Рішення

від 12.07.2023 по справі 910/5993/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2023Справа № 910/5993/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до 1. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект»

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

За участі:

позивач: ОСОБА_1 (за паспортом громадянина України);

від позивача: ОСОБА_2 за ордером від 17.04.2023 року серії АА № 1295678;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (далі - відповідач-2) про:

- визнання припиненими з 16.12.2022 року трудових відносин, що виникли на підставі Контракту від 01.11.2019, укладеного між позивачем (директор відповідача-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київметропроект», на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

- зобов`язання державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про позивача, як керівника відповідача-2 на підставі рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання трудових відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» припиненими через звільнення з посади директора, у зв`язку із закінченням строку контракту, й зобов`язання державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести відповідні зміни відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект», що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з цього реєстру запис про ОСОБА_1 , як керівника відповідача-2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/5993/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.05.2023 року.

08.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.05.2023 року № 39-22-750, в якому остання заперечила проти вимог позивача з огляду на недотримання ним вимог законодавства України щодо порядку звільнення з посади директора відповідача-2.

23.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 22.05.2023 року на відзив Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 навів аргументи на спростування заперечень відповідача-1 проти позову.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою відповідачу-1 встановлено процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 08.06.2023 року, підготовче засідання відкладено на 14.06.2023 року.

У підготовчому засіданні 14.06.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/5993/23 продовжено на 30 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/5993/23 до судового розгляду по суті на 12.07.2023 року.

Позивач та його представник у судовому засіданні 12.07.2023 року підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідачі про дату час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 12.07.2023 року не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 14.06.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/5993/23 до судового розгляду по суті на 12.07.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0105494659421 на адресу місцезнаходження відповідача-1, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 24.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494659421 вбачається, що копію ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року було вручено представнику відповідача-1 22.06.2023 року.

Також, копія ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, а саме: 01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, кімната 406, відповідно до поштового повідомлення з трек-номером 0105494659413.

Проте, вищенаведене відправлення з трек-номером 0105494659413 було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення відповідачу-2 з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси учасників справи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 в установлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість відповідачам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.11.2009 року державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект», дата запису: 09.11.2009 року, номер запису: 10741020000035017.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) Товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (опосередковане володіння через Компанію з обмеженою відповідальністю «Валарт Інжиніринг»).

01.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - директор) було укладено контракт з директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (далі - Контракт), який регулює трудові й інші пов`язані з ними відносини між Товариством і директором.

У пунктах 2.1, 2.2 Контракту його сторони погодили, що останній укладений на строк 6 (шість) місяців і діє з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року. Після закінчення строку дії Контракту за згодою сторін, за умови прийняття відповідного рішення Наглядової ради Товариства, цей Контракт може бути продовжений чи укладений на новий строк.

Контракт набирає чинності з 01 листопада 2019 року і діє до закінчення строку, встановлено у розділі 2 цього Контракту (пункт 6.1 Контракту).

На підставі наказу Товариства від 01.11.2019 № 114-ОС ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора.

З матеріалів справи вбачається, що у подальшому директор та Товариство шляхом укладення додаткових угод від 29.04.2020 № 1, від 31.08.2020 № 2, від 26.10.2020 № 3, від 20.04.2021 № 4, від 26.10.2021 № 5, від 28.04.2022 № 6, від 28.06.2022 № 7 продовжували строк дії Контракту.

Згідно з умовами пункту 1.1 додаткової угоди від 28.06.2022 № 7 Товариство та ОСОБА_1 дійшли згоди про внесення змін до пункту 2.1 Контракту та виклали цей пункт у наступній редакції: «Цей контракт діє з 01.11.2019 року по 16.12.2022 року».

За змістом наказу Товариства від 01.07.2022 № 73-ОС ОСОБА_1 переобрано директором відповідача-2 на новий строк, а саме: до 16.12.2022 року.

Судом встановлено, що 16.12.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Загальних зборів Товариства із заявою про припинення Контракту з директором від 01.11.2019 року, у зв`язку із закінченням строку Контракту на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

16.12.2022 року ОСОБА_1 повідомив учасників відповідача-2 про скликання на 23.01.2023 року загальних зборів Товариства з доведенням до відома учасників Товариства порядку денного загальних зборів шляхом направлення на їх адреси відповідного повідомлення від 16.12.2022 року та заяви про припинення контракту з директором.

Однак, скликані позивачем на 23.01.2023 року загальні збори учасників Товариства не відбулися, у зв`язку з неявкою всіх учасників відповідача-2. З огляду на викладене, директором було складено Акт про неявку учасників на загальні збори Товариства від 23.01.2023 року.

15.02.2023 року позивач звернувся до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою від 30.01.2023 року, у якій просив відповідача-1 внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника Товариства через звільнення з займаної посади з 16.12.2022 року на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

Проте, 22.02.2023 року державний реєстратор Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повідомив позивача про відмову у державній реєстрації по заяві «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект».

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, ОСОБА_1 посилався на те, що питання про звільнення директора Товариства може бути вирішено виключно загальними зборами цієї юридичної особи, тоді як ігнорування заяви позивача про звільнення та не прийняття загальними зборами учасників відповідача-2 відповідного рішення порушує трудові права позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

Як зазначалось судом вище, 01.11.2019 року між Товариством та позивачем було укладено контракт з директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект».

У пункті 2.1 Контракту його сторони погодили, що вказаний Контракт укладений на строк 6 (шість) місяців і діє з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» від 01.11.2019 № 114-ОС ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора.

У подальшому директор та Товариство шляхом укладення додаткових угод від 29.04.2020 № 1, від 31.08.2020 № 2, від 26.10.2020 № 3, від 20.04.2021 № 4, від 26.10.2021 № 5, від 28.04.2022 № 6 та від 28.06.2022 № 7 продовжували строк дії Контракту.

Згідно з умовами пункту 1.1 додаткової угоди від 28.06.2022 № 7 Товариство та директор дійшли згоди про внесення змін до пункту 2.1 Контракту та продовження строку його дії по 16.12.2022 року.

За змістом наказу Товариства від 01.07.2022 № 73-ОС, ОСОБА_1 переобрано директором відповідача-2 на новий строк, а саме: до 16.12.2022 року.

Судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником (директором) Товариства є ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Пунктом 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

За умовами частин 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

Як було зазначено вище, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Пунктом 22.5.3 Статуту Товариства передбачено, що виконавчий орган Товариства зобов`язаний повідомити учасників Товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення Загальних зборів учасників.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Загальних зборів Товариства із заявою про припинення Контракту з директором від 01.11.2019 року, у зв`язку з закінченням строку Контракту на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

Судом встановлено, що заявою від 16.12.2022 року ОСОБА_1 повідомив учасників Товариства про скликання на 23.01.2023 року загальних зборів Товариства з доведенням до відома учасників місця проведення та порядку денного загальних зборів (про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з 16.12.2022 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку Контракту та призначення нового директора Товариства; про державну реєстрацію змін щодо керівника Товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), шляхом направлення на адреси засновників відповідача-2 відповідного повідомлення від 16.12.2022 року та заяви від 16.12.2022 року про закінчення строку Контракту з директором.

Факт направлення на адреси засновників Товариства вищенаведених документів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних описів вкладення у цінні листи з відбитками календарного штемпеля відділення поштового зв`язку від 20.12.2022 року та фіскальних чеків від 20.12.2022 року.

Проте, скликані позивачем на 23.01.2023 року загальні збори учасників Товариства не відбулися, у зв`язку з неявкою всіх учасників Товариства. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 було складено Акт про неявку учасників на загальні збори Товариства від 23.01.2023 року.

На підставі вищевикладеного, суд встановив, що позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, що передбачено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статутом відповідача-2.

За умовами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про припинення контракту з директором та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Отже, неявка учасників Товариства на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 Кодексу законів про працю України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

На момент закінчення строку дії Контракту (16.12.2022 року) трудові відносини позивача та відповідача-2 за цим контрактом фактично припинились, проте рішення про таке припинення відповідачем-2 не прийнято.

За таких обставин, відповідач-2 не виконав свого обов`язку щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора у зв`язку із закінченням строку дії Контракту від 01.11.2019 року з 16.12.2022 року за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом Товариства заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача-2, у зв`язку з закінченням строку дії Контракту, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача-2 у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про наведену юридичну особу щодо зміни її керівника.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Тому, за встановлених у даній справі обставин та з урахуванням вимог частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, ефективним способом захисту прав позивача є визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (Контракту) від 01.11.2019 року, з 16.12.2022 року, в зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про позивача, як керівника відповідача-2 на підставі рішення суду, слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року в справі № 910/3907/18.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 на посаді директора відповідача-2, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про позивача, як керівника відповідача-2, на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97, пункт 36).

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачами не надано належних доказів на спростування наведених вище висновків.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-2.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати припиненими трудові відносити, що виникли на підставі контракту від 01.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, кімната 406; код ЄДРПОУ 36798738) та директором Шаповалом Євгеном Миколайовичем ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу Законів про працю України, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, з 16.12.2022 року.

3. Зобов`язати державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 24; код ЄДРПОУ 37405111) внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, кімната 406; код ЄДРПОУ 36798738) на підставі рішення суду.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київметропроект» (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, кімната 406; код ЄДРПОУ 36798738) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.07.2023 року.

Суддя В.С. Ломака