Рішення

від 17.07.2023 по справі 908/1597/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/102/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2023 Справа № 908/1597/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1597/23

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТ ЕНЕРДЖИ СЕРВІС, 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 119

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТАЛБУД СЕРВІС, 69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади, буд. 44, кв. 66

про стягнення 259 098,50 грн

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

12.05.23 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 04.05.23 товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТ ЕНЕРДЖИ СЕРВІС (далі ТОВ СМАРТ ЕНЕРДЖИ СЕРВІС) з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТАЛБУД СЕРВІС (надалі ТОВ ІНСТАЛБУД СЕРВІС) про стягнення заборгованості за договором поставки від 24.01.22 № 240122 у розмірі 259 098,50 грн.

12.05.23 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 17.05.22 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1597/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 17.07.23 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що на підставі договору №240122 від 24.01.22 ним на рахунок відповідача було перераховано передоплату в сумі 259 098,50 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору обумовлений товар позивачеві не поставив. На підставі ч. 3 ст. 612 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача 259 098,50 грн понесених збитків.

Відзив на позов, або будь які заперечення від відповідача до суду не надійшли.

З метою належного повідомлення відповідача про дату, місце та час розгляду справи № 908/1597/23 судом на юридичну адресу відповідача в порядку ст.ст. 12, 120, 121, 174, 176, 234, 235, 247, 252 ГПК України направлявся екземпляр ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.05.23 про відкриття провадження у справі.

Відповідно до даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням ТОВ «ІНСТАЛБУД СЕРВІС» є: 69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-і бригади, буд. 44, кв. 66.

Однак, ухвала, яка надсилалась судом на вказану адресу відповідача, повернулась 21.06.23 у зворотньому напрямку на адресу суду із відміткою відповідного відділення Укрпошта - за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства яким регламентовано строк розгляду справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (ст. 248 ГПК України протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі), відповідні процесуальні документи надіслані судом згідно з поштовими реквізитами відповідача.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України : //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі залежні від нього заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи № 908/1597/23.

Повернення ухвали (надісланої відповідачеві) до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» розцінюється судом як свідома бездіяльність відповідача щодо отримання поштового відправлення ухвали суду.

Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до ін. учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/1597/23 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 17.07.23.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.22 між ТОВ «Інсталбуд Сервіс» /постачальник/ та ТОВ «Смарт Енерджі Сервіс» /покупець/ укладено договір поставки №240122, за умовами якого (п. 1.1.) постачальник зобов`язався на умовах та в порядку, визначеному цим договором, поставити покупцю товар, а покупець зобов`язався прийняти названий товар та оплатити його.

Асортимент та кількість товару вказано в специфікації №1, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Покупець оплачує поставлений Постачальником товар, що є предметом поставки за цим Договором, за ціною передбаченою у Специфікації № 1, що додається до цього Договору. Ціна включає вартість обладнання, пакування, податки та збори, що підлягають оплаті в Україні та його монтаж (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, товар, що є предметом поставки за цим договором, повинен бути поставлений покупцю не пізніше 4 березня 2022 року.

Перехід права власності (п. 3.3. договору) та всіх ризиків на товар відбувається у момент поставки товару та підписання представником Покупця видаткової накладної.

Товар передається Покупцю або його належним чином уповноваженому представнику за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей. Разом із довіреністю уповноважена особа Покупця повинна пред`явити Постачальнику паспорт, що посвідчує її особу (п. 3.4. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони обумовили, що оплата по цьому договору здійснюється банківським переказом на рахунок постачальника в українських гривнях за наступними умовами: - 70% попередня оплата; - 30% по факту поставки, але не пізніше трьох банківських днів.

У специфікації №1, яка є додатком №1 до вказаного вище договору, сторони узгодили тип виробу, який має бути поставлений, його комплектацію, а також визначили, що загальна вартість поставки складає 518 197,00 грн з ПДВ. Крім того, в п. 3.1., 3.2., 3.3. специфікації № 1 сторони встановили наступний порядок оплати: Замовник оплачує товар у розмірі 70% ціни товару, що становить 362 737,90 грн (у т.ч. ПДВ) в день підписання цього договору (виріб приймається в роботу з моменту здійснення передплати). Другу частину 30% ціни товару, що становить 155 459,10 грн (у т.ч. ПДВ) по факту поставки товару, але не пізніше трьох банківських днів з моменту поставки. Адреса поставки: поставка Товару здійснюється Постачальником за власний рахунок на адресу у м. Запоріжжі, яку повідоме Покупець після отримання інформації від Постачальника про готовність Поставки.

Для оплати відповідачем було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 24.01.22 на суму 518 197,00 грн.

Платіжною інструкцією №556 від 27.01.22 позивачем було сплачено відповідачу 259 098,50 грн із зазначенням призначення платежу «оплата зг. рах. 2 від 21.01.2022 у т.ч. ПДВ 20% 43 183,08 грн».

Оскільки в обумовлений договором строк відповідачем не було поставлено товар, позивач звернувся до нього з вимогою за вих. №086 від 13.04.23 щодо повернення коштів у сумі 259 098,50 грн.

Відповіді на претензію не надано та грошові кошти не повернуто.

Несплата відповідачем коштів у сумі 259 098,50 грн стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення в порядку ч. 3 ст. 612 ЦК України збитків в примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що в якості правових підстав позову позивач посилається на ч. 3 ст. 612 ЦК України згідно з приписами якої якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За приписами ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1). Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2).

У даному випадку, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків, позивачем не обґрунтовано в чому саме полягають понесені ним збитки. Натомість, зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що спір по суті стосується повернення сплаченого позивачем авансу у зв`язку з не поставкою відповідачем обумовленого товару.

Тобто, позивачем невірно визначено правову природу відносин, які склались.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України закріплено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Вирішуючи даний спір судом враховано правовий (ві) висновок (ки), викладений (ні) Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.21 у справі №66_2/397/15-ц.

Так, зокрема, згідно із вказаним правовим висновком, ст. 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя, згідно із стандартами ЄСПЛ, вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»)…

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту суди повинні зважати і на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 р. у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватись всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного надає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті …

Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України…

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права…

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні…

При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову…

У … процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень процесуального кодексу, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципуnovit curia.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору…

Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в такій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99)…

Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який … має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом процесуального кодексу … мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.

Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини …».

Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість застосування до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, саме положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, в якій закріплено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріалами справи доведено, що позивачем сплачено аванс за поставку товару по договору №240122 від 24.01.22, а відповідачем, в свою чергу, обумовлений товар у визначені договором строки не поставлено. При цьому, відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву та докази в його обґрунтування.

Також відповідачем не надано до суду доказів поставки товару або правомірності дій уповноважених осіб відповідача щодо такої не поставки.

За викладених обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та, як наслідок, про задоволення позову з підстав викладених у тексті цього рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТАЛБУД СЕРВІС (69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади, буд. 44, кв. 66, код ЄДРПОУ 42600573) на користь товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТ ЕНЕРДЖИ СЕРВІС (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 119, код ЄДРПОУ 43651515) 259 098 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч дев`яносто вісім) грн 50 коп. та 3 886 (три тисячі вісімсот вісімдесят шість) грн 48 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.07.2023.

Суддя В.Л. Корсун