Рішення

від 20.07.2023 по справі 910/3301/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2023Справа № 910/3301/23Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСЕРВІС ЛТД"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 935 990 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСЕРВІС ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 935 990 грн. заборгованості - вартості поставленого товару за видатковими накладними.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.03.2023 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк учасникам справи для реалізації процесуальних прав.

19.04.2023 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що накладні, на які посилається позивач, вже були предметом дослідження при розгляді справ №№ 910/9863/20, 910/6957/21. Вказував, що згадані накладні складені з порушенням вимог законодавства. Зазначив, що закупівля товарів на суму 935 990 грн. повинна була проводитися відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Також заявив про сплив строку позовної давності для звернення в суд з даним позовом.

Відповіді на відзив позивачем не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За накладними №№ 1 від 17.07.2019, 4 від 04.10.2019, 18 від 18.10.2019, 23 від 23.10.2019, 24 від 24.10.2019, 27 від 05.11.2019 позивач поставив відповідачу товар всього на суму 935 990 грн., копії вказаних накладних долучені до матеріалів справи, які підписані обома сторонами без зауважень.

Як зазначає позивач, з метою здійснення розрахунків він 26.09.2022 направив відповідачу листа з вимогою оплатити додані до нього рахунки за поставлений товар на суму 935 990 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після передачі товару відповідачу, останній свої зобов`язання щодо його оплати не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у сумі 935 990 грн. вартості отриманого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, позивач шляхом поставки товару, а відповідач шляхом його прийняття створили певні права та обов`язки, які аналогічні цивільним правам та обов`язкам сторін за договором поставки, встановленим статтею 712 Цивільного кодексу України, зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов`язок його оплатити.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як роз`яснено в п. 1.7. Розділу 1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Водночас, у відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Вирішуючи питання про строк позовної давності за цим позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом вище позивачем поставлено відповідачу товар протягом липня-листопада 2019 року.

Оскільки позивач надіслав на адресу суду позов 24.02.2023 (здано на поштове відділення), суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів із пропуском встановленого трьохрічного строку позовної давності, у зв`язку з чим наявні підстави для застосовування наслідків спливу позовної давності, встановлені ст. 267 ЦК України. Доказів поважності причин пропуску зазначеного стоку суду не надано.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вказано у п. 2.2 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.

При цьому, суд зазначає, що позивач не просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення із позовом до суду.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача вартості переданого товару судом не задовольняються у зв`язку зі спливом строку позовної давності для звернення з цими вимогами до суду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСЕРВІС ЛТД" відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак