Рішення

від 21.07.2023 по справі 927/693/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 липня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/693/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Варіо-Сервіс»,

код ЄДРПОУ24553991, вул. Борисенка, буд. 47-а, м. Чернігів, 14037

Відповідач: Новозаводський відділ Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ,

код ЄДРПОУ 35029699, вул. Княжа, буд. 28, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 588 496,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Варіо-Сервіс звернулось до суду з позовом до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 588 496,00 грн заборгованості за послуги зберігання.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

17.05.2023 від позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.

Також ухвалою від 22.05.2023 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

22.05.2023 суд постановив окрему ухвалу, яку направив відповідачу для усунення виявлених судом недоліків та вжиття відповідних заходів реагування.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.05.2023, направлена на адресу відповідача 23.05.2023 рекомендованим листом з позначкою Судова повістка (з штрихкодовим ідентифікаторам 1400057319145), отримана останнім 24.05.2023.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 29.05.2023, а відзиву на позов 08.06.2023.

26.05.2023 відповідачем подано суду (отримана судом 29.05.2023) заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в яких просить суд розглядати справу № 927/693/23 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою суду від 02.06.2023.

29.05.2023 від відповідача засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на окрему ухвалу, яку суд долучив до матеріалів справи.

31.05.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшла непідписана ЕЦП відповідь на окрему ухвалу.

Оскільки вказана відповідь на окрему ухвалу подана через електронну пошту та не скріплена електронним цифровим підписом, то цей лист не вважається таким, що підписаний відповідачем, а відтак на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України підлягає поверненню йому без розгляду.

Враховуючи те, що відповідь на окрему ухвалу надійшла до суду електронною поштою, її роздруківка залишається в матеріалах справи.

06.06.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

Ухвалою суду від 09.06.2023 відзив Новозаводського ВДВС у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на позов, надісланий на електронну пошту суду, повернуто відповідачу без розгляду.

07.06.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу.

12.06.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла підписана ЕЦП відповідь на відзив з доказами її направлення відповідачу.

16.06.2023 відповідач направив до суду заперечення з доказами їх направлення позивачу.

Суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті з доданими до них документами (відзив, відповідь на відзив та заперечення), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.01.2012 між сторонами укладено договір про відповідальне зберігання майна, на яке звернуто стягнення відповідно до законодавства України, та про надання послуг, пов`язаних з відповідальним зберіганням №2 (далі Договір). Позивач зазначає, що відповідач у період з 2006 року по 2021 року передав йому на відповідальне зберігання майно, що підтверджується актами опису й арешту майна від 05.04.2006, 21.12.2006, 09.07.2007, 20.09.2007, 04.12.2007, 14.03.2008, 05.06.2008; актом приймання-передачі за ПМП №0178/10200/17 від 26.10.2017 (додаток); актами опису й арешту майна (додатки): від 06.05.2020, від 13.05.2020; постановами про опис й арешт майна (коштів) боржника від 21.04.2020, 20.09.2021, 05.11.2021. Проте відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати коштів за послуги зберігання, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 588 496,00 грн.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне:

- позивачем до позовної заяви не додано жодного акта прийому-передавання, де Новозаводський ВДВС був би зазначений як передавач майна на відповідальне зберігання, як це передбачено п. 1.1 Договору;

- Новозаводським ВДВС у період з 16.01.2012 по 25.05.2023 не було підписано жодного акта виконаних робіт, передбаченого умовами Договору;

- підставою для складання актів виконаних робіт позивачем визначено процесуальні документи виконавчого провадження, а саме: акти та постанови про опис та арешт майна, винесені протягом 2020 року та 2021 року по виконавчих провадженнях № 61953555, 61953355, 61709261, 66109016, 62938331, 66457592, 66458203, 66457082, 66167832, 66456560, 66455499. Майно, яке підлягає конфіскації на користь держави за вказаними виконавчими провадженнями, було передано на відповідальне зберігання позивачу органами досудового розслідування. За деякими з вказаних виконавчих проваджень позивача визначено як зберігача судом, про що зазначено у виконавчих документах;

- умовами Договору передбачено, що витрати, понесені Зберігачем в зв`язку із зберіганням майна за укладеним Договором, відносяться на рахунок особи, яка набула право власності на майно;

- згідно з актом приймання-передачі ПМП №0178/10200/17 від 26.10.2017 по виконавчому провадженню № 54893944 майно на зберігання було прийнято директором ТОВ «Фірма «Варіо-Сервіс» Кулагою Ю. А. від представника Чернігівської митниці ДФС Шумного О. Д. в присутності головного державного виконавця Ткача С.Г., що свідчить про відсутність договірних відносин між позивачем та Новозаводським ВДВС щодо відповідального зберігання майна, зазначеного в цьому акті;

- виконавче провадження №54893944 24.03.2020 було передано Новозаводським ВДВС для подальшого виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та прийнято останнім 31.03.2020;

- щодо наданих позивачем актів опису й арешту майна, складених державними виконавцями протягом 2006-2008 років, виконавчі провадження відносно конфіскації зазначеного в цих актах майна, перебували на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

- витрати, пов`язані зі зберіганням арештованого майна, за своєю природою є додатковими витратами виконавчого провадження;

- первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції надання послуг зі зберігання майна, є саме акт виконаних робіт. При цьому, виходячи з умов Договору, оформлення такого первинного документа та відшкодування витрат здійснюється після припинення обов`язків Зберігача, тобто до завершення надання послуг зі зберігання майна; Договором не передбачено складання проміжних актів виконаних робіт;

- Договір відповідно до законодавства України, зокрема бюджетного, втратив свою чинність з 31.12.2012, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки його пролонгація заборонена законом. Тож, розрахунки позивача щодо вартості зберігання майна, посилаючись на договір, укладений в 2012 році, не є такими, що ґрунтуються на законі та договорі, а термін дії договору, яким обґрунтовується позов, не розповсюджується на інші роки.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та зазначає, що:

- безпідставним є посилання відповідача на строковість договору, оскільки умовами самого договору не зазначено строк його дії. Також такий договір не був розірваний за ініціативи сторін або за рішенням суду та його не визнано недійсним. Отже, відповідач має зобов`язання перед позивачем щодо сплати за надані послуги зберігання майна;

- відповідно до актів прийому-передачі майна, актів опису та арешту майна, які додані до матеріалів позовної заяви, вилучене та арештоване у божників майно передавалося державними виконавцями Новозаводського ВДВС;

- до 2019 року позивачу відшкодовувалися кошти за зберігання вилучених та арештованих транспортних засобів, відповідно, без заперечень приймалися рахунки на оплату таких послуг;

- недоречними є посилання відповідача на публічні закупівлі та бюджетне законодавство. При цьому майно на зберігання було передане ще до прийняття відповідних положень законодавства. В свою чергу, послуги зберігання підлягають оплаті не за рахунок бюджету, а за рахунок коштів з виконавчих проваджень, як передбачено положеннями Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач у наданих запереченнях наполягає на відсутності підстав для стягнення з нього спірної заборгованості та зазначає, що Відділом у період з 16.01.2012 по 16.06.2023 жодні розрахунки з позивачем, в тому числі щодо відшкодування коштів за зберігання майна, не здійснювалися.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

16.01.2012 між Новозаводським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (на даний час - Новозаводський відділ Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)) (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Варіо-Сервіс» (на даний час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Варіо-Сервіс») (далі - Зберігач) укладено договір №2 про відповідальне зберігання майна, на яке звернуто стягнення відповідно до законодавства України, та про надання послуг, пов`язаних з відповідальним зберіганням (далі - Договір) (т. 1 а.с. 10-11).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Зберігач зобов`язується приймати на відповідальне зберігання майно, на яке звернуто стягнення відповідно до законодавства України, та надавати послуги, пов`язані із таким зберіганням.

Договір встановлює, зокрема:

- порядок прийому та зберігання майна, яке розміщено на території та у сховищах зберігача на підставі актів про передачу-прийому майна на відповідальне зберігання;

- порядок відшкодування витрат Зберігачу та зберігання майна;

- підставою для припинення обов`язків Зберігача по зберіганню арештованого майна за цим Договором є факт набуття особою права власності на майно в процесі його реалізації, повернення або передачі в рахунок погашення боргу;

- витрати, понесені Зберігачем в зв`язку із зберіганням майна після припинення обов`язків по зберіганню майна за цим Договором, відносяться на рахунок особи, яка набула права власності на майно.

Згідно з п. 2.2 Договору Замовник передає у визначеному місці (за участю свого представника) майно, прийом якого оформляється двостороннім актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання; розглядає матеріали щодо відшкодування Зберігачеві витрат, пов`язаних із: зберіганням майна на підставі актів прийому-передачі майна на відповідальне зберігання, проведенням санітарно-гігієнічної експертизи, обов`язковою сертифікацією продукції, послугами експертів, у разі їх залучення, проведенням ремонту, призначає за необхідністю експерта або спеціаліста.

Зберігач у 3-х денний строк з дня припинення зберігання, яке пов`язане з передачею майна особі, яка відповідно до законодавства набула на нього права в процесі реалізації, складає та передає на затвердження до Замовника акт виконаних робіт із доданням документів, які підтверджують витрати, понесені Зберігачем у зв`язку із виконанням обов`язків та наданням послуг по зберіганню майна (п. 2.3 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що Замовник відшкодовує Зберігачеві витрати, які пов`язані з використанням обов`язків по зберіганню майна, в сумі винагороди на підставі акта виконаних робіт.

Відповідно до пунктів 6.1 та 6.3 Договору договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту його розірвання. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин, що виникли до його укладання.

Позивач зазначає, що відповідач у період з 2006 року по 2021 року передав йому на відповідальне зберігання майно, що підтверджується актами опису й арешту майна від 05.04.2006, 21.12.2006, 09.07.2007, 20.09.2007, 04.12.2007, 14.03.2008, 05.06.2008; актом приймання-передачі за ПМП №0178/10200/17 від 26.10.2017 (додаток); актами опису й арешту майна (додатки): від 06.05.2020, від 13.05.2020; постановами про опис й арешт майна (коштів) боржника від 21.04.2020, 20.09.2021, 05.11.2021.

Відповідно до наданих позивачем актів опису й арешту майна державним виконавцем Відділу ДВС у Новозаводському районі м. Чернігова накладено арешт на майно боржників, а саме:

- від 05.04.2006 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-5470 від 24.06.2005 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Рено-19, р.н. НОМЕР_1 , вартістю 32 100,72 грн (т. 1 а.с. 20-23);

- від 05.04.2006 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-4017 від 31.05.2005 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Lancia Dedra, р.н. НОМЕР_2 , вартістю 41 538,46 грн (т. 1 а.с. 24-27);

- від 21.12.2006 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-12242 від 25.10.2006 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 15 415,43 грн (т. 1 а.с. 12-15);

- від 21.12.2006 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-6823 від 26.07.2006 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Omega A Caravan, р.н. НОМЕР_4 , вартістю 39 442,30 грн (т. 1 а.с. 16-19);

- від 09.07.2007 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-11822 від 27.12.2006 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Audi 100, р.н. НОМЕР_5 , вартістю 88 705,27 грн (т. 1 а.с. 28-31);

- від 20.09.2007 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-4655 від 20.03.2007 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль ВАЗ 2121, р.н. НОМЕР_6 , вартістю 29 895,55 грн (т. 1 а.с. 32-35);

- від 20.09.2007 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-7556 від 29.05.2007 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Nissan Cherry, р.н. НОМЕР_7 , вартістю 30 298,56 грн (т. 1 а.с. 35-39);

- від 04.12.2007 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-18635 від 19.09.2007 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль Audi 80, р.н. НОМЕР_8 , вартістю 38 346,89 грн (т. 1 а.с. 40-43);

- від 14.03.2008 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-18609 від 23.10.2007 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на мопед Honda Dio ZX вартістю 1018,08 грн (т. 1 а.с. 44-47);

- від 05.06.2008 при примусовому виконанні постанови Новозаводського районного суду №3-6268 від 13.03.2008 про конфіскацію майна на користь держави накладено арешт на автомобіль VW Golf вартістю 33 160,81 грн (т. 1 а.с. 48-51);

- від 06.05.2020 при примусовому виконанні виконавчого листа Деснянського районного суду м. Чернігова №750/14514/19 від 09.04.2020 (ВП №61953355) накладено арешт на майно згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 58-60);

- від 13.05.2020 при примусовому виконанні виконавчого листа Деснянського районного суду м. Чернігова №750/14514/19 від 09.04.2020 (ВП №61953355) накладено арешт на майно згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 62-65).

У всіх вказаних актах опису й арешту майна від 05.04.2006, 21.12.2006, 09.07.2007, 20.09.2007, 04.12.2007, 14.03.2008, 05.06.2008, 06.05.2020, 13.05.2020 зазначено, що описане в них майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акта опису й арешту майна отримав представник (директор) ТОВ «Варіо-Сервіс» Кулага Ю. А.

На підставі акта приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017 (ВП №54893944) директор ТОВ «Варіо-Сервіс» Кулага Ю. А. прийняв від представника Чернігівської митниці ДФС Шумного А. Д. у присутності головного державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігова Ткача С. Г. арештоване та описане майно, перелік якого зазначений в цьому акті, у тому числі щітки для електродвигуна у кількості 5000 комплектів; мікросхеми для радіоапаратури у кількості 99 шт.; пилки манікюрні, педикюрні в асортименті «Stefani Carlotte» у кількості 47 900 шт., загальною вартістю 11 641 247,42 грн (т. 1 а.с. 52-57).

Відповідно до наданих позивачем постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника державним виконавцем Новозаводського ВДВС у м. Чернігові описано та накладено арешт на майно боржників, а саме:

- від 21.04.2020 ВП №61709261 при примусовому виконанні виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №751/8940/19 від 24.03.2020 накладено арешт на майно згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 67-70);

- від 20.09.2021 ВП №66109016 при примусовому виконанні ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова №751/4431/21 від 29.06.2021 накладено арешт на майно згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 71-82);

- від 20.09.2021 ВП №62938331 при примусовому виконанні виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №751/9471/19 від 25.08.2020 накладено арешт на майно згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 67-70);

- від 05.11.2021 ВП №66457592 при примусовому виконанні виконавчого листа Славутицького міського суду Київської області №377/198/21 від 13.07.2021 накладено арешт на майно боржника згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 85-89);

- від 05.11.2021 ВП №66458203 при примусовому виконанні виконавчого листа Славутицького міського суду Київської області №377/198/21 від 13.07.2021 накладено арешт на майно боржника згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 91-92);

- від 05.11.2021 ВП №66167832 при примусовому виконанні виконавчого листа Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області №740/2468/21 від 15.07.2021 накладено арешт на майно боржника згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 96-102);

- від 05.11.2021 ВП №66456560 при примусовому виконанні виконавчого листа Славутицького міського суду Київської області №377/198/21 від 12.07.2021 накладено арешт на майно боржника згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 103-105);

- від 05.11.2021 ВП №66455499 при примусовому виконанні виконавчого листа Славутицького міського суду Київської області №377/198/21 від 13.07.2021 накладено арешт на майно боржника згідно наведеного переліку (т. 1 а.с. 106-108).

У всіх вказаних постановах про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21.04.2020, 20.09.2021, 05.11.2021 зазначено про призначення відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність ОСОБА_1 .

Відповідач стверджує, що виконавчі провадження щодо конфіскації майна на користь держави, а саме: спірних транспортних засобів та товарів, перелік яких зазначений в акті приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017 (ВП №54893944), були передані до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного МРУЮ, на підтвердження чого надав:

- акт прийому-передачі конфіскованого майна №1/6 від 01.06.2016, відповідно до якого представник Відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ в Чернігівській області та ТОВ «Фірма «Варіо-Сервіс» для здійснення зберігання провели приймання-передачу майна, що згідно постанов суду підлягають конфіскації, а саме: автомобілі: Volkswagen Golf , д.н.з. НОМЕР_9 ; Opel Omega Caravan, д.н.з. НОМЕР_4 ; BMW 316, д.н.з. НОМЕР_10 ; Renault 19, д.н.з. НОМЕР_1 ; Lancia Dedra, д.н.з. НОМЕР_2 ; Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_3 ; Mercedes-Benz 260; Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_11 ; Audi 100, д.н.з. НОМЕР_5 ; Nissan Cherry, д.н.з. НОМЕР_7 ; Audi 80, д.н.з. НОМЕР_8 ; Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_12 ; Mercedes-Benz 190 E, д.н.з. НОМЕР_13 ; BMW 316, д.н.з. НОМЕР_14 ; ВАЗ 2121, д.н.з. НОМЕР_15 -3; Renault Megane Scenic, д.н.з. НОМЕР_16 -7; мопед Honda Dio ZX;

- постанову державного виконавця Новозаводського ВДВС від 24.03.2020 про передачу виконавчого провадження №54893944, у якій зазначено передати виконавчий документ постанову Апеляційного суду Чернігівської області №33/795/386/2017 від 11.09.2017 про конфіскацію на користь держави товарів, вилучених у справі про порушення митних правил №0178/10200/17, до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного МРУЮ (м. Суми);

- постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень від 31.03.2020 про прийняття виконавчого провадження №54893944.

На підставі актів приймання-передавання від 30.11.2021 представник ТОВ «Фірма «Варіо-Сервіс» та представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного МРУЮ (м. Суми) на підставі рішення №54893944 від 05.11.2021 про безоплатну передачу майна вилученого митними органами передали Благодійному фонду «Візьму твій біль», ГО «Всеукраїнський молодіжний рух ветеранів війни (АТО), людей з інвалідністю, поляків «Світло, що єднає», ГО «Реабілітація та адаптація інвалідів, ветеранів війни (АТО) «Ангел анімалз України», Благодійній організації «Благодійний фонд «Меморіал Козельщини і Путивля» щітки для електродвигуна у кількості 5000 шт.; мікросхеми для радіоапаратури у кількості 99 шт.; пилки манікюрні, педикюрні в асортименті «Stefani Carlotte» у кількості 47 800 шт. (т. 1 а.с. 109-112).

Відповідно до актів приймання-передавання майна від 21.03.2023 представник ТОВ «Фірма «Варіо-Сервіс» та представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного МРУЮ (м. Суми) на підставі постанов про передачу майна на зберігання іншому зберігачу від 20.10.2020 передали ТОВ «Укрметцентр» автомобілі: ВАЗ 2121, р.н. НОМЕР_6 ; Opel Omega Caravan, р.н. НОМЕР_4 ; Volkswagen Golf , д.н.з. НОМЕР_12 ; Audi 100, р.н. НОМЕР_5 ; Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_3 ; а відповідно до актів приймання-передавання майна від 28.03.2023 цими ж особами передані ТОВ «Укрметцентр» автомобілі: Audi 80, р.н. НОМЕР_8 ; Lancia Dedra, р.н. НОМЕР_2 ; Renault 19, р.н. НОМЕР_1 ; Nissan Cherry, р.н. НОМЕР_7 ; мопед Honda Dio ZX (т. 1 а.с. 113-122).

Згідно з калькуляціями, затвердженими директором ТОВ «Варіо-Сервіс» Кулагою Ю. А., від 02.01.2020, від 02.01.2021, від 01.01.2022, від 01.01.2023 собівартість доби відповідального зберігання транспортних засобів у 2020-2023 роках становила: автомобіля - 20,00 грн/добу, мопеду - 16,00 грн/добу; собівартість відповідального зберігання товарів на одному квадратному метрі у 2020-2021 роках становила 06,00 грн/кв.м/добу; у 2022 році - 08,00 грн/кв.м/добу; у 2023 році - 09,00 грн/кв.м/добу; (т. 1 а.с. 133-143, т. 2 а.с. 43-44).

Позивач склав акти про надання послуг за Договором (т. 1 а.с. 177-234), у яких зазначено вартість послуг зі зберігання майна, а саме:

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21.04.2020 ВП №61709261 загальна вартість наданих послуг за період з 21.04.2020 по 31.03.2023 становить 52 108,00 грн із розрахунку займаної площі 7,0 кв. м (акти про надання послуг №5 від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 06.05.2020 ВП №61953355 загальна вартість наданих послуг за період з 06.05.2020 по 31.03.2023 становить 40 447,00 грн із розрахунку займаної площі 5,5 кв. м (акти про надання послуг №7 від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.05.2020 ВП №61953355 загальна вартість наданих послуг за період з 13.05.2020 по 31.03.2023 становить 65 808,00 грн із розрахунку займаної площі 9,0 кв. м (акти про надання послуг №6 від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 20.09.2021 ВП №62938331 загальна вартість наданих послуг за період з 20.09.2021 по 31.03.2023 становить 39 078,00 грн із розрахунку займаної площі 9,0 кв. м (акти про надання послуг №4 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 20.09.2021 ВП №66109016 загальна вартість наданих послуг за період з 20.09.2021 по 31.03.2023 становить 34 736,00 грн із розрахунку займаної площі 8,0 кв. м (акти про надання послуг №11 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66457592 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 14 231,00 грн із розрахунку займаної площі 3,5 кв. м (акти про надання послуг №1 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66458203 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 32 528,00 грн із розрахунку займаної площі 8,0 кв. м (акти про надання послуг №2 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66457082 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 4 066,00 грн із розрахунку займаної площі 1,0 кв. м (акти про надання послуг №3 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66167832 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 16 264,00 грн із розрахунку займаної площі 4,0 кв. м (акти про надання послуг №8 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66456560 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 4 066,00 грн із розрахунку займаної площі 1,0 кв. м (акти про надання послуг №9 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023);

- згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.11.2021 ВП №66455499 загальна вартість наданих послуг за період з 05.11.2021 по 31.03.2023 становить 8 132,00 грн із розрахунку займаної площі 2,0 кв. м (акти про надання послуг №10 від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023).

Усього загальна сума наданих послуг за вказаними актами №1-11 становить 311 464,00 грн.

Позивач склав рахунки на оплату послуг зі зберігання за Договором від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023 згідно з актами №1-11 від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023 на загальну суму 311 464,00 грн (т. 1 а.с. 235-250, т. 2 а.с. 1-42).

Разом з листами від 08.02.2023 №080201, від 09.02.2023 №090201, від 10.02.2023 №100201, від 13.02.2023 №130201, від 06.03.2023 №060302, від 03.04.2023 №030401 позивач направив відповідачу акти №1-11 від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023, а також відповідні рахунки на оплату, калькуляції вартості зберігання товарів, таблиці-розрахунки вартості за зберігання та просив підписати акти наданих послуг і оплатити надіслані рахунки протягом 10 банківських днів з моменту їх отримання (т. 1 а.с. 167-176, т. 2 а. с. 53-58).

У відповідь на листи позивача від 08.02.2023 №080201, від 09.02.2023 №090201, від 10.02.2023 №100201, від 13.02.2023 №130201, від 06.03.2023 №060302 відповідач у листі від 13.03.2023 №15986 повідомив, що відповідно до бюджетного законодавства на початок року бюджетна організація переукладає усі господарські договори, оскільки їх пролонгація заборонена; термін дії Договору, яким обґрунтовується звернення, на 2020-2023 роки не розповсюджується, а відтак відсутні підстави для сплати коштів за послуги зі зберігання майна (т. 2 а.с. 68-70).

У відповідь на лист позивача від 03.04.2023 №030401 відповідач у листі від 24.04.2023 №32514 повідомив позивача, що у наданій таблиці-розрахунку вартсоті за зберігання зазначені виконавчі провадження, за яким майно, що підлягає конфіскації на користь держави, було передано позивачу на зберігання органами досудового розслідування та в деяких випадках визначено судом у виконавчих документах як боржника (зберігача). Отже, позивач є зберігачем згідно виконавчих документів та постанов про опис та арешт майна; будь-які договори щодо оплатного зберігання майна в межах виконавчих проваджень №66457592, 66458203, 66457082, 62938331, 61709261, 61953355, 66167832, 66456560, 66455499, 66109016 ВДВС не укладались (т. 2 а.с. 71).

Позивач склав акти про надання послуг за Договором від 31.03.2023 №1-2020/2022, № 1-2023, №2-2023 №11-2023, відповідно до яких загальна вартість послуг зі зберігання зазначених вище автомобілів та мопеду за період з 01.01.2020 по 28.03.2023 становить 232 932,00 грн, а загальна вартість послуг зі зберігання майна, переданого за актом приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017 ВП №54893944, за період з 01.01.2020 по 30.11.2021 становить 44 100,00 грн (із розрахунку займаної площі 10,5 кв. м за 700 діб) (т. 1 а.с. 125-128).

У цей же день, 31.03.2023, позивач склав рахунки на оплату послуг зі зберігання за Договором №1-2020/2022, № 1-2023, №2-2023 №11-2023 згідно з актами від 31.03.2023 №1-2020/2022, № 1-2023, №2-2023 №11-2023 на загальну суму 277 032,00 грн

Разом з листом від 05.04.2023 №050401 позивач направив відповідачу акти від 31.03.2023 №1-2020/2022, № 1-2023, №2-2023 №11-2023, рахунки від 31.03.2023 №1-2020/2022, № 1-2023, №2-2023 №11-2023, калькуляції вартості зберігання транспортних засобів та товарів, таблиці-розрахунки вартості за зберігання та просив підписати акти наданих послуг і оплатити надіслані рахунки (т. 1 а.с. 123-124).

У відповідь на цей лист відповідач у листі від 24.04.2023 №32719 повідомив позивача, що виконавчі провадження щодо конфіскації майна, зазначеного у листі, були передані Новозаводським ВДВС в 2016 році для подальшого виконання до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби ГТУЮ в Чернігівській області; майно, що підлягає конфіскації за даними виконавчими провадженнями, прийнято директором ТОВ «Фірма «Варіо-Сервіс» на відповідальне зберігання від представника Відділу примусового виконання рішень згідно з актом прийому-передачі конфіскованого майна №1/6 від 01.06.2016, а тому повернув документи для оплати наданих послуг як такі, що подані не за належністю (т. 1 а.с. 149).

Позивач склав та направив відповідачу акти звірки взаєморозрахунків за надані послуги за Договором від 08.02.2023, від 09.02.2023, від 10.02.2023, від 13.02.2023, однак вони не були підписані відповідачем (т. 2 а.с. 60-63).

Відповідно до складених позивачем актів про надання послуг за Договором про відповідальне зберігання №2 від 16.01.2012 загальна вартість таких послуг складає 588 496,00 грн.

Відповідач кошти у розмірі 588 496,00 грн позивачу не сплатив, жодного акта наданих послуг не підписав та взагалі заперечує проти наявності у нього підстав для сплати спірної заборгованості.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач стверджує, що відповідно до умов Договору він надавав відповідачу послуги зі зберігання арештованого майна, яке було передано йому на підставі актів опису й арешту майна від 05.04.2006, 21.12.2006, 09.07.2007, 20.09.2007, 04.12.2007, 14.03.2008, 05.06.2008; акта приймання-передачі за ПМП №0178/10200/17 від 26.10.2017 (додаток); актів опису й арешту майна (додатки): від 06.05.2020, від 13.05.2020; постанов про опис й арешт майна (коштів) боржника від 21.04.2020, 20.09.2021, 05.11.2021.

Однак відповідач не сплатив йому кошти за надані послуг за період з 21.04.2020 по 31.03.2023 (загальний період), внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 588 496,00 грн, яка розрахована відповідно до калькуляції, затвердженої позивачем, з урахування кількості діб, займаної товаром площі.

Відповідач заперечує проти наявності у нього зобов`язань зі сплати спірних коштів, посилаючись, зокрема, на те, що спірний договір втратив свою чинність 31.12.2012, з огляду на приписи бюджетного законодавства, та відсутності укладених інших відповідних договорів з позивачем. Крім того, відповідач наголошує на відсутності актів прийому-передачі майна, як це передбачено п. 1.1 Договору, де Новозаводський ВДВС був би зазначений як передавач майна на відповідальне зберігання.

Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) передбачені загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їх права та обов`язки.

Організація та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень супроводжується певними грошовими витратами.

З аналізу положень статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) та пункту 5.8.2 Інструкції про проведення виконавчих дій (у відповідній редакції) вбачається, що майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігачі), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір яких установлюється за угодою зберігача державним виконавцем, укладеною відповідно до вимог глави 66 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (пункт перший). Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт другий). Кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з стягнутих з боржника витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (пункт третій). До витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату, зокрема, перевезення, зберігання і реалізації майна боржника (пункт четвертий).

Дослідивши спірний договір, суд встановив, що його зміст не містить умов, які б вказували на те, що кошти за надані послуги мають бути сплачені за рахунок Державного бюджету. Поряд з цим, приписами статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачене альтернативне визначення походження коштів на оплату послуг зберігання - (1) за рахунок коштів Державного бюджету України та (2) коштів виконавчого провадження.

Частиною 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України перебачено, що зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Відносини, які регулюються Бюджетним кодексом України, визначені статтею 1 цього Кодексу, як відносини, які виникають у процесі затвердження, виконання бюджетів; звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства; питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства; правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Відповідно до пункту 7 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

З наведеного вбачається, що між сторонами у даній справі на підставі спірного договору виникли не бюджетні, а господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №908/3326/19.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача про припинення дії спірного договору 31.12.2012, оскільки п. 6.1 Договору передбачено, що він діє до моменту його розірвання, а відповідних доказів на підтвердження цього факту суду не надано.

Крім того, згідно з частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній з 05.10.2016, майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

Згідно п. 10 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані, зокрема, прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач).

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 передбачено, що виконавець призначає зберігача у порядку, встановленому ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись принципом забезпечення схоронності та цілісності майна. Зберігачами можуть бути боржник, члени його сім`ї або інші особи, у тому числі Організатор.

Отже, передача виконавцем арештованого майна зберігачеві під розписку в акті (постанові) опису є нічим іншим як укладенням договору зберігання майна, оскільки згідно статті 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

З наведеного слідує, що укладення додаткового акта приймання-передачі майна законом не вимагається.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, витрати, пов`язані з розшуком боржника, майна боржника та його зберіганням, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною третьою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено, що у разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

Отже, законодавець чітко визначив, що у випадку передачі арештованого майна на зберігання іншій особі (зберігачу) така особа може отримати винагороду за зберігання, і саме для визначення її розміру та порядку виплати укладається відповідний договір.

Тобто Договір, укладений позивачем і відповідачем, у силу приписів частини третьої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» має регулювати питання щодо розміру винагороди та порядок виплати такої винагороди за зберігання арештованого в межах зведеного виконавчого провадження майна.

Як встановив суд, відповідно до складених позивачем актів про надання послуг за Договором від 31.03.2023 вартість послуг зі зберігання спірних транспортних засобів за період з 01.01.2020 по 28.03.2023 становить 232 932,00 грн, яку він просить стягнути з відповідача.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у спірний період спірні транспортні засоби, які перебували на зберіганні у позивача, були передані останньому на підставі акта прийому-передачі конфіскованого майна №1/6 від 01.06.2016 представником Відділу примусового виконання рішень, а не Новозаводського ВДВС.

Відповідно до положень ст. 937 ЦК України підписання представниками позивача та Відділу примусового виконання рішень вказаного акта свідчить про укладення між ними 01.06.2016 письмового договору зберігання зазначеного в ньому майна з виникненням відповідних прав та обов`язків.

Тобто починаючи з 01.06.2016 відносини щодо відповідального зберігання спірних транспортних засобів виникли між позивачем та Відділом примусового виконання рішень, а відтак відповідач не повинен відповідати за порушення зобов`язань у спірний період іншою особою за договором, укладеним з позивачем.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивач пред`явив позов в частині стягнення заборгованості у розмірі 232 932,00 грн до неналежного відповідача, при цьому клопотань про заміну або залучення іншого співвідповідача не заявляв, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача про те, що майно за актом приймання-передачі ПМП №0178/10200/17 від 26.10.2017 у ВП № 54893944 було прийнято на зберігання директором позивача від представника Чернігівської митниці ДФС Шумного О. Д. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Новозаводського ВДВС перебувало виконавче провадження №54893944 з примусового виконання постанови Апеляційного суду Чернігівської області №33/795/386/2017 від 11.09.2017 про конфіскацію на користь держави товарів, вилучених у справі про порушення митних правил №0178/10200/17.

На підставі акта приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017 (ВП №54893944) директор ТОВ «Варіо-Сервіс» Кулага Ю. А. прийняв від представника Чернігівської митниці ДФС Шумного А. Д. у присутності головного державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігова Ткача С. Г. арештоване та описане майно, перелік якого зазначений в цьому акті.

Відповідно до п. 1, 2, 8, 9 Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядженні ним, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України, Державної митної служби України від 12.10.2009 № 1833/5/943 (далі Порядок), чинного на дату складання акта від 26.10.2017, Порядок розроблено відповідно до Митного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» з метою врегулювання механізму передачі вилученого митними органами та конфіскованого за судовими рішеннями майна органам державної виконавчої служби, подальшого інформування про здійснене розпорядження ним та взаємодії представників митних органів та державних виконавців під час здійснення такої діяльності.

Дія цього Порядку поширюється на майно, в тому числі транспортні засоби, вилучене митними органами і конфісковане на підставі судових рішень, а також на майно з обмеженим терміном зберігання, що потребує невідкладного розпорядження.

Після відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про конфіскацію майна державний виконавець невідкладно з`ясовує у митного органу місцезнаходження майна, що підлягає опису та арешту, та умови його зберігання (приміщення (майданчик) належить митному органу, орендується або використовується за договором зберігання) для організації його подальшого зберігання. У разі необхідності на вимогу державного виконавця митний орган надає вказану інформацію у письмовому вигляді.

Опис та арешт майна проводяться у строк не пізніше п`яти днів з моменту відкриття виконавчого провадження.

На призначений державним виконавцем день проведення опису та арешту майна митний орган повинен забезпечити безперешкодний доступ та супроводження державного виконавця, суб`єкта оціночної діяльності, понятих, інших осіб, залучених державним виконавцем, до майна, що підлягає опису та арешту.

Державний виконавець за участю суб`єкта оціночної діяльності оглядає майно, що підлягає конфіскації, ознайомлюється із супровідними документами на нього і складає акт опису й арешту майна, в якому зазначаються відомості про майно та його вартість після нарахування усіх податків і зборів, що підлягають сплаті при переміщенні зазначеного майна через митний кордон України.

У випадку якщо майно зберігається не у власному приміщенні (на майданчику) митного органу, державний виконавець визначає зберігачем майна організацію, яка його зберігає, або одну зі спеціалізованих організацій, якій надано право реалізації арештованого державними виконавцями майна. Спеціалізована організація, яка взяла на зберігання конфісковане за рішенням суду майно, отримує переважне право реалізації цього майна. Про визначення зберігача державний виконавець зазначає в акті опису й арешту майна.

Передання майна митним органом зберігачу здійснюється одразу після його опису та арешту на підставі акта приймання-передачі майна (за формою, наведеною у додатку 2) від митного органу організації-зберігачу та з оформленням митним органом видаткової накладної.

Таким чином, митний орган передає описане та арештоване майно на підставі акта приймання-передачі майна зберігачу, визначеному державним виконавцем в акті опису й арешту майна.

Отже, передумовою для складання митним органом акта приймання-передачі майна є складання державним виконавцем акту опису й арешту майна, тобто митний орган у даному випадку не розпоряджається самостійно конфіскованим та арештованим майном, а лише фактично здійснює його передачу визначеному державним виконавцем зберігачу.

Відтак відсутні підстави вважати, що договір відповідального зберігання майна за актом приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017 укладений саме з митницею, а не з Новозаводським ВДВС.

Щодо доводів відповідача про те, що з 31.03.2020 виконавче провадження № 54893944 перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного МРУЮ (м. Суми) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку..

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 520 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 513 Цивільного кодексу України визначено, що Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Однак доказів надання позивачем згоди щодо заміни боржника (відповідача) у зобов`язанні, що виникає з договору відповідального зберігання майна, переданого за актом приймання-передачі за ПММ №0178/10200/17 від 26.10.2017, як і доказів укладення відповідного правочину суду не надано, а відтак суд доходить висновку, що договірні відносини між позивачем та відповідачем щодо зберігання цього майна з моменту передачі виконавчого провадження не припинились.

Так само не надано доказів передачі за актом на зберігання позивачу цього майна саме Відділом примусового виконання рішень в порядку ст. 937 ЦК України, як це відбувалось, наприклад, при передачі транспортних засобів, і оцінювалось судом вище.

Безоплатна передача Відділом примусового виконання рішень частини вилученого майна, яке перебувало на зберіганні у позивача на підставі акта №0178/10200/17 від 26.10.2017, громадським організаціям не може вважатись достатніми та вірогідними підставами існування відповідних правовідносин між позивачем та Відділом примусового виконання рішень.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Водночас відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Отже, зі змісту вказаних норм (статті 42, 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження») вбачається, що винагорода за зберігання арештованого майна, яке передано зберігачу в межах виконавчого провадження, має визначатися у договорі, що укладається з урахуванням приписів Закону, та стягується відповідно до статті 45 Закону України «Про виконавче провадження».

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №904/4003/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами ч. 1, 3 ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, плата за зберігання та витрати на зберігання не є тотожними поняттями. Витрати на зберігання передбачають в собі виключно фактично витрачені кошти та ресурси і можуть бути лише складовою плати за зберігання, яка за своєю природою (що має більш ширше поняття) є вартістю послуг і включає в себе, зокрема, прибуток (заробіток) такого надавача.

В п. 1.1, 2.2, 3.1 Договору сторони обумовлюють, що Договір встановлює, зокрема, порядок відшкодування витрат Зберігачу; Замовник розглядає матеріали щодо відшкодування Зберігачеві витрат, пов`язаних із зберіганням майна; Зберігач у 3-х денний строк з дня припинення зберігання, яке пов`язане з передачею майна особі, яка відповідно до законодавства набула на нього права в процесі реалізації, складає та передає на затвердження до Замовника акт виконаних робіт із доданням документів, які підтверджують витрати, понесені Зберігачем у зв`язку із виконанням обов`язків та наданням послуг по зберіганню майна; Замовник відшкодовує Зберігачеві витрати, які пов`язані з виконанням обов`язків зі зберігання майна.

При цьому Договір не містить жодних умов щодо розміру винагороди та порядку її обчислення.

Системний аналіз наведених правових норм порівняно до умов договору дає підстави для висновку, що між сторонами виникли зобов`язання саме з безоплатного зберігання майна.

З наведеного слідує, що позивач при безоплатному зберіганні має право на відшкодування лише витрат, пов`язаних із зберіганням майна, а не плати за послуги, визначеної суб`єктом господарювання на власний розсуд.

Як вбачається з рахунків і калькуляцій, позивач заявив саме плату за зберігання. Розрахунок вартості наданих ним послуг здійснено на підставі калькуляцій, складених та затверджених ним, де вказано вартість зберігання майна за одну добу (для транспортних засобів) та за один кв. м займаної площі за добу (для товарів), проте вартість відповідального зберігання з відповідачем не погоджувалась, додаткові угоди до Договору в частині розміру винагороди та порядку її обчислення між сторонами також не укладались, а акти позивача про надання послуг за Договором відповідачем не підписані.

Доказів фактично понесених витрат на підтвердження наведених в калькуляціях розмірів позивач ані відповідачу, ані суду не надавав.

Таким чином, стягнення з відповідача винагороди за зберігання майна на підставі лише на підставі калькуляцій та рахунків за зберігання є необґрунтованим.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що до 2019 року йому відшкодовувалися кошти за зберігання вилучених та арештованих транспортних засобів, відповідно, без заперечень приймалися рахунки на оплату таких послуг, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження цього, а відповідач заперечує ці обставини.

Суд також звертає увагу, що за умовами п. 2.3 Договору такі витрати можуть бути відшкодовані Зберігачу після припинення зберігання, яке пов`язане з передачею майна особі, яка відповідно до законодавства набула на нього права в процесі реалізації.

З наданих позивачем документів вбачається, що строк зберігання майна, переданого відповідачем, закінчився лише щодо зберігання щіток для електродвигуна у кількості 5000 шт., мікросхем для радіоапаратури у кількості 99 шт. та пилок манікюрних, педикюрних в асортименті «Stefani Carlotte» у кількості 47 800 шт., оскільки вони 30.11.2021 були безоплатно передані благодійним організаціям.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують розмір витрат, пов`язаного зі зберіганням майна, строк якого закінчився, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Доказів, які підтверджують закінчення строку зберігання майна, переданого відповідно до актів (постанов) про опис та арешту майна, складених у 2020-2021 роках, тобто настання строку для подання для звернення до Замовника про відшкодування понесених витрат, суду не надано, відтак обов`язок з відшкодування цих витрат у відповідача не настав, а отже позивач не довів наявність у нього порушеного права на момент звернення до суду із цими вимогами.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наявних обставин у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун