Рішення

від 21.07.2023 по справі 910/7761/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2023Справа № 910/7761/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРАШАР ІНДАСТРІЗ»

до Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства

про стягнення 929 515,09 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРАШАР ІНДАСТРІЗ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (далі - відповідач) про стягнення 929 515,09 грн (570 802,00 грн суми основного боргу, 308 028,04 грн втрати від інфляції та 50 685,05 грн 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 0308/20 від 03.08.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 18.05.2023 була отримана позивачем 24.05.2023, а відповідачем - 25.05.2023.

21.06.2023 через електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказу, відповідно до якого останній просив долучити копію заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 16.02.2023 № 49 та докази її надсилання відповідачу.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.08.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір про закупівлю товару № 0308/20 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язувався передавати у власність покупця товар, повне найменування, асортимент, кількість і вартість якого будуть вказані у Додатках, які є невід`ємною частину цього Договору (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.4. Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно з виставленим рахунком на товар.

Відповідно до п. 5.1. Договору відвантаження товару проводиться за умови пред`явлення покупцем належно оформленої довіреності.

Згідно з п. 6.2.2 Договору Покупець зобов`язаний здійснювати оплату товару Постачальнику на підставі виставленого рахунку та накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна зі сторін не наполягає на розірванні цього Договору за місяць до закінчення його строку дії, цей Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 10.1, п. 10.2 Договору).

Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договорів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинними.

Відповідно до Специфікації до Договору сторони погодили товар, що поставляється, та його ціну.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач згідно з видатковими накладними № 185 від 19.08.2020 на суму 290 987,00 грн, № 199 від 08.09.2020 на суму 279 815,00 грн, № 204 від 11.09.2020 на суму 54 970,00 грн, № 231 від 07.10.2020 на суму 112 835,00 грн, № 242 від 16.10.2020 на суму 102 300,00 грн, № 292 від 03.12.2020 на суму 100 650,00 грн поставив відповідачу товар на загальну суму 941 557,00 грн (у т.ч. ПДВ). Видаткові накладні підписані між сторони та скріплені печатками товариств без будь-яких зауважень. Зі сторони відповідача товар був отриманий представником - Сергеєвою Вікторією Петрівною на підставі довіреностей, копії яких долучені до справи.

Відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в сумі 370 755,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 195 від 06.11.2020 на суму 102 300,00 грн, № 213 від 11.11.2020 на суму 112 835,00 грн, № 389 від 22.12.2020 на суму 155 620,00 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 929 515,09 грн, яка складається з: суми основного боргу у розмірі 570 802,00 грн, 3% річних у розмірі 50 685,05 грн та інфляційні втрати у розмірі 308 028,04 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 ГК України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як встановлено судом вище, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 941 557,00 грн (у т.ч. ПДВ). Видаткові накладні підписані між сторонами та скріплені печатками товариств без будь-яких зауважень. Зі сторони відповідача товар був отриманий представником - Сергеєвою Вікторією Петрівною на підставі довіреностей, копії яких долучені до справи.

Відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в сумі 370 755,00 грн, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 570 802,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

На підтвердження наявності боргу позивачем надано Акт звірки розрахунків за період 01.01.2022-31.12.2022, згідно з яким станом на 31.12.2022 за відповідачем обліковується борг у розмірі 570 802,00 грн, даний акт підписаний між сторонами та скріплений печатками товариств.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий позивачем акт звірки розрахунків підписано уповноваженими представниками сторін без будь-яких заперечень та скріплено печатками товариств, а отже, такий акт визнається судом належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості відповідача.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому значенні діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17 та від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19.

Суд розцінює часткові оплати відповідача разом із наявним підписаним між сторонами актом звірки розрахунків як визнання Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством основного боргу за поставлений товар.

Відповідно до пункту 6.2.2 Договору Покупець зобов`язаний здійснювати оплату товару Постачальнику на підставі виставленого рахунку та накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Отже, враховуючи умови п. 6.2.2 Договору, граничною датою, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є:

1) за видатковою накладною № 185 від 19.08.2020 на суму 290 987,00 грн до 18.09.2020 включно;

2) за видатковою накладною № 199 від 08.09.2020 на суму 279 815,00 грн до 08.10.2020 включно;

3) за видатковою накладною № 204 від 11.09.2020 на суму 54 970,00 грн до 12.10.2020 включно;

4) за видатковою накладною № 231 від 07.10.2020 на суму 112 835,00 грн до 06.11.2020 включно;

5) за видатковою накладною № 242 від 16.10.2020 на суму 102 300,00 грн до 16.11.2020 включно;

6) за видатковою накладною № 292 від 03.12.2020 на суму 100 650,00 грн до 04.01.2021 включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 570 802,00 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Також позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 50 685,05 грн та інфляційні втрати у розмірі 308 028,04 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що він є неправильним, оскільки позивачем, при здійсненні розрахунку не враховані приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. У зв`язку із цим позивачем було неправильно визначено початок прострочення заборгованості.

Правильними датами початку прострочення заборгованостями за видатковими накладними є такі:

1) за видатковою накладною № 204 від 11.09.2020 на суму 54 970,00 грн з 13.10.2020;

2) за видатковою накладною № 242 від 16.10.2020 на суму 102 300,00 грн з 17.11.2020;

3) за видатковою накладною № 292 від 03.12.2020 на суму 100 650,00 грн з 05.01.2021.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 50 656,06 грн.

Однак, на розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат це не виплинуло, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат встановив, що їх розмір становить 309 936,44 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу, відповідно до якого, суд не вправі виходити за межі позовних вимог. Отже, вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме в розмірі 308 028,04 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 4, код 03187691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРАШАР ІНДАСТРІЗ» (03148, м. Київ, вул. Петра Чаадаєва, 2Б, код 39724849) суму основного боргу у розмірі 570 802 (п`ятсот сімдесят тисяч вісімсот два) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 50 656 (п`ятдесят тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 06 коп., інфляційні втрати у розмірі 308 028 (триста вісім тисяч двадцять вісім) грн 04 коп. та судовий збір у розмірі 13 942 (тринадцять тисяч дев`ятсот сорок два) грн 30 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.07.2023.

Суддя О.Г. Удалова