Рішення

від 06.07.2023 по справі 915/4/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Справа № 915/4/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Дюльгер І.М.

за участю сторін:

від 1-го позивача (представник 1-го позивача) - в судове засідання не з`явився,

від 2-го позивача (представник 2-го позивача) - в судове засідання не з`явився,

від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з`явився

прокурор - Левкович А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048; електронна пошта: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua)

в інтересах держави в особі:

Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 18; адреса для листування: 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 35 код ЄДРПОУ 02012438; електронна адреса: oblzdrav@mk.gov.ua)

Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (54018, м.Миколаїв, вул. Космонавтів, 43; код ЄДРПОУ 43443474; електронна пошта: infectik@ukr.net)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (04201, м. Київ, вул. Бережанська, 14 кв.7; код ЄДРПОУ 30682900; електронна адреса: nztechno@ukr.net; imiko2015@gmail.com)

про: визнання правочину недійсним в частині та стягнення коштів в сумі 118672,90 грн.

Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 15/2-1216 вих.21 від 30.12.2021 (з урахуванням клопотання/заяви від 03.07.2023), в якій просить суд:

- визнати недійсним пункт 3.1 Договору про закупівлю № 03-16 від 19.03.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (код ЄДРПОУ 43443474) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (код ЄДРПОУ 30682900) в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 118672,90 грн.;

- стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (код ЄДРПОУ 30682900) на користь Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (код ЄДРПОУ 43443474) кошти у сумі 118672,90 грн.;

- стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (код ЄДРПОУ 30682900) на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позову у сумі 4540 грн.

В обґрунтування позову посилається на наступне.

19.03.2020 між КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» Миколаївської обласної ради та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Н.З.Техно» укладено договір № 03-16 про закупівлю медичного обладнання за рахунок коштів резервного фонду обласного бюджету для здійснення невідкладних (першочергових) заходів із запобігання виникненню та поширенню на території Миколаївської області інфекції COVID-19.

Предметом зазначеного Договору, згідно з п.1.1, є апарат штучної вентиляції легень модель AVEA та апарат штучної вентиляції легень модель VELA та зазначене обладнання придбано за кодом державного класифікатора продукції та послуг ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» 33157400-9 як медичні дихальні апарати.

На виконання умов Договору, КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» Миколаївської обласної ради за постачання товару на підставі платіжного доручення № 249 від 31.03.2020 здійснено перерахування ТОВ «Торгово-промислова компанія «Н.З.Техно» коштів в сумі 1814000 грн.

Включення до вартості закуповуваного товару згідно договору про закупівлю № 03-16 від 19.03.2020 податку на додану вартість у розмірі 118672,90 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам Закону України № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», опублікованого 17.03.2020 , та пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Включення до ціни товару за Договором податку на додану вартість було безпідставним, оскільки сторони договору в своїх господарських відносинах мали застосовувати положення чинного законодавства.

Недотримання при укладенні Договору № 03-16 від 19.03.2020 вимог податкового законодавства, зумовлює існування підстав для визнання такого договору недійсним в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору.

Ухвалою суду від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 лютого 2022 року о 10 год. 00 хв.

17.02.2022 відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Вказує, що у першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури відсутні правові підстави для подання позову в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації та Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб", у зв`язку з чим вважає, що є підстави для залишення позову без розгляду у порядку ст.226 ГПК України. Зазначає, що позиція позивача, що товар який був предметом закупівлі за Договором №03-16 від 19.03.2020, підлягає звільненню від оподаткування податком на додану вартість є необґрунтованою, оскільки здійснення господарської операції (поставки товару), як першої події в розумінні п.198.2 ст.198 ПК України, опублікованих змін до Податкового кодексу в частині звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення на митну територію України медичних виробів та/або медичного обладнання, не було. Фактично публікація Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання і поширенню короновірусної хвороби (COVID) від 17.03.2020, була здійснена у квітні 2020 року. Вказує, що вказана редакція Закону із доповненим пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX ПК України не визначала дати з якої починає діяти положення такого пункту. Вважає, що в рамках Договору №03-16 від 19.03.2020 сторони діяли в межах діючого на момент здійснення господарської операції податкового законодавства.

21.02.2022 Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" надало до суду пояснення в яких зазначає, що включення до вартості закупованого товару згідно договору про закупівлю №03-16 від 19.03.2020 податку на додану вартість у розмірі 118 672,90 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам Закону України №530-ІХ ««Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання і поширенню короновірусної хвороби (COVID) опублікованого 17.03.2020, та пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положень» Податкового кодексу України. Включення до ціни товару за Договором податку на додану вартість було безпідставним, оскільки сторони договору в своїх господарських відносинах мали застосовувати положення чинного законодавства. Вказує, що недотримання при укладенні Договору №03-16 від 19.03.2020 вимог податкового законодавства, зумовлює існування підстав для визнання такого договору недійсним в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору. Також, просить суд розглядати справу №915/4/22 без участі представника Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб".

Ухвалою суду від 21.02.2022 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом ухвалено у відповідності до ст.177 ГПК України продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 17 березня 2022 року об 11 год. 00 хв.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 № 259/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 № 341/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 № 573/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 17 березня 2022 року об 11 год. 00 хв., не відбулось у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.

24 серпня 2022 року від прокурора до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшла відповідь на відзив в якій прокурор не погоджується з наведеними аргументами відповідача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують позов, з підстав викладених у відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 11.04.2023 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 04 травня 2023 року об 11 год. 00 хв. Ухвалено провести розгляд справи поза межами встановленого ст.181, 195 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

17.04.2023 Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради надало до суду заяву в якій просить суд провести розгляд справи за його відсутності.

01.05.2023 представник відповідача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав клопотання в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав викладених у наданому до суду відзиві та здійснити розгляд справи за відсутності відповідача та/або його представника.

Ухвалою суду від 04.05.2023, яку занесено про протоколу судового засідання, у відповідності до ст. ст. 177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 червня 2023 року о 10 год. 00 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Семенчук Н.О. у відпустці, розгляд справи №915/4/22 призначений на "06" червня 2023 року о 10 год. 00 хв.- не відбувся.

Ухвалою суду від 12.06.2023 повідомлено учасників справи, що розгляд справи призначено на 06 липня 2023 року о 09 год. 30 хв.

03 липня 2023 та 05 липня 2023 прокурор надав до суду клопотання в яких зазначає, що при складанні тексту позовної заяви було допущено технічну помилку (описку), в назві позивача, а саме замість Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради було зазначено - Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської міської ради. Також у позовній вимозі на ст..14 позовної заяви помилково зазначено «п.3.2 Договору», замість «пункту 3.1 Догвору». Враховуючи викладене, просить суд вважати вірною редакцією назви позивача на ст.1 «Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради» та позовної вимоги на ст..14 щодо визначення недійсним пункту 3.1 Договору про закупівлю №03-16 від 19.03.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Н.З.Техно» в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 118 672,90 грн.

Позивач -1, позивач -2 та відповідач в судове засідання 06.07.2023 не з`явилсись, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 12.06.2023.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Розпорядженням №88-р від 16.03.2020 Миколаївської обласної державної адміністрації «Про виділення коштів з резервного фонду обласного бюджету для здійснення невідкладних (першочергових) заходів із запобігання виконанню та поширенню на території Миколаївської області коронавірусної інфекції COVID-19», виділено кошти з резервного фонду обласного бюджету на безповоротній основі в сумі 5 630 400 грн. головному розпоряднику коштів обласного бюджету - управлінню охорони здоров`я облдержадміністрації.

Згідно п.4 вказаного розпорядження, управлінню охорони здоров`я облдержадміністрації у строк до 25 грудня 2020 року звіт про використання виділених бюджетних коштів надати департаменту економічного розвитку та регіональної політики облдержадміністрації, департаменту фінансів облдержадміністрації. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області. Забезпечити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та подання фінансової звітності у встановленому законодавством порядку (а.с.54-56).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2020 Комунальним некомерційним підприємством "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради оприлюднено звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2020-03-29-000005-с (а.с.63). В розділі 16 «Джерело фінансування закупівлі» зазначено: резервний фонд обласного бюджету для здійснення невідкладних (першочергових) заходів із запобігання виникненню та поширенню на території Миколаївської області інфекції CJRVID-19.

19.03.2020 між Комунальним некомерційним підприємством "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (далі - виконавець), був укладений Договір про закупівлю №03-16 (далі - Договір), у відповідності до умов якого виконавець зобов`язується у 2020 році поставити замовнику товари, зазначені у специфікації (додаток до договору №1), а замовник прийняти і оплатити такі товари (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору, найменування товару: Апарат штучної вентиляції легень модель AVEA та апарат штучної вентиляції легень модель VELA. Классификатор ДК 021:2015 33157400-9 - Медичні дихальні апарати. Кількість товарів: згідно специфікації до договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, виконавець повинен передати (поставити) Замовнику товар (товари), якість яких відповідає умовам державних стандартів та стандартів виробника на даний вид товарів.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що сума цього Договору становить 1 814 000,00 грн. з ПДВ в тому числі сума ПДВ (7%) - 118 672,90 грн.

У відповідності, до п.3.2 Договору, сума цього Договору може бути змінена за взаємною згодою Сторін про що складається додаткова угода. Такі зміни можливі за наступник причин:- зміна ціни за одиницю товару не більше як 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; - зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; - покращання якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі; - зміна ціни залежно від зміни курсу іноземної валюти, біржових котирувань або показників Рlatts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, а також змін ціни у зв`язку із встановленим згідно із законодавством органами державної статистики індексом інфляції; - зміна ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товару); - зміна ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок, зміна умов у зв`язку із зміною ставок податків і зборів; - продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умов, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що строк (термін) поставки (передачі) товарів - до

01 квітня 2020 року.

Згідно п.10.1 Договору, договір набирає чинності з 19 березня 2020 року і діє до

31.12.2020 або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Між сторонами також була погоджена та підписана Специфікація № 1, яка є Додатком № 1 до Договору № 03-16 від 19.03.2020, зі змісту якої вбачається, що сторони погодили поставку товару на суму 1 695 327,10 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 7%: 118672,90 грн. Всього з ПДВ: 1 814 000,00 грн. (а.с.60).

Сторонами у Специфікації № 1, яка є Додатком № 1 до Договору погоджено поставку такого товару: - апарат штучної вентиляції легень модель AVEA - 1 шт., апарат штучної вентиляції легень модель VELA - 1 шт.

Договір та Специфікація № 1 до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, відповідач поставив позивачу-2 товар на загальну суму 1 814 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується накладною №03027 від 19.03.2020 (а.с.61).

31.03.2020 на виконання умов Договору позивачем-2 було здійснено 100% оплату на загальну суму 1 814 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №249 від 31.03.2020 (а.с.62).

У подальшому, Комунальне некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" з листом №1020/04 від 08.12.2021 та листом №1069/04 від 20.12.2021 в яких просило повернути суму ПДВ у розмірі 118 672,90 грн., оскільки встановлено порушення положень Податкового кодексу України та неефективне використання коштів резервного фонду обласного бюджету у частині безпідставної оплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" податку на додану вартість у сумі 118 672,90 грн. (а.с.69-70, 72).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" відповіді на вказані листи не надало, кошти не повернуло.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації, як розпорядника бюджетних коштів та Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради, як сторони договору.

Зважаючи на те, що позовну заяву подано Прокурором в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації та Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради, підлягає дослідженню питання існування процесуальної підставності у Прокурора для представлення інтересів держави саме у даних правовідносинах з огляду на процесуальний статус позивачів у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор при поданні позовної заяви визначив Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації позивачем у справі, оскільки воно є головним розпорядником бюджетних коштів та уповноваженим органом, що здійснює контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає, безпідставна сплата податку на додану вартість призводить до надмірного витрачання бюджетних коштів та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави в бюджетній сфері, порушує права та інтереси територіальної громади в особі управління.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності до ч.3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Отже, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказівка на відсутність такого органу), відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в цьому випадку - правами позивача.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частинами другою та четвертою ст.61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до Положення про Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністарції, затвердженого розпорядженням голови від 05.07.2018 №280-р (далі - Положення), управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації утворюється головою облдержадміністрації, входить до її складу і в межах Миколаївської області забезпечує виконання покладених на управління завдань. Управління підпорядковане голові облдержадміністрації, а також підзвітне і підконтрольне Міністерству охорони здоров`я України (п.1, п.2 Положення).

Згідно п.п.2 п.5 Положення, основними завданнями управління є управляння закладами охорони здоров`я, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, організація їх кадрового, матеріально-технічного і медичного забезпечення.

У відповідності до п.35 п.6 Положення, управління здійснює фінансування закладів охорони здоров`я, що утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, контролює ефективне використання ними фінансових, матеріальних та трудових ресурсів.

Відповідно до статей 2, 18 Закоу України «Про місцеві державні адміністрації», статей 22, 24 Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №415 «Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету», розпорядження голови облдержадміністрації від 24 грудня 2002 року №691-р «Про затвердження механізму застосування на рівні обласного бюджету Порядку використання коштів резервного фонду бюджету» (в редакції розпорядження голови облдержадміністрації від 06 березня 2020 року №85-р), з метою здійснення невідкладних (першочергових) заходів із запобігання виникненню та поширенню на території Миколаївської області коронавірусної інфекції COVID-19, Миколаївською обласною державною обміністрацією прийнято розпорядження №88-р від 16.03.2022 (а.с.54).

Розпорядженням №88-р від 16.03.2020 Миколаївської обласної державної адміністрації «Про виділення коштів з резервного фонду обласного бюджету для здійснення невідкладних (першочергових) заходів із запобігання виконанню та поширенню на території Миколаївської області коронавірусної інфекції COVID-19», виділено кошти з резервного фонду обласного бюджету на безповоротній основі в сумі 5 630 400 грн. головному розпоряднику коштів обласного бюджету - управлінню охорони здоров`я облдержадміністрації.

Згідно п.4 вказаного розпорядження, управлінню охорони здоров`я облдержадміністрації у строк до 25 грудня 2020 року звіт про використання виділених бюджетних коштів надати департаменту економічного розвитку та регіональної політики облдержадміністрації, департаменту фінансів облдержадміністрації. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області. Забезпечити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та подання фінансової звітності у встановленому законодавством порядку.

Отже, відповідно розпорядження №88-р від 16.03.2020 Управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації повинно було забезпечити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та подати фінансову звітність у встановленому законодавством порядку.

Управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації на запит прокурора щодо вжиття заходів до усунення встановлених порушень під час закупівлі медичного обладнання КНП "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» Миколаївської обласної ради, повідомило що права та законні інтереси управління за договором №03-16 від 19.03.2020 не порушені, в управління відсутня відповідна компетенція або передбачені законом повноваження звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного суду від 30.07.2020 справа №904/5598/18).

Таким чином, оскільки Управлінням охорони здоров`я обласної державної адміністрації самостійно не було вжито заходів до захисту порушених інтересів держави, прокурор, у відповідності з вимогами ст. 1311 Конституції України, ст. 53 ГПК України, має всі правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

За таких обставин прокуратурою підтверджено повноваження на звернення до суду в інтересах Держави в особі Управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації.

Розглядаючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради, суд зазначає наступне.

У статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом .

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами першим та другим ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові ж від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та додатково зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Вказаний висновок було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень. Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі №905/1907/21 від 21.06.2023 підтверджує свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі №1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону №1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Підстав для відступу чи уточнення цих висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 55, частини першої статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону № 280/97-ВР комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто Школа не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі №295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі №638/11634/17. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Школи та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Школи, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а також відхиляє протилежні доводи Скаржника, викладені в підпункті 4.2 цієї постанови.

Так, згідно Статуту КНП "Миколаївський обласний центр лікування інфекціцйних хвороб" Миколаївської обласної ради (далі - Статут) затвердженого рішенням Миколаївської обласної ради від 26.12.2019 №19, некомерційне підприємство "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб " Миколаївської обласної ради (надалі - Підприємство) є лікарняним закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної високоспеціалізованої медичної допомоги дорослому та дитячому населенню області в порядку та на умовах, установлених чинним законодавством України (п.1.1 Статуту).

У відповідності до абз.3, 4, 5 п.1.2 Статуту, Миколаївська обласна рада як засновник здійснює управління підприємством безпосередньо та/або через орган управління, що визначається Миколаївською обласною радою. Підприємство є підзвітним та підконтрольним засновнику та органу управління. Координацію діяльності підприємства у сфері забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров`я здійснює Миколаївська обласна державна адміністрація.

Відповідно до п.1.4 Статуту, підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Пунктом 4.1 Статуту визначено, що підприємство є юридичною особою публічного права. Прав та обов`язків юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство користується закріпленим за ним комунальним майном, що є спільною власністю територіальних громад, селищ, міст Миколаївської області, на праві оперативного управління.

Згідно пункту 5.1 Статуту, майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майном підприємства становлять необортні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому засновником, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна та коштів підприємства є, зокрема, комунальне майно, передане підприємству засновником або органом управління; кошти місцевого бюджету (пункт 5.3. Статуту).

Відповідно до п.10.3 Статуту, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, якістю та обсягом надання медичної допомоги здійснюють відповідні державні органи у межах їх повноважень та відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку.

Пунктом 10.4 Статуту визначено, що засновник та орган управління мають право здійснювати контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства. Підприємство надає засновникові та органу управління на його вимогу бухгалтерський звіт та іншу документацію, що стосується фінансово-господарської та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 55, ч.1 ст. 63 Господарського кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування» комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто позивач не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17).

Оскільки відповідно до положень Статуту Позивач - 2 є комунальним підприємством (суб`єктом господарювання), тобто не має статусу суб`єкта владних повноважень, суд констатує, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача 2 спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а комунального підприємства в даній справі Позивача 2, а тому не підлягають розгляду по суті.

Відтак позовна заява в цій частині фактично подана не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах комунального підприємства. При цьому суд наголошує на тому, що Прокурор не має повноважень щодо представництва в суді комунальних підприємств.

Так, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний висновок щодо застосування наведеної норми процесуального права прийшов і Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 в справі №925/226/18.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже, позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради в справі №915/4/22 підлягають залишенню без розгляду.

Таким чином судом розглядаються позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч.ч. 1-2, 4 ст.202 Цивільного Кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного Кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 762 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, заявником при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Підпунктом 5 пункту 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України №87 від 13.03.2020, введеного в дію Указом Президента України №87/2020 від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки у мовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», передбачено розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» щодо непоширення дії названого Закону на випадки, якщо предметом закупівлі є засоби медичного призначення та спеціалізоване медичне обладнання для надання допомоги хворим на COVID-19.

На виконання рішення РНБО України, 17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», що цього ж дня набрав чинності, згідно якого розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» доповнено пунктом 3, яким установлено, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, необхідні для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19). Перелік таких товарів, робіт чи послуг та порядок їх закупівлі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, пунктом 4 розділу І цього ж Закону підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 7 і, за змістом якого тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 02.04.2020) пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно якої від оподаткування податком на додану вартість звільняються такі операції:

-з ввезення на митну територію України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;

- з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій і й коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

При цьому, норми пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України застосовуються до операцій, здійснених в період, починаючи з 17 березня 2020 року і до останнього числа місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території Укр аїни з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» встановлено карантин на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Вказана постанова набрала чинності 21.03.2020.

У розділі медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 включений Апарат штучної вентиляції легень за кодом УКТ ЗЕД 9019 20 00 00.

Таким чином, передбачений Договором товар, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, згідно вимог законодавства чинного на момент укладення Договору, здійснення поставки та оплати за ним.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 189 Господарського Кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, включення до вартості товару згідно договору про закупівлю №03-16 від 19.03.2020 податку на додану вартість у розмірі 118 672,90 грн. не відповідає вимогам Закону України №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», та пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 217 Цивільного Кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України унормовано, що об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на, додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами податкового законодавства та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

З наведеного випливає, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися на власний розсуд та за погодженням сторін.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 за наслідками розгляду справи № 916/2478/20 та постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.12.2021 № 910/12764/20.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога прокурора в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання недійсним пункту 3.1 Договору про закупівлю №03-16 від 19.03.2020 в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 118672,90 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Вимоги прокурора про стягнення коштів на користь іншої особи - Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (як сторони договору) є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи вищевикладене вимоги прокурора про визнання недійсним пункт 3.1 Договору про закупівлю №03-16 від 19.03.2020 в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 118672,90 грн. підлягають задоволенню, а позовані вимоги прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради - залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 226,232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради - залишити без розгляду.

2. Позовні вимоги Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.

3. Визнати недійсним пункт 3.1 Договору про закупівлю № 03-16 від 19.03.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб" Миколаївської обласної ради (код ЄДРПОУ 43443474) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (код ЄДРПОУ 30682900) в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 118672,90 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Н.З.Техно" (04201, м. Київ, вул. Бережанська, 14 кв.7; код ЄДРПОУ 30682900) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подання позову у сумі 2 270 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.07.2023

Суддя Н.О. Семенчук