Рішення

від 14.07.2023 по справі 560/1066/18

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №560/1066/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2023 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Терлецького О.М.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бевз Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія" про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Сварицевицької сільської ради, яка в подальшому, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, була замінена на належного відповідача - Дубровицьку міську раду Сарненського району Рівненської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія" та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати за ним право власності на будівлю корівника залізобетонного площею 1627,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1014535456218;

- визнати протиправним і скасувати рішення Сварицевицької сільської ради Дубровицького району Рівненської області №74 від 12 травня 2016 року;

- визнати протиправним і скасувати свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії РВ №0139977, видане Сварицевицькою сільською радою 12 травня 2016 року та припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1014535456218), номер запису про речове право 16167824 від 26 серпня 2016 року;

- визнати протиправним і скасувати рішення комісії з врегулювання майнових питань, реорганізованого СПП "Партизан" Дубровицького району Рівненської області, оформлене протоколом комісії з врегулювання майнових питань від 19 травня 2016 року.

Крім того, просить стягнути з відповідачів понесені у справі судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що постановою Господарського суду Рівненської області у справі №5019/1569/12 від 24 жовтня 2012 року СПП "Партизан" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. До ліквідаційної маси було прийнято майно, яке підлягає реалізації для погашення вимог кредиторів, в тому числі і корівник чотирьохрядний.

26 вересня 2013 року за результатами проведеного аукціону з продажу майна СПП "Партизан", у відповідності до вимог Закону Україні "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" організатором Товарна біржа "Наша" складено протокол №3-188, яким визнано ОСОБА_4 переможцем аукціону з купівлі в тому числі будівельних матеріалів складу конструкції корівника чотирьохрядного, які знаходяться в с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області. Ліквідатором СПП "Партизан" на той момент був ОСОБА_3 .

Після ОСОБА_4 власником корівника чотирьохрядного було ТзОВ "Юлія", яке 14 листопада 2014 року на підставі договору купівлі-продажу продало йому будівлю корівника залізобетонного під розбір. В цей же день між ним та ТзОВ "Юлія" підписано акт приймання-передачі майна "корівника залізобетонного". На підтвердження купівлі-продажу, ТзОВ "Юлія" виписало накладну №8 від 14 листопада 2014 року на суму 64370 грн. Тоді ж, 14 листопада 2014 року ним оплачено суму вартості придбаного корівника залізобетонного в розмірі 64370 грн.

Проте, як йому стало відомо з інформаційної довідки №122808464 від 04 травня 2018 року, власником корівника залізобетонного, як будівлі площею 1627,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1014535456218, рахується ОСОБА_2 .

Згідно вказаної довідки слідує, що право власності оформлене на підставі сертифікату на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії РВ №0139977, який виданий 12 травня 2016 року Сварицевицькою сільською радою.

Вважає дії відповідачів щодо видання сертифікату на майновий пай та реєстрації права власності на корівник залізобетонний, як будівлі площею 1627,5 кв.м. незаконними та такими, що порушили його право власності на вказане майно, оскільки є незрозумілим на яких підставах у 2016 році Сварицевицька сільська рада вирішила розпаювати майно СПП "Партизан", яке було ліквідовано ще 12 березня 2014 року.

Крім того, ним було повідомлено Сварицевицьку сільську раду про придбання будівлі корівника залізобетонного в с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області, а також надіслано усі необхідні документи, що підтверджували його право власності на вказаний корівник.

Проте, ані той факт, що СПП "Партизан" було ліквідовано 12 березня 2014 року, ані повідомлення до сільської ради про те, що таке майно вже було реалізоване, не завадило Сварицевицькій сільській раді прийняти рішення про виділення в натурі та передачу у власність ОСОБА_2 будівлю корівника.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Терлецький О.М. позовні вимоги підтримав та просив задоволити у повному обсязі. При цьому, просив стягнути з відповідачів понесені судові витрати на оплату правової допомоги адвоката Терлецького О.М. в сумі 30000 грн., адвоката Романюка Л.С. 6400 грн., на оплату судового збору 704,80 грн. та 2724 грн., а також повернути з державного бюджету оплачений судовий збір в сумі 352,40 грн. у зв`язку із поверненням заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бевз Т.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні у зв`язку з їх безпідставністю.

Представник відповідача Дубровицької міської ради у судове засідання не з`явився. Згідно поданої заяви міського голови Микульського Б.М., останній просить провести розгляд справи без участі представника Дубровицької міської ради. Проти позовних вимог не заперечують.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник ТзОВ "Юлія" у судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, які з`явилися у судове засідання, свідків, дослідивши подані документи і матеріали справи, а також враховуючи проведений огляд доказів за їх місцезнаходженням, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Крім того, в рамках розгляду зазначеної справи № 826/4406/16 Верховним Судом було зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Так, посилаючись на наявність порушеного права у спірних правовідносинах, позивач ОСОБА_1 в обґрунтуванні заявлених позовних вимог посилається на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 , виник спір з приводу належності майна, оскільки спірна будівля корівника, яка передана ОСОБА_2 на підставі рішення Сварицевицької сільської ради №74 від 12 травня 2016 року, фактично перебуває у його власності.

Тому вважає, що як рішенням Сварицевицької сільської ради №74 від 12 травня 2016 року, так і свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 12 травня 2016 року та рішенням, оформленим протоколом засідання комісії з врегулювання майнових питань, реорганізованого КСП "Партизан" від 19 травня 2016 року порушуються його права та законні інтереси, оскільки такі прийняті з грубим порушенням норм чинного законодавства України.

Отже, як встановлено судом, постановою Господарського суду Рівненської області у справі №5019/1569/12 від 24 жовтня 2012 року Сільськогосподарське приватне підприємство "Партизан": с. Сварицевичі, Дубровицький район, Рівненська область, 34120, ІК ЄДРПОУ 30526870, було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Сторонського А.П. (Т. 2 а.с. 104-105).

Так, Актом прийому-передачі від 12 грудня 2012 року арбітражний керуючий ОСОБА_5 та бухгалтер ліквідаційної процедури ОСОБА_6 прийняли майно згідно акту інвентаризації від 12 грудня 2012 року, яке підлягає реалізації для погашення вимог кредиторів, в тому числі і корівник чотирьохрядний (Т. 1 а.с. 46, 47).

У відповідності до ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що був чинним на час прийняття майна, керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах.

На виконання вимог діючого на той час Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", прийнято рішення про проведення продажу майна СПП "Партизан" шляхом проведення аукціону, в результаті якого організатором Товарною біржею "НАША" в особі голови аукціонного комітету генерального директора ТБ "НАША" Філатова Л.В. було складено протокол №3-188 від 26 вересня 2013 року, яким переможцем аукціону з купівлі майна, в тому числі і будівельних матеріалів складу конструкції корівника чотирьохрядного, які знаходяться за адресою: Рівненська область Дубровицький район с. Сварицевичі визнано ОСОБА_4 (Т. 1 а.с.11).

Пунктом 6 вказаного протоколу №3-188 від 26 вересня 2013 року визначено, що продавець та переможець аукціону на підставі даного протоколу зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу на умовах погоджених сторонами, а покупець зобов`язується оплатити вартість та прийняти об`єкт торгів.

30 вересня 2013 року згідно протоколу №3-167.2 проведення відкритих торгів (аукціону) з визначення переможця щодо отримання права на укладення договору купівлі-продажу на придбання майна фізичної особи ОСОБА_4 , переможцем аукціону з купівлі будівлі корівника чотирьохрядного, що знаходиться за адресою: Рівненська область Дубровицький район с. Сварицевичі визнано ТзОВ "Юлія" (Т. 2 а.с. 110-11).

В подальшому, будучи законним власником майна, юридична особа ТзОВ "Юлія" скористалася своїм правом на його відчуження за наслідками чого 14 листопада 2014 року ТзОВ "Юлія" в особі директора ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_1 уклали договір про купівлю-продаж будівлі корівника залізобетонного під розбір в с. Сварицевичі Дубровицького pайону, Рівненської області вартістю - 64340 грн. (Т. 2 а.с. 112).

Згідно пунктів 3, 4 вказаного договору купівлі-продажу, право власності на вищевказане майно в с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області, яке є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту розрахунку. Фактична передача вказаного майна здійснюється після повного розрахунку і оформлення Актом прийому-передачі.

Так, на підтвердження переходу права власності на будівлю корівника залізобетонного в с. Сварицевичі Дубровицького pайону, Рівненської області та передачі майна ОСОБА_8 , у відповідності до умов вищевказаного договору купівлі-продажу, останнім подано платіжне доручення №1 від 14 листопада 2014 року на суму 64370 грн. (Т. 2 а.с. 113), Акт прийому-передачі від 14 листопада 2014 року (Т. 2 а.с. 114) та накладну № 8 від 14 листопада 2014 року (Т. 2 а.с. 115).

Відтак, спірне майно ще у 2013 році було включено до ліквідаційної маси та реалізованого з межах процедури банкрутства юридичної особи СПП "Партизан".

При цьому, ухвалою Господарського суду Рівненської області у справі №5019/1569/12 від 12 березня 2014 року ліквідовано юридичну особу - Сільськогосподарське приватне підприємство "Партизан": с. Сварицевичі, Дубровицький район, Рівненська область, 34120, ІК ЄДРПОУ 30526870 (Т. 2 а.с. 106-107).

Однак, незважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 з 14 листопада 2014 року став добросовісним набувачем майна, а саме будівлі корівника залізобетонного, площею 1627,5 кв.м., в с. Сварицевичі Дубровицького pайону, Рівненської області, він не має можливості розпоряджатися даним майном, оскільки власником вказаної будівлі корівника, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рахується відповідач ОСОБА_2 .

На підтвердження правомірності набуття права власності на спірну будівлю корівника залізобетонного, відповідачем ОСОБА_2 надано ряд копій документів: протоколу засідання комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування КСП "Партизан" Дубровицького району Рівненської області від 20 березня 2016 року (Т. 1 а.с. 91), заяви до Сварицевицької сільської ради про видачу свідоцтва на право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства на суму, на яку придбані ним майнові паї згідно договору купівлі-продажу від 04 квітня 2016 року (Т. 1 а.с. 92-93), рішення Сварицевицької сільської ради від 12 травня 2016 року №74 "Про розгляд звернення ОСОБА_2 " про включення до списку членів КСП "Партизан", які мають право на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та видачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства на підставі договору купівлі-продажу майнового паю (Т. 1 а.с. 94), свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії РВ №0139977 від 12 травня 2016 року (Т. 1 а.с. 95), протоколу засідання комісії з врегулювання майнових питань, реорганізованого КСП "Партизан" Дубровицького району Рівненської області від 19 травня 2016 року про виділення в натурі та передачу у власність будівлі корівника 1986 року введення в експлуатацію, вартістю 43298 грн. (Т. 1 а.с. 96), рішення Сварицевицької сільської ради від 19 серпня 2016 року №53 про присвоєння поштової адреси будівлі корівника бувшого КСП "Партизан" в с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області (Т. 1 а.с. 97) та технічного паспорту на корівник від 17 червня 2016 року (Т. 1 а.с. 98103).

Втім, аналізуючи надані відповідачем ОСОБА_2 вищевказані докази, залишається незрозумілим та недоведеним той факт на яких підставах у 2016 році Сварицевицька сільська рада розпоряджалася майном колективного сільськогосподарського підприємства, яке пройшло процедуру банкрутства та подальшої його ліквідації у 2014 році.

Як вказувалось вище, 12 березня 2014 року у справі № 5019/1569/12 Господарським судом Рівненської області було винесено ухвалу, якою ліквідовано юридичну особу - Сільськогосподарське приватне підприємство "Партизан": с. Сварицевичі, Дубровицький район., Рівненська область, IK 30526870

Відповідно до ч. 1 ст.104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У відповідності до ч. 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Так, запис про припинення юридичної особи - Сільськогосподарське приватне підприємство "Партизан" внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 17 березня 2014 року.

Тобто, вказана юридична особа жодним чином не була реорганізована, як про це значиться у протоколі засідання комісії з врегулювання майнових питань від 19 травня 2016 року про виділення в натурі та передачу у власність ОСОБА_2 будівлі корівника (Т. 1 а.с. 96), а була повністю ліквідована у березні 2014 року.

При цьому, як вказує позивач ОСОБА_1 , ним було повідомлено Сварицевицьку сільську раду про придбання будівлі корівника залізобетонного в с. Сварицевичі Дубровицького pайону, Рівненської області, а також надіслано усі необхідні документи, що підтверджували його право власності на корівник чотирьохрядний залізобетонний.

У ході судового розгляду, вказана обставина відповідачем не спростована.

Отже, зважаючи на вищевказане та оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд, згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу суд приходить до такого.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст. 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 04 квітня 2011 року у справі №3-18гс11, зробив правовий висновок та зазначив, що за змістом норми ст. 392 ЦК України потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Водночас, Верховний Суд України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15 зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 24 червня 2015 року по справі №6-318цс15).

Зважаючи на вищевикладене, відповідача ОСОБА_2 суд вважає недобросовісним набувачем права власності на спірну будівлю корівника в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнового сертифікату) серії та номеру: РВ №0139977, виданого 12 травня 2016 року Сварицевицькою сільською радою, бо як відповідач ОСОБА_2 , та тим більше Сварицевицька сільська рада могли знати про наявність перешкод до передачі у власність спірного нерухомого майна ОСОБА_2 , у тому числі й те, що Сварицевицька сільська рада не мала права передавати це майно.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку."

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція "книжного володіння".

Зазначене також узгоджується з висновками, до яких прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року по справі №362/2707/19.

Таким чином, варто зауважити, що факт державної реєстрації права власності не ототожнюється з фактом набуття права власності.

Тому наявність зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності відповідача ОСОБА_2 на будівлю по АДРЕСА_1 , тобто на будівлю корівника залізобетонного, не свідчить про правомірне володіння даним майном.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2000 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так іза законом.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, про що вказав ЄСПП у своєму рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії".

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" ЄСПП у рішенні від 17 липня 2008 року вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тому, з урахуванням наданих доказів та зважаючи на наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про законність набутого права власності позивача ОСОБА_1 на будівлю корівника залізобетонного площею 1627,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1014535456218.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, то за змістом ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно квитанції №0.0.1091606242.1 від 23.07.2023 (Т. 1 а.с.21) та квитанції №ПН1331250 від 11.11.2021 (Т. 2 а.с. 128), позивачем було сплачено 3428,80 грн. судового збору, які підлягають стягненню солідарно з відповідачів.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подано договір про надання правової допомоги від 04 червня 2018 року (Т. 1 а.с. 8), ордер серії ВЛ №044824 від 28 липня 2018 року (Т. 1 а.с. 9), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №985 (Т. 1 а.с. 10), платіжне доручення №171 на суму 6400 грн. (Т. 1 а.с. 55), договір про надання правової допомоги від 20 жовтня 2021 року (Т. 3 а.с. 198), та квитанцію до прибуткового касового ордера №3 від 11 липня 2023 року на суму 30000 грн. (Т. 3 а.с. 197).

Однак, позивачем не подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що не дає суду можливості визначити походження сплачених сум.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується, що позивачем дійсно були понесені витрати на правничу допомогу у цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись статтями 15, 16, 316, 328, 387, 392 Цивільного кодексу України, статтями 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на будівлю корівника залізобетонного, площею 1627,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1014535456218.

Визнати протиправним і скасувати рішення Сварицевицької сільської ради Дубровицького району Рівненської області №74 від 12 травня 2016 року.

Визнати протиправним і скасувати свідоцтво про право власності на майновий пай серії РВ №0139977 від 12 травня 2016 року.

Визнати протиправним і скасувати рішення комісії з врегулювання майнових питань, реорганізованого СПП "Партизан" Дубровицького району Рівненської області, оформлене протоколом комісії з врегулювання майнових питань від 19 травня 2016 року.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2 та Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області на користь ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати із оплати судового збору з розмірі 3428,80 грн. (три тисячі чотириста двадцять вісім гривень 80 коп.)

В задоволенні вимог адвоката Терлецького Олександра Миколайовича про стягнення судових витрат в частині стягнення судових витрат на оплату правової допомоги - відмовити.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. С. Петлюри, 13), повернути ОСОБА_1 , судовий збір з розмірі 352,40 грн. (три п`ятдесят дві гривні 40 коп.), сплачений за квитанцією №0.0.1133255813.1 від 14 вересня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

У відповідності до підпункту 15.5) пункту 15 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Дубровицька міська рада Сарненського району Рівненської області, м. Дубровиця, вул. Воробинська, 16, Сарненський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 05390997.

Третя особа: ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_4 , житель с. Єльне, Сарненський район Рівненська область.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юлія", с. Опори, вул. Перемоги, 36А, Дрогобицький район Львівська область, код ЄДРПОУ 32364453.

Повне рішення суду складено 19 липня 2023 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Отупор К.М.