108 336,00 грн поставив відповідачу товар на загальну суму 776 042,40 грн (у т.ч. ПДВ). Видаткові накладні підписані між сторони та скріплена печатками товариств без будь-яких зауважень.

За наслідками вказаних господарських операцій органами ДПС зареєстровані відповідні податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 348 984,80 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 1787 від 17.06.2022 на суму 100 000,00 грн, № 2035 від 04.11.2022 на суму 81 000,00 грн, № 2039 від 11.11.2022 на суму 118 721,60 грн та № 2201 від 26.01.2023 на суму 49 263,20 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 892 541,28 грн: суму основного боргу - 427 057,60 грн, штраф - 213 528,80 грн, пеню - 189 021,20 грн, 3% річних 11 341,27 грн та інфляційні втрати - 51 592,93 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 ГК України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як встановлено судом, позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно з видатковими накладними № 151 від 03.06.2022 на суму 195 300,00 грн, № 154 від 07.06.2022 на суму 172 684,80 грн, № 162 від 10.06.2022 на суму 81 000,00 грн, № 205 від 25.07.2022 на суму 218 721,60 грн та № 262 від 04.10.2022 на суму 108 336,00 грн, що загалом становить 776 042,40 грн (у т.ч. ПДВ). Видаткові накладні підписані між сторони та скріплена печатками товариств без будь-яких зауважень.

Відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в сумі 348 984,80 грн, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 427 057,60 грн, що підтверджується матеріалами справи.

У підтвердження наявність боргу позивачем надано Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-27.02.2023, згідно з яким станом на 27.02.2023 за відповідачем обліковується борг у розмірі 427 057,60 грн, даний акт підписаний сторонами в особі директорів та скріплений печатками товариств.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків підписаний уповноваженими представниками сторін без будь-яких заперечень та скріплений печатками товариств, а отже, визнається судом як належний та допустимий доказ, що підтверджує розмір заборгованості відповідача.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17 та від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19.

Суд розцінює часткові оплати відповідача разом з наявним підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків як визнання ТОВ «Спецмонтажсервіс ЛТД» основного боргу за поставлений товар.

Відповідно до пункту 6.1. Договору загальна вартість Товару повинна бути сплачена Покупцем у строк, встановлений в Додатках до цього Договору.

Відповідно до Додатку № 1 та № 2 строк оплати товару до 30.06.2022.

Відповідно до Додатку № 3 строк оплати товару до 30.07.2022.

Відповідно до Додатку № 4 строк оплати товару до 10.10.2022.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Отже, враховуючи умови п. 6.1. Договору, граничною датою до якої товар мав бути оплачений відповідачем:

1) за видатковою накладною №151 від 03.06.2022 на суму 195 300,00 грн, № 154 від 07.06.2022 на суму 172 684,80 грн та № 162 від 10.06.2022 на суму 81 000,00 грн - до 30.06.2022 включно;

2) за видатковою накладною № 205 від 25.07.2022 на суму 218 721,60 грн - до 30.07.2022 включно;

3) за видатковою накладною № 262 від 04.10.2022 на суму 108336,00 грн - до 10.10.2022 включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 427 057,60 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним з видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з пунктом 11.2. Договору за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором Сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Пунктом 11.4. Договору сторони погодили, що у разі ухилення від оплати вартості Товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцю штраф в розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від загальної вартості неоплаченого Товару.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару за Договором, позивачем на підставі п. 11.4. Договору нараховано відповідачу штраф у розмірі 213 528,80 грн та пеню в розмірі 189 021,20 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, суд встановив його правильність та арифметичну вірність.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 189 021,20 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до пункт 11.2. Договору за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором Сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 11.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання" тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 4.2. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20)

Отже, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи вищевикладене, обраний позивачем період та суму боргу, встановлений законом шестимісячний строк для нарахування штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 189 021,20 грн пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 144 052,13 грн.

Окрім того, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 11 341,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 51 592,93 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 11 341,27 грн та інфляційних втрат у розмірі 51 592,93 грн підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс ЛТД» (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5, код 38180241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Агро» (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Стельмаха, буд. 62, код 41023354) суму основного боргу в розмірі 427 057 (чотириста двадцять сім тисяч п`ятдесят сім) грн 60 коп., штраф у розмірі 213 528 (двісті тринадцять тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн 80 коп, пеню у розмірі 144 052 (сто сорок чотири тисячі п`ятдесят дві) грн 13 коп., 3% річних у розмірі 11 341 (одинадцять тисяч триста сорок одна) грн 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 51 592 (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто дві) грн 93 коп. та судовий збір у розмірі 12 713 (дванадцять тисяч сімсот тринадцять) грн 60 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.07.2023.

Суддя О.Г. Удалова