Рішення

від 24.07.2023 по справі 904/2531/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2023м. ДніпроСправа № 904/2531/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Суддя Крижний О.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" надлишково сплачені кошти у розмірі 16711,23 грн., інфляційні втрати в розмірі 7485,33 грн. та 3% річних у розмірі 1243,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №220118 від 22.01.2018 в частині повної та своєчасної поставки товару. Позивач зазначає, що на виконання умов вказаного договору здійснив стовідсоткову попередню оплату товару в сумі 55467,68 грн., однак відповідач лише частково поставив товар на суму 38756,45 грн., залишок товару не поставив, попередню оплату не повернув.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов. Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, в якій запропоновано відповідачеві подати відзив на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження направлено відповідачу за його місцезнаходженням.

Суд звертає увагу, що адреса, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідачів за їх адресами реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачами відбулося саме з їх вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачами у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Суд також намагався повідомити відповідача про перебування справи на розгляді суду телефонограмою, проте за відомими суду номерами телефону відповідача це не вдалося.

Крім того, суд звертає увагу, що до позовної заяви додані докази направлення позивачем відповідачу копії позовної заяви з додатками, що також свідчить про належне повідомлення відповідача (обізнаність відповідача про подання позивачем позову до суду) (правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 у справі №910/1384/21).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору поставки, строк дії договору, умови поставки товару, строк та порядок поставки товару, строк та порядок оплати за товар, наявність прострочки щодо поставки, періоди прострочення, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати.

Так, судом встановлено, що 22.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" (постачальник) укладено договір поставки №220118, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити товар у асортименті, кількості, ціні, у відповідності до заявки покупця, яка узгоджується сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є оплата товару згідно рахунку-фактури на умовах попередньої оплати. Видаткові накладні або рахунки-фактури мають юридичну силу Специфікацій у розумінні статті 266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору покупець здійснює оплату товару на умовах попередньої оплати у розмірі 100 відсотків вартості товару на підставі виставленого рахунку-фактури постачальника протягом 3 банківських днів від дати рахунку-фактури. Усі розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України. Оплата партії поставленого товару проводиться в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах цього договору (п. 2.2 договору).

Поставка товару за цим договором здійснюється протягом 5 календарних днів з дати перерахування покупцем 100% вартості товару на умовах EXW (у редакції INCOTERMS 2010), склад продавця. Моментом виконання обов`язку постачальника вважається дата фактичного отримання товару покупцем та підписання видаткових накладних (п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця на підставі товаросупроводжувальних документів у відповідності з вимогами Інструкцій №П-6 і П-7. Якщо за результатами приймання якість/кількість товару не відповідає стандартам, ТУ, іншій документації, то покупець має право відмовитися від приймання товару. Приймання-передача товару проводиться за кількістю згідно з товаро-супровідними документами, за якістю згідно із нормативно-технічною документацією, ДСТУ, ТУ, стандартами та ін.

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент одержання ним товару на підставі видаткових накладних. На кожну поставлену партію товару постачальник надає такі документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, копії сертифікатів відповідності інші необхідні документи. Податкові накладні постачальник надає згідно до вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями (п. 3.5, 3.6 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах 100% передоплати на підставі виписаного постачальником рахунку-фактури.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п.9.1 договору).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" рахунки-фактури №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 48955,54 грн. та №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 6519,14 грн. (а.с.8, 9 ,т.1)

На виконання своїх зобов`язань за договором в частині здійснення оплати за товар позивач надав платіжні доручення №847 від 05.11.2020 на суму 6152,14 грн., №886 від 06.11.2020 на суму 360,00 грн. та №924 від 10.11.2020 на суму 48955,54 грн. (а.с.10,11, т.1).

Відповідно до наявної у справі видаткової накладної №РН-0000140 від 12.11.2020, товаротранспортної накладної №107 від 12.11.2023 відповідач поставив на користь позивача товар на суму 38936,45 грн. Також відповідно до акту №ОУ-0000053 здачі-прийняття робіт від 12.11.2020 надані транспортно-експедиційні послуги на суму 360,00 грн. (а.с.12, 13, 14, т.1).

Позивач зазначає, що відповідач не поставив товар на попередньо сплачену суму 16711,23 грн., яку і просить повернути, що і стало причиною виникнення спору.

Відносини, що виникли між сторонами регулюються загальними положеннями про договір поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Суд звертає увагу, що відповідачем було виставлено 2 рахунки-фактури №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 48955,54 грн. та №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 6519,14 грн. (а.с.8, 9 ,т.1). Оплата позивачем здійснена трьома платіжними дорученнями, а саме №847 від 05.11.2020 на суму 6152,14 грн., №886 від 06.11.2020 на суму 360,00 грн. та №924 від 10.11.2020 на суму 48955,54 грн. (а.с.10,11, т.1). З викладеного слідує, що:

- рахунок-фактура №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 48955,54 грн., є таким, що оплачений позивачем у повному обсязі 10.11.2020 (платіжне доручення №924 на суму 48955,54 грн.);

- за рахунком-фактурою №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 6519,14 грн. здійснено оплату у розмірі 6512,14 грн. (платіжні доручення №847 від 05.11.2020 на суму 6152,14 грн. та №886 від 06.11.2020 на суму 360,00 грн.), відповідно позивачем недоплачено 7 грн.

З викладеного слідує, що за умовами договору строк поставки товару, оплаченого на підставі рахунку-фактури №СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 48955,54 грн., є таким, що настав 16.11.2020. В той же час, матеріали справи містять докази поставки товару за цим рахунком лише на суму 38396,45 грн. (видаткова накладна №РН-0000140 від 12.11.2020, товарно-транспортна накладна №107 від 12.11.2020), а також надані транспортно-експедиційні послуги на суму 360,00 грн. (акт №ОУ-0000053 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12.11.2020.

Доказів поставки відповідачем товару, оплаченого за вказаним рахунком (№СФ-0000252 від 03.11.2020 на суму 48955,54 грн.) на суму 10199,09 грн. матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Оскільки відповідачем не поставлено товар на суму 10199,09 грн., позивач просить повернути суму попередньої оплати. Також позивач просить повернути суму попередньої оплати здійснену за платіжними дорученнями №847 від 05.11.2020 на суму 6152,14 грн. та №886 від 06.11.2020 на суму 360,00 грн.

Суд звертає увагу, що відповідно до Висновку Великої палати, викладеного у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Судом встановлено, що позивачем при здійсненні попередньої оплати за рахунком-фактурою №СФ-0000252 від 03.11.2020 недоплачено 7 грн, відтак, позивачем у повному обсязі не здійснено попередню оплату за цим рахунком, з чого слідує, що строк поставки за цим рахунком не настав. Відповідно відсутні підстави вважати що строк повернення передоплати настав після закінчення 5-денного строку на поставку товару. У даному випадку вимогою про повернення передоплати є позовна вимога, відповідно строк настання обов`язку повернути передоплату визначається виходячи зі звернення з позовною вимогою. Також суд звертає увагу, що часткова передоплата здійснена ще 2020 року, очевидно що виконання договору втратило інтерес для сторін договору. Відсутні докази звернення позивача з вимогою здійснити поставку товару, як і відсутні докази звернення відповідача з повідомленням про недоплату коштів.

Доказів повернення попередньої оплати у розмірі 16711,23 грн. (10199,09+6512,14), відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 16711,23 грн. є більш вірогідними, тому вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 16711,23 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 1243,04 грн. за період з 16.11.2020 по 09.05.2023 та інфляційні втрати у розмірі 7485,33 грн. за листопад 2020 року травень 2023 року.

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не поставив товар на суму 10199,09 грн., відповідно 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню лише на цю суму.

Частиною 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що оплату у розмірі 48955,54 грн., на яку недопоставлено відповідачем товар, позивач здійснив 10.11.2020, відповідно останнім днем поставки було 16.11.2020, так як 15.11.2020 вихідний день (неділя), відповідно прострочки поставки виникла з 17.11.2020.

Позивачем при нарахуванні 3% річних не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 757,70 грн. за період з 17.11.2020 по 09.05.2023 на суму боргу 10199,09 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат, судом виявлено, що позивачем не враховано даної правової позиції, та взято до розрахунку індекси інфляції місяців, які не мають входити до розрахунку, а саме листопад 2020 року. Відтак, вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 4597,94 грн. за грудень 2020 року - квітень 2023 року (позовну заяву подано у травні, коли ще був відсутній індекс інфляції за травень 2023 року) на суму 10199,09 грн.

При цьому суд зауважує про неможливість нараховувати та стягувати 3% річних та інфляційні втрати на суму попередньої оплати у загальному розмірі 6512,14 грн., оскільки позивачем не перераховано суму передоплати у повному обсязі, відповідно відсутні підстави відраховувати строк повернення передоплати за закінченням 5-денного строку на поставку товару. Доказів звернення з вимогою про повернення коштів позивач не надав. У даному випадку вимогою про повернення коштів є позовна вимога, а тому у заявленому до стягнення періоді прострочка повернення цих коштів ще не настала.

За викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22066,87 грн., з яких 16711,23 грн. основний борг, 757,70 грн. 3% річних та 4597,94 грн. інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2328,16 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ст. 129 ГПК України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

На підтвердження надання адвокатом правової допомоги позивачу, позивачем надано договір №05/2016 про надання правової допомоги від 11.05.2016 укладений між адвокатом Дучал Олегом Федоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (клієнт), додаткову угоду від 08.05.2023 до договору про надання правової допомоги №05/2016 від 11.05.2016, акт приймання-передачі наданих послуг від 10.05.2023 та платіжну інструкцію №4572 від 10.05.2023 про оплату правової допомоги у розмірі 15000,00 грн., ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди від 08.05.2023 до договору про надання правової допомоги №05/2016 від 11.05.2016, на умовах цього договору клієнт дає завдання адвокату та зобов`язується оплатити його послуги, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання клієнта надати йому правову допомогу при поверненні надлишково сплачених коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" в позовному провадженні в Господарському суді Дніпропетровської області. Під надлишково сплаченими грошовими коштами розуміється сума грошових коштів, що підлягає поверненню Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" за не поставлений товар відповідно до договору поставки №220118 від 22.01.2018.

Пунктом 5 вказаної додаткової угоди передбачено, що за послуги, зазначені в пунктах 1, 2 цієї додаткової угоди до договору, клієнт сплачує адвокату фіксований розмір гонорару в сумі 15000,00 грн. без ПДВ за роботу адвоката. Оплата послуг адвоката, передбачених цією додатковою угодою, має бути здійснена клієнтом після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг протягом 10 днів (п. 6 додаткової угоди).

10.05.2023 сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг до догвоору про надання правової допомоги від 11.05.2016 №05/2016 та додаткової угоди від 08.05.2023, у п. 4 якого підтверджують що послуги надані у повному обсязі та у відповідності з вимогами договору. Клієнт не має претензій до адвоката щодо об`єму та якості наданих послуг.

Згідно з платіжним дорученням №4572 від 10.05.2023 позивачем оплачено 15000,00 грн. на користь адвоката за надання правової допомоги.

Розглянувши додані до справи документи, суд звертає увагу на те, що сторонами погоджено фіксований гонорар у розмірі 15000,00 грн. Детального опису робіт адвоката, які останній вчинив для ведення даної справи не додано. Суд зауважує, що дана справа не є складною, її розгляд відбувався в порядку спрощеного провадження, позовні вимоги ґрунтуються на 2 рахунках, 3 платежах попередньої оплати та 1 поставці, позовна заява не міститься складних розрахунків.

На підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги задоволено частково, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача 5000,00 грн., а з урахуванням часткового задоволення позову 4337,11 грн.

Суд вважає за необхідне скористатися правом суду і не розподіляти витрати на правову допомогу в іншій частині на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" (49055, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 139, кв. 49, ідентифікаційний код 39734930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент Груп" (49001, м. Дніпро, вул. Січових стрільців, буд. 20, прим. 14-9, ідентифікаційний код 33320092) основний борг у розмірі 16711,23 грн. (шістнадцять тисяч сімсот одинадцять грн. 23 коп.), 3% річних у розмірі 757,70 грн. (сімсот п`ятдесят сім грн. 70 коп.), інфляційні втрати у розмірі 4597,94 грн. (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто сім грн. 94 коп.), судовий збір у розмірі 2328,16 грн. (дві тисячі триста двадцять вісім грн. 16 коп.) та витрати на правову допомога у розмірі 4337,11 грн. (чотири тисячі триста тридцять сім грн. 11 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.07.2023

Суддя О.М. Крижний